Стефанчук Руслан Олексійович
15-й Голова Верховної Ради України
Нині на посаді
На посаді з	8 жовтня 2021
Президент	Володимир Зеленський
Прем'єр-міністр	Денис Шмигаль
Попередник	Дмитро Разумков
Перший заступник Голови Верховної Ради України
29 серпня 2019 — 7 жовтня 2021
Попередник	Ірина Геращенко
Наступник	Олександр Корнієнко
Представник Президента України у Верховній Раді
21 травня 2019 — 7 жовтня 2021
Попередник	Ірина Луценко
Наступник	Федір Веніславський
Народився	29 жовтня 1975(1975-10-29) (49 років) Тернопіль, Українська РСР, СРСР
Відомий як	адвокат, політик
Громадянство	Україна
Освіта	Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова
Alma mater	Хмельницький університет управління та права
Науковий ступінь	доктор юридичних наук
Вчене звання	професор, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України
Політична партія	«Слуга народу»
Батько	Олексій Стефанчук
Нагороди
Стефанчук Руслан Олексійович на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу	29 серпня 2019	—
Картка на сайті Верховної Ради України

Русла́н Олексі́йович Стефанчу́к (нар. 29 жовтня 1975, Тернопіль, Українська РСР, СРСР) — український правознавець та політик, державний діяч, голова Верховної Ради України IX скл. з 8 жовтня 2021^[1][2]. У 2019—2021 роках — радник Президента України, перший заступник Голови Верховної Ради України (29 травня 2019—7 жовтня 2021), представник президента у Верховній Раді (21 травня 2019—7 жовтня 2021)^[3]. Доктор юридичних наук. Заслужений діяч науки і техніки України. Син Олексія Стефанчука.

Один із ідеологів владної партії «Слуга народу»^[4]. Член РНБО з 14 жовтня 2021 року^[5]. Співголова міжпарламентської ради Україна-НАТО. Співголова міжпарламентської асамблеї ВРУ з Сеймом Литви та Сеймом і Сенату Польщі. Співголова міжпарламентської асамблеї ВРУ з Парламентом Грузії, Парламентом Молдови. Голова Виконавчого комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському союзі, член групи з міжпарламентських зв'язків з Австрією.^[6]

Народився 29 жовтня 1975 року в Тернополі у сім'ї медиків.^[7].

• загальна середня освіта (з відзнакою), загальноосвітня середня школа № 18, Хмельницький, 1992;
• вища освіта (диплом з відзнакою), спеціальність «Правознавство», Хмельницький інститут регіонального управління та права (1997 р.);
• вища освіта, спеціальність «Менеджмент виробничої сфери», Технологічний університет Поділля (1999 р.).

До 2019 року займався освітньою, науковою та адвокатською діяльністю. Працював у Хмельницькому університеті управління та права (на сьогодні — Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова), Інституті законодавства Верховної Ради України, Національній академії прокуратури України та Вищій школі адвокатури.

Напрямки професійної діяльності: правотворчість, проблеми цивільного (приватного) права, особисті немайнові права, договірні та деліктні зобов'язання, право інтелектуальної власності, європейське приватне право, діяльність Європейського суду з прав людини, юридична освіта та наука.^[8]

Був помічником-консультантом народного депутата шостого скликання (від блоку «Наша Україна — Народна самооборона») Анатолія Матвієнка^[9], а також радником віцепрем'єра Степана Кубіва^[10].

18 квітня 2019 року кандидат у Президенти Зеленський в ток-шоу «Право на владу» назвав Стефанчука однією з ключових фігур своєї команди, ідеологом партії «Слуга народу» та експертом з реформування державних правових інститутів та законопроєктної роботи.

З 21 травня 2019 року по 7 жовтня 2021 року  — радник президента, представник президента у Верховній Раді^{[11][12][13][3][14]} (19 серпня 2019 року двома виданими в один день указами Зеленський звільнив і знову перепризначив Стефанчука своїм представником у Раді)^[15][16].

Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 2 у списку.^[17] Безпартійний.^[18]

Обраний народним депутатом України за партійним списком партії «Слуга народу», повноваження набув 29 серпня 2019 року^[19].

29 серпня 2019 року був обраний Першим заступником Голови ВРУ.^[20] Входить до складу Національної ради реформ^[21], Національної ради з питань антикорупційної політики^[22]. У Верховній Раді України очолював робочі групи з розробки законопроєктів у сфері народовладдя; з розробки законопроєкту про парламентську опозицію; з рекодифікації цивільного законодавства. Автор низки законопроєктів.

8 жовтня 2021 року обраний головою Верховної Ради України. За Стефанчука проголосував 261 депутат за мінімально необхідних 226^[23][24]. 3 депутати виступили «проти», 63 — утрималися, 29 — не голосували. Кандидатами також були двоє представників фракції «Європейська солідарність» — Олексій Гончаренко та Яна Зінкевич, які отримали 44 та 146 голосів відповідно^[25].

Діти — син Олесь і донька Злата. Навчаються на юристів, син в Україні, донька — у Відні. Донька знає 6 мов.^[26]

За інформацією руху «Чесно», Стефанчук не має у власності житла у Києві, отримує з бюджету компенсацію орендної плати, за винайм квартири у матері дружини.^[27] Стефанчук заявив, що отримані як компенсацію кошти повернув.^[28]

• кандидат юридичних наук (2000 р.);
• доцент (2003—2019 роки);
• доктор юридичних наук (2008 р.);
• професор з 2008 р.;
• член-кореспондент Національної академії правових наук України (з 2009 р.);
• дійсний член (академік) Національної академії правових наук України (з 2020 р).

• грамота Хмельницької обласної адміністрації (2001, 2007 рр.);
• грамота Міністерства освіти і науки України (2007 р.);
• подяка Міністерства юстиції України (2008 р.);
• лауреат Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України у номінації «За наукові досягнення» (розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.06.2010 № 1234-р)^[29];
• подяка Генерального прокурора України (15.08.2014 р.);
• почесна грамота Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (18.03.2016 р.);
• почесна відзнака Національної асоціації адвокатів України (14.12.2016 р.);
• почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (01.12.2017 р.)^[30];
• лауреат Премії імені Ярослава Мудрого у номінації «За видатні заслуги у законотворчій, судовій та правозастосовній діяльності» (2020 р.)^[31].

Опублікував понад 500 наукових та навчально-методичних праць. Обрані:^[32] «Захист честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві: монографія» (2001); «Правознавство: навчальний посібник» (2002, 2008); «Цивільне право України: навчальний посібник» (2004, 2009); «Загальнотеоретичні проблеми поняття та системи особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві України: монографія» (2006); «Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія» (2007, 2008); «Юридичне Поділля. Інформаційно-довідкове видання» (2007); «Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: у 2 т.» (у співавт., 2009); «Актуальні проблеми цивільного права: особисті немайнові права» (у співавт., 2010); «Право світової організації торгівлі: Основні установчі акти. Англо-російсько-український глосарій» (у співавт., 2011); «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2011); «Охорона і захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб в цивільних правовідносинах» (у співавт., 2011); «Правове письмо: навчально-методичні матеріали» (2011); «Регистрация субъектов предпринимательской деятельности: Россия и СНГ» (у співавт., 2012); «Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин» (у співавт., 2012); «Цивільне законодавство України в контексті розвитку європейського приватного права: монографія»; «Науково-практичний класифікатор цивільного законодавства: науково-практичний посібник» (у співавт., 2013); «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 3: Доктрина приватного права України» (у співавт., 2013 (укр.), 2017 (англ.)); «Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді: підручник» (у співавт., 2014); «Класифікаційний адвокатський іспит: навчальний посібник» (у співавт., 2017); «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики» (у співавт., 2020); «Emergency legal regimes and direct exercise of power by Ukrainian society» (у співавт., 2020 (англ.)).

• Офіційний сайт Національної академії правових наук України
• Бібліометричний профіль Стефанчука Р. О. в Google Scholar
• http://journal.zakon.kz/203389-vse-my-vyshli-iz-sovetskogo-sojuza.html
• https://web.archive.org/web/20141231161614/http://ye.ua/news/news_4771.html
• https://ua.interfax.com.ua/news/interview/734202.html
• https://lb.ua/news/2021/02/02/476658_ruslan_stefanchuk_referendum-tse.html
• https://glavcom.ua/country/politics/ruslan-stefanchuk-priyde-chas-koli-postane-tema-shirokoji-koaliciji-747477.html
• https://www.pravda.com.ua/articles/2021/04/28/7291787/