село Пониковиця
Каплиця Святої Трійці
Країна	Україна
Область	Львівська
Район	Золочівський
Тер. громада	Бродівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46040010420049221
Основні дані
Засноване	1511
Населення	1565
Площа	3,528 км²
Густота населення	443,59 осіб/км²
Поштовий індекс	80640[1]
Телефонний код	+380 3266
Географічні дані
Географічні координати	50°3′4″ пн. ш. 25°2′53″ сх. д. / 50.05111° пн. ш. 25.04806° сх. д. / 50.05111; 25.04806
Середня висота над рівнем моря	322 м[2]
Водойми	р. Стир
Відстань до обласного центру	92 км[3]
Відстань до районного центру	8 км[3]
Найближча залізнична станція	Пониковиця
Відстань до залізничної станції	0,5 км
Місцева влада
Адреса ради	80600, Львівська обл., Золочівський р-н, м. Броди, площа Ринок, 20
Карта
Пониковиця
Пониковиця
Мапа
Пониковиця у Вікісховищі

Пони́ковиця — село в Україні, у Бродівській міській громаді Золочівського району Львівської області. Відстань до обласного центру становить 92 км, що проходить автошляхом обласного значення; до центру громади становить 8 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Пониковиця становить 0,5 км.

Село було центром Пониковицької сільської ради, якій підпорядковано села Пониковиця, Глушин, Голосковичі, Ковпин Ставок, Косарщина, Суходоли^[4]. Населення становить 1565 осіб.

Населений пункт лежить при річці Стир, за 8 км на південний захід від м. Броди.

Назву виводять із індоєвропейської мови — корінь назви вказує на болота, мочарі.

Народна етимологія так пояснює назву села. Землі на південь і південний захід від Бродів належали польському шляхтичу Петрові Сененському. Згодом він подарував їх своїй дочці Ядвізі, що була одружена з шляхтичем Ковіцою. Так у 1515 році владна пані назвала село, котре знаходилося ближче до Бродів — Паніковіца (пані + Ковіца), а значно менше село — Глосковіци (Глос + Ковіци).

Перша письмова згадка датується 1511 роком, хоча археологічні знахідки Висоцької культури засвідчують, що поселення були тут у більш давні часи.

В інвентарному описі Пониковиці від 1682 року розповідається про податки і повинності, які сплачували і відробляли селяни. Основним заняттям було землеробство. Жителі Пониковиці вирощували жито, пшеницю, ячмінь, гречку, просо, горох, коноплі, картоплю; тримали велику рогату худобу, овець, свиней; займалися бортництвом, рибальством, ковальством. В селі були млини, корчми, стави. Чоловіки двічі на рік возили рибу до Львова і Сокаля та жито до Перемишля і Тучина.

Поселення двічі, у 1688 та 1696 роках, зазнало набігів кримських татар. У XVII-XVIII століттях належало шляхтичам Дідинським, Крушельницьким, Оміцинським, Софії Швейковській, Валевським. З 1791 року воно у власності підкамінського домініканського монастиря. У 1840 році потрапляє у власність Шумлянському, який село розорив, після нього тут господарював бродівський купець Саля, пізніше, з 1856 року, — Міхал Новаковський. У 1860-их роках поблизу села проходило будівництво залізниці зі Львова до Бродів, завдяки чому багато місцевих отримали тут роботу. Підкамінський монастир продав під залізничне полотно 13 моргів 375 сажнів у пониковицькому лісі.^[5]

У 1891 році у Пониковиці закладено читальню Бродівської повітової філії товариства «Просвіта».

У районі села відбувалися бої в роки Першої і Другої світових воєн. Пониківці брали участь в бойових діях у складі підрозділів Українських січових стрільців, Української Галицької Армії, згодом — УПА, Червоної армії.

У 1940–1941 та 1944–1946 роках Пониковиця була районним центром Львівської області, у 1946—1956 роках входила до складу Заболотцівського району.

У радянський час село Пониковиця було відоме іподромом, на якому часто у 1980-х роках проходили міжнародні змагання з кінного спорту.

25 грудня 2009 році за материнську самовідданість, народження і зразкове виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку Указом Президента України присвоєно почесне звання «Мати-героїня» п'ятьом мешканкам Пониковиці — Якимчук Є. Я., Батурін О. М., Івасечко М. Є., Ковальчук Н. Л. та Ковалюк М. С.^[6].

Попередницею храму була невеличка каплиця УГКЦ Святої Трійці, збудована у 1920-х роках замість зруйнованої під час першої світової війни дерев'яної церкви. Місце під будівництво святині — на вигоні поблизу сільського цвинтару, обрав та пізніше освятив Митрополит Андрей Шептицький, котрий у 1922 році перебував з візитацією у Пониковиці. Керував будівництвом церкви тодішній парох Пониковиці о. Петро Герасимів. 1928 року було освячено збудовану каплицю. 1932 року о. Петро Герасимів помер, а його місце зайняв Лютослав Куссий, пізніше о. І. Палій. 1946 року ліквідовано УГКЦ. Каплиця залишалася діючою і у радянський час, але вже під юрисдикцією Православної церкви Московського патріархату. Відновлення УГКЦ відбулося на початку 1990-х років вже після того, як Україна здобула свою незалежність. Тоді ж було вирішено будувати новий більший храм. Розпочали будівництво за о. Богдана Тишкуна. 1995 року єпископ Зборівської єпархії УГКЦ владика Михайло (Колтун) та парох о. Богдан Тишкун освятили наріжний камінь під майбутній храм. Продовжували спорудження за о. Віктора Гуменюка, а завершили — під керівництвом о. Андрія Степанюка, теперішнього настоятеля парафії Пониковиці. 1 червня 2015 року новозбудований храм було освячено^[7]. До 2016 року парафія УГКЦ Пониковиці належала до Бродівського деканату, а від 6 червня 2016 року увійшла до складу новоствореного Старобрідського деканату Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ^[8]. Чисельність парафії — 1200 вірян^[9].

Честь села в чемпіонаті та кубку Золочівського району з футболу та Бродівської МТГ з футзалу захищають футбольні клуби «Стир», створений 1979 року та «Захід».

Досягнення ФК «Стир»

• 2008, 2010, 2011 2012, 2013, 2014, 2015, 2017 — чемпіон Бродівського району з футболу^[10];
• 2007, 2016, 2019, 2020 — срібний призер чемпіонату Бродівського району з футболу;
• 2009, 2018 — бронзовий призер чемпіонату Бродівського району з футболу;
• 2009, 2010, 2011, 2012, 2015, 2018 — володар весняного кубку Бродівського району з футболу;
• 2010, 2013, 2017, 2018 — володар осіннього кубку Бродівського району з футболу;
• 2007 — фіналіст весняного кубку Бродівського району з футболу;
• 2007, 2011, 2012, 2014, 2016, 2018 — фіналіст осіннього кубку Бродівського району з футболу;
• 2018 — володар суперкубку Бродівського району з футболу;
• 2011 — учасник Кубку Чемпіонів Львівської області;
• 2024 — бронзовий призер чемпіонату Бродівської МТГ з футзалу;
• 2025 — фіналіст Відкритого Кубку Перемоги Бродівської МТГ з футзалу.

Щорічно, починаючи з 2008 року, ФК «Стир» організовує футбольний турнір в Пониковиці. За весь час існування турніру у ньому брали участь наступні команди: «Чехи» (Лугове), «Рута» (Білявці), «Серет» (Заложці), «Сокіл» (Радивилів), «Стир» (Берестечко), «Стандарт» (Заводське) та «Спиртовик» (Лопатин). Футбольний клуб, починаючи з 2011 року, також є організатором міні-футбольного турніру між сільськими колективами Бродівського району (нині — Бродівської МТГ), що проходить у спортивній залі Пониковицької школи. Тричі поспіль переможцем ставала міні-футбольна команда «Сонечко» з Пониковиці.

• Ігнатій Башнянський (1786—1842) — український церковний діяч, ієромонах-василіянин, доктор філософії, педагог, архімандрит.
• Анна Власенко-Бойцун — літературознавець, журналіст, освітній діяч.
• Франц Ковалишин — український історик, архіваріус, художник та фотограф.
• Чорній Євген Ігорович (1992—2023) — український військовик, солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни^[11].
• Шелест Степан Лук'янович — ботанік, знаний за межами України. Дослідив та описав унікальну рослину — скрученик приємний (лат. Spiranthes amoena)^[12].
• Микола Шуневич — поет, краєзнавець, журналіст, член Національної спілки журналістів України.

• Попов Геннадій Сергійович — голова колгоспу «Правда», Герой Соціалістичної Праці.

• о. Михайло Туркевич (пом. 1957) — багаторічний парох села, Підкамінський декан УГКЦ^[13]. герой оповідання своєї небоги Марія-Анни Голод «Як Михайло з духами розмовляв».

• 
  Храм Пресвятої Трійці
• 
  Став
• 
  Меморіал односельцям, полеглим в Другій світовій війні (демонтований в рамках декомунізації)
• 
  Стара школа (початок XX століття)
• 
  Футбольна команда «Стир» Пониковиця 2019 рік

• Ковальчук Г. Село Пониковиця у літературі XIX ст. // Бродівщина — край на межі Галичини й Волині. Матеріали другої краєзнавчої конференції. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2008. — С. 80—84.
• Пониковиця // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Маланчук В. Ю. (голова редколегії), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відповідальний секретар редколегії), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 169. — 15000 прим.
• Шуневич М. Світ рослин полонив його // Бродівщина — край на межі Галичини й Волині. Матеріали шостої краєзнавчої конференції. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2012. — С. 180-184.
• Шуневич М. Село Пониковиця. Історія села. Людські долі. — Броди, 2013. — 212 с.
• Площанский В. Пониковица (малая) село Бродского уезда въ Галиціи. — Львов, 1886. — 24 с.(рос.), (русин.)
• Barącz S. Wiadomość o Ponikowicy Małej. — Poznań: Czcionkiami i w komisie W. Simona, 1886. — 34 s. (пол.)
• Ponikowica // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 775. (пол.)
• Бутинський Ярослав, Шуневич Микола. Футбол у Пониковиці — минуле та сучасне. — Броди : Просвіта, 2019. — С. 98.

• Ящук В. Фотоальбоми і нариси: Пониковиця (Львівська обл.). jasc51.io.ua. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 9 березня 2025.
• Прес-служба єпархії (3 червня 2015). Освячено новий храм на Бродівщині. sokaleparchy.org.ua. Сокальсько-Жовківська єпархія УГКЦ. Архів оригіналу за 1 грудня 2013. Процитовано 9 березня 2025.
• Інтерактивна карта Української греко-католицької церкви. Церква Пресвятої Трійці. ugcc.ua. Українська греко-католицька церква. Архів оригіналу за 19 січня 2025. Процитовано 9 березня 2025.
• Кубок Чемпіонів Львівської області 2011-2012. fcnuva.at.ua. ФК «Нива» (Арламівська Воля). Архів оригіналу за 12 грудня 2024. Процитовано 9 березня 2025.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.