Лідери антигітлерівської коаліції були важливими діячами Другої світової війни. Загальновизнаною політичною програмою коаліції була Атлантична хартія від 14 серпня 1941 року, яку запропонував президент США Франклін Рузвельт. Продовженням Антигітлерівської коаліції у повоєнний час стало створення Організації Об'єднаних Націй.

• Енвер Ходжа, Албанська партія праці.

• Леопольд III. Залишився в Брюсселі й не очолив уряд у вигнанні, втративши довіру нації та уряду, хоч слідча комісія визнала Леопольда невинним у співпраці з нацистами. 16 липня 1951 року зрікся престолу на користь сина Бодуена I.
• Юбер П'єрло, прем'єр-міністр країни у 1939—1945 роках. Вступив у конфлікт з королем.
• П'єр Рікманс — генерал-губернатор африканської колонії Бельгії — Бельгійське Конго. Конголезькі війська підтримували британців у Східній Африці і Конго.
• Віктор ван Стрідонк — генерал бельгійської армії під час вторгнення в Бельгію. Став командувачем бельгійських сил у Великій Британії. Верховне командування Союзних експедиційних сил.
• Огюст Гілерт, командувач бельгійським експедиційними силами в ході Східно-Африканської кампанії.

• Жетулью Варгас — президент Бразилії з 1930 по 1945 роки. Бразильська сторона запропонувала задіяти власну армію у воєнних діях. Участь у війні фатальним чином позначилась на політиці Варгаса. Суттєво зросли антидиктаторські настрої.
• Маскареньяс ді Морайс, очолив Бразильський експедиційний корпус. Бразильська дивізія воювала у складі четвертого корпусу п'ятої армії США на італійському фронті з вересня 1944 до капітуляції німецьких військ в Італії у квітні 1945 року.

• Георг VI — король Великої Британії та домініонів. Головнокомандувач британськими Збройними Силами (11 грудня 1936 — 6 лютого 1952); Головнокомандувач Сухопутних силами, ВПС і ВМС Канади (11 грудня 1936 — 6 лютого 1952); Британський Фельдмаршал (11 грудня 1936). Адмірал флоту (11 грудня 1936). Маршал Королівських повітряних сил (11 грудня 1936) та Маршал Королівських Австралійських ВПС (1939, почесне звання). Став символом єднання нації^[1].

• Роберт Мензіс, прем'єр-міністр країни^[2].
• Артур Фадден, прем'єр-міністр країни^[3].
• Джон Кертін, прем'єр-міністр країни^[4].
• Френк Форд, прем'єр-міністр країни^[5].
• Бен Чіфлі, прем'єр-міністр країни^[6].
• Сер Томас Блемі (фельдмаршал) — головний командувач австралійських збройних сил і командувач союзними сухопутними військами в південно-західній частині Тихого океану.
• Джон Норткотт — начальник Генерального штабу.
• Сер Бруденел Вайт — начальник Генерального штабу.
• Вернон Старді — начальник Генерального штабу.
• Сер Рагнар Колвін, Австралійська морська рада.
• Сер Гай Ройл, Австралійська морська рада.
• Сер Льюїс Гамільтон, Австралійська морська рада.

• Шентон Томас — губернатор і британський Верховний комісар (1934—1942). Військовополонений.
• Артур Персіваль — командував силами Британської Співдружності під час японської-малайської кампанії і подальшій битві за Сінгапур. Капітуляція Сінгапуру стала найбільшою капітуляцією в історії британської армії.^[7]

• Маркіз Лінлітгоу — віце-король і генерал-губернатор Індії у 1936—1943 рр.
• Мухаммед Алі Джинна, очолював Мусульманську лігу. Спонукав індійців воювати проти нацизму.
• Арчибальд Персівал Вейвелл, 1-й Граф Вейвелл — командувач британською армією на Близькому Сході та в Північній Африці під час Другої світової війни; передостанній віце-король Індії з 1943 по 1947.^[8]
• Клод Окінлек

• Маккензі Кінг — прем'єр-міністр Канади.
• Гаррі Крірар — генерал і де-факто командир канадських військових під час війни^[9].
• Гай Сімондс — командувач (II Канадський корпус та 1-ша армія). Участь: битва на Шельді, після чого призначений начальником Генерального штабу.
• Ендрю Макнотон — командувач (1-ша армія) та міністр національної оборони. Битва за Дьєпп.

• Майкл Джозеф Севідж — прем'єр-міністр Нової Зеландії з 1935 року до своєї смерті в 1940 році.
• Пітер Фрейзер — прем'єр-міністр Нової Зеландії.
• Бернард Фрейберг, 1-й барон Фрейберг — командувач 2-го Експедиційного корпусу (2nd New Zealand Expeditionary Force) і 2-ї дивізії (New Zealand 2nd Division). Очолив війська союзників під час битви за Крит. Після війни він служив генерал-губернатором Нової Зеландії.

• Сер Хамфрі Волвен — губернатор та голова Комісії Уряду. Всіляко підтримував фронт.

• Гарольд Макмайкл — британський колоніальний адміністратор, призначений Верховним комісаром Мандату у 1937—1944 рр.
• Генрі Мейтленд Вільсон, перший барон Вілсон — фельдмаршал і командувач Дев'ятої армії в Палестині. Сирійсько-Ліванська кампанія.

• Сер Годфрі Хаггінс — прем'єр-міністр самоврядної колонії Південна Родезія.

• Ян Смутс був прем'єр-міністром Південно-Африканського Союзу у 1939—1948 роках. Закликав до формування Організації Об'єднаних Націй.
• Джордж Брінк — генерал-лейтенант, командував 1-ю піхотною дивізією під час війни. Східноафриканська кампанія. Після війни він був відповідальний за демобілізацію.
• Ісаак П'єр де Вільє — генерал-майор, який командував 2-ю піхотною дивізією під час війни. Відповідав за внутрішні операції по забезпеченню безпеки.

• Невілл Чемберлен — прем'єр-міністр Великої Британії, проводив політику умиротворення, 10 травня 1940 року залишив пост прем'єр-міністра, поступившись ним Вінстону Черчиллю, прихильникові безкомпромісної боротьби з Гітлером.

• 

  Вінстон Черчилль
• Клемент Еттлі — 11-й Секретар з домініонів та голова лейбористів, 62-й Прем'єр-міністр Великої Британії (після перемоги Лейбористської партії на виборах у липні 1945 року).
• Дадлі Паунд — перший морський лорд. Найбільшим досягненням Паунда на посаді є перелом і підсумкова перемога над німецькими підводними човнами в ході Битви за Атлантику.
• Алан Френсіс Брук — виконував обов'язки начальника Генерального штабу, як голова Комітет начальників штабів був найважливішим військовим радником прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля.
• Ендрю Браун Каннінгем — адмірал флоту Королівського військово-морського флоту Великої Британії.
• Джеймс Сомервілль — адмірал флоту Королівського військово-морського флоту Великої Британії. Участь: Рейд в Індійський океан та Бій біля мису Спартівенто.
• Чарльз Портал — маршал королівських військово-повітряних сил Великої Британії (1944), начальник штабу ВПС Великої Британії, командувач ВПС Сполученого Королівства.
• Александер Гаролд Руперт Леофрік Джордж I — керував евакуацією британських військ під Дюнкерком, наступом союзників у Тунісі, захопленням Сицилії та Південної Італії, прийняв капітуляцію Італії, з 1944 фельдмаршал; генерал-губернатор Канади, міністр оборони у кабінеті Вінстона Черчілля.
• Джон Стендіш Ґорт — командував британськими експедиційними силами у Франції. З липня 1940 року — генерал-інспектор військового навчання і інспектор збройних сил в метрополії. 72-й губернатор Гібралтару і 32-й губернатор Мальти. 1943 року отримав чин фельдмаршала. З жовтня 1944 по листопад 1945 року був Верховним комісаром у Палестині, одночасно — Головнокомандувачем британськими військами в Палестині і генерал-ад'ютантом Його Величності.
• Берна́рд Ло́у Монтґо́мері, перший віконт Монтґомері Аламейнський — командувач 8-ю англійською армією в Північній Африці, головнокомандувач британськими окупаційними військами в Німеччині.
• Г'ю Даудінг, 1-й барон Даудінг — командував ВПС під час Битви за Британію.
• Артур Гарріс — очільник бомбардувального командування Королівських ВПС в період Другої світової війни.
• Луїс Маунтбеттен, 1-й граф Маунтбеттен Бірманський, адмірал флоту, Верховний головнокомандувач союзними військами Південно-Східного округу (у 1943).
• Вільям Слім, 1-й віконт Слім — очолив 14- британську армію в Бірмі.

• Георг II
• Іоанніс Метаксас — прем'єр-міністр Греції.
• Александрос Папагос — прем'єр-міністр Греції.

• Кристіан X
• Торвальд Стаунінг, прем'єр-міністр країни.
• Вільгельм Бюл, прем'єр-міністр країни.
• Ерік Скавеніус, прем'єр-міністр країни.

• Хайле Селассіє I

• Фарук I, король.
• Ахмад Махір-паша, прем'єр-міністр Єгипту.

• Мохаммед Реза Пахлаві шахіншах Ірану. Шах підписав Договір про союз з Англією і Радянським Союзом у січні 1942 року, згідно з яким Іран надавав невійськову допомогу армії союзників.

• Лінь Сень — президент Республіки Китай.
• Чан Кайші — президент Республіки Китай.
• Мао Цзедун — лідер Комуністичної партії.

• Кім Гу, президент.

• Едвін Барклей, президент у 1930—1944.
• Вільям Табмен, президент у 1944—1971.

• Шарлотта
• П'єр Дюпон, прем'єр-міністр країни.

• Мануель Авіла Камачо — президент Мексики.^[10]

• Чойбалсан Хорлоґійн, комуністичний лідер та маршал Монголії.

• Вільгельміна
• Бернард Ліппе-Бестерфельдський, був головнокомандувачем нідерландських збройних сил і брав активну участь у боротьбі союзників з військами рейху.
• Дірк Ян де Гер, прем'єр-міністр країни.
• Пітер Гербранді, прем'єр-міністр країни.
• Ісаак Рейндерс — головнокомандувач (збройні сили Нідерландів, 1939—1940).
• Генрі Вількельман — головнокомандувач (збройні сили Нідерландів, голландська операція (1940). Військовополонений.
• Годфрід ван Вурст тот Вурст — заступник головнокомандувача (збройні сили Нідерландів, голландська операція (1940).
• Конрад Хелфріх — віце-адмірал Королівського флоту під час Голландсько-Ост-Індської операції. Підписав Акт про капітуляцію Японії^[11].

• Гокон VII
• Юхан Нюгорсвольд, прем'єр-міністр країни.
• Отто Руге, командувач Норвезької кампанії.
• Принц Олаф

• Ігнацій Мосцицький, президент Польщі у 1926—1939 рр. У грудні 1939 р. переїхав із сім'єю до Швейцарії.
• Феліціян Славой Складковський — прем'єр-міністр та міністр внутрішніх справ Польщі.
• Едвард Ридз-Сміглий — головнокомандувач польської армії під час Польської кампанії 1939 року; після поразки польських військ інтернований до Румунії.
• Владислав Рачкевич — президент Польщі (за кордоном) (1939—1947).
• Владислав Сікорський — генерал Війська Польського. Учасник польського самостійницького руху. Підписав договір про співпрацю з СРСР, знаний як Угода Сікорського-Майського.
• Станіслав Миколайчик, прем'єр-міністр країни.
• Томаш Арцішевський, прем'єр-міністр країни.
• Казімєж Соснковський — очолив «Союз збройної боротьби» — польський рух опору.
• Владислав Андерс — командувач Польської армії в СРСР, 1942—1943 — Польської армії на Сході і 1943—1946 — 2-го Польського корпусу, зокрема в битві за Монте-Кассіно.
• Тадеуш Бур-Коморовський — генерал, під час Другої світової війни керував Армією Крайовою та підлеглими БХ (батальйонами хлопськими).
• Станіслав Мачек
• Станіслав Сосабовський — командуючий 1-ю самостійною парашутною бригадою Польщі (1944) у складі армії Великої Британії.

• Сталін Йосип Віссаріонович — керівник уряду СРСР (Голова Раднаркому СРСР від 1941 р., Генералісимус Радянського Союзу (1945).
• Жуков Георгій Костянтинович — заступник Верховного Головнокомандувача Збройними Силами СРСР — перший заступник Народного комісара оборони СРСР, начальник Генерального штабу Червоної армії — заступник Народного комісара оборони СРСР.
• Кузнецов Микола Герасимович — народний комісар Військово-Морського Флоту СРСР (1939—1946), головнокомандувач Військово-Морського Флоту СРСР.
• Молотов В'ячеслав Михайлович — народний Комісар Закордонних Справ СРСР.
• Калінін Михайло Іванович — голова Президії Верховної Ради СРСР. Винуватець Катинського розстрілу.
• Чуйков Василь Іванович — командував 62-ю (з травня 1943 — 8-ю гвардійською) армією, особовий склад якої проявив стійкість і масовий героїзм під час Сталінградської битви.
• Говоров Леонід Олександрович — призначений командувачем військами Ленінградського фронту.
• Конєв Іван Степанович — командувач 19-ю армією.
• Мерецков Кирило Панасович
• Баграмян Іван Христофорович
• Рокоссовський Костянтин Костянтинович
• Шапошников Борис Михайлович
• Тимошенко Семен Костянтинович
• Толбухін Федір Іванович
• Василевський Олександр Михайлович
• Захаров Матвій Васильович
• Хрущов Микита Сергійович

• Франклін Делано Рузвельт, 32-й Президент США, запровадив програму ленд-лізу для підтримки військових союзників і підготував Атлантичну хартію.
• Гаррі Трумен, 33-й президент Сполучених Штатів (1945—1953 роки). Завершив кампанію у Японії застосуванням ядерної зброї.
• Джордж Маршалл — генерал армії США (16 грудня 1944), начальник штабу Армії США (1939—1945), державний секретар (1947—1949) і міністр оборони США (1950—1951), ініціатор плану Маршалла, лауреат Нобелівської премії миру 1953.
• Ернест Кінг, керував військово-морськими силами Сполучених Штатів.
• Генрі Льюїс Стімсон — обіймав посаду військового міністра і Державного секретаря, здійснював нагляд за створенням атомної бомби.
• Корделл Голл, займав пост державного секретаря 11 років (1933—1944). Лауреат Нобелівської премії миру 1945 року.
• Вільям Джозеф Донаван — керівник Управління стратегічних служб, УСС. Отримав медаль «За видатні заслуги» армії США.
• Джон Едгар Гувер — директор Федерального бюро розслідувань.

• Дуайт Ейзенхауер — головнокомандувач сил Антигітлерівської коаліції в Європі, генерал армії США (1944). 34-й Президент Сполучених Штатів Америки з 20 січня 1953.
• Омар Бредлі — один з основних командирів Армії США у Північній Африці і Європі. За його командування 1-ша армія одержала перемогу в операції «Оверлорд». Генерал армії.
• Марк Вейн Кларк — керманич Італійської кампанії. Висадка союзників в Італії, операція «Шінгл» та битва при Монте-Кассіно. Взяття Риму.
• Джордж Сміт Паттон — командувач Третьою армією США. Участь: Північно-Африканська кампанія, Сицилійська операція, операція «Оверлорд» та Центрально-Європейська операція.
• Карл Спаатс — воєначальник Повітряних сил країни, генерал, перший Начальник штабу Повітряних сил США.

• Дуглас Макартур, генерал армії та головнокомандувач більшої частини союзних військ на Тихоокеанському театрі воєнних дій.
• Честер Німіц, адмірал флоту та головнокомандувач тихоокеанського флоту США.
• Голланд Сміт, воєначальник США, генерал морської піхоти, один з командирів союзницьких сил під час Другої світової війни. Відомий як «батько морських десантників США». Алеутська операція, кампанія в центральній частині Тихого океану та битва за Іодзіму.
• Вільям Голсі адмірал флоту, командувач 3-го флоту. Участь: битва за Гуадалканал та битва в затоці Лейте.
• Реймонд Еймс Спрюенс — адмірал та командувач флоту. Участь: битва за Мідвей та битва у Філіппінському морі.
• Френк Джек Флетчер — битва в Кораловому морі.
• Кертіс Лемей — генерал ВПС, виконував стратегічні бомбардування під час Другої світової війни.
• Газбенд Кіммел — американський адмірал, під час нападу японської авіації на Перл-Гарбор — головнокомандувач Тихоокеанським флотом США. Після нападу на Перл-Гарбор знятий з поста та понижений у званні.

• Альбер Лебрен — президент Франції у період Третьої республіки (1932—1940). На зміну йому, після капітуляції Франції, прийшов Режим Віші.^[12]
• Едуар Даладьє — 117-й Прем'єр-міністр Франції у 1938—1940. Виступав з ініціативою відправки в допомогу фінській армії французького допоміжного корпусу, але відмовився від ідеї. Після капітуляції арештований урядом Віші.
• Поль Рейно — прем'єр-міністр у 1940 р. Не підписав сепаратний мир з німцями, подавши у відставку.
• Філіпп Петен, прем'єр-міністр країни. Засновник так званого режиму Віші. 15 серпня 1945 р. суд визнав маршала винним у державній зраді.
• Моріс Гамелен — головнокомандувач французькою армією на початку Другої світової війни.
• Максим Вейган — головнокомандувач французькою армією у 1940 р., виступав за перемир'я з Німеччиною. Під час режиму Віші Вейган обіймав посаду міністра національної оборони.

• Шарль де Голль організував у Лондоні рух «Вільна Франція» (пізніше «Бойова Франція»), і воював проти нацистів у 1940—1944 рр., був главою тимчасового уряду Франції 1944—1946 рр.
• Анрі Жиро — вів таємні переговори з союзниками, був співголовою Французького комітету національного визволення (разом з де Голлем).
• Філіпп Леклерк — генералом союзників по Антигітлерівській коаліції, який звільнив Париж у 1944 році. Проводив операції у Габоні, рейди до території Лівії.
• Альфонс Жуен — командувач експедиційним французьким корпусом.
• Марі П'єр Кьоніг — командувач Внутрішніми французькими військами.
• Жан Марі де Латр де Тассіньї — командувач військами Франції в Тунісі. Під його командуванням 1-ша армія захопила південну Францію.
• Жорж Катру — генерал-губернатор Французького Індокитаю та в. о. генерал-губернатора Алжиру.

• Едвард Бенеш — президент Чехословаччини.
• Клемент Ґотвальд — лідер Комуністичної партії Чехословаччини.
• Людвік Свобода, очолив перший Чехословацький армійський корпус.
• Карел Клапалек, керував захистом Тобрука та очолював перший Чехословацький армійський корпус (1945).
• Карел Яноушек, організував чехословацькі підрозділи в складі Королівських військово-повітряних сил Великої Британії.

• Петро ІІ Карагеоргієвич — король Югославії, царював з 27 березня 1934 до 29 листопада 1945 року.
• Йосип Броз Тіто — командувач югославським партизанським визвольним рухом. 20 жовтня 1944 частини югославських партизан і Радянської Армії увійшли до Белграду, незабаром Югославія була проголошена республікою.
• Душан Симович — начальник Генштабу югославської армії, а потім командувач військово-повітряних сил Югославії.
• Іван Шубашич — 23-й прем'єр-міністр Югославії.

• Антигітлерівська коаліція
• Лідери країн Осі