Ісла́мська Респу́бліка Іра́н (перс. جمهوری اسلامی ایران‎ — Джомгурі-йе Есламі-йє Іран, також використовуються назви Іра́н (перс. ایران‎ [ʔiɾɒn] — Країна аріїв) або застаріла назва Пе́рсія (що є лише однією з областей)) — держава на південному заході Азії. Столиця — місто Тегеран.

На заході межує з Іраком, на північному заході — з Азербайджаном^[1], Вірменією,^[1] Туреччиною,^[1] на півночі — з Туркменістаном^[1], на сході — з Афганістаном^[1] і Пакистаном^[1].

На півночі омивається Каспійським морем, на півдні і південному-сході — Перською затокою.

Історія Ірану за письмовими джерелами охоплює майже п'ять тисяч років. Перша держава на його території — Елам — виникла в Хузестані в III тисячолітті до н. е. Перська імперія при Дарії I Ахеменіді простягалася вже від Греції і Киренаїки до річки Інд. Протягом багатьох століть панівною релігією був зороастризм. Близько XVI століття державною релігією Ірану стає шиїзм.

У 1979 в Ірані відбулася Ісламська революція під проводом аятолли Хомейні, в ході якої була повалена монархія і проголошена ісламська республіка.

Іран володіє другими за розміром у Західній Азії та ісламському світі економікою після Туреччини^[2] і є однією з найбільш технологічно розвинених держав регіону. Іран розташовується у стратегічно важливому регіоні Євразії і має в своєму розпорядженні великі запаси нафти і природного газу.:::::::::::::::: Докладніше

Перські середньовічні килими (англ. Persian carpet) — уславлена галузь декоративно-ужиткового мистецтва Персії, що має світове визнання.

Ручне килимарство існує з тих часів, коли люди навчилися виробляти пряжу і тканини з волокнистих матеріалів. Батьківщиною килимарства вважається Персія. Історики вважають, що тодішні східні кочівники ткали щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко облаштувати житло. В умовах кочового життя килими і тканини захищали від вітру й піску, дозволяли розділити приміщення чи прикрасити його. Трансформація практичного полотна у твір мистецтва почалася, очевидно у часі, коли кочівники почали вести осілий спосіб життя.

Згодом, близько 4000 років тому, килимарство виникло у південному Туркменістані. Виготовлення ворсових килимів було розвинуто у Середній Азії, Китаї, Ірані, Месопотамії (північна частина Сирії) в II–III столітті до нашої ери. Перші килими були вишиті на лляному полотні з різними тематичними сюжетами. Різновидом вишитих килимів були килими з аплікаціями.

Перший стародавній килим, який дійшов до 20 ст., був витканий більше 2000 років тому. Його знайшов російський археолог Сергій Руденко у 1949 році під час розкопок царського могильного кургану в Пазирикських горах Сибіру (за місцем розкопок одержав назву «пазирикський»). Він являє собою вовняне ворсове полотно, виткане із зображеннями оленів, коней, грифонів і декоративних зірок в центральному полі. Килим виконаний технікою вузлового плетення, яка застосовується й сьогодні. Своєю винятковою збереженістю килим зобов'язаний тим, що був похований разом зі своїм колишнім власником. Через якийсь час могилу по-варварськи пограбували: винесли майже все, крім килима. Ідучи геть, грабіжники не закопали могилу. Вода, холод й повітря, що проникали в замкнутий простір, створили умови, за яких килим заморозився, законсервувався в ґрунті в брилі льоду на століття. Нині реставрований і зберігається в Ермітажі.

«У цьому килимі — відбиток моєї душі», напис на килимі.

Середньовічна Персія — найбільший і широко відомий центр азійського килимарства. Перські килими відомі з давніх давен, але найстаріші серед збережених перських килимів датовані лише 16 ст^[3]. Про попередній період перського килимарства довідались археологи під час розкопок у регіонах, пов'язаних із Персією торговельним зв'язками, у місцинах з надто посушливим чи холодним кліматом, де були умови для збереження решток килимів.

Для виробництва килимів були задіяні значні людські та матеріальні ресурси, а сам процес створення килима був довготривалим. Але на витрати йшли, позаяк килими використовували як у функції захисту від негоди, так і як меблі і домовини. Поховання померлих у килимах і зараз має поширення у регіонах, бідних деревиною.

Удосконалення килимоткацтва логічно привело до використання різної сировини, природних барвників, іноді золотих і срібних ниток^[4]. В добу розвиненого середньовіччя перські майстри залучали до створення ескізів майбутніх килимів — відомих і провінційних художників-мініатюристів. Складні композиції з безліччю декоративних дрібниць і сюжетними мотивами характерні для килимів царських майстерень, де збирали найкращих художників, майстрів і майстринь. Художній лад перських килимів зі складними композиціями (особливо із царських майстерень) має спільну художню мову з перськими мініатюрами — з її умовністю, площинністю, своєрідною подачею явищ реальності, декоративними властивостями^[5].:::::::::::::::: Докладніше

Перська архітектура або Іранська архітектура — архітектура властива Ірану та деяким частинам Передньої Азії, Кавказу і Центральної Азії — іранському культурному простору. Історія іранської архітектури сягає принаймні 5 тис. до н. е., а її характерні зразки зустрічаються на величезних територіях від Туреччини до Таджикистану, а також від Азербайджану до Занзібару та включають в себе безліч типів споруд. Незважаючи на давню історію, іранська архітектура продовжує розвиватись і збагачуватись новими формами — швидке зростання міст, зокрема Тегерану (архітектура Тегерану), привело до хвилі знесення старих і будівництва нових споруд поряд із історичними брамами, палацами, мечетями.

Перська архітектура — одна з найдавніших. Вона веде безперервну історію від 5 тис. до н. е. і до сьогодні. Характерні зразки перської архітектури поширені від Туреччини та Іраку на сході до Північної Індії і Таджикистану на сході, від Кавказу на півночі до Занзібару на півдні. Різноманітні перські архітектурні стилі знайшли відбиття у багатьох типах будівель: від селянських хатин до чайних будиночків, від перських садів та павільйонів до палаців, які були, за словами провідного американського експерта з перських мистецтв Артура Поупа «одними з найбільш величних споруд на світі».^[6]

Перська архітектура поступово розвивається на давніх традиціях і досвіді, демонструє помітну різноманітність як структурних, так і естетичних елементів. Без різких інновацій, і, попри неодноразові вторгнення й культурні потрясіння, перська архітектура стала «окремішньою, відмінною від архітектури інших мусульманських країн».^[7] Її першочергові риси: «помітне відчуття форми і масштабу; структурна винахідливість, особливо в склепіннях і куполах будівлі; геніальні декорації».^[8]

Традиційним керівним мотивом перської архітектури є її космічний символізм, «завдяки якому людина ніби вступає у взаємозв'язок і взаємодію з небесними силами».^[9] Ця тема не тільки надає перській архітектурі ідейної єдності, але, також, є основним джерелом її емоційного характеру.

За словами історика, археолога і мистецтвознавця Алана Поупа, головним напрямом у перському мистецтві, у широкому розумінні слова, завжди була архітектура. Провідне, керівне місце архітектури притаманне як доісламському, так і ісламському (феодальному) періоду в розвитку мистецтв.^[10]

Іран як країна належить до держав, де феодалізм затримався у власному розвитку і хронологічно розтягся від 5 ст. н.е (ще тісно пов'язаний з рабовласництвом) до кінця 20 ст.

Історію архітектури феодального Ірану розділили на три періоди в залежності від фази устрою —

• ранній феодалізм ( 5—9 ст. н.е. )
• розвинений феодалізм ( 10—15 ст. н.е. )
• пізній феодалізм (з 16 ст. і донині)^[11]:::::::::::::::: Докладніше
  Призначення/Архіви...

Пе́рська середньові́чна кера́міка  — уславлена галузь керамічного виробництва Персії (Ірана), що посіла вартісне місце в історії світового мистецтва^[12].

Як і давньогрецька кераміка середньовічна кераміка Персії стала добрим археологічним матеріалом для вивчення мистецтва, побуту та історії перської держави.

Середньовічна кераміка Персії є досить поширеною, всмоктала в себе ремісничі традиції виготовлення срібного, золотого чи золоченого посуду попередньої доби династії Сасанідів (3-7 ст. н. е.), досягла високого шаблю розвитку на новому етапі історичного розвитку при збереженні специфіки саме керамічного виробництва. Сюжетно керамічний посуд доби перського середньовіччя має спільні риси з сюжетами металевого посуду династії Сасанідів, звідси поширені зображення диких тварин, царських полювань на диких звірів тощо. Але коштовні метали — рідкісна і малодоступна сировна для ремісника, тоді як глина — дешева і розповсюджена.

Технології виготовлення кераміки в провінціях Персії постійно удосконалювались. Відомо, що створення ваз зі складним декором, зображеннями тварин чи сюжетними сценами мало декілька етапів, було складним, трудоміським. Тільки розфарбування і випалення проводили до п'яти-шести разів за різними температурами^[13]. Низкий технічний рівень тої доби обмежував як розміри керамічних виробів, так і приводив до розтріскування чи псування керамічних виробів на кожному етапі виробництва^[14] .

Керамічне виробництво в перській державі розпадалось на столичне і провінційне, індивідуальне і в царських майстернях. Керамісти по-за царських майстерень згуртовувавлись у власні товариства, що нагадує європейським дослідникам цехову організацію або гільдії^[15]. Виробилась власна художня і досить умовна система дозволених образів, котра не виходила за межі світогляду феодальної доби^[16].

Процес виготовлення кераміки в часи перського середньовіччя відновлюється науковцями на основі аналізу глини, результатів розкопок гончарних майстерень, порівняння тодішніх виробів із сучасними аналогами і результатів мистецтвознавчих досліджень розпису ваз, написів на них тощо.

Як і в Європі керамісти Персії не знали технологій виробництва порцеляни Китаю. Хоча були знайомі з китайською порцеляною завдяки географічній близькості до кордонів Китаю і тісним торговельним зв'язкам. Кераміка середньовічної Персії тим не менше набула оригінальності і національного забарвлення, не схожого з керамічними виробами будь якої мусульманської країни.:::::::::::::::: Докладніше

Портал:Іран/Добра стаття