«Посере́дницька війна́» (англ. proxy war) — збройний конфлікт за опосередкованої участі третьої сторони, метою якої є вплив на стратегічний результат на свою користь^[1]. Для посередницької війни характерне існування прямих довгострокових відносини між зовнішніми акторами та сторонами, що безпосередньо беруть участь у конфлікті. Такі відносини зазвичай передбачають фінансування, надання збройної підтримки чи інших форм матеріальної допомоги для підтримки військових зусиль сторін конфлікту^[2].

Опосередковані війни були стандартним виглядом конфлікту під час холодної війни, коли дві ядерні наддержави — СРСР і США уникали безпосереднього зіткнення, що загрожувало ескалацією ядерної війни. До посередницьких воєн часто відносять Корейську, В'єтнамську, Ангольську, Афганську війни^[3][4][5].

Менші держави часто використовують для посередницьких воєн не регулярні уряди і армії, а різного роду незаконні збройні формування, банди, революційні і терористичні групи. Так, найбільша посередницька війна з часів закінчення холодної війни — Друга конголезька війна, в якій уряди Демократичної республіки Конго, Уганди і Руанди використовували в своїх цілях нерегулярні збройні загони, між якими власне і йшов конфлікт.^[6] Пакистан в конфлікті з Індією навколо Кашміру також використовує групи бойовиків, а не свою регулярну армію, обходячись без оголошення війни. Приклад недавньої опосередкованої війни — Ізраїльсько-Ліванська війна 2006 року, коли регулярна армія Лівану так і не вступила в бій з ізраїльтянами, які активно бомбили багато міст Лівану, а також розгорнули наступальну операцію в прикордонній території Лівану проти угруповання Хезболла^[7].

Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (травень 2011)

• Юрий Болдырев о ЧВК (про приватні військові компанії в Російській федерації). www.youtube.com [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.]

1. ↑ Mumford, Andrew (2013-04). Proxy Warfare and the Future of Conflict. The RUSI Journal (англ.). Т. 158, № 2. с. 40—46. doi:10.1080/03071847.2013.787733. ISSN 0307-1847. Процитовано 5 березня 2023.
2. ↑ Hughes, Geraint (2014). My enemy's enemy : proxy warfare in international politics. Brighton: Sussex Academic Press. ISBN 978-1-84519-627-1. OCLC 866618583.
3. ↑ Dodge, John Vilas, (25 Sept. 1909–23 April 1991), Senior Editorial Consultant, Encyclopædia Britannica, since 1972; Chairman, Board of Editors, Encyclopædia Britannica Publishers, since 1977. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 9 березня 2023.
4. ↑ The Korean War, 1950–1953 - 1945–1952 - Milestones - Office of the Historian. web.archive.org. 2 липня 2015. Архів оригіналу за 2 липня 2015. Процитовано 9 березня 2023.
5. ↑ Michael., Lind, (2014). Vietnam : the necessary war. Free Press. ISBN 978-1-4391-3526-6. OCLC 893121112.
6. ↑ Williams, Christopher (2013). Explaining the Great War in Africa: How Conflict in the Congo Became a Continental Crisis. The Fletcher Forum of World Affairs. Т. 37, № 2. с. 81—100. ISSN 1046-1868. Процитовано 9 березня 2023.
7. ↑ Samson, Ivo; Brom, Shlomo; Elran, Meir (2008). Review of The Second Lebanon War: Strategic Perspectives, BromShlomo, ElranMeir. International Issues & Slovak Foreign Policy Affairs. Т. 17, № 2. с. 78—82. ISSN 1337-5482. Процитовано 9 березня 2023.