Ассирія
Дата створення / заснування	2025 до н. е.
Катойконім	Aisiriach[1], אשורים і Asiriano
Офіційна мова	аккадська мова, арамейська мова і шумерська мова
Континент	Азія і Африка
Столиця	Ашшур, Екаллатум, Ніневія, Tell Leiland, Kar-Tukulti-Ninurtad, Німруд, Дур-Шаррукін, Харран і Каркемиш
На заміну	Q2647882?
Мова комунікації	арамейська мова і аккадська мова
Час/дата припинення існування	609 до н. е.
Офіційна релігія	Шумеро-аккадська міфологія
Ассирія у Вікісховищі

36°00′ пн. ш. 43°18′ сх. д. / 36° пн. ш. 43.3° сх. д. / 36; 43.3

Асси́рія — грецька назва могутньої та тривалої стародавньої близькосхідної семітської держави, центральна територія якої лежала на річці Тигр у верхній Месопотамії у ІІ — І тисячолітті до н. е. Сучасна назва «Сирія» походить від слова «Ассирія». Самі ассирійці, які розмовляли північним діалектом аккадської мови, називали свою землю (māt) Ашшур, що походить від назви міста Ашшур, яке було тісно пов'язане з ассирійським державним богом, якого також називали Ашшуром^[2]. Пізніше, столицями були міста — Дур-Шаррукін, Кальху (Німруд), Ніневія.

Завдяки вигідному розташуванню та вправній армії, Ассирія була найсильнішою державою Стародавнього Сходу, що змагалась із Вавилонією. Ассирією в стародавні часи називали північну частину Дворіччя. Спочатку Ассирія була невеликою державою, тому її неодноразово підкорювали сильніші сусіди. Це спонукало країну до створення потужної боєздатної армії.

Армія Ассирії складалася з колісничних, кіннотників та піхотинців. Кіннота у взаємодії з бойовими колісницями завдавала блискавичних і несподіваних ударів по ворогу.

Про ранню історію території, яку пізніше заселили ассирійці, відомо небагато. Розкопки та археологічні дослідження в найпівнічнішій Месопотамії, особливо в Тель-Хасуна та Ніневії, виявили наявність неолітичних пам'яток значних розмірів, але етнолінгвістичне походження людей, які там жили, залишається невизначеним^[2].

Виникнення ассирійської цивілізації тісно пов'язане з містом Ашшур, засноване семітським племенем аккадського походження серед місцевого субарейського населення, початок якого сягає ІІІ тисячоліття до н.е. Процес асиміляції тривав століттями і довгий час неселення Ашшуру було лише семітським острівцем серед субарійців та хуритів. Навіть Ніневія була первісно хуритським містом. Тож говорячи про так званий староассирійський період слід розуміти, що фактично Ассирії як країни в той час ще не існувало, а було лише місто-держава Ашшур, з якого пізніше виросла Ассирія. Серед найдавніших знахідок з Ашшура, що датуються приблизно 2500 р. до н.е., є церемоніальні предмети зі святилища, пізніше пов'язаного з богинею Інанною (Іштар). Протягом другої половини ІІІ тисячоліття до н.е. Ашшуром правили, принаймні з перервами, могутні царства південної Месопотамії, спочатку держава Аккад (бл. 2350–2150 рр. до н.е.), а потім, у ХХІ ст. до н.е., Третя династія Ура^[2].

Історію Ассирії традиційно поділяють на три історичні відрізки:

• староассирійський (XX—XVI століття до н. е.)
• середньоассирійський (XV—XI століття до н. е.)
• новоассирійський (X—VII століття до н. е.)

Часом ці відрізки називають царствами старо-, середньо- та новоассирійським відповідно, хоч цей термін щодо староассирійського періоду є завідомо невірним. Основою періодизації є не лінгвістичні дані щодо розвитку ассирійського діалекту аккадської мови.

Ашшур став незалежним містом-державою на початку Староассирійського періоду (XX – XVIII ст. до н.е.), після падіння Третьої династії Уру. У цю епоху містом спільно керували збори міських старійшин та спадковий правитель, який використовував титули «князь» (rubā’um), «наглядач» (waklum) та «управитель Ашшура» (iššiak Aššur), але утримувався від називання себе «царем» (šarrum), титул, який належав виключно богу Ашшуру. Місто Ашшур було центром широкої торговельної мережі^[2].

З кінця XX ст. до н. е. в Ассирії почали замість бронзи використовувати залізо, що сприяло розвиткові ремесел та землеробства і давало змогу виготовляти досконалішу зброю для війська. Торговці з Ашшура здобували олово зі сходу та текстиль з південної Месопотамії, перевозили ці товари до торговельних колоній в Анатолії, де ассирійці користувалися особливими привілеями, та обмінювали їх там на золото, срібло та інші товари. Договори між Ашшуром та різними територіями вздовж шляху регулювали такі питання, як тарифи, та гарантували мандрівним купцям певний захист^[2]. У цей час рабовласники Ассирії починають завоювання сусідніх земель.

Давньоассирійська династія місцевих спадкових правителів закінчилася, коли Шамші-Адад I, аморейський володар, завоював місто близько 1808 р. до н.е. Шамші-Адад І створив велику територіальну державу у верхній Месопотамії, якою він правив не з Ашшура, де натомість призначив свого сина Ішме-Дагана I намісником, а зі своєї новоствореної столиці Шубат-Енліль (Тель-Лейлан) у басейні річки Хабур. Проте він здійснив важливі будівельні проекти в Ашшурі, серед яких масштабна реконструкція храму бога Ашшура, якого новий правитель ототожнював із шумеро-вавилонським царем богів Енлілем. Шамші-Адад І також завоював інші міста у верхньому та середньому Тигрі, перш за все Ніневію, священне місто Інанни, яке раніше належало державі Нурругум^[2].

Після смерті Шамші-Адада І його син Ішме-Даган І залишався при владі в Ашшурі, незважаючи на тиск з боку Хаммурапі з Вавилона, але після його смерті династія, заснована його батьком, незабаром припинила своє існування. Наступний короткий період внутрішніх чвар закінчився, коли до влади прийшла нова місцева династія, заснована певним Адасі. Якщо довіряти Ассирійському списку царів, вона правила Ассирією понад 1000 років. Політичні досягнення ранніх царів династії Адасі, які обіймали посади протягом «перехідного періоду» з XVII по XV ст. до н.е., здаються досить скромними. Торговельні колонії в Анатолії на той час були покинуті, і регіон навколо Ашшура дедалі більше потрапляв під вплив хурритського царства Міттані з центром у Сирії^[2].

У XV ст. до н.е. цар Міттані Шауштатар розграбував Ашшур. Але правляча еліта Міттані почала потрапляти у внутрішні конфлікти, ситуацію, яку ассирійські царі з початку середньоассирійського періоду (XIV - XI ст. до н.е.) незабаром почали використовувати^[2].

Наприкінці XV ст. до н. е. Ассирія знову стає незалежною. На той час в Ассирії панувала патріархальна сім'я, в общинах посилювалась майнова диференціація, все більшого значення набувало рабство. Йшов процес уярмлення основної маси землеробів верхівкою суспільства. З Ашшур-убаллітом I (бл. 1363 – 1328 рр. до н.е.), першим ассирійським правителем, який використовував титул «цар», розпочався новий розділ в історії північної Месопотамії. Вперше місто-держава Ашшур перетворилося на територіальну державу, що включала такі міста, як Калху, Ніневія та Арбаїл, і була організована в провінції. Ассирійські царі почали брати під контроль сухопутну торгівлю та брати участь у дедалі масштабніших військових кампаніях, спрямованих на розширення ассирійської території. Новозавойовані регіони були розграбовані, а переможене населення депортоване. Адад-нірарі I (1305 – 1274 рр. до н.е.) та Салманасар I (1273 – 1244 рр. до н.е.) розгромили державу Міттані, встановивши ассирійське правління над значною частиною верхньої Сирії. Їхній наступник Тукульті-Нінурта I (1243 – 1207 рр. до н.е.) напав на Вавилонію та завоював її столицю, Вавилон. У наступні десятиліття Вавилонія відновила свою перевагу, неодноразово чинячи тиск на Ассирію, але за правління Тіглатпаласара I (1114 – 1076 рр. до н.е.) ассирійці, які прийняли вавилонську релігію, культуру та науку, але прагнули політичної гегемонії над Вавилонією, знову напали на своїх південних сусідів. Тіглатпаласар І також вів кампанії в Леванті дійшовши до Фінікії., і навіть єгипетські царі надсилали йому подарунки^[2].

Ближче до кінця правління Тіглатпаласара І, на рубежі XII — XI ст. та протягом наступних 150 років Ассирія зазнала чергової невдачі. Після масштабного політичного краху, який ознаменував кінець пізньої бронзової доби, арамейські племена, що вийшли з Аравії, почали просуватися на схід і створювати невеликі держави у верхній Сирії. Вони витіснили ассирійців назад на їхню основну територію на Тигрі^[2].

Виходячи із законів, що існували в той час, видно, що соціальне становище жінок в Ассирії було нижче, ніж у Вавилоні, Ізраїлі або серед хеттів. У разі подружньої зради дружини чоловікові було дозволено вбити або покалічити її. За межами свого будинку жінка змушена була дотримуватися багатьох обмежень, наприклад, носити вуаль. Кримінальні закони того часу, як правило, були більш серйозними в Ассирії, ніж в інших країнах Сходу. Смертна кара була не рідкість. У менш серйозних випадках присуджувався штраф і примусова праця після порки.

Перші десятиліття Новоассирійського періоду (X – VII ст. до н. е.) призвели до значного ослаблення Ассирії. Але незабаром ассирійці почали відвойовувати втрачені території, процес, який успішно завершився за часів правління Ашшурназірапала II (883 – 859 рр. до н.е.) та його сина Салманасара ІІІ (858 – 824 рр. до н.е.). які успішно відвоювали Сирію та Фінікію. Величезні здобичі, накопичені його арміями, дозволили Ашшурнасірапалу ІІ перенести царську резиденцію до Німруду та розпочати масштабну будівельну програму в цьому місті. Місто Ашшур залишалося релігійним центром Ассирії, але втратило свій статус політичної та адміністративної столиці^[2].

Протягом останніх років правління Салманасара ІІІ спалахнула війна за спадкоємність, яка паралізувала політичний центр Ассирії. Царі, які наслідували Салманасара, серед них Шамші-Адад V (чия дружина Шаммурамат стала взірцем класичної Семіраміди), втратили значну частину своєї влади на користь кількох генералів та намісників, які контролювали значну частину ассирійської території. Війни з північною державою-суперником Урарту загострили ситуацію^[2].

Ассирія відновила свою силу зі сходженням на престол Тіглатпаласара ІІІ (744 – 727 рр. до н.е.), чиє правління знаменує собою початок перетворення Ассирії на імперію. Також він зміцнив військо, перевівши його на державне утримання, а розорених вільних землеробів наділив землею і зобов'язав виконувати військову повинність.Тіглатпаласар ІІІ завдав поразки деяким з наймогутніших держав Сирії та Леванту та, на відміну від своїх попередників, перетворив їх на добре організовані ассирійські провінції. Він також завоював та анексував місто Вавилон та витіснив урартів з Сирії. Також військо Ассирії зробило глибокий рейд у район Вірменського нагір'я, спустошило країну і мало не захопило столицю Урарту — Тушпу. Прагнучи знищити місцеву ідентичність та отримати контроль над великою робочою силою, Тіглатпаласар ІІІ депортував десятки тисяч людей і, роблячи це, докорінно змінив етнолінгвістичний ландшафт стародавнього Близького Сходу. Одним із наслідків цієї політики депортації стало те, що арамейська, а не ассирійська, стала домінуючою розмовною мовою в регіоні. Експансія Ассирії продовжилася за правління Салманасара V (726 – 722 рр. до н.е.) та Саргона ІІ Ассирійського (721 – 705 рр. до н. е.), які поклали край незалежній державі Ізраїльське царство і місту Дамаск. Під час правління Сіннаххеріба (704 – 681 рр. до н.е.) ассирійські армії напали на Єрусалим і зруйнували місто Вавилон, епіцентри різних антиассирійських повстань. Ніневія стала новою царською резиденцією Ассирії та місцем проведення величезної будівельної програми. Ассирійська могутність досягла свого піку за правління Асархаддона (680 – 669 рр. до н.е.), який змінив антивавилонську політику Сіннаххеріба, та його сина, чиє правління стало зенітом могутності Ассирії, Ашшурбаніпала (668 – 631 рр. до н.е.). Після завоювання Єгипту ці два царі правили імперією, яка простягалася від східних хребтів Загросу ​​до Нілу. Ашшурбаніпал сприяв розвитку мистецтва та науки, зібравши колекцію з десятків тисяч глиняних табличок у Ніневії^[2].

Протягом другої половини правління у 650-620-х рр. до н.е. Ашшурбаніпала ставало дедалі очевиднішим, що Ассирія перевантажила свої сили. Втрата Єгипту та тривалі війни з вавилонянами, еламітами та арабами підірвали гегемонію Ассирії. Кінець імперії та ассирійської державності настав наприкінці VII ст. до н.е., коли новий вавилонський цар Набопаласар та його мідійські союзники почали атакувати Ассирію. Вавилонія, яка 626 до н. е. відокремилась від Ассирії, об'єднавши сили з Мідією, завдала Ассирії нищівних ударів. У 612 р. до н.е. вони перемогли ассирійського царя Сін-шар-ішкуна в Ніневії та зруйнували місто. Щоб не бути взятим у полон, Сін-шар-ішкун підпалив свій палац й кинувся у вогонь. Останній ассирійський цар Ашшур-убалліт II, який намагався організувати ассирійський опір у місті Харран, був переможений у 609 р. до н.е.^[2]. Завойована Ассирія Мідією та Вавилонією була приєднана до Нововавилонської держави. Вже у 605 до н. е. Ассирія перестала існувати, основні міста було зруйновано.

Довговічність Ассирії залежала від її здатності неодноразово перебудовуватися, щоб відповідати різноманітним історичним змінам. З міста-держави, що займалася торгівлею на великі відстані, вона перетворилася спочатку на територіальну державу, а згодом на велику імперію. Пізньоассирійська держава не змогла створити серед підкореного нею народу достатнього ступеня лояльності, і тому розпалася протягом кількох років. Але царства, що прийшли на її місце, наслідували її політичні та адміністративні структури, а вавилонські вчені, автори єврейської Біблії, грецькі та римські історики пам'ятали Ассирію як першу справжню імперію в історії^[2].

• 
  Ассирійські воїни
• 
  Ассирійський лучник
• 
  Ассирійські воїни повертаються з перемогою
• 
  Ассирійці заживо здирають шкіру з полонених
• 
  Ассирійський вершник переслідує переможених арабів
• 
  Ассирійський напад на місто із застосуванням лучників та колісного тарану, 865-860 до н. е.
• 
  Єгу, цар Ізраїлю, вклоняється царю Ассирії Шульману-ашареду III, 825 до н. е.
• 
  Рельєф із зображенням полювання на левів з Північного палацу Ніневії, 645-635 до н. е.
• 
  Юдейські полонені, забрані в рабство ассирійцями після облоги Лачіша в 701 до н. е.
• 
  Жорстока кампанія Ашурбаніпала: спалення столиці Еламу Суз, зображення на рельєфі, 647 до н. е.
• 
  Крилатий бик з Хорсабаду, Лувр
• 
  Крилатий бик з Хорсабаду, Лувр
• 
  Залишки брами Ададу Ніневії зі слідами дуже невдалої і незакінченої реконструкції
• 
  Ассирійський прапор (з 1968)
• 
  Мапа розселення ассирійців

1. ↑ The National Terminology Database for Irish — 2006.
   d:Track:Q5463833
2. ↑ ^{а б в г д е ж и к л м н п р с} Frahm, E. (2018). Assyria. The Encyclopedia of Ancient History.

• З. Косідовський. Коли Сонце було богом. — К.: Держлітвидав, 1963
• Шалагінова О. І., Шалагінов Б. Б. Історія Стародавнього світу. — К.: Зодіак-ЕКО, 1994
• Логвин Ю. Про діяння Гільгамеша / «Дерево пам'яті». Кн. укр. іст. оповід. — К.: Веселка, 1991
• Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 21. М.—Л., 1929, с. 483—484, 493—496;
• Тураєв Б. О. Історія Стародавнього Сходу, т. 1 — 2. К.—X., 1938;
• Всемирная история. В 10 т., т. і. М., 1955.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Andrae, W. (1977). Das wiedererstandene Assur, 2nd ed. Munich.
• The Cambridge ancient history, vols. 1.2–3.2, 2nd and 3rd eds. (1971–1991). Cambridge.
• Fales, M. (2001). L’impero assiro: storia e amministrazione (IX–VII sec. a.C.). Bari.
• Frahm, E., ed. (2017). A companion to Assyria. Malden, MA.
• Frame, G. and George, A. R. (2005). “The royal libraries of Nineveh: new evidence for King Ashurbanipal’s tablet collecting.” Iraq 67: 265–84.
• Larsen, M. T. (2015). Ancient Kanesh: a merchant colony in Bronze Age Anatolia. Cambridge.
• Parpola, S. and Whiting, R. M. (1997). Assyria 1995. Helsinki.
• Radner, K. (2015). Ancient Assyria: a very short introduction. Oxford.
• Rollinger, R. (2006). “The terms ‘Assyria’ and ‘Syria’ again.” Journal of Near Eastern Studies 65: 283–87.
• Royal inscriptions of Mesopotamia: Assyrian periods. 3 vols. (1987–1996). Toronto.
• Royal inscriptions of the Neo-Assyrian period (2011–). Winona Lake. Future volumes will be published in University Park, PA.
• State Archives of Assyria (1987–). Helsinki.

• Ассирія [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
• БСЭ — Ассирия [Архівовано 3 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Encyclopedia Britannica — Assyria (Ancient kingdom, Mesopotamia) [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
• Encyclopedia Britannica — History of Mesopotamia (Historical region, Asia): Mesopotamia to the end of the Achaemenian period (The Kassites, the Mitanni, and the rise of Assyria) [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

• Асирійське мистецтво
• Правителі Ассирії
• Ассирологія
• Ассирійська література

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ассирія

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ассирія