Біологія океану Біоло́гія океа́ну (морська біологія, біологічна океанологія, біологічна океанографія) — наука, розділ біології і океанології, що вивчає життя морських організмів (біоти) і їх екологічні взаємодії. Біологія океану — частина гідробіології. Біологією океану також називають саму сукупність живих організмів, що мешкають в Світовому океані або пов'язаних з океаном. Життя знаходиться в океані від поверхні до найбільших глибин. По типах місцепроживань розрізняють пелагічні організми, що населяють товщу води (планктон і нектон), і організми, що населяють дно океану (бентос). У океані мешкають представники майже всіх класів тварин, а багато класів відомо тільки в океані..::::::::::::::::читати далі |
Вибрана стаття Бурі водорості в переважній більшості належать до морських біотопів, їхні зарості трапляються у літоральній та субліторальній зонах, до глибин 40—100 м. Представників класу Phaeophyceae можна побачити в усіх морях земної кулі, однак найбільша їхня концентрація — у приполярних та помірних широтах, де вони домінують на глибині від 6 до 15 м. Зазвичай бурі водорості ростуть прикріплено до скель та каміння різної величини, і лише в тихих місцях та на великій глибині вони можуть утримуватись на стулках молюсків або гравію. Серед усього розмаїття бурих водоростей представники лише 4 родів Heribaudiella, Pleurocladia, Bodanella та Sphacelaria можуть траплятися у прісних водоймах. Деякі морські види можуть потрапляти до прибережних солонуватих вод, де нерідко є одним з основних компонентів флори солончакових боліт..::::::::::::::::читати далі |
Вибране зображення |
Біолого-океанологічна термінологія Абіса́ль (грец. άβυσσος — безодня) — зона чи простір морського дна, частина бенталі, яка відповідає ложу океану (з глибинами понад 2000 м) з відносно малою рухомістю води, постійною температурою (нижче 2 °C) та характерною відсутністю світла. Абісаль займає ~75 % площі дна океанів і вважається однією з найбільших екологічних одиниць. Життя представлене мікроорганізмами-хемотрофами та тваринами. Нерідко виділяють ультраабісаль — зона на глибинах понад 6000 м. Характеризується відсутністю сонячного світла, слабкою рухливістю водних мас, постійно низькою температурою, обмеженістю джерел харчування, бідністю тваринного світу..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис океанології. Зоологи та Зоогеографи океану Кшиштоф Едвард Скура (пол. Krzysztof Edward Skóra; 30 вересня 1950, Гдиня — 13 лютого 2016) — польський біолог, іхтіолог, океанограф. Закінчив III загальноосвітній ліцей ім. ВМФ Польщі у Гдині. Вивчав океанографію на факультеті біології, географії й океанології Гданського університету (1973). У 2004 році там же захистив дисертацію на тему «Загроза природному різноманіттю видів нектону Гданьської затоки». Професор Гданського університету. Директор Морської станції Інституту океанографії Гданського університету на півострові Хель, створеної за його ініціативою у 1992 році (з 1977 року функціонувала як океанографічна лабораторія), займався там, у тому числі, поверненням популяції сірих тюленів до польського узбережжя. Член Польської академії наук: Відділ VII — Науки про землю і науки про надра, а також комітет досліджень моря. 28 січня 2009 року отримав медаль ім. Еугеніуша Квятковського «за великі заслуги перед Гдинею». Автор понад 100 наукових публікацій.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис біології океану. Ботаніки та геоботаніки океану Леонтій Григорович Раменський (4 (16) червня 1884, Петербург, — 27 січня 1953, Москва) — радянський ботанік і географ, лукознавець, доктор біологічних наук (1935). Член КПРС з 1946. Закінчив університет Петрограду (1916). У 1911—1928 роках працював в наукових установах Воронезької губернії, з 1928 року — в Державному луговому інституті. Вивчав природні кормові угіддя низки районів СРСР і в 1932 очолив їх інвентаризацію в масштабі всієї країни. Розробив уявлення про єдину типологію земель, розвивав екологічний напрям в геоботаніці, вніс багато нового в її теорію (вчення про безперервність рослинного покриву і про екологічну індивідуальність видів). Роботи Раменського з теорії фітоценозів отримали широке визнання. Був піонером вживання кількісних методів при геоботанічних дослідженнях (проєктивне покриття, стандартні екологічні шкали). Один з основоположників вчення про морфологію географічного ландшафту. У 1908 в складі ботанічного відділу взяв участь в Камчатської експедиції Ф. П. Рябушинського, досліджував болота і озера, вивчав мохи і водорості, збирав колекції матеріалів по цих групах, допомагав вести метеорологічні спостереження, зробив докладний опис озер Ближнього, Далекого, Ничикінського і Халактирського, а також Паратунської тундри. Спільно з іншими учасниками експедиції обстежив Тар'їнскую бухту, Паратунську долину і Паратунські ключі, Коряцька сопку, Авачинську тундру і околиці Халактирского озера..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис біології океану. Біогеоценологи та екологи океану Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі |
Обрані водорості Світового океану Ентероморфа азовська (Enteromorpha maeotica) — рослина роду Ентероморфа родини Ульвові. Слань світло-зелена міхуро- до витягнуто- яйцеподібної чи еліпсоїдної форми, на короткій ніжці, яка злегка розширюється в підошву, та з отвором на верхівці, 2-20 см зав вишки, 0,5-0,8 см завширшки. Клітини розташовані безладно, багатокутні, з заокругленими кутами, висота більша за ширину в 1,3-2 рази, 13-23 мкм завширшки, 12-38 мкм завдовжки. Хлоропласт з 2-7 піреноїдами. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані квіткові Світового океану Лата́ття (Nymphaéa) — рід водяних рослин родини Лататтєві (Nymphaeaceae). Листки з плівчастими ланцетними прилистками. Чашечка чотирилиста. Пелюстки численні, звичайно трохи довші за чашолистки, білі. Поверхня плода вкрита рубцями. Насіння і міцні кореневища цього роду у вареному вигляді їстівні. Насіння у сухому стані містить до 47% крохмалю. Підсушені кореневища містить до 20% крохмалю, 5-6% глюкози, багато дубильних кислот. В Індії лотос теж вважався священним. Стародавні індуси представляли землю у вигляді квітки лотоса. Бог індусів Брама, як і єгипетський бог Озіріс, зображується лежачим на листі лотоса; храми, присвячені їм, також прикрашаються лотосами. У міфі індусів богиня родючості Лакшмі перепливає океан на квітці лотоса. «Квіти лотоса — корабель, на якому потопаючий серед океану життя може знайти порятунок». Лотос розводять в Індії та Китаї, висіваючи насіння в мул ставків і каналів. Один з видів (Nelumbo nucifera) священного лотоса Єгипту та Індії зростає не тільки в цих країнах. Листя ціього лотоса, що мають вид перекинутих ковпачків на довгих черешках, що стирчать з води, і його великі рожеві і пурпурні квітки можна побачити в гирлі Волги, у районі Астрахані, в дрібних затонах Каспійського моря, в гирлах річок Кури й Тереку в Закавказзі. Лотос росте і на Далекому Сході. ::::::::::::::::читати далі |
Обрані трави Світового океану Гідатофі́ти (Від грец. Hydor, родовий відмінок hydatos — вода і phyton — рослина) — водні рослини, цілком або більшою своєю частиною занурені у воду (на відміну від гідрофітів, занурених у воду тільки нижньою частиною). Одні з них не прикріплені коренями до ґрунту (наприклад, ряска, елодея), інші — прикріплені (наприклад, латаття). За способом розвитку різняться:
|
Обрані мангрові дерева та чагарники Світового океану Різофора (Rhizophora) — невеликий рід мангрових дерев і чагарників родини різофорових, що складається з 6 різних видів. Назва походить з двох грецьких слів, що визначають основну характеристику рослин даного роду: ῥιζο, rhizo — «корінь», і φορός, phorós — «основа». Насправді, як і у інших мангрів, у різофори коріння частково повітряне, що дозволяє їм утримувати стійке положення на мілководді в умовах солоної води, частих приливів і хиткого ґрунту. Дерева і чагарники, що виростають на літоралі (приливно-відливной зоні) узбережжя тропічного і субтропічного поясу Землі..::::::::::::::::читати далі |
Одиниці біогеографічного районування Світового океану Індо-Тихоокеанська область — біогеографічна область тропічного регіону, що включає в себе території Індійського і Тихого океанів між 40° пн.ш. і 40° пд.ш., біля західного узбережжя Південної Америки її кордон різко зрушено на північ під впливом холодної Перуанської течії. Термін застосовується в біогеографії, біології океану та іхтіології, адже моря цієї області, від Мадагаскару до Японії, є ареалом для багатьох видів тварин. Місцеві відмінності у фауні дозволяють виділити дві підобласті: Індійсько-Западнопацифічна підобласть і Східнопацифічна підобласть. Сприятливі температурні умови, зумовлені великою площею мілководь, і стабільність середовища протягом багатьох геологічних періодів призвели до розвитку тут виключно багатої фауни. Деякі представники фауни:
|
Категорії |
Біолого-океанологічна література
|
Добра стаття
У порівнянні з іншими групами птахів, морські птахи, як правило, живуть довше.::::::::::::::::читати далі |
Обрана ілюстрація |
Обрані риби Світового океану Баракуда, також сфірена, або морська щука (Sphyraena) — рід великих хижих риб, єдиний у родині Баракудових (Sphyraenidae). Усі представники родини — це кровожерні хижаки, а їхні харчові вподобання залежать від місця існування і розмірів. Баракуди полюють на лавраків, морських півників, лящів, ставрид, анчоусів, сардин і навіть молодих особин свого виду. Зазвичай баракуди атакують свою жертву блискавично, міцно хапаючи її гострими, як бритва, зубами. У баракуд прекрасний зір, тому вони чудово плавають у каламутній воді, де, як правило, бачать краще, ніж їхня потенційна здобич. Під час спільного полювання баракуди атакують рибу, що плаває косяками..::::::::::::::::читати далі |
Обрані ссавці Світового океану Дюго́нь (фр. dugong — морська корова) — рослиноїдний морський ссавець ряду сиреноподібних. Поширений переважно в Індійському океані. Найдрібніший представник загону сирен: довжина тіла 2,5-4 м, вага досягає 600 кг/ Максимальна зафіксована довжина тіла (самець, спійманий в Червоному морі) дорівнювала 5,8 м. Виражений статевий диморфізм: самці більші за самок. Невелика малорухома голова переходить в масивний веретеноподібний тулуб, який закінчується хвостовим плавником, розташованим горизонтально.::::::::::::::::читати далі |
Обрані птахи Світового океану Крячкові — підродина (Sterninae) птахів у складі родини мартинових (Laridae), що інколи виділяється у окрему родину (Sternidae)[1]. Більшість крячків відносяться до роду Sterna, проте молекулярний аналіз пропонує розділення цього роду на кілька менших родів[2][3]..::::::::::::::::читати далі |
Обрані рептилії та амфібії Світового океану Trematosauroidea — вимерла надродина водних земноводних ряду Темноспондили (Temnospondyli), що існувала протягом тріасового та юрського періоду. Ці амфібії є єдиними відомими земноводними, що пристосувались до життя у морській воді..::::::::::::::::читати далі |
Обрані членистоногі Світового океану Краби (Brachyura) — інфраряд десятиногих ракоподібних, у переважної більшості яких задня частина тіла («хвіст») дуже вкорочена, через що вони отримали наукову назву (від грецького: brachy = короткий, ura = хвіст), це тварини, в яких черевце повністю сховане під головогрудьми. Зазвичай краби мають дуже товстий зовнішній скелет та пару клешень. Розповсюджені в усіх океанах, також існує багато прісноводних та сухопутних крабів, особливо в тропіках. Розміри крабів змінюються у великих межах: так краб-горох сягає лише кількох міліметрів завширшки, тоді як розмах кінцівок японського краба-павука може становити чотири метри.::::::::::::::::читати далі |
Обрані Обрані кішечнопорожнинні Світового океану Stauromedusae — ряд сцифоїдних медуз, що складається приблизно з 36 видів, які розподілені по трьом родинам, 6 підродинам та 15 родам. Цей ряд об'єднує сидячих медуз, що прикріплюються до субстрату стебловидним виростом на завнішній поверхні купола; завдяки такому способу життя ці медізи є найбільш незвичайними представниками класу Scyphozoa. Деякі дослідники, ґрунтуючись на такій особливості їхнього життєвого циклу, вважають їх неотенічними організмами, що вдаються до статевого розмноження, не не дійшовши до кінця трансформації у дорослу особину. Також для цього ряду характерна наявність помітної кількості примітивних анатомічних деталей, схожих на такі у медузоїдних стадії кишковопорожнинних класу Гідроїдних; це дозволяє припустити, що ряд Stauromedusae еволюційно походить від форм, близьких до класу Hydrozoa, або навіть від спільного з цим класом предка. Найзвичайнішими представниками класу є види з родів Lucernaria та Haliclystus, що мешкають переважно в холодних та помірних водах.::::::::::::::::читати далі |
Обрані молюски Світового океану Пекельний вампір (Vampyroteuthis infernalis) — невеликий глибоководний головоногий молюск, трапляється в помірних та тропічних водах. Виділений в окремий ряд Vampyromorphida. Середня довжина тіла 15 см, максимальна не перевищує 30 см. Має 8 щупалець, які з’єднані між собою перетинками. Присоски є тільки на кінцях щупалець, на ділянках, які з’єднані перетинками присоски перетворились на м’які вусики. На відміну від інших головоногих, адський вампір має чутливі філаменти, які можуть втягуватись. В передній частині мантії є пара вухоподібних виростів, які виконують роль плавців. Махаючи ними наче крилами, тварина пересувається. Очі прозорі, діаметром до 2,5 см, за співвідношенням розміру тіла та очей, молюск має найбільші очі серед усіх тварин. Також на голові знаходяться фоторецептори, за допомогою яких молюск здатний бачити рух, який відбувається зверху. Мускулатура розвинена слабко, молюск малорухливий, але в разі небезпеки здатний до різких хаотичних рухів. Тканини насичені аміаком, який забезпечує плавучість тварини. На тілі є органи, що генерують світло — фотофори. Зябра мають велику площу поверхні. Кров’яний пігмент — гемоцианін (містить в своєму складі мідь), завдяки якому кров має блакитний відтінок. Забарвлення змінюється від червоного до фіолетового, очі — від червоного до блакитного. Дзьоб білого кольору..::::::::::::::::читати далі |
Обрані коралові поліпи Світового океану Восьмипроменеві корали (Octocorallia) — підклас коралових поліпів. Колонії різноманітної форми, складаються з дрібних (зазвичай менше 1 см) поліпів. Вапняковий скелет у вигляді спікул розвивається у мезоглеї. Мають 8 одиночних, не зближених попарно мезентерій і 8 перистих щупалець. У зв'язку з наявністю тільки одного сифоногліфа радіальна симетрія у восьмипроменевих коралів змінюється на білатеральну.. ::::::::::::::::читати далі |
Телепрограми та кіно про органічний світ океану «Океани» (фр. Océans) — документальний фільм про жителів підводного світу Жака Перрена («Птахи» та «Мікрокосмос»). Перелік місць, в яких велися знімальні роботи, нараховує 54 країни: Японія і Аргентина, Індонезія і Мозамбік, США від Аляски до Каліфорнії та Антарктида, Гваделупа і Єгипет, Австралія та Індонезія, Французька Гвіана і Французька Полінезія, Венесуела і Нова Зеландія. Картина не має аналогів. Фільм об'єднав десятки організацій: роботі над фільмом сприяли Європейське космічне агентство, Військово-морський флот Франції, Міноборони Франції, загін консультантів-океанологів, наукові інститути різних країн. Картина створена за допомогою новітніх розробок і революційних технологій. Спеціально для неї були сконструйовані 12-кілограмові камери-міні-гелікоптери для зйомок птахів.::::::::::::::::читати далі |
Біологічні списки Світового океану |
Корисні шаблони
|
Нові статті
|
Вікіпроєкти |
Братні портали |
|
- ↑ Van Tuinen, Marcel; Waterhouse, David & Dyke, Gareth J. (2004). Avian molecular systematics on the rebound: a fresh look at modern shorebird phylogenetic relationships (PDF). Journal of Avian Biology. 35 (3): 191—194.
- ↑ Del Hoyo, J.; Elliott, A. & Sargatal, J. (editors) (1996). Handbook of Birds of the World. Т. 3: Hoatzin to Auks. Barcelona: Lynx Edicions. ISBN 84-87334-22-9.
- ↑ Bridge, E. S.; Jones, A. W. & Baker, A. J. (2005). A phylogenetic framework for the terns (Sternini) inferred from mtDNA sequences: implications for taxonomy and plumage evolution (PDF). Molecular Phylogenetics and Evolution. 35: 459—469. Архів оригіналу (PDF) за 20 липня 2006.