Lifestyle Khazanah Profil Baru Dram Lists Ensiklopedia
Technopedia Center
PMB University Brochure
Faculty of Engineering and Computer Science
S1 Informatics S1 Information Systems S1 Information Technology S1 Computer Engineering S1 Electrical Engineering S1 Civil Engineering

faculty of Economics and Business
S1 Management S1 Accountancy

Faculty of Letters and Educational Sciences
S1 English literature S1 English language education S1 Mathematics education S1 Sports Education





  2. Weltenzyklopädie
  3. Економіка Німеччини — Вікіпедія
Економіка Німеччини — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Економіка Німеччини
Франкфурт, фінансова столиця Німеччини
Валютаєвро
Фінансовий ріккалендарний рік
ОрганізаціїЄС, СОТ, G-20, G7, ОЕСР
Статистика
ВВП▲ $4,710 трлн (2024)[1]
Зростання ВВП−0,2 % (2024)
ВВП на душу населення$55,521 (2024)
ВВП за секторамисільське господарство: 0,7%
промисловість: 28,1%
послуги: 62,6% (2023)
Інфляція (ІСЦ)6,0 % (2023)
Населення
поза межею бідності		20,9 % (2024)
Індекс Джіні29,9 (2024)
Робоча сила50 млн (2023)
81,1 % рівень зайнятості (2023)
Робоча сила
за секторами		сільське господарство (1,4 %)
промисловість (24,2 %)
послуги (74,3 %) (2016)
Безробіття5,4 % (2022)
Галузі виробництва
Зовнішня діяльність
Експорт$1,66  трлн (2024)
Експортні товариавтотранспортні засоби, машини, хімічна продукція, комп’ютерна та електронна техніка, електричне обладнання, фармацевтична продукція, метали, транспортне обладнання, продукти харчування, текстиль, гумові та пластикові вироби
ПартнериЄвропейський Союз Європейський Союз 55,6 %
США США 9,3 %
Франція Франція 8,5 %
Нідерланди Нідерланди 7,1 %
Польща Польща 6,0 %
КНР КНР 5,8 %
Італія Італія 5,2 %
Австрія Австрія 5,1 %
Велика Британія Велика Британія 5,0 % (2024)
Імпорт$1,4 трлн (2024)
Імпортні товаримашини, обладнання для обробки даних, транспортні засоби, хімічна продукція, нафта і газ, метали, електричне обладнання, фармацевтична продукція, продукти харчування, сільськогосподарська продукція
ПартнериЄвропейський Союз Європейський Союз 52,2 %
КНР КНР 11,9 %
Нідерланди Нідерланди 7,2 %
США США 6,9 %
Франція Франція 5,9 %
Італія Італія 5,2 %
Польща Польща 5,1 %
Чехія Чехія 4,6 %
Австрія Австрія 4,0 %
Державні фінанси
Борг$2,6 трлн (2023)
Доходи46,1% від ВВП (2023)
Витрати48,6% від ВВП (2023)
Головне джерело: CIA World Fact Book[2]

Німеччина — провідна економічна держава Європи. Є найбільшою економікою Європи за обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) і третьою за величиною економікою у світі[3]. За ВВП на душу населення у доларах США Німеччина у 2021 році посідала 13 місце в Європі та 15 у світі[4]. За даними Глобального індексу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, у 2019 році Німеччина займала 7 місце (з 141 країни) серед найконкурентоспроможніших країн світу[5]. В Індексі економічної свободи у 2021 році Німеччина посіла 29 місце зі 180 країн[6].

Німеччина є країною з переважанням сфери послуг (69 %), водночас має порівняно сильний промисловий сектор (24 %) у співвідношенні з іншими провідними економіками. До найбільш конкурентоспроможних галузей промисловості у світі належать автомобілебудування, виробництво вантажних транспортних засобів, електротехніка, машинобудування та хімічна промисловість. У сфері послуг 55 % експорту у 2016 році припадало на галузі електронної обробки даних, ІТ і телекомунікацій. Програмне забезпечення для бізнесу та страхування (особливо перестрахування) мають міжнародне значення. Видобуток корисних копалин не має суттєвого економічного значення[7]. Основна частина зовнішньої торгівлі Німеччини здійснюється з іншими індустріальними країнами, при цьому досягається значне позитивне сальдо.

Розвинені всі види сучасного транспорту. Мережа залізниць, автобанів, трубопровідного транспорту. Головні морські порти — Гамбург, Бремен, Вільгельмсгафен, Бремергафен, Любек, Росток, Варнемюнде, Вісмар, Штральзунд. Головний західнонімецький аеропорт, найбільший у всій континентальній Європі, знаходиться у Франкфурті-на-Майні. Всі міста й міські агломерації з населенням понад 1 млн осіб мають власні аеропорти з регулярним авіаційним сполученням. Провідна авіаційна компанія Німеччини — «Люфтганза».

Німеччина вважається найважливішим у світі місцем для проведення виставок; тут проходить багато провідних галузевих ярмарків. Конгреси, виставки, а також значна за міжнародними мірками музейна та культурно-подієва інфраструктура є важливою основою для туристичного руху в Німеччині.

У 2023 році економіка Німеччини показала один з найгірших результатів за 23 роки. Навіть якщо економіка знову почне зростати у 2024 році, їй буде важко позбутись торішнього негативу[8]. Окрім цього, споживчі ціни в Німеччині, гармонізовані зі стандартами Європейського союзу, у грудні 2023 року збільшилися на 3,8 % у річному вираженні[9].

Історія

Промислова епоха

Промислова революція в Німеччині розпочалася приблизно на століття пізніше, ніж у Великій Британії, Франції та Бельгії. Частково це було пов'язано з тим, що Німеччина стала об'єднаною державою лише у 1871 році[10].

Головними рушіями індустріального розвитку й політичного об'єднання Німеччини стали створення Німецького митного союзу (нім. Deutscher Zollverein) у 1834 році та розширення залізничної мережі. Починаючи з 1834 року, митні бар'єри між дедалі більшою кількістю німецьких держав Малонімеччини (нім. Kleindeutschland) були скасовані. У 1835 році перша німецька залізниця з'єднала франконські міста Нюрнберг і Фюрт — цей успіх започаткував «залізничну манію» у всіх німецьких землях протягом 1840-х років. У період між 1845 і 1870 роками було збудовано 8000 км залізниць, а вже у 1850 році Німеччина почала виготовляти власні локомотиви. Згодом інші німецькі держави приєдналися до митного союзу й почали об'єднувати свої залізниці, що призвело до з'єднання різних куточків Німеччини. Розвиток вільної торгівлі й залізничної інфраструктури пришвидшив економічне зростання: відкрилися нові ринки для місцевої продукції, сформувався прошарок середніх управлінців, зріс попит на інженерів, архітекторів і кваліфікованих механіків, а також активізувалися інвестиції у вугілля та залізо[11].

Динаміка реального ВВП на душу населення в Німеччині з 1820 року

Ще одним важливим чинником розвитку промисловості стало уніфікування грошової системи, яке стало можливим частково завдяки політичному об'єднанню. У 1871 році було запроваджено нову грошову систему — німецьку марку, забезпечену золотом. Однак ця система набула повного застосування лише після 1907 року, оскільки до того часу срібні монети все ще залишалися в обігу.

Перемога Пруссії та її союзників над Наполеоном III у Франко-прусській війні 1870—1871 років поклала край французькому домінуванню в Європі та призвела до проголошення Німецької імперії в 1871 році. Утворення імперії дало Європі нову дійсність — потужну, багатолюдну та індустріалізовану державу з дедалі більшим економічним і дипломатичним впливом. Французькі економічні принципи справили вплив на німецькі реформи: було скасовано феодальні обмеження на продаж великих земельних маєтків, обмежено вплив міських цехів (гільдій), а також запроваджено нове, ефективніше комерційне законодавство. Водночас політичні рішення в економіці імперії в основному ухвалювались коаліцією «жита і заліза», тобто поміщиками-юнкерами зі сходу та важкою промисловістю Руру на заході[12].

У сфері політики й суспільства у 1881—1889 роках канцлер Отто фон Бісмарк запровадив закони, що передбачали соціальне страхування та покращення умов праці. Німеччина стала першою країною, яка створила систему соціального забезпечення: універсальне медичне страхування, обов'язкову освіту, страхування на випадок хвороби, нещасних випадків, інвалідності, а також пенсійне забезпечення. Універсальна система освіти принесла результати: Німеччина досягла найвищого у світі рівня грамотності — 99 %. Це дало країні значну кількість спеціалістів у різних сферах: фахівців з арифметики, інженерів, хіміків, оптиків, кваліфікованих працівників для фабрик, менеджерів, агрономів і військових[13].

До 1900 року Німеччина обігнала Британію за обсягами виробництва сталі й поступалась лише США. Економічне диво підкріплювалось безпрецедентним зростанням населення — з 35 млн у 1850 році до 67 млн у 1913 році. У 1895—1907 роках кількість працівників у машинобудуванні зросла з пів мільйона до понад мільйона. До 1910 року лише 40 % німців жили в сільській місцевості (порівняно з 67 % на момент створення імперії). У 1913 році промисловість становила 60 % валового національного продукту[14]. Хімічна промисловість Німеччини стала найрозвиненішою у світі, а до 1914 року країна виробляла половину всього електрообладнання у світі.

Швидке досягнення індустріальної зрілості радикально змінило економіку Німеччини — вона перетворилась із сільськогосподарської на великого експортера готової продукції. Частка готових товарів у загальному експорті зросла з 38 % у 1872 році до 63 % у 1912. До 1913 року Німеччина домінувала на всіх європейських ринках, а до 1914-го стала одним із найбільших експортерів у світі[15].

Веймарська республіка і Третій Рейх

Професії за адміністративними районами за переписом 1925 року

Нацисти прийшли до влади в умовах дуже високого рівня безробіття, однак пізніше досягли повної зайнятості завдяки масштабним програмам громадських робіт, зокрема проєктам Рейхсбану (залізниця), Рейхспошти та будівництву автобанів (нім. Reichsautobahn). Починаючи з 1935 року, додатковий імпульс економіці дало переозброєння країни, що порушувало Версальський договір[16][17][18].

Після фінансової кризи 1931 року в Німеччині почали проводити експансіоністську бюджетну політику (оскільки країна вже вийшла з золотого стандарту). Цю політику підтримував неналежний до нацистів міністр економіки Ялмар Шахт[17], який у 1933 році також став президентом центрального банку. У 1938 році він подав у відставку, і його замінив Герман Герінг.

Валовий національний продукт та дефлятор ВНП, річна зміна у %, з 1926 до 1939 року, в Німеччині.

Торгова політика Третього Рейху була спрямована на автаркію (економічну самодостатність), однак через нестачу сировини Німеччина була змушена зберігати зовнішню торгівлю. Це здійснювалося на основі двосторонніх торговельних угод, валютного контролю, квот на імпорт і субсидій на експорт у рамках так званого «Нового плану»(інші мови), запровадженого 19 вересня 1934 року[19]. «Новий план» був орієнтований на торгівлю з менш розвиненими країнами, які могли б обмінювати сировину на німецькі промислові товари, що дозволяло заощаджувати валюту[20]. Перевага надавалася країнам Південної Європи, а не Західній Європі чи Північній Америці, оскільки від них не очікували торговельних блокад[21]. Така політика стала відомою як нім. Grosswirtschaftsraum — політика «великого економічного простору».

Згодом нацистська партія встановила тісні зв'язки з великим бізнесом[22] і в 1933 році скасувала незалежні профспілки. Натомість були створені[23]:

Після Другої світової війни

Західна Німеччина

Volkswagen Beetle був символом західнонімецької реконструкції.

Початком економічного підйому стало запровадження нової валюти — німецької марки (Deutsche Mark), яка замінила рейхсмарку як законний платіжний засіб. За правління канцлера Конрада Аденауера та міністра економіки Людвіга Ергарда, країна вступила в період стабільної низької інфляції та швидкого промислового зростання, що вивело Західну Німеччину з повного післявоєнного спустошення до рівня однієї з найрозвиненіших країн сучасної Європи.

У 1953 році було ухвалено рішення, що Німеччина повинна повернути 1,1 млрд доларів з отриманої допомоги. Останній платіж було здійснено у червні 1971 року.

Окрім цього, важливу роль в економічному зростанні відіграли працьовитість населення, довгі робочі години на повну потужність у 1950–1970-х роках, а також додаткова робоча сила, яку надали тисячі «гастбайтерів» з інших країн.

Східна Німеччина

Trabant був символом Східної Німеччини.

До початку 1950-х років Радянський Союз вилучав репарації у вигляді сільськогосподарської та промислової продукції і вимагав подальших великих репараційних виплат[24]. Сілезія з Верхньосілезьким кам'яновугільним басейном та Щецин, важливий природний порт, були втрачені на користь Польщі.

У 1988 році обсяг експорту Західної Німеччини перевищив 323 млрд доларів. Того ж року Східна Німеччина експортувала товарів лише на 30,7 млрд доларів; 65 % з них — до інших комуністичних країн. У Східній Німеччині не було безробіття[25].

Автовиробники на кшталт Automobilwerk Eisenach та HQM Sachsenring GmbH випускали символи східнонімецької економіки — серії Trabant і Wartburg.

Федеральна республіка

На початку 2000-х років німецька економіка практично застопорилася. Найгірші показники зростання були зафіксовані у 2002 (+1,4 %), 2003 (+1,0 %) та 2005 (+1,4 %) роках[26]. Рівень безробіття також хронічно залишався високим[27]. Через ці проблеми, а також у зв'язку зі старінням населення, система соціального забезпечення зазнала значного навантаження. Це спонукало уряд провести масштабну програму реформ під назвою Agenda 2010(інші мови), що містила реформу ринку праці, відому як Концепція Гарца(інші мови)[28].

У другій половині 2000-х світова економіка демонструвала високе зростання, від якого виграла і Німеччина як провідний експортер. Деякі вважають, що реформи Гарца сприяли зростанню й зниженню безробіття, тоді як інші стверджують, що вони призвели до різкого зниження рівня життя, а їхні ефекти були обмеженими й тимчасовими[28].

Номінальний ВВП Німеччини скоротився у другому й третьому кварталах 2008 року, що технічно означало рецесію на тлі глобального й європейського економічного спаду[29]. У вересні обсяг промислового виробництва знизився на 3,6 % порівняно з серпнем[30][31]. У січні 2009 року уряд під керівництвом Ангели Меркель затвердив антикризовий план на суму 50 млрд євро, щоб захистити кілька секторів від спаду та подальшого зростання безробіття[32]. Німеччина вийшла з рецесії у другому й третьому кварталах 2009 року, переважно завдяки відновленню виробничих замовлень та експорту — переважно поза межами єврозони — і відносно стабільному споживчому попиту[28].

Німеччина є країною-засновницею ЄС, G8 і G20, і з 2003 до 2008 рока була найбільшим експортером у світі. У 2011 році залишалась третьою за обсягами експорту та імпорту[33][34]. Основу експорту становлять інженерна продукція, особливо машини, автомобілі, хімічна продукція та метали[35]. Німеччина є провідним виробником вітрових турбін і сонячних технологій[36]. Щороку в містах Німеччини проходять численні виставки та конгреси[37]. 2011 рік став рекордним для німецької економіки: компанії експортували товарів на суму понад 1 трильйон євро (1,3 трильйона доларів), що стало найвищим показником в історії. Кількість працевлаштованих сягнула 41,6 млн — найвищий зафіксований показник[38].

Станом на 2012 рік економіка Німеччини залишалася сильнішою порівняно з сусідніми країнами[39]. У 2023 році країна зіткнулася з економічними труднощами через припинення постачання російського природного газу внаслідок міжнародних санкцій після вторгнення Росії в Україну[40]. У 2022 році, на момент початку вторгнення, Німеччина імпортувала 55 % газу з Росії. На тлі глобальної енергетичної кризи канцлер Олаф Шольц заявив про намір зменшити залежність від російського газу, зокрема шляхом припинення сертифікації «Північного потоку-2», при цьому дотримуючись довгострокового курсу Ангели Меркель на поетапну відмову від атомної енергії[41][42][43].

Станом на грудень 2023 року Німеччина є третьою за величиною економікою світу в номінальному вимірі після США та Китаю, а також найбільшою економікою Європи. Вона також є третьою найбільшою експортною країною у світі[44].

У квітні 2024 року Німецький інститут економіки повідомив, що попри спроби диверсифікації ринків, німецька економіка залишається сильно залежною від Китаю щодо постачання різноманітної продукції й сировини[45].

Протягом 2024 року економіка Німеччини скоротилася другий рік поспіль. Найбільша економіка Європи зменшилася на 0,2 % за рік, після падіння на 0,3 % у 2023 році[46]. Торговельне сальдо Німеччини зі США, за повідомленням Reuters, сягнуло рекордних 65 млрд євро за перші 11 місяців 2024 року, що, ймовірно, зробить країну мішенню потенційних тарифів з боку адміністрації Дональда Трампа[47]. На економічну ситуацію також вплинули масові звільнення у великих німецьких корпораціях. Такі компанії, як Siemens, Bosch, Thyssenkrupp і Deutsche Bahn, що входять до списку Fortune 500, загалом скоротили понад 60 тис. робочих місць за перші 10 місяців 2024 року[48]. Лише Bosch, одна з провідних промислових компаній, у листопаді оголосила про скорочення близько 7 тис. працівників[49].

Структура економіки

Зайнятість

Станом на 2021 рік, 75,0 % працюючих у Німеччині зайняті у сфері послуг. Серед основних галузей — соціальна сфера, освіта й охорона здоров'я, транспорт, готельно-ресторанна справа, житлово-комунальне господарство та фінансовий сектор[50].

У промисловому секторі (виробництво) працює 23,8 % зайнятих. Рибальство, сільське і лісове господарство забезпечують зайнятість для 1,2 % працюючих[50].

Корисні копалини та викопні енергоносії

Докладніше: Корисні копалини Німеччини

Німеччина імпортує більшість необхідних їй корисних копалин, але має значні запаси калійної солі, а також будівельного каміння та мінералів.

Щодо викопних енергоносіїв, ситуація є такою: у 1960-х роках видобуток нафти в Німеччині покривав приблизно 30 % внутрішніх потреб, але нині — лише кілька відсотків. У Саксонії та Саксонії-Ангальт є поклади бурого вугілля (середньонімецький буровугільний басейн). Його значення зменшилось після возз'єднання Німеччини у 1990 році, так само як і значення бурого вугілля в Рейнському басейні. У Нижній Саксонії наявні поклади природного газу.

1958 року в Німеччина розпочалася багаторічна «вугільна криза». Кам'яне вугілля в Рурському басейні та в Саарі можна було видобувати лише завдяки великим державним дотаціям. Останні шахти з видобутку кам'яного вугілля в Рурському регіоні були закриті у 2012, 2015 і 2018 роках, а в Саарському — у 2012 році. Енергетична ситуація Німеччини суттєво змінилася внаслідок відмови від ядерної енергетики та розвитку відновлюваних джерел енергії, таких як вітрові установки, електростанції та біогазові установки.

Сільське та лісове господарство

Валовий доданий продукт сільського господарства Німеччини у 2018 році становив 23,1 млрд євро, що відповідало 0,8 % загального обсягу валової доданої вартості[51].

У 2016 році орієнтовно половина території Німеччини — 16,7 млн гектарів — використовувалася для сільського господарства. Із цієї площі 70,6 % становили орні землі, 28,2 % — постійні луки й пасовища, і 1,2 % — багаторічні насадження. Найпоширенішими польовими культурами були озима пшениця (26,6 % орних земель), кукурудза (18,2 %) та озимий ріпак (11,2 %)[52].

У 2016 році налічувалося приблизно 275 400 сільськогосподарських підприємств. Їхня кількість постійно зменшується з часу возз'єднання Німеччини, хоча у 2010-х роках цей процес дещо сповільнився. Особливо помітним є скорочення кількості дрібних господарств з площею менше 100 га, тоді як число великих підприємств з площами від 200 до 500 га навіть дещо зростає. Існує виражена різниця у розмірах господарств між північчю та півднем, а ще більше — між сходом і заходом. Наприклад, у Мекленбурзі-Передній Померанії та Саксонії-Ангальт середній розмір господарства перевищує 270 га, тоді як у Баварії та Баден-Вюртемберзі — менше 35 га[52].

Енергетика

Первинне споживання енергії в Німеччині у 2014 році становило 13 080 ПДж — найнижчий показник з часу возз'єднання країни. Найбільшу частку мали нафтопродукти — 35 %, за ними йшли: природний газ (20,5 %), кам'яне вугілля (12,6 %), буре вугілля (12,0 %), відновлювані джерела енергії (11,1 %) та атомна енергетика (8,1 %). У 2005 році споживання первинної енергії сягало ще 14 238 ПДж — другий за величиною показник у Європі та шостий у світі[53].

З 2000 року значення відновлюваних джерел енергії в рамках енергетичного переходу (Energiewende) істотно зросло, і є важливим економічним чинником для німецької промисловості. У 2019 році частка електроенергії з відновлюваних джерел, поданої в мережу, склала 46 % загального обсягу[54]. У секторах теплопостачання і транспорту цей показник був помітно нижчим.

За повідомленням Федерального міністерства освіти та досліджень, у Німеччині до 2040 року планують збудувати першу термоядерну електростанцію[55].

Переробна промисловість

Структура оплати праці в переробній промисловості є однією з найвищих у промисловому секторі Європи

Переробна промисловість, а особливо машинобудування, відіграє вирішальну роль у формуванні позитивного торгового балансу Німеччини завдяки великій кількості «прихованих чемпіонів» — маловідомих у широкому загалі, але провідних у своїх нішах компаній[56][57]. Серед них, зокрема, Trumpf(інші мови), Krones(інші мови), Herrenknecht, WILO, Koenig & Bauer(інші мови) тощо.

Серед інших важливих напрямків — автомобілебудування, електротехніка, хімія, фармацевтика, оптика тощо. Загалом, переробна промисловість формує значну частину експорту країни, що дозволяє Німеччині мати позитивне сальдо зовнішньої торгівлі.

Статистика

Наступна таблиця демонструє основні економічні показники у 1980–2024 роках (із прогнозами МВФ на 2025–2029 роки). Інфляція нижче ніж 5% позначена зеленим кольором[58].

Рік ВВП
(млрд дол. США за ПКС) 		ВВП на душу нас.
(дол. США за ПКС) 		ВВП
(млрд дол. США за номін. курсом) 		ВВП на душу нас.
(дол. США за номін. курсом) 		Зрост. ВВП
(реальне) 		Інфляція
(%) 		Безробіття
(%) 		Державний борг
(% від ВВП)
1980 922.4 12,003.5 856.8 11,150.4 ▲1.3 ▲5.4 3.4 n/a
1981 ▲1,010.8 ▲13,128.9 ▼720.9 ▼9,363.8 ▲0.1 ▲6.3 ▲4.8 n/a
1982 ▲1,064.8 ▲13,840.2 ▼696.1 ▼9,048.0 ▼-0.8 ▲5.3 ▲6.7 n/a
1983 ▲1,123.7 ▲14,656.9 ▼694.4 ▲9,058.3 ▲1.6 ▲3.3 ▲8.1 n/a
1984 ▲1,197.1 ▲15,678.3 ▼654.3 ▼8,569.0 ▲2.8 ▲2.4 ▬8.1 n/a
1985 ▲1,262.0 ▲16,569.6 ▲663.5 ▲8,710.7 ▲2.2 ▲2.1 ▬8.1 n/a
1986 ▲1,318.6 ▲17,299.9 ▲947.6 ▲12,432.4 ▲2.4 ▼-0.1 ▼7.8 n/a
1987 ▲1,371.1 ▲17,985.8 ▲1,179.2 ▲15,468.0 ▲1.5 ▲0.2 ▬7.8 n/a
1988 ▲1,472.5 ▲19,198.8 ▲1,271.3 ▲16,575.2 ▲3.7 ▲1.3 ▼7.7 n/a
1989 ▲1,590.1 ▲20,527.2 ▼1,262.0 ▼16,291.6 ▲3.9 ▲2.8 ▼6.8 n/a
1990 ▲1,744.0 ▲22,090.7 ▲1,604.5 ▲20,323.3 ▲5.7 ▲2.7 ▼6.2 n/a
1991 ▲1,893.4 ▲23,675.1 ▲1,882.5 ▲23,539.0 ▲5.0 ▲3.5 ▼5.5 38.8
1992 ▲1,975.5 ▲24,541.0 ▲2,146.1 ▲26,660.2 ▲2.0 ▲5.0 ▲6.6 ▲41.3
1993 ▲2,002.5 ▲24,739.0 ▼2,080.1 ▼25,697.1 ▼-1.0 ▲4.5 ▲7.8 ▲44.9
1994 ▲2,098.4 ▲25,859.6 ▲2,220.2 ▲27,359.7 ▲2.6 ▲2.7 ▲8.4 ▲47.3
1995 ▲2,174.8 ▲26,747.9 ▲2,595.3 ▲31,919.0 ▲1.5 ▲1.7 ▼8.2 ▲54.7
1996 ▲2,237.4 ▲27,464.3 ▲2,507.4 ▲30,779.0 ▲1.0 ▲1.3 ▲8.9 ▲57.6
1997 ▲2,318.3 ▲28,441.6 ▼2,221.5 ▼27,254.4 ▲1.9 ▲1.5 ▲9.7 ▲58.7
1998 ▲2,393.6 ▲29,389.3 ▲2,250.8 ▲27,636.1 ▲2.1 ▲0.6 ▼9.4 ▲59.3
1999 ▲2,479.1 ▲30,447.8 ▼2,216.1 ▼27,217.0 ▲2.1 ▲0.6 ▼8.6 ▲59.9
2000 ▲2,608.3 ▲32,020.9 ▼1,967.9 ▼24,158.2 ▲2.9 ▲1.4 ▼8.0 ▼58.8
2001 ▲2,710.6 ▲33,252.0 ▼1,966.4 ▼24,122.4 ▲1.6 ▲1.9 ▼7.8 ▼57.6
2002 ▲2,746.5 ▲33,666.4 ▲2,100.9 ▲25,752.7 ▼-0.2 ▲1.3 ▲8.6 ▲59.3
2003 ▲2,785.7 ▲34,159.4 ▲2,534.1 ▲31,074.3 ▼-0.5 ▲1.1 ▲9.7 ▲62.7
2004 ▲2,894.1 ▲35,529.1 ▲2,851.0 ▲35,000.6 ▲1.2 ▲1.8 ▲10.3 ▼64.3
2005 ▲3,011.2 ▲37,021.2 ▲2,895.0 ▲35,592.7 ▲0.9 ▲1.9 ▲11.0 ▲66.5
2006 ▲3,223.9 ▲39,716.2 ▲3,046.5 ▲37,530.2 ▲3.9 ▲1.8 ▼10.0 ▼65.8
2007 ▲3,406.8 ▲42,063.6 ▲3,484.5 ▲43,022.0 ▲2.9 ▲2.3 ▼8.5 ▼63.1
2008 ▲3,504.1 ▲43,386.4 ▲3,808.4 ▲47,154.0 ▲0.9 ▲2.8 ▼7.4 ▲64.6
2009 ▼3,330.1 ▼41,376.4 ▼3,476.0 ▼43,189.4 ▼-5.5 ▲0.2 ▼7.2 ▲71.7
2010 ▲3,510.3 ▲43,723.6 ▼3,471.0 ▲43,233.5 ▲4.1 ▲1.1 ▼6.6 ▲80.4
2011 ▲3,717.6 ▲46,310.6 ▲3,824.2 ▲47,637.9 ▲3.8 ▲2.5 ▼5.5 ▼77.8
2012 ▲3,804.6 ▲47,305.3 ▼3,600.2 ▼44,763.5 ▲0.5 ▲2.2 ▼5.1 ▲79.2
2013 ▲3,884.3 ▲48,164.5 ▲3,808.1 ▲47,220.3 ▲0.4 ▲1.6 ▼5.0 ▼76.8
2014 ▲4,037.8 ▲49,859.4 ▲3,966.8 ▲48,983.3 ▲2.2 ▲0.8 ▼4.7 ▼73.8
2015 ▲4,142.7 ▲50,714.4 ▼3,423.9 ▼41,914.9 ▲1.7 ▲0.7 ▼4.4 ▼70.6
2016 ▲4,277.8 ▲51,947.7 ▲3,536.8 ▲42,949.1 ▲2.3 ▲0.4 ▼3.9 ▼67.6
2017 ▲4,472.6 ▲54,110.3 ▲3,761.8 ▲45,510.5 ▲2.7 ▲1.7 ▼3.6 ▼64.0
2018 ▲4,665.4 ▲56,273.3 ▲4,053.8 ▲48,897.2 ▲1.1 ▲1.9 ▼3.2 ▼60.7
2019 ▲4,925.0 ▲59,270.7 ▼3,957.6 ▼47,629.1 ▲1.0 ▲1.4 ▼3.0 ▼58.6
2020 ▼4,880.4 ▼58,685.8 ▼3,937.0 ▼47,341.8 ▼-4.1 ▲0.4 ▲3.6 ▲67.9
2021 ▲5,237.2 ▲62,950.3 ▲4,351.2 ▲52,300.6 ▲3.7 ▲3.2 ▬3.6 ▬67.9
2022 ▲5,687.3 ▲67,869.3 ▼4,166.9 ▼49,725.3 ▲1.4 ▲8.7 ▼3.1 ▼64.8
2023 ▲5,876.4 ▲69,531.6 ▲4,527.0 ▲53,565.0 ▼-0.3 ▲6.0 ▼3.0 ▼62.7
2024 ▲6,017.2 ▲70,930.4 ▲4,710.0 ▲55,521.3 ▼-0.2 ▲2.4 ▲3.4 ▬62.7
2025п ▲6,174.7 ▲72,660.5 ▲4,921.6 ▲57,914.4 ▲0.8 ▲2.0 ▼3.2 ▼62.1
2026п ▲6,377.0 ▲74,941.0 ▲5,117.2 ▲60,136.0 ▲1.4 ▲2.0 ▼3.1 ▼60.9
2027п ▲6,568.7 ▲77,132.7 ▲5,268.0 ▲61,858.9 ▲1.1 ▲2.0 ▬3.0 ▼59.9
2028п ▲6,745.8 ▲79,185.5 ▲5,415.5 ▲63,569.3 ▲0.8 ▲2.0 ▬3.0 ▼59.0
2029п ▲6,920.6 ▲81,221.3 ▲5,566.1 ▲65,324.3 ▲0.7 ▲2.0 ▬3.0 ▼57.8

Компанії

З 500 найбільших компаній світу за доходами у 2024 році, які входять до Fortune Global 500, 29 мають штаб-квартиру в Німеччині[59]. 40 компаній, що базуються в Німеччині, входять до DAX — найпопулярнішого німецького фондового індексу. 26 з 100 найбільших компаній Європи — німецькі, серед яких[60]:

  • Allianz, найбільша у світі страхова компанія та одна з найбільших груп фінансових послуг та управителів активами в Європі;
  • Munich Re, також одна з найбільших страхових компаній;
  • Daimler, Volkswagen і BMW, одні з найбільших виробників автомобілів у світі;
  • Siemens, найбільша у світі компанія з виробництва промислових машин;
  • Deutsche Telekom, одна з найбільших телекомунікаційних компаній у світі;
  • Bayer, одна з найбільших біомедичних компаній;
  • BASF, найбільший хімічний виробник у світі;
  • SAP, найбільша програмна компанія в Європі;
  • Lufthansa, найбільша авіакомпанія Європи;
  • Deutsche Post, найбільша логістична компанія у світі;
  • Deutsche Bahn, найбільша залізнична компанія у світі;
  • Bosch, найбільший у світі постачальник автомобільних запчастин;
  • Uniper(інші мови), найбільша енергетична компанію у світі;
  • Aldi та Schwarz Gruppe(інші мови), найбільші ритейлери Європи.

Німеччина відома своєю моделлю спеціалізованих малих і середніх підприємств, відомих як Mittelstand[61]. МСП становлять понад 99 % німецьких компаній. Орієнтовно 1 000 з них є світовими лідерами на своїх ринках і мають статус «прихованих чемпіонів»[62].

Берлін розвинув міжнародну стартап-екосистему й став провідним місцем для компаній, що фінансуються венчурним капіталом, у межах Європейського Союзу[63].

Галуззю з найбільшою кількістю зареєстрованих компаній у Німеччині є сфера послуг — 1 443 708 компаній, за якою йдуть фінанси, страхування та нерухомість — 480 593 компанії та будівництво — 173 167 компаній[64].

Економічні регіони

Німеччина як федерація є поліцентричною країною й не має єдиного економічного центру. Фондова біржа розташована у Франкфурті-на-Майні, найбільша медіакомпанія (Bertelsmann SE & Co. KGaA) має штаб-квартиру в Гютерсло, а найбільші автовиробники — у Вольфсбурзі (Volkswagen), Штутгарті (Mercedes-Benz і Porsche) та Мюнхені (Audi й BMW)[65].

Німеччина виступає за глибшу економічну та політичну інтеграцію Європи. Її торговельна політика дедалі більше визначається угодами між державами-членами Європейського Союзу та законодавством ЄС про єдиний ринок. 1 січня 1999 року Німеччина запровадила спільну європейську валюту — євро. Грошову політику встановлює Європейський центральний банк у Франкфурті.

Південні федеральні землі, зокрема Баварія, Баден-Вюртемберг і Гессен, мають сильніші економічні позиції, ніж північні. Одним із традиційно найпотужніших (і водночас найстаріших) економічних регіонів є Рурська область на заході, між Дуйсбургом і Дортмундом. Тут розташовані 27 зі 100 найбільших компаній країни. Однак останніми роками цей регіон, економіка якого базується на природних ресурсах і важкій промисловості, зазнав значного зростання рівня безробіття (2010 року — 8,7%)[65].

Економіка Баварії та Баден-Вюртембергу — земель із найнижчим рівнем безробіття (2018 року: 2,7 % і 3,1 % відповідно) — базується на виробництві високовартісної продукції. Важливими галузями є автомобілебудування, електроніка, аерокосмічна промисловість і біомедицина. Баден-Вюртемберг є промисловим центром, особливо в галузі автомобільної й машинобудівної промисловості, і батьківщиною таких брендів, як Mercedes-Benz (Daimler), Porsche і Bosch[65].

Після возз’єднання 3 жовтня 1990 року Німеччина розпочала масштабну роботу з узгодження економічних систем двох колишніх республік. Завдяки втручанню держави східнонімецькі землі поступово розвивалися до рівня колишньої Західної Німеччини, але рівень життя й річний дохід залишаються значно вищими на заході[66]. Модернізація та інтеграція економіки східної Німеччини є довготривалим процесом, розрахованим до 2019 року. Щорічні трансфери із Заходу на Схід становили приблизно 80 млрд доларів. Загальний рівень безробіття стабільно знижувався з 2005 року й досяг 20-річного мінімуму у 2012-му. У липні 2014 року країна розпочала законодавчий процес із запровадження загальнодержавної мінімальної зарплати, яка набула чинності 1 січня 2015 року[67].

25 травня 2023 року було оголошено про початок рецесії в німецькій економіці. Повідомлялося, що валовий внутрішній продукт (ВВП) скоротився на 0,3 % у період з січня по березень. Це скорочення було зумовлене передусім зростанням цін, що призвело до зменшення споживчих витрат. Федеральне статистичне відомство Німеччини повідомило, що витрати домогосподарств у першому кварталі року знизилися на 1,2 %[68].

Землі Німеччини

У таблиці представлений список федеральних земель Німеччини за валовим регіональним продуктом (ВРП) у 2022 році.

Місце Земля ВРП (у млрд євро €) Частка ВВП (%)
— Німеччина Німеччина 3 867 050 100
1 Північний Рейн-Вестфалія 793 790 20.5
2 Баварія 716 784 18.5
3 Баден-Вюртемберг 572 837 14.8
4 Нижня Саксонія 339 414 8.8
5 Гессен 323 352 8.4
6 Берлін 179 379 4.6
7 Рейнланд-Пфальц 171 699 4.4
8 Саксонія 146 511 3.8
9 Гамбург 144 220 3.7
10 Шлезвіг-Гольштейн 112 755 2.9
11 Бранденбург 88 800 2.3
13 Саксонія-Ангальт 75 436 2.0
12 Тюрингія 71 430 1.8
14 Мекленбург — Передня Померанія 53 440 1.4
16 Бремен 38 698 1.0
15 Саар 38 505 1.0

Показники

Конкурентоспроможність

Кілька індексів підтверджують високу міжнародну конкурентоспроможність Німеччини:

Інфляція

Інфляція в Німеччині в січні 2022 року становить близько 4,9 % у порівнянні з груднем 2021 року, коли вона становила 5,3 %, які тільки вдруге перевищили 5 % після возз'єднання в 1990 році, і очікується, що вона залишиться високою принаймні до середини року. У своєму щомісячному звіті за січень Бундесбанк згадав про «постійно надзвичайно високий ціновий тиск»[71].

Ринок нерухомості

Станом на кінець листопада 2021 року, за даними німецького центрального банку, нерухомість Німеччини переоцінена, інколи до 30 %. Щобільше, 90 % німців вірить, що ціни продовжать зростати[72].

Експорт

Експорт до Сполученого Королівства

Відповідно до даних статистичного органу ФРН експорт товарів до Великої Британії минулого року скоротився. За інформацією даного органу, у 2021 році німецькі компанії продали до Сполученого Королівства товарів на 65,4 млрд євро. Це падіння на 2,5 % на додаток до падіння на 15,3 % у 2020 році, коли пандемія порушила світову торгівлю[73].

Виклики

Попри економічне процвітання, найбільшою загрозою для подальшого економічного розвитку Німеччини є зниження народжуваності, яка є однією з найнижчих у світі. Це особливо помітно в частинах суспільства з вищим рівнем освіченості. У підсумку очікується зменшення кількості працівників і збільшення державних витрат на підтримку пенсіонерів і системи охорони здоров'я, якщо тенденція не зміниться[74].

Менше чверті німців очікують, що умови життя покращаться в найближчі десятиліття[75].

25 серпня 2020 року Федеральне статистичне управління Німеччини повідомило, що економіка країни впала на 9,7 % у другому кварталі — це найгірший показник за всю історію спостережень. Ці цифри демонструють, наскільки сильно німецька економіка постраждала через урядові заходи у відповідь на пандемію COVID-19[76].

Енергоємна німецька промисловість і німецькі експортери особливо сильно постраждали від глобальної енергетичної кризи 2021 року[77][78]. Міністр економіки Роберт Габек попередив, що припинення імпорту російських енергоносіїв назавжди підвищить ціни на енергію для німецької промисловості і споживачів[79].

На початку XXI століття уряди Німеччини підтримали Європейську зелену угоду та перехід країни на «зелену» енергію[80]. Німеччина планує повністю відмовитися від вугілля до 2030 року[81]. Останні три атомні електростанції в Німеччині були зупинені 15 квітня 2023 року[82][83].

Виступаючи на кліматичному саміті COP28 у Дубаї в грудні 2023 року, канцлер Німеччини Олаф Шольц закликав до поступової відмови від викопного палива, зокрема вугілля, нафти й природного газу, і підтвердив прагнення Німеччини стати кліматично нейтральною до 2045 року. Шольц заявив: «Необхідні технології вже є: вітрова енергія, фотоелектричні системи, електродвигуни, зелений водень»[84].

У квітні 2025 року уряд Німеччини знизив прогноз економічного зростання на 2025 рік до нуля, посилаючись на вплив торговельної політики президента США Дональда Трампа. США є найбільшим торговельним партнером Німеччини, а тарифи Трампа завдадуть більшого удару по німецькій економіці, ніж по інших країнах, оскільки вона сильно залежить від експорту[85].

Імміграція

У жовтні 2023 року міністр економіки Роберт Габек закликав до збільшення імміграції до Німеччини, заявивши, що нестача кваліфікованих працівників є «найнагальнішою структурною проблемою» країни[86]. Чистий обсяг імміграції до Німеччини у 2023 році становив 663 000 осіб, що менше, ніж рекордні 1 462 000 у 2022 році[87].

Бідність

Ось переклад:

Упродовж останніх десятиліть рівень бідності в Німеччині зростав. Діти частіше за дорослих перебувають у стані бідності. Кількість бідних дітей значно зросла: у 1965 році лише 1 дитина з 75 жила на соціальну допомогу, а у 2007 році — вже 1 з 6[88].

Рівень бідності відрізняється залежно від федеральної землі. 2005 року лише 6,6 % дітей і 3,9 % усіх громадян у таких землях, як Баварія, жили в умовах бідності. У Берліні ж 15,2 % жителів і 30,7 % дітей отримували соціальні виплати[89].

Станом на 2015 рік рівень бідності в Німеччині досяг найвищого показника з часу возз'єднання країни у 1990 році. Близько 12,5 млн німців класифікувалися як бідні[90].

Безпритульність

Безпритульність у Німеччині є серйозною соціальною проблемою, яка, за оцінками, стосується приблизно 678 000 осіб[91], зокрема орієнтовно 372 000 людей розміщені у державних установах, таких як муніципальні притулки для біженців тощо[92]. Станом на 2017 рік кількість безпритульних у країні зросла на 150 % порівняно з 2014 роком. Приблизно 22 000 безпритульних — це діти[93][91].

Крім того, держава досі не оприлюднила офіційну статистику щодо безпритульності на федеральному рівні, попри те, що це — поширене та тривале явище[94].

Кліматичні зміни

Оскільки Німеччина є високорозвиненою індустріальною та урбанізованою економікою з відносно короткою береговою лінією порівняно з іншими провідними країнами, вплив зміни клімату на неї є більш вузько спрямованим. Найбільш уразливими до зміни клімату зазвичай є традиційні промислові регіони Німеччини. Вони переважно розташовані в землях Північний Рейн-Вестфалія, Саар, Рейнланд-Пфальц, Тюрингія, Саксонія, Шлезвіг-Гольштейн та у містах Бремен і Гамбург[95].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Report for Selected Countries and Subjects.
  2. ↑ Усі дані, якщо це не зазначені окремо, подані у доларах США.
  3. ↑ Handelsblatt. www.handelsblatt.com. Процитовано 1 травня 2025.
  4. ↑ Download entire World Economic Outlook database, October 2022. IMF (англ.). Процитовано 1 травня 2025.
  5. ↑ Economy Profiles. Global Competitiveness Report 2019 (амер.). Архів оригіналу за 3 жовтня 2022. Процитовано 1 травня 2025.
  6. ↑ Foundation, The Heritage. Index of Economic Freedom: All Country Scores | The Heritage Foundation. Index of Economic Freedom | The Heritage Foundation (англ.). Процитовано 1 травня 2025.
  7. ↑ Internationaler Dienstleistungshandel – auch der deutsche Mittelstand ist aktiv (PDF) (нім.). 21 червня 2018. Процитовано 1 травня 2025.
  8. ↑ Germany’s Lost Year Is Over But 2024 May Not Be Much Better. Bloomberg.com (англ.). 6 січня 2024. Процитовано 8 січня 2024.
  9. ↑ Startseite. Statistisches Bundesamt (нім.). Процитовано 18 січня 2024.
  10. ↑ Compare: Mitchell, Allan (2006). Great Train Race: Railways and the Franco-German Rivalry, 1815–1914. Berghahn Books. с. 54—55. ISBN 9781845451363. There were until [1870] [...] only the beginnings of a nexus of technological innovation and economic growth, the erratic construction of a platform for what might later be justifiably termed a take-off in Germany. But there is little evidence within the given chronological framework for a full-blown notion of an Industrial Revolution [...].
  11. ↑ Richard Tilly, «Germany: 1815—1870» in Rondo Cameron, ed. Banking in the Early Stages of Industrialization: A Study in Comparative Economic History (Oxford University Press, 1967), pages 151—182
  12. ↑ Cornelius Torp, «The „Coalition of 'Rye and Iron'“ under the Pressure of Globalization: A Reinterpretation of Germany's Political Economy before 1914,» Central European History Sept 2010, Vol. 43 Issue 3, pp 401—427
  13. ↑ Class and Politics in Germany, 1850 to 1900. Архів оригіналу за 23 квітня 2015.
  14. ↑ Germany - history - geography. Архів оригіналу за 3 травня 2015.
  15. ↑ Archived copy (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 2 лютого 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  16. ↑ Gaettens, Richard (1982). Geschichte der Inflationen : vom Altertum bis zur Gegenwart (вид. Nachdr.). München: Battenberg. с. 279—298. ISBN 3-87045-211-0.
  17. ↑ а б J. Bradford DeLong (February 1997). Slouching Towards Utopia?: The Economic History of the Twentieth Century -XV. Nazis and Soviets-. University of California at Berkeley and NBER. Архів оригіналу за 11 травня 2008. Процитовано 15 серпня 2007.
  18. ↑ Lee, Stephen (1996). Weimar and Nazi Germany. Oxford: Heinemann. с. 63. ISBN 043530920X.
  19. ↑ Hans-Joachim Braun, «The German Economy in the Twentieth Century», Routledge, 1990, p. 101
  20. ↑ Lee, Stephen (1996). Weimar and Nazi Germany. Oxford: Heinemann. с. 60. ISBN 043530920X.
  21. ↑ Hans-Joachim Braun, «The German Economy in the Twentieth Century», Routledge, 1990, p. 102
  22. ↑ Arthur Schweitzer, «Big Business in the Third Reich», Bloomington, Indiana University Press, 1964, p. 288
  23. ↑ Reynoldson, Fiona (1996). Weimar and Nazi Germany (вид. Foundation). Oxford: Heinemann. с. 49. ISBN 0435308602.
  24. ↑ Norman M. Naimark. The Russians in Germany: A History of the Soviet Zone of Occupation, 1945—1949. Harvard University Press, 1995. ISBN 0-674-78405-7 pp. 167-9
  25. ↑ Boyes, Roger (24 серпня 2007). Germany starts recovery from €2,000bn union. Times Online. London. Архів оригіналу за 29 травня 2010. Процитовано 12 жовтня 2009.
  26. ↑ Bruttoinlandsprodukt (Vierteljahres- und Jahresangaben) [Архівовано 13 November 2010 у Wayback Machine.] Statistisches Bundesamt.
  27. ↑ CIA Factbook: Germany. Cia.gov. Процитовано 13 серпня 2014.
  28. ↑ а б в CIA Factbook: Germany. Cia.gov. Процитовано 13 серпня 2014.
  29. ↑ Hopkins, Kathryn (14 листопада 2008). Germany officially in recession as OECD expects US to lead recovery. The Guardian. London. Архів оригіналу за 4 вересня 2013. Процитовано 1 травня 2010.
  30. ↑ Thesing, Gabi (13 листопада 2008). bloomberg.com, German Economy Enters Worst Recession in 12 Years. Bloomberg.com. Архів оригіналу за 13 червня 2010. Процитовано 13 серпня 2014.
  31. ↑ German economy falls into recession [Архівовано 23 July 2016 у Wayback Machine.], New York Times, 2008-11-13
  32. ↑ Germany agrees on 50-billion-euro stimulus plan. France 24. 6 січня 2009. Архів оригіналу за 13 травня 2011.
  33. ↑ Country Comparison :: Exports. The World Factbook. Central Intelligence Agency. ISSN 1553-8133. Архів оригіналу за 28 жовтня 2013. Процитовано 9 серпня 2012.
  34. ↑ Country Comparison :: Imports. The World Factbook. Central Intelligence Agency. ISSN 1553-8133. Архів оригіналу за 4 жовтня 2008. Процитовано 9 серпня 2012.
  35. ↑ CIA. CIA Factbook. Процитовано 2 серпня 2009.
  36. ↑ Wind Power. Federal Ministry of Economics and Technology. Архів оригіналу за 10 грудня 2006. Процитовано 27 березня 2011.
  37. ↑ UFI, the Global Association of the Exhibition Industry (2008). Euro Fair Statistics 2008 (PDF). AUMA Ausstellungs- und Messe-Ausschuss der Deutschen Wirtschaft e.V. с. 12. Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2011. Процитовано 24 вересня 2011.
  38. ↑ Defying the Euro Crisis. Spiegel Online. 27 грудня 2011. Архів оригіналу за 27 грудня 2011.
  39. ↑ Brain Drain Feared as German Jobs Lure Southern Europeans [Архівовано 26 January 2017 у Wayback Machine.] 28 April 2012
  40. ↑ Germany went from envy of the world to the worst-performing major developed economy. What happened?. AP News (англ.). 19 вересня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
  41. ↑ How did Germany fare without Russian gas?. Brookings (амер.). Процитовано 28 грудня 2023.
  42. ↑ Scholz and liberal finance minister clash over nuclear phase-out. Euractiv. 9 червня 2022.
  43. ↑ How Bad Will the German Recession Be?. Der Spiegel. 14 вересня 2022.
  44. ↑ Economic Key Facts Germany. 5 грудня 2023.
  45. ↑ Ahead of Scholz trip, study shows German economy still dependent on China. Reuters.
  46. ↑ Gross domestic product down 0.2% in 2024. Federal Statistical Office (англ.). Процитовано 22 січня 2025.
  47. ↑ Wagner, Rene (10 січня 2025). Germany's trade surplus with US reaches record high as Trump tariffs loom. Reuters. Процитовано 22 січня 2025.
  48. ↑ Siemens Layoffs 2024: What to Know About the Latest Siemens Job Cuts. markets.businessinsider.com (англ.). 21 січня 2025. Процитовано 22 січня 2025.
  49. ↑ Bosch Lays Off 7,000 Employees, CEO Stefan Hartung Says More Layoffs Cant Be Ruled Out. News18 (англ.). Процитовано 22 січня 2025.
  50. ↑ а б Erwerbstätige im Inland nach Wirtschaftssektoren. Statistisches Bundesamt (нім.). Процитовано 1 травня 2025.
  51. ↑ Statistisches jahrbuch Deutschland und Internationales (PDF) (нім.). 2019. Процитовано 1 травня 2025.
  52. ↑ а б Daten und Fakten Land-, Forst- und Ernährungswirtschaft mit Fischerei und Wein- und Gartenbau (PDF) (нім.). Процитовано 1 травня 2025.
  53. ↑ Über uns » AG Energiebilanzen e. V. AG Energiebilanzen e. V. (de-DE) . Процитовано 1 травня 2025.
  54. ↑ Stromerzeugung im 2. Quartal 2019: Knapp die Hälfte des eingespeisten Stroms aus erneuerbaren Energien. Statistisches Bundesamt (нім.). Процитовано 1 травня 2025.
  55. ↑ У Німеччині до 2024 року планують збудувати першу термоядерну електростанцію. // Автор: Сергій Чигир. 29.04.2024
  56. ↑ Statistisches Bundesamt: Datenreport 2004, Kapitel „Produzierendes Gewerbe“ (PDF).
  57. ↑ Ulrike Bauer, Cora Finner (2010). Lexikon der deutschen Weltmarktführer. Die Königsklasse deutscher Unternehmen in Wort und Bild. Offenbach / Köln: GABAL / Dt. Standards-Ed. ISBN 978-3-86936-221-2.
  58. ↑ Report for Selected Countries and Subjects.
  59. ↑ Global 500. Fortune. Архів оригіналу за 20 червня 2021. Процитовано 30 березня 2020.
  60. ↑ Forbes Global 2000: Germany's Largest Companies. Forbes. Архів оригіналу за 8 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2018.
  61. ↑ The power of SMEs. Facts about Germany (англ.). Процитовано 2 червня 2021.
  62. ↑ Gavin, Mike (23 вересня 2010). Germany Has 1,000 Market-Leading Companies, Manager-Magazin Says. Businessweek. New York. Архів оригіналу за 30 квітня 2011. Процитовано 27 березня 2011.
  63. ↑ Frost, Simon (28 серпня 2015). Berlin outranks London in start-up investment. euractiv.com. Архів оригіналу за 6 листопада 2015. Процитовано 28 жовтня 2015.
  64. ↑ Industry Breakdown of Companies in Germany. HitHorizons.
  65. ↑ а б в Gürtler, Detlef: Wirtschaftsatlas Deutschland. Rowohlt Berlin, 2010
  66. ↑ Berg, S., Winter, S., Wassermann, A. The Price of a Failed Reunification [Архівовано 20 November 2007 у Wayback Machine.] Spiegel Online International. 5 September 2005. Retrieved 28 November 2006.
  67. ↑ Germany may become 22nd EU state with federal minimum wage. Germany News.Net. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 7 липня 2014.
  68. ↑ Stickings, Tim (25 травня 2023). Germany slides into recession as high prices hit home. The National (англ.). Процитовано 21 червня 2023.[недоступне посилання з 01.01.2024]
  69. ↑ Studie: Ausländische Investitionen in Europa. www.ey.com (de-DE) . Архів оригіналу за 9 серпня 2024. Процитовано 1 травня 2025.
  70. ↑ World Competitiveness Ranking 2024 - IMD business school for management and leadership courses. www.imd.org (амер.). 12 червня 2024. Процитовано 1 травня 2025.
  71. ↑ The rise in global inflation – the hit to living standards across the world. the Guardian (англ.). 10 лютого 2022. Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 10 лютого 2022.
  72. ↑ Завищена оцінка нерухомості загрожує фінансовій системі, – попередження Бундесбанку. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  73. ↑ Wearden, Graeme (28 січня 2022). France records fastest growth in 52 years; German economy shrinks; US consumer confidence sinks – as it happened. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 7 лютого 2022.
  74. ↑ Debt 'explosion' awaits unless policymakers defuse demographic timebomb, warns IMF chief [Архівовано 3 December 2017 у Wayback Machine.], The Telegraph. Retrieved 2016-6-03.
  75. ↑ The Economist, March 28, 2020, page 4.
  76. ↑ German economy plunges by record 9.7%. DW. Процитовано 25 серпня 2020.
  77. ↑ A Grave Threat to Industry in Germany. Der Spiegel. 21 вересня 2022.
  78. ↑ How Bad Will the German Recession Be?. Der Spiegel. 14 вересня 2022.
  79. ↑ Germany's Era of Cheap Energy Is Over, Economy Minister Says. The Wall Street Journal. 2 травня 2022.
  80. ↑ EU ministers approve landmark climate measures, but tough talks await. Politico. 29 червня 2022.
  81. ↑ Germany's Habeck Hopeful on Switching Off Coal Plants. Bloomberg. 3 листопада 2023.
  82. ↑ Germany has shut down its last three nuclear power plants, and some climate scientists are aghast. NBC News. 18 квітня 2023.
  83. ↑ After scrapping nuclear reactors, Germany to spend billions on new gas power plants. Politico. 5 лютого 2024.
  84. ↑ COP28: Germany's Scholz calls to phase out coal, oil and gas. Deutsche Welle. 2 грудня 2023.
  85. ↑ Germany sees zero growth in 2025, blames Trump tariffs – DW – 04/24/2025. dw.com (англ.). Процитовано 24 квітня 2025.
  86. ↑ Germany calls for more immigrants to fix its shrinking economy. Financial Times. 11 жовтня 2023.
  87. ↑ Germany: Net immigration sinks sharply in 2023. Deutsche Welle. 27 червня 2024.
  88. ↑ «Sozialhilfe: Kinderarmut nimmt zu». Focus. 15.11.2007.
  89. ↑ «Poverty in Germany». World Socialist Website. Retrieved 2014-13-05.
  90. ↑ Poverty in Germany at its highest since reunification. Deutsche Welle. 19 лютого 2015. Процитовано 19 березня 2022.
  91. ↑ а б Homelessness in Germany on the rise. DW.COM (брит.). 11 листопада 2019. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
  92. ↑ Statistics of homeless people accommodated. Statistisches Bundesamt. Архів оригіналу за 10 січня 2024. Процитовано 10 січня 2024.
  93. ↑ Germany: 150 percent rise in number of homeless since 2014. DW.COM (брит.). 14 листопада 2017. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
  94. ↑ OHCHR | Home. ohchr.org. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 31 січня 2020.
  95. ↑ Rannow, Sven; Loibl, Wolfgang; Greiving, Stefan; Gruehn, Dietwald; Meyer, Burghard C. (30 грудня 2010). Potential impacts of climate change in Germany—Identifying regional priorities for adaptation activities in spatial planning. Landscape and Urban Planning. Climate Change and Spatial Planning. 98 (3): 160—171. Bibcode:2010LUrbP..98..160R. doi:10.1016/j.landurbplan.2010.08.017.

Джерела

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Економіка Німеччини
Pusat Layanan

UNIVERSITAS TEKNOKRAT INDONESIA | ASEAN's Best Private University
Jl. ZA. Pagar Alam No.9 -11, Labuhan Ratu, Kec. Kedaton, Kota Bandar Lampung, Lampung 35132
Phone: (0721) 702022
Email: pmb@teknokrat.ac.id