Бельгійське Конго Congo belge Belgisch-Congo ← 1908 – 1960 → Прапор Герб Девіз Travail et Progrès - L'union fait la force "Праця та прогрес – єдність робить силу" Бельгійське Конго (темно-зелене), показане поряд з Руанда-Урунді (світло-зелене), 1935 рік Столиця Бома, з 1923 Леопольдвіль/Леопольдштадт Мова(и) французька (офіційна[1][2]) також: нідерландська,[3] лінґала · конголезська суахілі · чілуба[en] Площа 2 345 410 км² Населення 15 000 000 (1914) 16 600 000 (1960) Час існування 15 листопада 1908 — 30 червня 1960 Метрополія Бельгія Глава держави Король Бельгії, віце-губернатор Найбільше місто Леопольдвіль/Леопольдштадт Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бельгійське Конго

Бельгі́йське Ко́нго (фр. Congo belge, вимовляється: [kɔ̃ɡo bɛlʒ]; нід. Belgisch-Congo^[a].) — формальна назва сучасної Демократичної республіки Конго (ДРК) з часу встановлення бельгійським королем Леопольда II контролю над Конго 15 листопада 1908, до здобуття нею незалежності 30 червня 1960 року, що було початком Конголезької кризи.

У жовтні 1908 року бельгійським парламентом був прийнятий «Закон про управління Бельгійським Конго» (так звана колоніальна хартія). Згідно з цим законом, законодавчу владу в Бельгійському Конго здійснювали король і парламент Бельгії, а також призначений генерал-губернатор, якому надавалися право виконувати всю владу в колонії. Контроль за діяльністю колоніальної адміністрації здійснювала спеціально призначена особа — міністром справ у Бельгійському Конго. До 1923 року столицею колонії було місто Бома, пізніше Леопольдвіль та інші великі міста — Стенлівіль та Елізабетвіль.

У 1914 році колонія була розділена на 4 віце-губернаторства, а в 1933 — на 6 провінцій, що в свою чергу розділялися на дистрікти, території та шеферії (з етнічним складом населення) або сектори (зі змішаним складом населення). За генерал-губернаторами та губернаторами провінцій були закріплені консультативні ради. Поступово формувалася «заморська еліта», представником котрої був успішний підприємець і перший мільйонер Конго Жозеф Чомбе, батько Монзи Чомбе.

Докладніше Руанда-Урунді

У 1916 році, під час Першої світової війни, війська Бельгійського Конго увійшли на території Німецької Східної Африки і зайняли два королівства — Руанду та Бурунді, які стали колоніями Німецької імперії в 1898 та 1903 роках. Згідно з Версальським договором, ці землі були оголошені об'єднаним королівством Руанду-Урунді і згідно з рішенням Ліги Націй в 1922 році вони стали підмандатною територією Бельгії категорії Б. У 1946 році, після розпуску Ліги Націй, Руанда-Урунді отримала статус підопічної території Бельгійського королівства за умови підготовки країн до незалежності.  У 1952 році Руанду-Урунді були доєднані до Бельгійського Конго^[6].

Протягом 1940-х і 1950-х Бельгійське Конго зазнало масштабної урбанізації, і колоніальна адміністрація розпочала різноманітні програми розвитку, спрямовані на перетворення території на «зразкову колонію»^[7]. Одним із результатів став розвиток нового середнього класу європеїзованих африканських "évolué^[en]" у містах^[7]. До 1950-х у Конго було вдвічі більше найманої робочої сили, ніж у будь-якій іншій африканській колонії^[8].

У 1955 бельгійський професор Антуан ван Білсен опублікував трактат під назвою «Тридцятирічний план політичного звільнення Бельгійської Африки»^[9]. Графік передбачав поступове звільнення Конго протягом 30 років — час, який, за очікуваннями ван Білсена, знадобиться для створення освіченої еліти, яка могла б замінити бельгійців на владних посадах. Бельгійський уряд і багато évolué ставилися до цього плану з підозрою — перші, бо це зрештою означало відмову від Конго, а другі, бо Бельгія продовжувала б правити ще три десятиліття. Група католицьких évolué позитивно відреагувала на план поміркованим маніфестом у конголезькому журналі під назвою Conscience Africaine; вони порушили питання щодо масштабів участі конголезьких громадян^[10].

У 1960 році після ліквідації Бельгійського Конго й проголошення незалежності Республіки Конго та конголезької кризи, що вибухнула на той час, Бельгія втратила контроль над Руанду-Урунді. На Брюссельській конференції круглого столу на вимогу делегацій, які представляли Бельгійське Конго, бельгійський уряд був змушений заявити про свою згоду надати колонії незалежність. Після проголошення в 1960 році незалежності Республіки Конго охопила гостра політична криза. Активізувалися сецесіоністські сили, були проголошені Республіка Катанга на чолі з М. Чомбе і держава Південне Касаї на чолі з А. Калонджа. Криза тривала 5 років, до приходу до влади Жозефа Мобуту. За цей час в країні насильницькою смертю загинуло більше 100 тис. чоловік^[11].

27 липня 1962 року на сесії ООН було ухвалено рішення про ліквідацію бельгійської опіки над Руандою-Урунді, на території якої тоді ж утворились дві незалежні держави — Руандійська Республіка та Королівство Бурунді.

Катанга

• Freund, Bill (1998). The Making of Contemporary Africa: The Development of African Society since 1800 (вид. 2nd). Basingstoke: Palgrave-Macmillan. ISBN 978-0-333-69872-3.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бельгійське Конго

• Belgian Congo article in Encyclopædia Britannica 1922 extension.
• Oasis Kodila Tedika and Francklin Kyayima Muteba. Sources of growth in Democratic Republic of the Congo before independence. A cointegration analysis. Revue congolaise d’économie / Congo Economic Review. Document de Travail / Working Paper. WP02/10 — July 2006.