F-16 Fighting Falcon
F-16 Fighting Falcon
Призначення:	багатоцільовий винищувач
Перший політ:	20 січня 1974
Прийнятий на озброєння:	17 серпня 1978
На озброєнні у:	Єгипет  Ізраїль  США  Тайвань  Туреччина  Україна Див. Оператори
Розробник:	General Dynamics, Lockheed Martin, SABCAd, Fokker, Turkish Aerospace Industries і Samsung Aerospaced
Всього збудовано:	4604[1][2]
Вартість одиниці:	$34 млн (F-16D Block 52)[3] $162,5 млн (F-16 Bl. 70)[4]
Конструктор:	Роберт Г. Відмер
Екіпаж:	1 особа
Максимальна швидкість (МШ):	2410 км/год
МШ біля землі:	1,2 Маха (~1270) км/год
МШ на висоті:	2 Маха (~2120) км/год
Бойовий радіус:	550 км
Дальність польоту з ППБ:	4220 км
Практична стеля:	18 000 м
Швидкопідйомність:	254 м/с
Довжина:	15,06 м
Висота:	4,88 м
Розмах крила:	9,96 м
Площа крила:	27,87 м²
Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд:	40°
Порожній:	8 500 кг
Споряджений:	12 720 кг
Максимальна злітна:	17 000 кг
Двигуни:	1 × ТРДДФ General Electric F110
Тяга (потужність):	76,3 кН
Тяга форсажна:	127 кН
Гарматне озброєння:	1 × 20-мм, М61А-1 Vulcan
Боєзапас:	511 снарядів
Кількість точок підвіски:	9
Маса підвісних елементів:	7700 кг
Підвісне озброєння:	AIM-7 Sparrow, AIM-9, AIM-120 AMRAAM, вільнопадні, касетні бомби, запалювальні бомби, JDAM, AGM-158 JASSM
F-16 Fighting Falcon у Вікісховищі

F-16 Fighting Falcon (укр. «Фа́йтінг Фе́лкон»)^{[комент. 1]} — одномоторний легкий багатоцільовий винищувач, розроблений компанією General Dynamics для Повітряних сил США. Розроблений як денний винищувач для отримання переваги у повітрі, він перетворився на всепогодний багатоцільовий літак. З моменту початку виробництва у 1976 році було побудовано понад 4 600 літаків. Попри те, що ПС США більше не закуповують цей літак, покращені версії виробляються для експортних клієнтів. У 1993 році General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (нині — Lockheed Martin). Додатково крім дійсної служби у ПС США, командуванні резерву ПС і підрозділах Повітряної Національної гвардії, літак також використовується демонстраційною групою ПС США Thunderbirds, а також як літак противника/агресора ВМС США. Завдяки своїй універсальності і відносно невисокій вартості F-16 має успіх на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 25 країн. Станом на 2024 рік, F-16 є наймасовішим винищувачем четвертого покоління: експлуатується 2145 F-16^[5].

Основні особливості «Бойового сокола» це безкаркасний ліхтар кабіни для гарної видимості, бічний джойстик для полегшення керування під час маневрування, катапультне крісло, яке може відхилятися на 30 градусів від вертикалі, щоб зменшити вплив перевантажень на пілота, а також систему керування fly-by-wire(інші мови), яка допомагає стабілізувати керування польотом. Вперше ця система була встановлена саме на цьому літаку.

F-16 має внутрішню гармату M61 Vulcan, а також 11 пілонів для встановлення зброї та іншого обладнання. Офіційною назвою є «Бойовий сокіл», але його пілоти та екіпажі зазвичай використовують «Viper» (гадюка) через візуальну подібність із гадюкою, а також із вигаданим винищувачем Colonial Viper із фантастичного телесеріалу Battlestar Galactica, який транслювався під час взяття F-16 на озброєння.

Досвід США у В'єтнамській війні показав необхідність у винищувачах для домінування у повітрі та кращої підготовки пілотів у повітряних боях^[6]. Ґрунтуючись на своєму досвіді у Корейській війні та як інструктор з тактики винищувачів на початку 1960-х років, полковник Джон Бойд разом з математиком Томасом Крісті розробили теорію енерго-маневреності для моделювання бойових характеристик винищувача. Робота Бойда передбачала створення малого, легкого літака, який міг би маневрувати з мінімальними втратами енергії та мав збільшене відношення тяги до ваги^[7][8]. Наприкінці 1960-х років Бойд зібрав групу однодумців-інноваторів, відому як «Мафія винищувачів», і у 1969 році вони отримали фінансування від Міністерства оборони для компаній General Dynamics і Northrop Corporation на вивчення концепцій дизайну, заснованих на цій теорії^[9][10].

Прихильники винищувача F-X у ПС були проти цієї концепції, оскільки вважали її загрозою для програми F-15, але керівництво ПС розуміло, що його бюджет не дозволить закупити достатню кількість літаків F-15 для виконання всіх місій^[11]. Концепція «Advanced Day Fighter» (укр. «Передовий денний винищувач»), перейменована на F-XX, отримала політичну підтримку з боку цивільних під керівництвом заступника міністра оборони Девіда Пакарда, який підтримував ідею конкурентного прототипування. В результаті у травні 1971 року була створена Група дослідження прототипів ПС, ключовим членом якої був Бойд, і дві з шести її пропозицій отримали фінансування, одна з яких була Lightweight Fighter (LWF; укр. «Легкий винищувач»).

F-16 почали розробляти з 1972 року в рамках програми LWF, щоб доповнити майбутній F-15 дешевшим літаком. Концепція вимагала високих маневрових характеристик і можливості атакувати наземні цілі. У фіналі конкурсу брали участь General Dynamics і Northrop Corporation. Прототип YF-16 був розроблений командою інженерів General Dynamics під керівництвом Роберта Г. Відмера^[en][12]. Перший YF-16 був представлений 13 грудня 1973 року. Його перший політ, який тривав 90 хвилин, відбувся на Центрі льотних випробувань ПС на авіабазі Едвардс у Каліфорнії 2 лютого 1974 року. Насправді ж перший політ відбувся випадково під час високошвидкісного випробування на рулюванні 20 січня 1974 року. Під час набору швидкості коливання керування по крену спричинило те, що стабілізатор на лівому крилі, а потім і правий стабілізатор зачепили землю, і літак почав з'їжджати з злітної смуги. Льотчик-випробувач Філ Естрічер вирішив злетіти, щоб уникнути потенційної аварії, і успішно приземлився через шість хвилин. Незначні пошкодження були швидко відремонтовані, і офіційний перший політ відбувся за запланованим часом^[13]. Перший надзвуковий політ YF-16 відбувся 5 лютого 1974 року, а другий прототип YF-16 вперше полетів 9 травня 1974 року. Після цього перші польоти прототипів YF-17 Northrop відбулися 9 червня та 21 серпня 1974 року відповідно. Під час льотних випробувань YF-16 виконали 330 вильотів, загальною тривалістю 417 годин^[14]; YF-17 виконали 288 вильотів, загальною тривалістю 345 годин^[15]. Прототип Northrop (YF-17), мав двомоторну схему і був дорожчим та складнішим в обслуговуванні, а також одна з переваг YF-16 — на відміну від YF-17 — було використання турбовентиляторного двигуна Pratt & Whitney F100, тієї самої силової установки, що використовується в F-15; така спільність знизила вартість двигунів для обох програм^[16], тому за рішенням комісії 13 січня 1975 виграв YF-16^[17]. З того часу програма стала називатись Air Combat Fighter (ACF; укр. «Винищувач повітряного бою»). З середини 1975 по 1978 рік випущено 15 перших літаків^[18]. З кінця 1976 до середини 1978 року проведені всі льотні випробування, в 1978 році почалися постачання літаків F-16 ПС США і в січні того ж року вони стали на озброєння.

7 червня 1975 року YF-16 демонструвався на Паризькому авіасалоні, де було замовлено 348 машин: 116 для Бельгії, 58 для Данії, 102 для Нідерландів і 72 для Норвегії. При цьому Нідерланди і Бельгія висловили бажання налагодити виробництво F-16 у себе. Європейське спільне виробництво було офіційно розпочато 1 липня 1977 року на заводі Fokker. Починаючи з листопада 1977 року, компоненти, вироблені Fokker, відправлялися до Форт-Ворта для складання фюзеляжу, а потім поверталися до Європи для остаточного складання літаків EPAF (European Participation Air Forces) на бельгійському заводі 15 лютого 1978 року; поставки до ПС Бельгії розпочалися в січні 1979 року. Перший літак Королівських повітряних сил Нідерландів був доставлений у червні 1979 року. У 1980 році перші літаки були доставлені Королівським повітряним силам Норвегії компанією Fokker та Королівським повітряним силам Данії компанією SABCA^[19][20].

Ім'я «Fighting Falcon» (укр. «Бойовий сокіл») було присвоєне літаку 21 липня 1980 року. Проте його пілоти та екіпажі часто використовують назву «Viper» (укр. «Гадюка») через схожість зі змією гадюкою, а також через схожість з вигаданим зоряним винищувачем Colonial Viper з телевізійної програми «Зоряний крейсер Галактика», яка виходила в ефір у той час, коли F-16 прийняли на озброєння^[21][22].

У кінці 1980-х і 1990-х років Turkish Aerospace Industries (TAI) виготовили 232 F-16 Block 30/40/50 на виробничій лінії в Анкарі за ліцензією для повітряних сил Туреччини. У середині 1990-х років TAI також виготовила 46 Block 40 для Єгипту та 30 Block 50 з 2010 року.
Korean Aerospace Industries відкрили виробничу лінію для програми KF-16, виготовивши 140 Block 52 з середини 1990-х до середини 2000-х років. Якби Індія обрала F-16IN для свого проекту середнього багатоцільового бойового літака, шоста виробнича лінія F-16 була б побудована в Індії^[23].

У 1993 General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (в даний час — Lockheed Martin). Завдяки своїй універсальності F-16 користуються успіхом на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 24 країн. F-16 — це найбільший і, ймовірно, найзначніший західний проєкт в області винищувальної авіації. Дотепер побудовано понад 4600 машин. Хоча F-16 більше не будується для ПС США, він усе ще виробляється на експорт.

У травні 2013 року Lockheed Martin заявила, що наразі є достатньо замовлень для продовження виробництва F-16 до 2017 року^[24].

25 січня 2023 року представник Lockheed Martin заявив, що компанія збирається нарощувати виробництво літаків F-16 у Грінвіллі (Південна Кароліна) для можливості забезпечення країн, які захочуть передати їх «третій стороні, щоб допомогти у вирішенні поточного конфлікту» (йшлося про запити щодо реекспорту F-16 Україні)^[25].

Програма подальшого вдосконалення F-16 Advanced Fighter Technology Integration (AFTI; укр. «Інтеграція передових технологій винищувачів») — експериментальна машина з потрійною цифровою системою управління польотом і великими під фюзеляжними гребенями. Програма розпочалася 26 грудня 1978, а вперше AFTI піднявся в повітря у Форт-Ворті 10 липня 1982 року^[26].

F-16XL — це похідна версія F-16 Fighting Falcon, зроблена за безхвостовою схемою. Літак брав участь у конкурсі Enhanced Tactical Fighter (ETF; укр. «Покращений тактичний винищувач») повітряних сил США у 1981 році, але поступився F-15E Strike Eagle. Перший політ нового літака відбувся в липні 1982 р., проте льотні випробування за цією програмою були згорнуті наприкінці 80-х рр. за ініціативою ПС США, а два побудованих літаки були передані NASA для дослідницьких цілей^[27]. У 2007 році компанії Boeing і NASA вивчали можливість повернення F-16XL-1 до льотного стану та його модернізації з багатьма покращеннями, наявними в F-16 блок 40 ПС США, для подальшого тестування технології зниження звукового удару. F-16XL-1 пройшов випробування на рулінні на аеродромі Драйден та перевірку систем. Однак обидва літаки F-16XL були списані у 2009 році та зберігаються на авіабазі Едвардс^[28].

Fighting Falcon є офіційним позначенням, затвердженим Повітряними силами США. Найменування Fighting Falcon ухвалили після конкурсу ПС США на офіційну назву літака 1976 року, а офіційно його було закріплено на урочистій церемонії 21 липня 1980 року, коли перший F-16A, борт #79-0290, отримав малюнок з соколом та відповідний підпис. Саму назву придумав технік-сержант Джозеф Керделл на честь маскота Академії ПС США — сокола^[29]. Малюнок, що було нанесено на перший борт, ідентичний логотипу Академії^[30].

До затвердження офіційної назви серед військовослужбовців встигло прижитись інше — Viper (укр. «Гадюка») через подібність профіля літака на злеті, до піднятої голови змії. Ця назва використовується неофіційно донині, Lockheed Martin навіть видає премію Semper Viper (лат. semper — «завжди») імені загиблого пілота-випробувальника F-16 Джо Білла Драйдена, яка видається за виняткові досягнення в пілотуванні^[29].

Інші країни, що мають F-16, також мають і власні позначення. В Ізраїлі: «Нетц»/Netz («сокіл») для F-16A/B, «Барак»/Barak («блискавка») для F-16C/D, «Суфа»/Sufa («шторм») для F-16I^[29]. Польські F-16 на церемонії 2006 року були похрещені, їх «хрещена», перша леді Польщі Марія Качинська, дала їм офіційну назву Jastrząb (тр. «Я́стшомб», пер. «яструб»)^[31][32].

F-16 це моноплан із середньо розташованим крилом і одним двигуном у хвостовій частині фюзеляжу. Фюзеляж типу напівмонокок суцільнометалевий з однокілевим оперенням. Плавне спряження крила і фюзеляжу дозволяє забезпечити створення фюзеляжем додаткової підйомної сили на великих кутах атаки. Конструкція на 78,3 % виконана з алюмінієвих сплавів, 4,2 % складають титанові сплави, 4,2 % — вуглепластик і 3,7 % — сталь. Для забезпечення простоти експлуатації літак має 228 люків і знімних панелей. Двигун має підфюзеляжний повітрозабірник.

Кабіна обладнана регенеративною системою кондиціонування і наддуву. Катапультне крісло фірми «Макдоннелл-Дуглас» ACESII забезпечує покидання літака на стоянці і у польоті при швидкості 1100 км/год на висотах до 15 000 метрів. Система керування літаком — електро дистанційна з чотирикратним резервуванням. Система управління дуже чутлива. Основна помилка, якої припускаються льотчики, що вперше керують літаком, - прикладають занадто великі зусилля до джойстика.Також особливістю літака є те, що його не просто посадити, він схильний до змивання і повторного відокремлення від ЗПС^[33].

Наведені характеристики відповідають модифікації F-16C Block 50/52.

Джерела даних: сторінка ПС США^[34], International Directory of Military Aircraft^[35], Льотний посібник для F-16C/D Block 50/52+^[36], Мілітарний^[37]

• Екіпаж: 1 людина (2 для F-16D)^[34]
• Довжина: 15,06 м
• Розмах крила: 9,96 м
• Висота: 4,9 м
• Площа крила: 28 м²
• Профіль крила: NACA 64A204^[38]
• Коефіцієнт видовження крила: 3,2
• Кут стрілоподібності по передній межі: 40°
• База шасі: 4 м
• Колія шасі: 2,36 м
• Маса порожнього: 8 500 кг
• Нормальна злітна маса: 12 720 кг
• Максимальна злітна маса: 17 000 кг
• Маса палива у внутрішніх баках: 3 200 кг^[34]
• Об'єм паливних баків: 3986 л внутрішній та ППБ 1 × 1136 л або 2 × 1402 л
• Силова установка: 1 × ТРДДФ General Electric F110-GE-129 (Block 50)
  • Безфорсажна тяга: 1 × 76,31 кН
  • Форсажна тяга: 1 × 131 кН
• Силова установка: 1 × ТРДДФ Pratt & Whitney F100-PW-229 (Block 52)
  • Безфорсажна тяга: 1 × 79 кН
  • Форсажна тяга: 1 × 129,7 кН

• Максимальна швидкість:
  • на великій висоті (12 000 м): 2 Маха (~2120 км/год)^[34][35]
  • на малій висоті (200 м): 1,2 Маха (~1270 км/год)^[35]
• Бойовий радіус: 546 км під час виконання hi-lo-hi завдань з 4 х 454 кг бомбами
• Перегінний радіус: 4217 км (з ППБ)
• Практична стеля: 15 000 м^[34]
• Динамічна стеля: 18 500 м
• Швидкопідйомність: 275 м/с
• Навантаження на крило: 431 кг/м²
• Тягооснащеність: 1,095 (1,24 з завантаженою вагою та 50% внутрішнього палива)
• Максимальне експлуатаційне перевантаження: +9,0 g

Джерела даних: Lockheed Martin^[39][40][41], F-16.net^[42].

• Стрілецько-гарматне: 1×20 мм шестиствольна роторна гармата M61A1 Vulcan, 511 сн.
• Точки підвісу: 9
• Бойове навантаження: 7 700 кг (максимальне 8 850 кг)
• Керовані ракети:
  • ракети «повітря — повітря»:
    • 6 × AIM-9 Sidewinder
    • 6 × AIM-120 AMRAAM
    • 6 × IRIS-T
    • 6 × Python-4
    • 6 × Python-5
    • 2 × AIM-7 Sparrow^[43][44] та 4 × AIM-9 Sidewinder
  • ракети «повітря — поверхня»:
    • 6 × AGM-65 Maverick
    • 2 × AGM-88 HARM
    • 2 × AGM-158 JASSM
    • 4 × AGM-154 Joint Standoff Weapon (JSOW)
  • протикорабельні ракети:
    • 2 × AGM-84 Harpoon
    • 4 × AGM-119 Penguin
• Некеровані ракети:
  • 4 × ракетні блоки LAU-61/LAU-68 (кожен з ракетами 19/7 × Hydra 70 mm/APKWS відповідно^[45])
  • 4 × ракетні блоки LAU-5003 (кожен з 19 × 70-мм ракетами CRV7)
  • 4 × ракетні блоки LAU-10 (кожен з 4 × ракетами Zuni 127 мм)
• Бомби:
  • Некеровані бомби:
    • 12 × Mark 82 (500-фунтова, 227 кг)
    • 8 × Mark 83 (1000-фунтова, 460 кг)
    • 4 × Mark 84 (2000-фунтова, 925 кг)
  • Кориговані бомби:
    • 4 × Joint Direct Attack Munition (JDAM) серія
    • 4 × GBU-10 Paveway II
    • 6 × GBU-12 Paveway II
    • 4 × GBU-24 Paveway III
    • 4 × GBU-27 Paveway III
    • 8 × CBU 103/104/105 (касетні)
  • Ядерні бомби:
    • B61 (324 кг, 0.3-400 кт)
    • B83 (1100 кг, 1.2 мт)
• Інша зброя:
  • ADM-160 MALD^[46]

• Радар AN/APG-68 та AN/APG-83 (залежить від варіанту літака). Радар AN/APG-68 замінюється на багатьох літаках ПС США F-16C/D Block 40/42 та 50/52 на радар AN/APG-83 AESA ^[47][48].
• Приймач радарного попередження AN/ALR-56M; на F-16C/D Block 40/42 та 50/52 ПС США замінений на AN/ALR-69A(V)
• Комплект РЕБ AN/ALQ-213; на F-16C/D Block 40/42 та 50/52 ПС США замінений на AN/ALQ-257
• MIL-STD-1553

F-16A — одномісний багатоцільовий винищувач здебільшого для дій у світлий час доби. Це перший серійний варіант F-16. На літаках цієї модифікації використовувались двоконтурні турбореактивні двигуни з форсажною камерою Pratt & Whitney F100-PW-200 з тягою 6655 кгс, на форсажі — 10 810 кгс. Система керування озброєнням складалася з імпульсно-доплерівського радара «Вестінгауз» AN/APG-66, який забезпечив F-16 всепогодність застосування (яка не передбачалась проєктом), але не мав можливості підсвічування цілі для ракет із напівактивною головкою наведення. Інша авіоніка включала в себе пристрій попередження про радіолокаційне опромінення AN/ALR-69 і підвісний контейнер із станцією активних перешкод. Озброєння винищувача — шестиствольна авіаційна гармата General Electric M61A1 (6000 пострілів на хвилину, 515 набоїв), до шести КР (керованих ракет) ближнього бою AIM-9L/M/P «Sidewinder», а також некерована зброя «повітря — поверхня» на дев'яти вузлах підвіски загальною масою до 5420 кг.

F-16В — двомісний навчально-бойовий варіант F-16А. Виробництво для ПС США припинене в 1985 році. Через збільшені розміри кабіни не мав фюзеляжного паливного баку, що зменшило запас палива на 17 %.

Літаки F-16 випускались серіями — «блоками»: 1, 5, 10, 15. Перші три серії майже не відрізнялись, а «блок 15» був модернізований за програмою «MSIP I»: хвостове оперення отримало більшу площу, оновлено радар і встановлено нову радіостанцію «HaveQuick». В 1988 році випускались літаки серії 15OCU (Operation Capability Upgrade) з новими двигунами Pratt & Whitney F100-PW-220 із цифровою системою управління, новий індикатор на лобовому склі, вдосконалену інерційну навігаційну систему на лазерних гіроскопах^[49]. У підвісному контейнері могла кріпитись станція радіоелектронної боротьби AN/ALQ-131. Озброєння доповнилось керованими ракетами «повітря — повітря» середньої дальності з активною головкою наведення AIM-120 AMRAAM.

У 1990-х роках відбулася модернізація F-16A/B за проєктом MLU (Mid-Life Upgrade). Радар замінювався на новіший AN/APG-66(V)2, новий ширококутний індикатор на лобовому склі. Було замінено бортовий комп'ютер, додано нові індикатори і встановлено комбіновану інерційно-супутникову навігаційну систему. До озброєння додали керовану зброю «повітря — поверхня». Ці літаки також були структурно модернізовані, щоб забезпечити термін служби планера 8000 годин у програмі під назвою Falcon UP^[50].

В цей ж час 24 літаки «блоку 10» було пристосовано для підвіски контейнера GPU-5/A з чотириствольною 30-мм гарматою GAU-13/A, модифікація позначається «блок 10CAS»^[51].

З жовтня 1986 р. Повітряні сили США, приступили до модернізації 270-ти F-16A/B за програмою Air Defense Fighter (ADF; укр. «Винищувач протиповітряної оборони») для переобладнання літаків у винищувачі-перехоплювачі ППО. Ці машини отримали вдосконалену РЛС, здатну відстежувати дрібні цілі, і ПУ для ракет AIM-7 Sparrow, здатних вражати об'єкти за межами візуальної видимості. F-16 ППО можуть нести 6 КР AIM-120, AIM-7 Sparrow або AIM-9 класу «повітря — повітря»^[49]. Спочатку призначені для протиповітряної оборони континентальної частини США під час Холодної війни, з падінням Берлінської стіни ADF втратили чітку місію, і більшість з них були законсервовані з 1994 року. Деякі законсервовані ADF пізніше були експортовані до Йорданії (12 моделей A і 4 моделі B) і Таїланду (15 моделей A і 1 модель B), тоді як 30 моделей A і 4 моделі B були передані в оренду Італії з 2003 по 2012 рік^[52][53]

Хоча виробництво було завершене в березні 1985 року, в 1990-х Тайвань замовив літаки цієї модифікації. Серія отримала назву «блок 20» і відрізнялась від MLU новішим радаром AN/APG-66(V)3^[49].

Програма модернізації «MSIP II» призвела до появи нової модифікації — F-16С/D. F-16C — одномісний вдосконалений багатоцільовий винищувач (Поставляється ПС США з липня 1984 року) і двомісний варіант F-16D (Поставляється ПС США з вересня 1984 року). Перша серія цих літаків отримала позначення «блок 25». Головною відмінністю став радар AN/APG-68, який відрізнявся від попереднього більшою дальністю дії, більшою точністю і ширшим набором функцій. Був встановлений ширококутний індикатор на лобовому склі і два блоки дипольних відбивачів і інфрачервоних пасток AN/ALE-40. Озброєння збільшилось на ракети «повітря — поверхня» AGM-65D «Maverick»^[34].

Наступний блок — «блок 30» мав новий двигун General Electric F110-GE-100 з тягою 7 790 кгс (на форсажі — 12 985). Оновили дипольні відбивачі й ІЧ пастки до новіших AN/ALE-47 (чотири блоки). Оновився і бортовий комп'ютер. Паралельно випускався «блок 32», який відрізнявся двигунами Pratt & Whitney F100-PW-220. У майбутньому всі серії з двигуном General Electric отримали номер з «0» в кінці, а з Pratt & Whitney — «2». Для імітації ймовірного противника (Су-27) в 1986—1987 роках також випускались літаки на основі «блоку 30», але без засобів РЕБ, ІЧ пасток і вбудованої гармати. Ці літаки отримали позначення F-16N (TF-16N — двомісний варіант), але були зняті з озброєння до 1995 року. У другій половині 1980-х років літаки F-16C/D були обладнані засобами зниження помітності (металізований ліхтар кабіни з внутрішньої сторони, застосовані радіо поглинальні матеріали в зоні повітрозабірників).

З грудня 1988 р. почався випуск серії «Блок 40/42» «Night Falcon» з підвісними контейнерами прицільно-навігаційної маловисотної системи LANTIRN (навігаційний контейнер AN/AAQ-13, прицільний — AN/AAQ-14), РЛС APG-68V, цифровою системою управління польотом, системою автоматичного проходження рельєфу місцевості і новим пристроєм попередження опромінення AN/ALR-56M. Зі збільшенням кількості обладнання підвищилася злітна вага літака, що зумовило необхідність посилення шасі.

З грудня 1991 р. стали випускатися серії «Блок 50» і «Блок 52». Ці машини мають РЛС APG-68(V)3, новий ІЛС, поєднаний із системою нічного бачення, потужнішу ЕОМ, а також пристрої розкидання диполів ІЧ пасток. Ці останні варіанти F-16 обладнані двигунами General Electric F110-GE-229 IPE і Pratt & Whitney F100-PW-220 IPE з форсажною тягою 13500 кгс. Деякі літаки отримали можливість використовувати протирадіолокаційні ракети AGM-88B HARM, для керування ними підвішувався ще контейнер AN/ASQ-213 HTS. Модифікація з такими ракетами позначалась F-16CJ/DJ.

Lockheed Martin F-16E/F Block 60 Desert Falcon - одна з останніх модифікацій літака, що є багатофункціональним винищувачем. Вперше піднявся у небо 2003 року. Він призначений для завдання ударів високоточною зброєю по наземних цілях незалежно від часу доби та погоди, в умовах жорсткої протидії з боку ППО противника. Має збільшені паливні баки, радар APG-80, покращену електроніку, авіоніку та більш потужний двигун General Electric F110-GE-132^[54][55][56]

На Сінгапурському авіашоу 2012 року компанія Lockheed Martin представила плани щодо нової модифікації F-16V, де V означає Viper. Модель оснащена радаром AN/APG-83 з активною фазованою антенною решіткою (АФАР), новим бортовим комп'ютером і системою електронної боротьби, автоматизованою системою запобігання зіткнення з землею та різноманітними поліпшеннями кабіни пілота; цей пакет є опцією для поточного виробництва F-16 і може бути модернізований на більшість F-16, що перебувають на озброєнні^[57][58]. Перший політ відбувся 21 жовтня 2015 року^[59].

F-16 «Блок 70» і «Блок 72» отримали однаковий набір обладнання та відрізняються лише двигуном: перша версія оснащена силовим агрегатом General Electric F110, а в конструкцію Block 72 інтегрували Pratt & Whitney F100. «Блок 70/72» відрізняються від минулих версій F-16 модернізованою кабіною пілота з основним дисплеєм високої роздільної здатності, розширеним набором озброєння та наявністю конформних паливних баків. Крім того, літаки мають радіолокаційну станцію з активними фазованими антенними решітками (АФАР) AN/APG-83 Scalable Agile Beam Radar^[48], що наділяє «Блок 70/72» характеристиками винищувачів п'ятого покоління.

До другої половини 90-х років «Fighting Falcon» перестав масово випускатися для ПС США, проте продовжував продаватися в інші країни. З врахуванням вимог замовників було розроблено декілька спеціальних модифікацій:

• F-16ES. Для Ізраїлю в 1994 році розробляли модифікацію на основі F-16C зі збільшеною дальністю польоту. Модель отримала додаткові паливні баки (бойовий радіус — 1600 км). Але Ізраїль вирішив закупити F-15I.
• F-16E/F «блок 60». Серійна модифікація, що вироблялася для ПС ОАЕ. Модель мала РЛС AN/APG-80 з активною фазовою решіткою, здатною одночасно працювати з цілями на землі і в повітрі. З'явилась вбудована в корпус електронно-оптична станція, що дозволила використовувати високоточну зброю без підвісних контейнерів, також інтегрована станція РЕБ з активними перешкодами AN/ALQ-165. На літаках використовували оптоволоконну шину передачі даних. Озброєння зросло на ракети ближнього бою «повітря — повітря» AIM-132 ASRAAM і «повітря — поверхня» AGM-84 SLAM-RM. Літак став важчим і для компенсації був використаний двигун F110-GE-132 з форсажною тягою 14 750 кгс.
• F-16I. Модифікація для Ізраїлю, подібна до F-16E, але з простішою РЛС AN/APG-68(V)9.
• QF-16. У 2010 році ПС США уклали контракт з Boeing вартістю $ 69 млн на серійну конверсію в літаки-мішені 126 винищувачів F-16, що виробили свій ресурс^[60]. Безпілотні QF-16 повинні замінити парк застарілих і близьких до зносу машин QF-4.
• RF-16C (F-16R) — розвідувальний варіант.
• F-16V — модифікація для F-16, яка була розроблена через затримку в розробці винищувача п'ятого покоління F-35. Перший політ прототипа відбувся 27 жовтня 2015 року. Модель має бути обладнана РЛС AN/APG-83 з активною фазовою решіткою і можливістю слідкувати за 20 цілями. Також оновлено обладнання кабіни. Хоча ПС США не зацікавлене в модифікації, літаки можуть продаватись іншим країнам.

•  США

Прототип під позначенням YF-16 (№ 72-01567) вперше піднявся в повітря 20 січня 1974 року, коли під час пробіжки по аеродрому пілот був змушений злетіти, щоб уникнути аварійної ситуації^[33]. Перший політ за програмою випробувань відбувся 2 лютого того ж року. У наступному році з'явився F-16A, а в 1977 р. — двомісний F-16B. Відповідно до серії «Блок 15» (програма ступінчастої модернізації), літаки цих варіантів обладнані стабілізатором збільшеної площі. Відповідно до стандарту «Блок 15», були поліпшені всі раніше випущені машини, на яких встановлені нова РЛС AGP-66 (V2A) й індикатор на лобовому склі.

ПС США використовує найбільшу кількість F-16, загалом було отримано 2230 літаків (664 F-16A, 122 F-16B, 1238 F-16C і 206 F-16D). Станом на кінець 2016 року в строю залишалось близько 950 одиниць F-16C/D (з них 330 у Національній гвардії), це майже половина всіх винищувачів країни. В бойових частинах використовують тільки моделі з «блоків 40/42 і 50/52», деякі старіші модифікації використовують допоміжні частини. В резерві ще зберігаються моделі «блоку 30». Із чотирнадцяти бойових ескадрилей, що використовують F-16, дев'ять знаходяться за кордоном: одна в Німеччині, дві в Італії, дві в Японії і три в Кореї. На території США три ескадрильї ПС «блоку 50» служать у 20-му винищувальному крилі (авіабаза Шоу, Південна Кароліна), дві ескадрильї «блоку 40» у 388 винищувальному крилі (авіабаза Хілл, штат Юта), крім бойових ескадрилей F-16 використовують ще шість випробувальних ескадрилей і дві ескадрильї «Агресорів». В Національній гвардії служить ще 14 ескадрилей, і в резерві ПС — дві. Всі F-16A/B виведені з бойового складу, але частина з них перероблюється в радіокеровані літаки-мішені QF-16A, також такій переробці підлягають перші модифікації F-16C. Перші випробування QF-16A/C пройшли в 2012 році, а в березні 2015 вже взяли на озброєння.

Наявні на озброєнні моделі постійно модернізуються, в період з 2002 до 2011 року більше 200 літаків «блоку 50/52» і 420 «блоку 40/42» пройшли модернізацію за програмою CCIP. Вони отримали новий комплекс бортового обладнання, зокрема нашоломні приціли JHMS. Разом із системами LANTIRN з'явилась можливість використовувати новіші прицільні контейнери AN/AAQ-28 «Lighting» і AN/AAQ-33 «Sniper».

F-16 планували залишити на озброєнні ПС США до 2025 року^[61]. Його заміною має стати варіант F-35A від Lockheed Martin, який, як очікується, поступово почне замінювати кілька багатоцільових літаків у країнах-учасницях програми. Однак через затримки в програмі F-35 всі F-16 ПС США пройдуть модернізацію для продовження терміну служби^[62]. У 2022 році було оголошено, що ПС США продовжуватимуть експлуатувати F-16 ще два десятиліття^[63].

2 листопада 2024 року F-16 з 85-ї ескадрильї США здійснив перший політ з комплексом радіоелектронної боротьби IVEWS. У Повітряних силах США розповіли, що система підіймає літак до статусу «четвертого покоління плюс», що дозволяє йому ефективно протистояти сучасним загрозам. Розробкою системи AN/ALQ-257 Integrated Viper Electronic Warfare Suite (IVEWS) займається американська компанія Northrop Grumman.

Система IVEWS включає цифровий приймач радіолокаційного оповіщення нового покоління, удосконалений процесор, розроблений спеціально для систем РЕБ, і потужні передавачі з антенами, оптимізованими під розміри, вагу і вимоги до потужності винищувача F-16^[64].

•  Венесуела

В травні 1982 уряд країни підписав контракт на поставку 18 F-16A block 15 та 6 F-16B для заміни «Міраж» III та «Міраж» 5. Поставки почалися у вересні 1983. В ході експлуатації 3 літаки розбилися^[65].

•  Аргентина

16 квітня 2024 року міністр оборони Аргентини підписав контракт з міністром оборони Данії у тісній координації з американським урядом на придбання 24 літаків^[66].

•  Бельгія

Повітряні сили Бельгії отримали 160 винищувачів (136 F-16A і 24 F-16B) в 1979—1991 роках, які були виготовлені за ліцензією на бельгійській фірмі SABCA. Станом на 2016 рік на озброєнні залишалось ще 54 модернізовані версії F-16AM/BM (1-ша і 350-та ескадрильї на авіабазі Флоренн, 31-ша і 349-та ескадрильї на авіабазі Кляйне Брогель). В ході модернізації було встановлено прицільні контейнери AN/AAQ-33 «Sniper», нашоломні приціли JHMCS. Арсенал поповнився керованими авіабомбами JDAM і GBU-27 Paveway III/IV. Бельгійські F-16 мають залишатись на озброєнні ще до 2025 року.

14 жовтня 2018 року під час ремонтних робіт стався прикрий інцидент: механік випадково привів у дію 20-мм гармату M61A1 Vulcan на одному з F-16, пострілами з неї був підпалений інший F-16, полум'ям з якого був пошкоджений третій літак F-16^[67].

•  Нідерланди

Королівські повітряні сили Нідерландів отримали 213 F-16 (177 F-16A, 36 F-16B) виготовлених нідерландською фірмою «Fokker» в 1979-1992-х. В середині 2016 року в строю залишався ще 61 винищувач (52 F-16AM і 9 F-16BM), при цьому 10 літаків розташовані в США, на авіабазі Люк (Аризона), де готуються нідерландські пілоти. Інші розділені на три ескадрильї: 312 і 313 на авіабазі Волкер і 322-га на авіабазі Леоварден. До 2024 року планується замінити їх на F-35A.

• Норвегія

Королівські повітряні сили Норвегії в 1980—1984 роках отримали 60 F-16A і 12 F-16B, виготовлених компанією «Fokker». У 1989 році ще два F-16B було закуплено в США, для заміни втрат. Станом на 2016 рік у строю залишається 45 F-16AM i 10 F-16BM, розміщених в 331, 332 і 338 ескадрильях (авіабази Будьо і Орлан). Норвезькі F-16 планується замінити на F-35.

• Данія

Загалом Королівські повітряні сили Данії отримали 77 F-16: 46 F-16A і 12 F-16B нідерландського виробництва («Fokker») в 1980—1983 роках, ще 12 нідерландських машин в 1987—1991 роках, і 7 американських винищувачів в 1994 і 1997 роках для компенсації втрат. До 2016 року в строю залишилось 30 літаків F-16AM/BM, розділених між 727 і 730 ескадрильями на авіабазі Скрюдструп. Їх теж планують замінити на F-35. 16 квітня 2024 року міністр оборони Данії підписав контракт з міністром оборони Аргентини в тісній координації з американським урядом на продаж 24 літаків^[66].

•  Польща

У 1997 польський уряд підняв проблему заміни парку винищувальної авіації Повітряних сил, який на той час був представлений МіГ-21 та Су-22. Країні було потрібно приблизно 100 «універсальних» винищувачів для заміни 350 застарілих радянських машин. У конкурсі узяли участь Dassault Mirage 2000, Saab JAS 39 Gripen та F-16. Однак амбіційні плани наштовхнулись на відсутність грошей у державному бюджеті. Тому в листопаді 1998 року британська British Aerospace, шведська Saab та німецька Daimler-Benz Aerospace отримали замовлення на модернізацію за західними стандартами винищувачів МіГ-29.

Проте в грудні 2002 року було прийнято рішення про закупівлю 48 F-16 «Block 52+» (36 C та 12 D). Контракт на рекордну для Східної Європи суму в $3,5 мільярдів був підписаний у квітні 2003 року. В ньому було прописано, що складання двигунів буде проводитися в Польщі, як і виготовлення частини обладнання. Крім того, в цю суму входила підготовка пілотів, а також запасні двигуни, ракети та бомби. Перший літак польського контракту піднявся в повітря 14 березня 2006^[68]. Винищувачами укомплектували три ескадрильї: 3-тю і 6-ту в Познані, і 10-ту в Ласку. Разом з літаками Польща закупила прицільні контейнери AN/AAQ-33 «Sniper» і розвідувальний комплекс RAPTOR (DB-110), а також авіаційне озброєння (керовані ракети AIM-9X, AIM-120C, AGM-65, керовані бомби JDAM і GBU-27 Paveway III). В 2017 році додались крилаті ракети AGM-158A JASSM. На початку 2021 стало відомо про намір здійснити модернізацію наявного парку F-16^[69].

•  Португалія

Повітряні сили Португалії отримали в цілому 45 літаків (включаючи 38 F-16A і 7 F-16B). Було закуплено дві партії: перша — в рамках програми Peace Atlantis I в 1994 році поставлені 20 F-16A/B Block 15OCU, і у рамках програми Peace Atlantis II в 1999 році поставлено 25 F-16A/B Block 15, які раніше перебували на озброєнні ПС США (з них п'ять машин призначалися для розбору на запчастини). Літаки, закуплені в 1999 році, поступово проходять модернізацію до стандарту MLU, отримали нашоломні приціли JHMCS, прицільні контейнери AN/AAQ-28 «Lighting», вдосконалені станції РЕБ і навігаційну систему. Перший модернізований літак надійшов в 301-шу ескадрилью в 2003 році. За час експлуатації в льотних пригодах втрачено дві машини (у 2002 і 2008 роках). Станом на 2016 рік 30 F-16 перебувають на озброєнні двох ескадрилей, що базуються на авіабазі Монте-Реал — 201-ї «Falcões» і 301-ї «Jaguares».

•  Греція

Повітряні сили Греції отримали загалом 170 F-16C/D. В 1989—1990 40 літаків «блоку 30» (34 F-16C, 6 F-16D), в 1997—1998 40 літаків «блок 50» (32 F-16C i 8 F-16D), в 2002—2004 — 60 «блок 52+» (40 F-16C, 12 F-16D)^[70], а в 2009—2010 — 30 «блок 52М» (18 F-16C, 12 F-16D). Станом на 2016 рік у строю залишалось ще 155 літаків у восьми ескадрильях.

•  Італія

Повітряні сили Італії в 2003—2004 році орендували 30 F-16A і 4 F-16B в США як тимчасову заміну, поки не завершились поставки Eurofighter Typhoon. До 2012 року ці машини були повернені в США.

•  Румунія

Повітряні сили Румунії для заміни старих МіГ-21 у 2014 році закупили 12 F-16AM/BM у Португалії. В 2016—2017 машини були поставлені в 53-ю ескадрилью на авіабазі Фетешті^[71].

•  Словаччина

В липні 2018 року словацький уряд ухвалив рішення придбати F-16 Block 70/72 на заміну наявному парку МіГ-29. Заплановано придбати 14 літаків найновішої модифікації, обладнаних радарами AESA Northrop Grumman AN/APG-83 SABRE, сума контракту може становити $2,91 млрд^[72]. Перший вироблений літак F-16 Block 70 для Повітряних сил Словацької республіки був представлений 8 вересня 2023 р. на заводі Lockheed Martin у Грінвіллі, Південна Кароліна, під час візиту Міністра оборони Словаччини Мартіна Скленар^[73].

У 2018 році розпочалась розробка проєкту Концепції розвитку Повітряних сил Збройних Сил України на середньострокову перспективу. Там було сформульовано, що радянський парк літаків (МіГ-29, Су-27, Су-25 і Су-24) потрібно замінити не пізніше, як протягом 10 років. Там розглядалась можливість закупівлі західних винищувачів^[74]. 2020 року Командувач Повітряних сил генерал-полковник Сергій Дроздов заявив про доцільність переозброєння на F-16 на прикладі Польщі^[75].

20 травня 2020 року Командування Повітряних сил ЗСУ опублікувало візію щодо раціональних шляхів розвитку виду військ, в якій було визначено потреби в заміні радянських літаків на західні та їх уніфікацію. Перша фаза передбачала протягом 2023—2025 закупити 6—12 нових літаків і випробувати їх. Друга фаза передбачала протягом 2025—2035 замінити основний парк літаків. На роль багатоцільового винищувача розглядались літаки 4++ покоління Saab JAS-39E/F Gripen та F-16 Block 70/72. Крім цього, там містились плани щодо заміни навчальних L-39 на інші літаки, уніфікація парку військових транспортних літаків, придбання ЗРК NASAMS та оновлення радіотехнічної складової^[76]. Станом на червень 2021 року розглядались Saab JAS-39E/F Gripen, F-16 Block 70/72, F-15EX, а Франція також пропонувала придбання Dassault Rafale^[77].

До 2022 року F-16 різних країн також брали участь у навчаннях і парадах на території України. Зокрема, на навчаннях «Чисте небо — 2018» 9—18 жовтня були присутні польські та румунські F-16C^[78]. Польські F-16 також були присутні на військовому параді 24 серпня 2021 року на честь 30-ї річниці незалежності України^[79].

З початком російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року постало питання отримання західних літаків у рамках МТД для відбиття російській агресії: зокрема, українські пілоти, маючи застарілі радари та ракети, мали дуже великі труднощі в боротьбі з російськими літаками. Починаючи з червня 2022, питання про надання Україні винищувачів почало порушуватись активніше. Так, у червні українська делегація включно з пілотом Андрієм Пільщиковим позивний «Джус», проводила в США перемовини з метою довести необхідність надання таких літаків^[80]. 23 червня 2022 у Конгресі США було зареєстровано законопроєкт за авторства Адама Кінзінґера, який дозволив би проводити тренування українських пілотів до схвалення передання літаків^[81].

Станом на кінець січня 2023 року проводились перемовини про майбутню передачу літаків Україні. Після схвалення передачі західних танків (Challenger 2, Leopard 2, M1 Abrams) це питання взяли в роботу, за словами Міністра закордонних справ Дмитра Кулеби^[82]. Деякі країни, як Польща та Нідерланди, заявили про свою готовність передати винищувачі в разі ухвалення відповідного рішення НАТО^[83][84]. Головний операційний директор компанії-виробника Lockheed Martin повідомив, що компанія готова розширити виробництво, щоб задовольнити попит країн, які віддають літаки^[85].

У травні 2023 року радник міністра оборони України Юрій Сак повідомив, що Україна звернулась до країн-партнерів з проханням передати від 40 до 50 літаків F-16 аби сформувати три-чотири ескадрильї. Потреба у сучасних винищувачах набула особливої гостроти після зростання інтенсивності застосування російською авіацією планерних авіабомб різних типів^[86]. 16 травня 2023 року Велика Британія, Нідерланди та Франція оголосили, що створюють «коаліцію винищувачів» для надання Україні F-16^[87]. Це сталося після візиту президента України до Європи. 19 травня 2023 року США із союзниками повідомили, що нададуть Україні винищувачі^[88]. 20 серпня 2023 року Президент України Володимир Зеленський повідомив, що Нідерланди нададуть Україні 42 винищувачі F-16^[89].

20 вересня 2023 року Прем’єр-міністр Бельгії Александер Де Кроо в кулуарах Генасамблеї ООН повідомив, що Бельгія розглядає передачу Україні F-16, якщо їх ресурс буде визначено як достатній. Бельгія планує повністю переозброїтись F-35, поступово виводячи з експлуатації F-16. Повідомляється, що 2024 року Бельгія зможе передати 2—4 винищувачі^[90].

16 квітня 2024 року Данія продала частину літаків F-16 Аргентині, які обіцяла Україні^[91].

10 травня 2024 року Україна отримала перший тренажер від Чехії^[92].

31 липня 2024 року видання Bloomberg повідомило про те, що перші F-16 з'явились на території України^[93], а 4 серпня президент Володимир Зеленський у своєму зверненні офіційно заявив про наявність у України F-16.^[94]

5 серпня 2024 року ізраїльське видання Walla повідомило, що деякі передані Україні літаки мають низку ізраїльських систем. Зокрема, наявна система лазерного наведення боєприпасів Rafael Litening. Продукція Elbit представлена трьома системами: шолом, що дозволяє наводити ракети поглядом пілота на літак, система попередження про ракетну атаку та систему, що викидає хибні теплові та радарні цілі.^[95]

29 серпня 2024 року видання Wall Street Journal, з посиланням на своє джерело, повідомило про катастрофу одного F-16 у небі над Україною. Інцидент, за даними WSJ, стався 26 серпня під час масованого обстрілу України «шахедами» та ракетами з боку ЗС РФ. Однак як причина аварії літака розглядаються версії з помилкою пілота, дружнім ППО та технічною несправністю. Пілот F-16 Олексій «Мунфіш» Месь загинув^[96]. Генеральний штаб Збройних Сил України підтвердив авіакатастрофу винищувача F-16. За повідомленням генштабу, бортовим озброєнням винищувача F-16 було збито чотири крилатих ракети ворога^[97].

30 жовтня 2024 року норвезький міністр оборони Бйорн Арільд Грам під час візиту до Одеси оголосив, що Норвегія виділить кошти на закупівлю зброї та запчастин для українських винищувачів F-16. Також найближчим часом планується передача 6 винищувачів до складу українських Повітряних сил^[98].

•  Туреччина

У 1987—1995 роках Повітряні сили Туреччини отримали 43 літаки «блок 30» (34 F-16C і 9 F-16D) і 117 модифікації «блок 40» (102 F-16C i 15 F-16D). В 1996—1999 роках ще 80 винищувачів модифікації «блок 50» було виготовлено турецькою компанією Turkish Aerospace Industries за ліцензією, в 2011—2012 було виготовлено ще 30 літаків «блоку 50+», хоча планувалось поставити 50^[99] Станом на 2016 рік на озброєнні Туреччини перебуває 240 винищувачів F-16, також проводиться модернізація машин модифікації «блок 30/40» до стандарту 50+. Загалом літаками F-16 озброєно 11 ескадрилей.

•  Ізраїль

У 1980—1981 роках до Повітряних сил Ізраїлю надійшло 75 F-16 (67 A i 8 B), в 1986—1988 75 машин «блоку 30» (15 F-16C i 24 F-16D), в 1991—1993 60 машин «блоку 40» (30 F-16C i 30 F-16D), в 1994 року ще 36 F-16A i 14 F-16B (списаних у ПС США) і нарешті в 2003—2009 102 F-16I. Загалом Ізраїль отримав 362 літаки (найбільша кількість літаків після США), але в 2016 були зняті з озброєння останні F-16A/B, і в ПС Туреччини на озброєнні перебуває більше машин. Ізраїльські літаки мають свої назви в ПС: F-16A/B — «Нец» («Яструб»), F-16C/D — «Барак» («Блискавка»), F-16I — «Суфа» («Гроза»). Літаками F-16C/D озброєно п'ять ескадрилей (три на авіабазі Раман Давід, і дві на авіабазі Хацор), F-16I мають три ескадрильї на авіабазі Рамон і одна в Хацерімі.

•  Єгипет

34 F-16A i 8 F-16B надійшли до Повітряних сил Єгипту в 1982—1983 роках. В 1986—1988 було поставлено 34 F-16C і 4 F-16D «блоку 32», а з 1991 до 2002 надійшло загальним числом 102 F-16C і 36 F-16D (з них 46 — турецького виробництва). З 2009 до 2015 року надійшло ще 16 F-16C і 4 F-16D літаків «блоку 52+» (постачання затрималось через складну ситуацію в країні). Загалом Єгипет отримав 240 F-16. За клопотанням Ізраїлю з арсеналу єгипетських літаків було вилучено ракети AIM-120, залишено тільки ракети AIM-9 i AIM-7. Для знищення наземних цілей використовують керовані ракети AGM-65 і протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM. Весною 206 року на озброєнні залишалось ще 209 літаків, зокрема 32 F-16A/B (модернізованих до стандарту «блоку 42»), на озброєнні дев'яти ескадрилей.

•  Марокко

У 2008 Марокко замовило 16 F-16C i F-16D блоку 52+, які були поставлені в Королівські повітряні сили у 2011—2012 роках. Один F-16C був втрачений у бойових діях в Ємені.

•  Йорданія

Через брак коштів ця країна замовляла вже списані з озброєння машини, зокрема в 1997—1998 роках 33 F-16A/B ADF із США, а в 2006—2016 роках ще 46 бельгійських та нідерландських F-16AM/BM. Один винищувач був втрачений під час бойових дій.

•  Ірак

В 2009 Ірак замовив в США 46 F-16 блок 52+, з дещо зменшеним арсеналом (з арсеналу вилучили керовані ракети AIM-120 i авіабомби JDAM), вони отримали позначення F-16IQ. Перша партія з чотирьох літаків прибула в Ірак влітку 2016 року, хоча два роки до цього іракські пілоти тренувалися на них на авіабазі США. Доставка має завершитись в 2018 році.

•  Бахрейн

Наприкінці 1980-х Бахрейн вирішив оновити свій парк ПС. У США були куплені спочатку 12 F-5E/F Tiger II, а потім новіші F-16C/D «блоку 40», яких було закуплено 22 (18 одномісних і 4 двомісні).

•  Індонезія

У рамках програми Peace Bima-Sena Індонезії було поставлено 12 F-16A/B Block 15OCU (зокрема вісім F-16A і чотири F-16B) в 1989—1990 роках. У середині 1990-х років планувалася закупівля ще дев'яти машин, проте в 1997 році ці плани були анульовані через американську критику на адресу президента Індонезії Сухарто у зв'язку з порушенням прав людини в країні. Після відмови від додаткових закупівель Індонезія збиралася придбати російські Су-30, але через азійську економічну кризу угода була відкладена на кілька років. У 2008 році було повідомлено про можливі додаткові закупівлі F-16 в період 2010—2014 років.

За час експлуатації в льотних пригодах втрачені дві машини (у 1992 і 1997 роках). Решта 10 літаків знаходяться на озброєнні 3-ї ескадрильї ПС Індонезії «Sarang Naga» (авіабаза Ісвахджуді, Східна Ява). У 1990-тих вони входили до складу пілотажної групи «Elang Biru», поки вона не була розформована.

•  Тайвань

Тайвань отримав 150 винищувачів F-16A/B Block 20 (120 F-16A і 30 F-16B) в рамках програми Peace Fenghuang за угодою 1992 року по лінії американської програми FMS в 1997—2001 роках^[100].

За контрактом 2016 року Тайвань модернізує 141 (спочатку планувалось модернізувати 142 бойових літаки, але один борт було втрачено у листопаді 2020 року) багатоцільових винищувачів F-16A/B Block 20 до 2023 року. Вартість робіт з модернізації оцінена у 3,8 млрд доларів США^[100].

Тайвань планує не лише модернізацію наявного парку машин F-16, а й закупівлю нових винищувачів F-16V — у серпні 2020 року Тайвань (Республіка Китай) підписав формальну угоду зі США про придбання 66 винищувачів корпорації Lockheed Martin F-16C/D (F-16V) Block 70 Viper^[100].

В травні 2021 року було отримано 42 модернізованих до рівня F-16V багатоцільових винищувачів^[100].

Нова версія винищувача отримала нову радіолокаційну станцію AN/APG-83 на основі антени з фазованою решіткою від компанії Northrop Grumman. Новий бортовий комп'ютер постачає компанія Raytheon^[100].

Також F-16V має систему обміну інформацією Link 16, сучасний дисплей, посилену систему РЕБ і систему попередження зіткнень^[100].

Крім того, остання модифікація винищувача F-16 комплектується двигуном F110-GE-129 компанії General Electric^[100].

Літаки увійшли до складу Повітряних сил Китайської Республіки наприкінці березня 2021 року^[100].

Перший випадок бойового застосування F-16 зафіксований 26 квітня 1981 року в Лівані.

Згідно з офіційною інформацією ПС США^[101] і НАТО^[102], F-16 ПС США та країн НАТО здобули в цілому 8 повітряних перемог. Усі перемоги були здобуті в Іраку і на Балканах.

Крім того, згідно з офіційною інформацією ПС Ізраїлю^[103], ізраїльськими F-16 було здобуто близько 40 повітряних перемог над літаками ПС Сирії.

Таким чином загальна кількість повітряних перемог F-16 під керуванням пілотів із США, Ізраїлю та країн НАТО становить майже 50 літаків.

На тлі російської збройної інтервенції в Сирію 24 листопада 2015 р. турецький винищувач F-16, після численних попереджень, збив російський Су-24 неподалік кордону з Сирією^[104]. Пілотам вдалось катапультуватись, проте один загинув, інший приземлився поза зоною обстрілу та був евакуйований спеціальними підрозділами російських та сирійських збройних сил на авіабазу Хмеймім. Через цей інцидент НАТО скликало позачергове засідання^[105].

Нижче наведена таблиця з переліком повітряних перемог F-16 згідно з даними США і НАТО та без урахування перемог ПС Ізраїлю.

Виходячи з даних, представлених у таблиці, видно що жоден із знищених літаків не був знищений гарматним вогнем, всі літаки були знищені ракетною зброєю.

Згідно з даними фірми «Дженерал Дайнемікс», станом на 1992 рік жоден F-16 не було втрачено в повітряному бою^[106]. Згідно з даними співробітника Агентства історичних досліджень ПС США Деніела Хаулмена, в 1990-х роках (включаючи військову операцію проти Югославії в 1999 році) літаки F-16 ПС США не мали втрат у повітряних боях^[107].

Путч 1992 — у ході невдалої спроби державного перевороту в листопаді 1992 року обидві ескадрильї повітряних сил країни, озброєні F-16, залишилися лояльними уряду. Вони виконували ударні завдання, а також збили 3 літаки заколотників (один AT-27 Tucano і два OV-10 Broncos )^[108]. Принаймні один із збитих OV-10 Broncos був збитий гарматним вогнем на малій швидкості та низькій висоті, що було зафіксовано на відео^[109]. Щоб уникнути ураження цивільних об'єктів, два F-16 летіли по зовнішньому периметру міста, тоді як один повстанський OV-10 Bronco намагався вступити в бій^[110].

Антинаркотичні операції — 29 січня 2015 року F-16 ПС Венесуели біля Бока-Друф, Аруба, переслідували зареєстрований у США літак Bombardier CL601. Після того, як літак не відповів на запит, його збили. Було знайдено три тіла та 400 пакетів з наркотиками, переважно кокаїном^[111].

16 лютого 2015 року єгипетські F-16 здійснили авіаудари по сховищах зброї джихадистів та тренувальних таборах у Лівії у відповідь на вбивства 21 єгипетського працівника бойовиками, пов'язаними з Ісламською Державою (ІДІЛ). Авіаудари призвели до загибелі 64 бойовиків ІДІЛ, включаючи трьох лідерів у Дерні та Сірті на узбережжі^[112].

Громадянська війна в Лівані — 26 квітня 1981 в період загострення ситуації в Лівані ізраїльські винищувачі F-16 брали участь у нальоті на табори палестинських бойовиків. 28 квітня були здобуті перші повітряні перемоги — літаками 117-ї ескадрильї збиті два вертольоти Мі-8 зі складу сирійського військового контингенту в Лівані. 14 липня того ж року F-16 (пілот — Амір Нахум, командир 110-ї ескадрильї) здобув першу повітряну перемогу над літаком, збивши сирійський винищувач МіГ-21^[113].

Напередодні й під час операції «Мир Галілеї» влітку 1982 року F-16 був одним із двох основних винищувачів ПС Ізраїлю. Він широко застосовувався в повітряних боях із сирійською авіацією, головним чином літаками МіГ-21, МіГ-23МС/МФ і МіГ-23БН. За ізраїльськими даними, всього у квітні-червні 1982 року пілотами F-16 було здобуто 48 повітряних перемог без єдиної втрати. Надалі літаки цього типу продовжували залучатися до рейдів на палестинські бази в Лівані, в ході такого нальоту 23 листопада 1989 року один літак був пошкоджений зенітним вогнем, але згодом повернувся у стрій^[113].

За радянськими і російськими даними, в ході Ліванської війни в повітряних боях було збито не менше 6 літаків F-16, точних цифр їх перемог не наводиться. При цьому стверджується, що 5 F-16 були збиті винищувачами МіГ-23МФ, однак деякі обставини не дозволяють переконливо підтвердити знищення ізраїльських літаків. Як випливає зі статті В. Бабича (служив військовим радником в єдиній сирійської ескадрильї МіГ-23МФ) «МіГ-23МФ у ліванській війні»,^[114] всі ці перемоги були зараховані сирійським пілотам на основі їх власних доповідей («За доповідями льотчиків, збито 5 літаків супротивника…»). Ймовірно, інших підтверджень здобутих перемог (уламки літаків, полонені пілоти, записи фотокулемету) у сирійської сторони не було. Також В. Бабич ніяк не доводить істинність своїх заяв (наприклад, посилаючись на конкретні документи або офіційні заяви уповноважених осіб Сирії чи СРСР), по суті залишаючи читачеві тільки можливість вірити або не вірити йому на слово^[114].

Під час операції «Кріт-Крикет 19^[en]» ізраїльські F-15 і F-16 разом збили 82 сирійських винищувачі (МіГ-21, МіГ-23 і МіГ-23М) без жодної втрати з боку ПС Ізраїлю^[115].

Наліт на Ірак — 7 червня 1981 вісім ізраїльських F-16 брали участь у нальоті на іракський ядерний реактор Озірак під Багдадом. Вони входили в ударну групу; прикриття здійснювали шість F-15. У результаті нальоту реактор, який на той час будувався, був пошкоджений.

Друга інтифада — З травня 2001 року F-16 обмежено залучалися до ударів по цілях на території Палестинської автономії у відповідь на терористичні акції палестинський організацій.

Наліт на Сирію — 5 жовтня 2003 року, у відповідь на теракт у ресторані Хайфи, організований угрупованням «Ісламський Джихад», ізраїльські F-16 здійснили наліт на базовий табір угруповання в Сирії^[116].

Операція «Поза межами» — 6 вересня 2007 року чотири F-16 ізраїльських ПС разом із чотирма F-15 здійснили повітряний напад і знищили сирійський ядерний реактор^[117].

Друга Ліванська війна — У 1990-ті і 2000-ні роки F-16 брали участь у безлічі нальотів на позиції угруповання «Хезболла» на півдні Лівану. У липні-серпні 2006 року вони активно використовувалися у Другій Ліванській війні. Єдиною втратою став F-16I, що розбився 19 липня з технічної причини під час зльоту; обидва члени екіпажу вижили^[118].

10 лютого 2018 року винищувач ПС Ізраїлю F-16I був збитий на півночі Ізраїлю, коли його вразила відносно стара модель зенітно-ракетного комплексу С-200 (за класифікацією НАТО SA-5 Gammon) сирійської ППО^[119]. Пілот і штурман безпечно катапультувалися на території Ізраїлю. F-16I брав участь у бомбардуванні сирійських та іранських цілей навколо Дамаску після того, як іранський безпілотник увійшов у повітряний простір Ізраїлю і був збитий^[120]. Розслідування ПС Ізраїлю, завершене 27 лютого 2018 року, визначило, що втрата літака сталася через помилку пілота, оскільки екіпаж не зміг належним чином захистити себе^[121].

Боснійська війна — F-16 зі складу ПС декількох країн НАТО брали участь у патрулюванні забороненої для польотів зони над Боснією, введеної в 1993 році. При цьому мав місце один повітряний бій (28 лютого 1994 року), в якому американським винищувачам вдалося збити 4 штурмовики боснійських сербів. У серпні-вересні 1995 року літаки США, Данії та Нідерландів завдавали ударів по сербських позиціях у рамках операції «Deliberate Force». За час операцій над Боснією втрачено один F-16 ПС США — він був збитий із землі 2 червня 1995 року; пілот катапультувався і через кілька днів був евакуйований.

Військова операція проти Югославії — У ході повітряної кампанії 1999 року F-16 був одним з основних ударних літаків НАТО; у бойових діях брали участь літаки ПС США, Бельгії, Данії, Нідерландів, Туреччини. Американські літаки активно використовувалися для боротьби з югославськими радарами. За час кампанії пілоти «Файтінг Фалкон» здобули дві повітряні перемоги над винищувачами МіГ-29, причому одна з них належала льотчику Королівських ПС Нідерландів. За офіційними даними НАТО, втрати склали один літак, який був збитий 2 травня зенітно-ракетним комплексом С-125; пілот катапультувався і був евакуйований. Сербські і російські джерела стверджують про більші втрати (за одним із видань — не менше 7 «достовірно збитих» F-16^[122].)

Військова операція в Афганістані — У повітряних операціях жовтня-грудня 2001 року брали участь тільки американські F-16. У квітні 2002 року один з американських літаків виявився залучений в інцидент «дружнього вогню», атакувавши канадський підрозділ (загинули 4 канадських військовослужбовці). З 2002 року на авіабазі Манас (Киргизстан) дислокувалася змішана ескадрилья, що складалася з F-16 ПС Данії, Нідерландів і Норвегії. Єдина втрата сталася 31 серпня 2006 року, коли в Афганістані зазнав катастрофи літак Королівських ПС Нідерландів.

Афганська війна — Пакистанські винищувачі з середини 1980-х років активно діяли в районі афгано-пакистанському кордону, охороняючи повітряний простір країни від періодичних вторгнень авіації СРСР та Афганістану. У 1986—1989 роках винищувачі F-16 збили кілька афганських Су-22, Ан-24 і Ан-26, а також один радянський штурмовик Су-25, пілотований Олександром Руцьким (4 серпня 1988 року). Заявлялося також про збиті відразу два винищувачі МіГ-23 в одному бою, що, однак, не відповідає дійсності. 29 квітня 1987 року один з F-16 був втрачений за нез'ясованих обставин — наводилися чотири версії: або винищувач, що заходив знизу потрапив під бомби, скинуті з МІГ-23, або був збитий авіагарматою МіГ-23, або перевищив допустиме перевантаження і розвалився в повітрі, або був збитий ракетою своїм веденим^[123].

Під час операції «Буря в пустелі» 1991 року 249 винищувачів F-16 ПС США виконали 13 340 вильотів для ударів по Іраку, що було найбільше серед усіх літаків коаліції. Винищувачі F-16 часто були озброєні ракетами AGM-65 Maverick (до шести), або двома бомбами Mk84 вагою 2 000 фунтів (на середніх підкрильних пілонах), двома паливними баками на 1 400 літрів, двома AIM-9 і контейнером РЕБ під фюзеляжем, таким як AN/ALQ-131. F-16D з 388-го тактичного винищувального крила на базі ПС Хілл використовувалися як літаки-спостерігачі для пошуку і виявлення іракських ЗРК і військ Республіканської гвардії. Вони були озброєні до шести бомб Mk82, касетними бомбами і керованими авіабомбами. Ці літаки також були оснащені системою LANTIRN і біноклями. Три літаки були втрачені в результаті підтверджених ворожих дій: два через ракети ЗРК Куб та С-125^[124][125] і один через переносну ракету Ігла^[126]. Інші F-16 були пошкоджені в аваріях і ворожим наземним вогнем, але змогли повернутися на базу і були відремонтовані^[127][128]. Всього було втрачено сім F-16 під час бойових операцій у рамках «Бурі в пустелі» з 16 січня по 28 лютого^{[129][130][131]}.

Винищувачі F-16 складали основу найбільшого ударного угруповання (72 літаки), яке брало участь у війні – «Package Q», денного нальоту на цілі в центрі Багдада 19 січня. Під час місії «Package Q» два F-16 з 614-ї ескадрильї тактичних винищувачів «Щасливі дияволи», що були частиною 401-го тактичного винищувального крила (P) і вилітали з Дохи, Катар, були втрачені через зенітні ракети, а їхні пілоти (капітани Майк «Куджо» Робертс та майор «Тіко» Тайс, збиті відповідно С-75 і С-125) потрапили в полон^[132]. Ця місія також відзначила найбільше одноразове оперативне ударне угруповання F-16 на той час^[133].

Винищувачі F-16 також використовувалися як «Дикі ласки» з ракетами AGM-88 HARM разом з більш старими F-4G (480-та ескадрилья тактичних винищувачів, 52-ге крило)^[134]. Було лише 13 F-16 з ракетами HARM, всі базувалися на авіабазі Інджирлік разом з 12 F-4G. «Фантоми» мали потужну систему AN/APR-47, завдяки якій вони виконували складніші завдання (атака мобільних радарних станцій); F-16 тільки нещодавно були обладнані HARM, і основна частина місій придушення ППО все ще виконувалася F-4G (ще 48 знаходилися на базі Шейх Іса, Бахрейн). Винищувачі F-16 виконували місії супроводу «Диких ласок», супроводжуючи їх та вражаючи заздалегідь заплановані цілі. 138-ма винищувальна ескадрилья (174-те тактичне винищувальне крило, Національна гвардія Нью-Йорка) використовувала 24 F/A-16, обладнані 30 мм гарматним контейнером GPU-5/A Pave Claw, чотириствольним варіантом гармати GAU-8 Avenger, яка використовується на A-10 Thunderbolt, але це виявилося невдалим через надмірну вібрацію та недостатні приціли^[135][136].

З кінця операції «Буря в пустелі» до вторгнення в Ірак у 2003 році винищувачі F-16 ПС США патрулювали безпольотні зони в Іраку, встановлені США і Великобританією. Дві повітряні перемоги були здобуті винищувачами F-16 ПС США під час операції «Південний дозор»^[137]. 27 грудня 1992 року винищувач F-16D ПС США збив іракський МіГ-25 в повітряному просторі над південним Іраком ракетою AIM-120 AMRAAM; це була перша перемога F-16 ПС США з моменту його введення в експлуатацію і також перша перемога ракетою AMRAAM^[138]. 17 січня 1993 року винищувач F-16C ПС США знищив іракський МіГ-23 ракетою AMRAAM, що стало другою перемогою F-16 ПС США^[139].

Винищувачі F-16 повернулися до Іраку в грудні 1998 року в рамках бомбардувальної кампанії «Лис пустелі» з метою «знизити» здатність Іраку виробляти і використовувати зброю масового знищення^[140].

F-16 також використовувалися силами НАТО під час миротворчих операцій у Боснії у 1994–95 роках для виконання завдань наземних атак і забезпечення безполітної зони над Боснією (операція «Денай флайт»). Перший інцидент стався 28 лютого 1994 року, коли чотири J-21 і два IJ-21 Jastrebs, а також два J-22 Oraos порушили безполітну зону для здійснення бомбового удару по Новому Травнику. Пілоти двох J-22 помітили F-16 над ними і після атаки залишили район на низькій висоті, прямуючи до Хорватії, де американські винищувачі не могли їх переслідувати. Тим часом решта групи була атакована двома винищувачами F-16C повітряних сил США, які збили три літаки. Решта J-21 була знищена іншою парою F-16C. З шести югославських літаків, які брали участь у бою, чотири були збиті (один за допомогою AMRAAM, а інші — Sidewinder)^[141][142]. 2 червня 1995 року один F-16C був збитий сербською ЗРК 2К12 Куб під час патрулювання над Боснією. Його пілот, Скотт О'Греді, катапультувався і пізніше був врятований вертольотом USMC CH-53 Sea Stallion 8 червня^[143].

F-16 НАТО також брали участь в авіаударах проти сербських сил у Боснії та Герцеговині під час операції «Обдумана сила» у серпні-вересні 1995 року, а також в операції «Союзна сила» по всій Югославії з березня по червень 1999 року^[144].

2 травня 1999 року винищувач F-16CG ПС США був збитий над Сербією. Його збила ракета ЗРК С-125 поблизу Накуцані. Його пілот, тоді підполковник (пізніше генерал і начальник штабу ПС США) Девід Голдфайн, командир 555-ї ескадрильї винищувачів, встиг катапультуватися і був пізніше врятований під час бойової рятувально-пошукової місії^[145][146]. Залишки цього літака виставлені в Югославському авіаційному музеї в аеропорту Белград.

4 травня 1999 року одинокий югославський МіГ-29, яким керував підполковник Міленко Павлович, спробував перехопити велику формацію НАТО, що поверталася на базу після бомбардування Валєво (рідного міста пілота). Літак був атакований парою F-16CJ ПС США з 78-ї ескадрильї винищувачів^[147] і був збитий ракетою AIM-120^[148], внаслідок чого пілот загинув. Падаючі уламки були помилково вражені ракетою Стріла-2М, випущеною югославською армією.

F-16 використовуються Сполученими Штатами в Афганістані з 2001 року. Один винищувач ПС США F-16 був втрачений під час операцій в Афганістані: 3 квітня 2013 року винищувач ПС США F-16 зазнав аварії поблизу авіабази Баграм у провінції Парван на сході Афганістану, внаслідок чого загинув його пілот^[149]. У 2002 році трінаціональний загін, відомий як Європейські країни-учасники (Данія, Нідерланди та Норвегія), який складався з 18 F-16 у ролі наземної атаки, був розгорнутий на авіабазі Манас у Киргизстані для підтримки операції «Нескорена свобода» в Афганістані. Авіабаза Манас була передана під контроль Киргизстану у 2014 році.

F-16 США брали участь у вторгненні в Ірак у 2003 році, і єдиною втратою над Іраком під час цієї фази був F-16CG з 421-ї винищувальної ескадрильї 388-го винищувального крила, який зазнав аварії поблизу Багдада 12 червня 2003 року, коли у нього закінчилося пальне^[150].

25 березня 2003 року радар управління вогнем MIM-104 Patriot армії США був пошкоджений після влучення протирадіолокаційної ракети AGM-88 HARM, випущеної з F-16C ПС США під час патрулювання над південним Іраком, коли радар зафіксував винищувач, а радар попередження F-16 класифікував його як радар С-75^[151]. 7 червня 2006 року два F-16 ПС США скинули дві 500-фунтові (230 кг) керовані бомби (одна GBU-12 Paveway LGB і одна GBU-38 GPS-керована «розумна» бомба), знищивши сховище Аль-Каїди та вбивши Абу Мусаба Аль-Заркаві, лідера Аль-Каїди в Іраку^[152]. 27 листопада 2006 року один F-16 був втрачений поблизу Фаллуджі під час стрілецького заходу на підтримку з повітря, коли пілот залишався зосередженим на цілі замість того, щоб піднятися^[153]. 15 червня 2007 року F-16C зазнав аварії, коли пілот втратив просторову орієнтацію під час нічної місії підтримки з повітря. Пілот загинув в аварії. 15 липня 2007 року ще один F-16C зазнав аварії і згорів під час зльоту, коли лопнуло колесо. Пілот безпечно катапультувався^[154].

25 лютого 2009 року F-16 ПС США збив іранський безпілотник Ababil-3 після того, як він увійшов у повітряний простір Іраку^[155].

У вересні 2010 року F-16 ПС США скинули дві бомби, надаючи підтримку з повітря підрозділу іракської армії, який був атакований озброєними повстанцями з чисельною перевагою. Це був перший авіаналіт в Іраку з липня 2009 року^[156].

F-16 ПС США були розгорнуті в Іраку та Сирії в рамках операції «Непохитна рішучість».

F-16 ПС США разом з F-15E Strike Eagle допомогли відбити іранську атаку проти Ізраїлю 13 квітня 2024 року, збивши невизначену кількість іранських безпілотників одноразового використання^[157].

Підрозділи F-16 ПС Туреччини брали участь у бойових діях у Боснії і Герцеговині та Косово, розгорнувши одну зі своїх ескадрилій на авіабазі Геді в Італії з 1993 року та на авіабазі Авіано з травня 2000 року на підтримку резолюцій Організації Об'єднаних Націй. Підрозділи виконали 35,647 льотних годин і здійснили 10,626 вильотів без інцидентів^[158].

8 жовтня 1996 року, через 7 місяців після ескалації над Імією/Кардаком, під час повітряного протистояння над Егейським морем у зоні відповідальності Афінського FIR, грецький Mirage 2000 випустив ракету R550 Magic і збив турецький F-16D. Грецький уряд заявив, що турецький літак порушив грецький повітряний простір, однак турецький уряд стверджував, що літак виконував навчальну місію на північ від грецького острова Самос, поблизу турецького узбережжя. Турецький пілот загинув, тоді як другий пілот катапультувався і був врятований грецькими силами^[159][160]. Незважаючи на те, що турецький уряд визнав втрату, грецький уряд офіційно заперечує факт збиття^[161]. Втрату було підтверджено в 2012 році після збиття RF-4E біля сирійського узбережжя. У відповідь на парламентський запит міністр оборони Туреччини Ісмет Їлмаз заявив, що турецький F-16D Block 40 (с/н 91-0023) з 192 Filo був збитий грецьким Mirage 2000 ракетою R.550 Magic II 8 жовтня 1996 року після порушення грецького повітряного простору поблизу острова Хіос^[162].

23 травня 2006 року два грецькі винищувачі F-16 Block 52+ були підняті по тривозі для перехоплення турецького розвідувального літака RF-4 та його двох винищувачів F-16 супроводу біля узбережжя грецького острова Карпатос у зоні відповідальності Афінського FIR. Між винищувачами обох сторін розпочався умовний повітряний бій (dogfight), який закінчився зіткненням у повітрі між турецьким F-16 та грецьким F-16. Турецький пілот успішно катапультувався після знищення його літака, але грецький пілот загинув, коли його кабіна та ліхтар були зруйновані під час зіткнення^[163].

Винищувачі F-16 Туреччини широко використовувалися в поточному конфлікті з курдськими повстанцями на південному сході Туреччини та півночі Іраку. Особливо під час зимової бомбардувальної кампанії турецького вторгнення на північний Ірак 2008 року, коли Туреччина здійснила свій перший транскордонний наліт 16 грудня 2007 року за участю 50 винищувачів перед Операцією «Сонце». Це була перша масштабна нічна бомбардувальна операція та найбільша операція, проведена повітряними силами Туреччини^[164].

Під час громадянської війни в Сирії турецькі F-16 були залучені до захисту повітряного простору на кордоні з Сирією. Після збиття RF-4 у червні 2012 року Туреччина змінила правила взаємодії щодо сирійських літаків, що призвело до підйомів винищувачів по тривозі та збиття сирійських бойових літаків^[165].

10 жовтня 2012 року пара турецьких F-16 змусила сирійський пасажирський літак Airbus A320 здійснити посадку в Анкарі^[166].

16 вересня 2013 року винищувач F-16 ПС Туреччини збив сирійський вертоліт Мі-17, що порушив турецький повітряний простір над провінцією Хатай, ракетою AIM-9X Sidewinder. Вертоліт розбився на сирійському боці кордону. Частина екіпажу змогла катапультуватися з пошкодженого вертольота, але вони були вбиті, коли досягли землі і потрапили в полон до сирійських повстанців^{[167][168][169]}.

23 березня 2014 року два турецькі F-16 з Діярбакира були підняті по тривозі для перехоплення пари сирійських МіГ-23, які наближалися до турецького повітряного простору, здійснюючи операції проти позицій повстанців. Після неодноразових попереджень один із сирійських МіГів змінив курс, тоді як інший МіГ вторгся в турецький повітряний простір приблизно на 2 км, тому один із F-16 збив його ракетою AIM-120 AMRAAM поблизу прикордонних міст Касаб і Яйладаги. Сирійський пілот катапультувався, приземлився на сирійському боці кордону і був врятований. Також пошкоджений літак розбився на сирійському боці^{[170][171][172][173][174]}.

16 травня 2015 року винищувач F-16 ПС Туреччини збив іранський безпілотник Mohajer 4, який порушив турецький повітряний простір над провінцією Хатай, увійшовши на 11 км вглиб турецької території. БПЛА був збитий двома ракетами AIM-9 Sidewinder. Спочатку турецький уряд заявив про збиття ворожого вертольота, але пізніше визнав, що збитий літальний апарат був БПЛА, як стверджувала сирійська сторона^[175][176].

29 серпня 2015 року турецькі F-16 розпочали масштабну бомбардувальну кампанію у відповідь на теракти в Суручі, які призвели до загибелі 34 цивільних у невеликому прикордонному містечку. У результаті F-16 завдали ударів по десятках терористичних складів, станцій, конвоїв і наземних об'єктів, а також відтіснили більшість бойовиків ІДІЛ від кордонів Туреччини^[177][178].

6 жовтня 2015 року винищувачі F-16 ПС Туреччини, що перебували на бойовому патрулюванні біля сирійського кордону, перехопили низку російських винищувачів Су-30, які вторглися в турецький повітряний простір над Хатаєм і далі на схід поблизу Газіантепа. Повідомлялося, що порушники одночасно повернули назад після попереджень, проте деякі звіти та неофіційна заява ПС Туреччини свідчать про те, що літак був збитий. Інші звіти припускають, що збитий біля провінції Хатай літак міг бути сирійським МіГ-29. Росія заявляє, що не знає про такий інцидент біля Газіантепа, а порушення в Хатаї було викликане поганими погодними умовами та оборонними маневрами проти систем ППО і тривало лише «кілька секунд». Однак турецькі військові радари відстежували військовий літак у своєму повітряному просторі протягом п’яти хвилин, а ракетні системи всередині Сирії були захоплені на турецьких винищувачах більше чотирьох хвилин^[179].

16 жовтня 2015 року винищувач F-16 ПС Туреччини збив російський безпілотник Орлан-10 на відстані 3 км у повітряному просторі Хатаю. США та Туреччина стверджують, що БПЛА належить російським військовим, проте Росія заперечила такий інцидент, пізніше визнавши його, але заперечуючи свою приналежність^[180].

24 листопада 2015 року два винищувачі F-16 ПС Туреччини збили російський Су-24, стверджуючи, що він порушив турецький повітряний простір, але Росія відхилила заяву Туреччини^[181].

На початку березня 2020 року, під час ескалації між Сирією та Туреччиною, дві країни зіткнулися у відкритій війні, що призвело до значного зростання повітряних боїв із збиттями сирійських літаків турецькими F-16.

1 березня 2020 року два сирійські ударні бомбардувальники Су-24 були збиті винищувачами F-16 ПС Туреччини за допомогою ракет класу «повітря — повітря» над сирійською провінцією Ідліб^[182]. Усі чотири пілоти безпечно катапультувалися. Як сирійські, так і турецькі сили підтвердили збиття^[183].

3 березня 2020 року бойовий навчальний літак L-39 ПС Сирії був збитий винищувачем F-16 ПС Туреччини над сирійською провінцією Ідліб. Як сирійські, так і турецькі сили підтвердили збиття^[184]. Пілот загинув^[185].

У липні 2016 року F-16 застосовувалися обома сторонами.

Вночі 15 липня F-16 повстанців скинув 900-кг бомбу GBU-10 на Головне Управління Безпеки Управління Авіації в Анкарі, в результаті було знищено поліцейський вертоліт S-70i «Чорний Яструб», який готувався до зльоту, вбито 7 та поранено 5 поліцейських^[186].

Інший F-16 скинув бомбу GBU-10 на штаб спецназу поліції в Анкарі, внаслідок чого було вбито 44 та поранено 36 турецьких спецпризначенців^[186][187].

Вдень 16 липня було розбомблено Головний штаб поліції в Анкарі, було вбито 2 і 39 поранено^[188].

Під час бомбардувань винищувачами F-16 президентського палацу було вбито 15 людей^[188].

Проурядові F-16, що вилетіли на допомогу, збили вертоліт AH-1W повстанців, який атакував поліцейських у столиці^[189]. Вранці 16 липня проурядові F-16 розбомбили авіабазу повстанців Акінсі, на якій було знищено кілька гелікоптерів AH-1W та S-70i.

Повстання призвело до втрати Туреччиною більшої частини льотчиків бойових винищувачів та сильного зниження боєздатності турецьких ПС. В результаті репресій понад 300 пілотів F-16 було кинуто до в'язниць і звільнено зі збройних сил^[190].

17 листопада 2024 року українські F-16 збили близько 10 повітряних цілей під час масованої російської атаки. Під час комбінованої атаки російські війська застосували ракети різних типів повітряного, наземного та морського базування, а також ударні безпілотники типу Shahed («Герань-2»). Багатоцільові винищувачі F-16 стали ефективним доповненням до протиповітряної оборони України^[191].

•  Аргентина — 24, станом на 2024 рік^[66]
•  Бахрейн — 20: 16 F-16C Block 40 і 4 F-16D Block 40, станом на 2022 рік^[192]
•  Бельгія — 53: 44 F-16AM і 9 F-16BM, станом на 2022 рік^[193]
•  Венесуела — 18: 15 F-16A і 3 F-16B, станом на 2022 рік^[194]
•  Греція — 154: 69 F-16CG/DG Block 30/50, 55 F-16CG/DG Block 52+ і 30 F-16 C/D Block 52+ ADV, станом на 2022 рік^[195]
•  Данія — 44: 34 F-16AM і 10 F-16BM, станом на 2022 рік^[196], з яких 24 продано Аргентині у квітні 2024^[66]
•  Єгипет — 207: 26 F-16A, 6 F-16B, 138 F-16C і 37 F-16D, станом на 2022 рік^[197]
•  Ізраїль — 196: 50 F-16C (приблизна кількість), 49 F-16D і 97 F-16I, станом на 2022 рік^[198]
•  Індонезія — 33: 7 F-16A, 2 F-16B, 19 F-16C і 5 F-16D, станом на 2022 рік^[199]
•  Ірак — 34: 26 F-16C і 8 F-16D, станом на 2022 рік^[200]
•  Йорданія — 47: 33 F-16AM і 14 F-16BM, станом на 2022 рік^[201]
•  Марокко — 23: 15 F-16C і 8 F-16D, станом на 2022 рік^[202]
•  ОАЕ — 78: 54 F-16Е Block 60 і 24 F-16F Block 60, станом на 2022 рік^[203]
•  Оман — 23: 17 F-16C Block 50 і 6 F-16D Block 50, станом на 2022 рік^[204]
•  Пакистан — 75: 23 F-16A MLU, 21 F-16B MLU, 9 F-16A ADF, 4 F-16B ADF, 12 F-16C Block 52 і 6 F-16D Block 52, станом на 2022 рік^[205]
•  Південна Корея — 162: 118 F-16C і 44 F-16D, станом на 2022 рік^[206]
•  Польща — 48: 36 F-16C Block 52+ і 12 F-16D Block 52+, станом на 2022 рік^[207]
•  Португалія — 30: 26 F-16AM і 4 F-16BM, станом на 2022 рік^[208]
•  Румунія — 16: 13 F-16AМ і 3 F-16BM, станом на 2022 рік^[209]
•  Сінгапур — 60: 20 F-16C Block 52, 20 F-16D Block 52 і 20 F-16D Block 52+, станом на 2022 рік^[210]
•  США — 899
  • Повітряні сили США — 439 F-16C і 111 F-16D, станом на 2022 рік^[211]
  • Військово-морські сили США — 10 F-16A і 4 F-16B, станом на 2022 рік^[212]
  • Повітряні сили Національної гвардії США — 289 F-16C і 46 F-16D,станом на 2022 рік^[211]
•  Таїланд — 51: 37 F-16A і 14 F-16B, станом на 2022 рік^[213]
•  Тайвань — 141: 77 F-16A/B і 64 F-16V (A/B) станом на 2022 рік^[214]
•  Туреччина — 260: 27 F-16C Block 30, 162 F-16C Block 50, 14 F-16C Block 50+, 8 F-16D Block 30, 33 F-16D Block 50 і 16 F-16D Block 50+, станом на 2022 рік^[215]
•  Чилі — 46: 29 F-16AM, 7 F-16BM, 6 F-16C Block 50 і 4 F-16D Block 50, станом на 2022 рік^[216]
•  Україна — невідома кількість (ймовірно 10). 4 серпня 2024 року, до 20-річчя Повітряних сил ЗСУ, було присвячене офіційне повідомлення про прибуття перших літаків в Україну.^[217] The Economist заявило, що 10 з 79 прибули. До кінця 2024 року мають поставити ще 20 літаків. Протягом 2025 року прийдуть ще 49 літаків^[218].

•  Словаччина — Словаччина не володіє жодним F-16, станом на 2022 рік^[219]. Передача виготовлених літаків має розпочатися лише з другого кварталу 2024 року^[220]

•  Італія — ПС Італії використовували до 30 F-16A та 4 F-16B версії Block 15 ADF, орендованих (лізінг) у повітряних сил США, з 2003 по 2012 роки^[221].
•  Нідерланди — Королівські повітряні сили Нідерландів продали 6 F-16 Королівським повітряним силам Йорданії^[222] та 36 F-16 ПС Чилі у 2005 році^[223]. Решту флоту з 42 літаків передають Україні^[224].
• Норвегія — 6 січня 2022 року Норвегія оголосила, що всі F-16 були виведені з експлуатації та замінені на F-35^[225]. Королівські повітряні сили Норвегії продали 32 своїх F-16 повітряним силам Румунії, а решту справних літаків передали Україні^{[226][227][228]}.

• На F-16 Fighting Falcon можна «політати» або зустріти в наступних іграх: серія Falcon (1984–2005), F-16 Combat Pilot (1989), Street Fighter II (1991, де літак зображений на фоні арени Гайла), F-16 Multirole Fighter (1998), F-16 Aggressor (1999), серії Ace Combat (1995-2019), DSC, War Thunder та багато інших^[229].
• Трансформери Скайдайв і Десептикон Дредвінд маскуються під F-16 Fighting Falcon. Персонаж Трансформерів Нідлноуз маскується під F-16XL^[230].
• F-16 був однією з головних зірок фільму 1986 року «Залізний орел». ПС США відмовилися допомагати у створенні фільму, вважаючи сюжет про підлітка, який летить на F-16 у чужу країну, «дещо божевільним».
• У фільмі 1986 року «Перлина Нілу», жанру романтичної комедії, особистий F-16 жорстокого диктатора був ключовим елементом втечі головних героїв (у виконанні Кетлін Тернер і Майкла Дугласа) з укріпленого міста^[231].
• Літак також був показаний у фільмі HBO 1992 року «Форсаж», драматизації реальних подій, де F-16 став предметом затяжної юридичної боротьби щодо безпеки його конструкції^[232].
• F-16 також з'являвся у фільмі 2002 року «Ціна страху»^[233].
• Починаючи з 2007 року, F-16 став одним із двох літаків (разом із Cirrus SR22), представлених у авіасимуляторі Google Earth^[234].

• McDonnell Douglas F-15 Eagle
• McDonnell Douglas F/A-18 Hornet
• Boeing F-15SE Silent Eagle
• МіГ-29
• Northrop/McDonnell Douglas YF-23
• AIDC F-CK-1

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: F-16 Fighting Falcon

• F-16 USAF fact sheet
• F-16 page on LockheedMartin.com
• F-16 page on GlobalSecurity.org [Архівовано 6 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• F-16.net Extensive and up-to-date Fighting Falcon resource [Архівовано 11 липня 2007 у Wayback Machine.]
• F-16 profile on Aerospaceweb.org [Архівовано 6 січня 2009 у Wayback Machine.]
• List of all F-16 fighters used by Polish Air Force [Архівовано 2 лютого 2009 у Wayback Machine.]
• F-16C Reference Library [Архівовано 1 лютого 2009 у Wayback Machine.], great site with cockpit pictures and schematics (default language is German, use flag to switch to English as needed)
• Example of Virtual Fighter Wing
• Lucky Devils: 3.7 million pounds of ordinance, 1303 sorties, 42 days. [Архівовано 22 листопада 2014 у Wayback Machine.]
• F-16 Modernization program news release
• Довідник: F-16, Мілітарний

• Харук А. Бойові літаки XXI століття. — Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. — 400 с. — ISBN 978-617-12-3864-0.
• Spick, Mike. The Great Book of Modern Warplanes. — St. Paul, Minnesota : MBI Publishing Company, 2000. — ISBN 9780760308936.
• Richardson, Doug. General Dynamics F-16 Fighting Falcon. — London : Salamander Books, 1990. — ISBN 9780861015344.
• Peacock, Lindsay. On Falcon Wings: The F-16 Story. — RAF Fairford, United Kingdom : Royal Air Force Benevolent Fund Enterprises, 1997. — ISBN 9781899808014.
• Aleshire, Peter. The Eye of the Viper: The Making of an F-16 Pilot. — Guilford, Conn : Lyons Press, 2004. — ISBN 1-59228-822-7. Архівовано з джерела 14 січня 2023
• Coram, Robert. Boyd: The Fighter Pilot Who Changed the Art of War. — New York : Little, Brown and Company, 2002. — ISBN 9780759527775.
• Darling, Kev. F-16 Fighting Falcon. — London : Crowood Press UK, 2003. — ISBN 9781840373998.
• Jenkins, Dennis R. F/A-18 Hornet: A Navy Success Story. — New York : McGraww-Hill, 2000. — ISBN 9780071346962.