Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (січень 2019)

Ярослав Jarosław
Герб Ярослава Прапор
Преображенська церква УГКЦ
Основні дані
50°01′ пн. ш. 22°40′ сх. д. / 50.017° пн. ш. 22.667° сх. д. / 50.017; 22.667
Країна	Польща
Регіон	Підкарпатське воєводство
Столиця для	Гміна Мунінаd і Ярославський повіт (1920-1939)
Засновано	1031
Статус міста	1323
Магдебурзьке право	1375
Площа	34,61 км²
Населення	▼ 37 479 (01.01.2020)
· густота	1164 (2008[1]) осіб/км²
Водойма	Сян
Міста-побратими	Яворів, Ужгород, Оранж, Вишков, Гуменне, Михайлівці, Шьонебек, Дінгельштедт
Телефонний код	(48) 16
Часовий пояс	центральноєвропейський час, UTC+1, UTC+2, Europe/Warsaw, Центральноєвропейський літній час (Польща)
Номери автомобілів	RJA
GeoNames	770380
OSM	↑2647747 ·R (Ярославський повіт)
SIMC	0972192
Поштові індекси	37-500
Міська влада
Мер міста	Вальдемар Палюх
Вебсайт	jaroslaw.pl
Мапа
Ярослав у Вікісховищі

Яро́слав (пол. Jarosław, нім. Jaroslau) — місто на лівому березі річки Сян в Польщі. Адміністративний центр Ярославського повіту Підкарпатського воєводства. Для здійснення місцевого самоврядування в межах міста існує однойменна міська ґміна. Окрім цього, в місті знаходиться керівництво сільської ґміни Ярослав, до якої саме місто не входить.

Заснування міста Ярослава українська історіографія пов'язує з походом князя Ярослава Мудрого (1019—1054) на Польщу. Метою походу київського князя було відвоювання західних руських волостей у польського короля Мешка II сина Болеслава I. У 1031 році князь Ярослав переходив річку Сян і заснував над нею поселення, назвавши його своїм ім'ям. Проте цей факт заперечують деякі польські історики, зокрема Казімеж Ґотфрід, який твердить, що «назва цього міста походить мабуть від якогось племінного князя», але якого саме — він не може сказати. Погляди польських істориків на проблему заснування Ярослава змінювались. За австрійських часів (перед Першою світовою війною) в польських школах Ярослава учителі вчили, що місто Ярослав заснував «рускі ксьонже» Ярослав. Також у міжвоєнній Польщі деякі автори польські вважали князя Ярослава Мудрого засновником міста. Прикладом цього може бути праця польського священика Якуба Макари «Історія ярославської парафії», в якій він між іншим стверджує:

Нам відомо, що первісний Ярослав знаходився на горі св. Миколая і був оборонним городом над Сяном. Здвигнув його у 1031 р. київський князь Ярослав Мудрий, який хотів забезпечити оборонну лінію Сяну перед наїздами західного сусіда. Рівночасно почалась руська колонізація околиць зайнятих русинами. Тоді то Ярослав Мудрий розташував тут військо та руських урядовців і тоді ж силою обставин навколо города почало поселятись руське населення. Немає сумніву, що це населення потребувало духовних послуг. Отже первісну церкву можемо собі уявити лише в сусідстві укріплень, а саме на горі святого Миколая

Прихильником ідеї, що саме князь Ярослав був засновником міста, був також польський історик Мечислав Орлович, про це він пише у своїй праці про Ярослав 1921 року.

Те, що саме князь Ярослав заснував місто з українським населенням (як це науково доказав у своїй статті Я. Пастернак) і назвав його своїм ім'ям, на думку українських істориків, близьке до історичної правди, адже за рік перед тим князь Ярослав заснував після підкорення фінського племені чудь на їхній території город і назвав його своїм другим «християнським» іменем Юріїв, що був перейменований пізніше німецькими колоністами на Дерпт-Дорпат, сьогодні — Тарту — місто в Естонії.

Першу історичну згадку про місто, яке належало до галицько-волинських князів, виявлено в Іпатіївському літописі під 1152-им роком. У ній йдеться про те, що київський князь Ізяслав і угорський король Гейза І вибралися походом на галицького князя Володимирка, який з ними ворогував. Армії трьох правителів зійшлися за Сяном між Перемишлем і Ярославом. Чергова згадку про Ярослав міститься в цьому ж літописі під 1231 роком. У 1234 році Ярослав згадує одне угорське джерело. Пізніші історичні згадки про Ярослав пов'язані з довгою війною, тереном якої стали саме надсянські городи, в тому числі і Ярослав.

Посилаючись на ті відомості, польські історики називають тодішній княжих часів Ярослав «важним руським городом», бо він справді лежав на українській території і мав справді важливе стратегічне значення. Крім княжого замку і церкви, також був монастир польських католицьких сестер бенедиктинок, яких очевидно, спровадили сюди польські князі. З цих давніх часів Ярослав також був важливим комунікаційним вузлом, через який проходила магістраль Київ-Перемишль-Краків-Прага.

Під Ярославом відбулася 1245 р. Ярославська битва.

Міські права Ярослав дістав у 1323 р.

З середини 14 ст. у складі Польщі. У 1375 році місто отримало маґдебурзьке право.

Король Ягайло мав намір надати, зокрема, місто Ярослав на «княжому праві» своєму пасербу Пілецькому (Ян Длуґош називав володіння, яке мав отримати пілецький, графством). Однак цьому почало активно протидіяти «міністри краківського двору», тому він відмовився від цього надання.^[2]

У 1493 р. були 2 напади турків та волохів, які знищили місто (також сусідній Переворськ).^[3]

Після одруження із Софією з Одровонжів Ян Костка отримав місто як посаг дружини. З 1592 року перебував у спільній власності князя Олександра Острозького та його дружини Анни з Костків. В 1593 році Острозький розбив татар під Ярославом. У 1600 році була пожежа в місті.^[4] У 1625 р. пожежа спричинила великі спустошення міста. Але через опіку містом з боку власниці Анни Острозької їх наслідки вдалось швидко подолати, місто було одним з найзаможніших в Речі Посполитій. В 16-17 ст. Ярослав був місцем міжнародного ярмарку; за часів Анни Острозької ярмарок був відомий торгівлею волами та кіньми.

Походи козаків (1649), шведів і угорців (1656—1657) не сприяли розвиткові міста.

Наприкінці 16 ст. у Ярославі діяло при церкві св. Успіння братство св. Онуфрія, яке утримувало школу (проіснувало до 19 ст.). Магнат Потоцький Станіслав надав гроші для коронації чудотворної ікони Матері Божої (латинський обряд), яка знаходилась в костелі єзуїтів на Пяску (1756 рік).

Після 1772 року з приходом австрійської адміністрації на зміну полонізації приходить помітна германізація Ярослава. У місті почав формуватись новий тип купця-промисловця та урядовця. У місті було скасовано польську єзуїтську колегію та кілька інших шкіл меншого значення, залишилося тільки так звана головна (німецька) школа. В самому місті і на околицях почали селитися німецькі колоністи. Великі кількатижневі ярославські ярмарки замінили звичайні щотижневі і це не могло не відбитися негативно на економіці міста.

Змінився також зовнішний вигляд Ярослава: зруйновано залишки давніх оборонних мурів і інших старовинних будівель, зокрема середньовічний католицький парафіяльний костел. Три інші парафіяльні костели перебудовано на військові магазини. Це саме сталось і в деяких селах повіту. Державній конфіскації підпали земельні посілості, що були власністю костелів.

У 1780 році в місті спалахнула пожежа, яка зруйнувала його вщент. Проте вже до 1800 р. місто відбудувалось і нараховувало 11 000 мешканців. На початках XIX ст. Ярослав став типовим занедбаним галицьким містечком, який, проте став ареною нових, інколи несподіваних, історично-політичних подій. Зокрема у 1809 р. через місто проходили частини наполеонівської армії, що прямували з Сандомира на Львів. Велике значення для міста мали події з часів польського листопадового повстання 1831 р. та т. зв. «Весни народів» (1848), наслідком якої стало скасування панщини. У 1849 р. через Ярослав переходила російська армія в поході на охоплену революцією Угорщину. Разом з російською армією у місто прийшли епідемії, від яких постраждало багато ярославців.

У 1846 р. Ярослав одержав привілей вільного міста, тобто повну адміністраційну і законну незалежність від приватних власників-магнатів. У 1854 р. Ярославщину відокремлено від перемиської округи і Ярослав став повітовим містом, до якого адміністраційно належали три малі містечка, а саме: Порохник, Радимно і Сенява, 97 сільських громад і 38 управлінь двірських маєтностей. Разом 139 адміністративних одиниць у яких жило 90 811 осіб. В Ярославі був теж повітовий суд. У 1880 році Ярослав налічував 12 948 мешканців, в тому 4320 римо-католиків, 4276 греко-католиків, 4300 євреїв та 53 особи інших віровизнань. Місто, що за останніх сто років занепало, почало підніматись, а це завдяки зростові торгівлі і промислу. Відновився сплав збіжжя і інших продуктів до Ґданська. Існувала в Ярославі дестилярня нафти, фабрика парафіни і свічок, кахлів. У двох фабриках мололи кості і виробляли клей. Було три цегельні і засновано у 1879 р. кошикарську школу. Дуже добре розвивався шевський і гарбарський промисли. У 1881 р. було 40 концесійних шевців і 300 інших (домашніх), що виробляли 60 000 пар чобіт на рік. Торгівлю і промисли підтримували фінансові інституції. Кожного тижня відбувалось по два торги, а крім цього було 12 річних ярмарків, що тривали по три дні.

У 1882 році римо-католики відбудували парафіяльний костел, збудований у 1571 р., а колишня єзуїтська колегія стала домініканським монастирем. Був ще костел отців-реформатів і невелика протестантська громада. У північно-східній частині ринку була мала вбога церковця з приходством. Крім того існувала ще з XIII ст. вірменська церква. При шляху на Радимно у 1876 р. споруджено двоповерховий дім, а в ньому монастир «Панєн-нєпокалянек», — монашок, що займались вихованням дівчат з найбагатших родин.

Ярослав був осідком староства, повітового суду, повітової ради, окружної шкільної ради для Ярославського і Чесанівського повітів, та поштового і телеграфного урядів. Були у місті школи: хлоп'яча чотирикласова (народна) школа, п'ятикласова дівоча (так звана виділова), і вища реальна школа (гімназія), а на лежайськім передмісті одно- і двокласові народні школи (усіх 13, очевидно, всі з польською мовою навчання).

Помітно зростало число населення міста: у 1880 р. було приблизно 13 000 мешканців, у 1900 р. 22 000, а у 1910 р. це число зросло до 24 000 населення. В тих роках Ярославщина одержала разом з усією галицькою провінцією велику самоуправу, а разом з цим ішов невпинний процес полонізації шкільництва і урядів. Також в цей час відбувалося істотне пожвавлення господарського життя, зокрема в дещо занедбаному хліборобстві. Було це в зв'язку з живим розвитком т. зв. людового руху, тобто процесу переселення з перелюднених ярославських сіл у місто. Було багато фільварків, а також дрібних господарств, тому радикальні ідеї і кличі людового руху мали в Ярославщині багато прихильників. Цей рух поширювався одночасно з господарським розвитком при засновуванні кооператив, хліборобських кружків чи влаштовуванні сільськогосподарських вистав. При поступовому розвитку хліборобства, Ярославський повіт залишався проте далеко позаду у ділянці промисловості. Великій природний приріст населення, зокрема сільського, а внаслідок цього роздріблення сільських ґрунтів, спричинював повільний, але постійний зріст голоду на землю. Це було причиною тривалої і сезонної еміграції.

Найкорисніше змінився Ярослав у 1867—1914, коли на колишніх передмістях розбудовано місто, урегульовано вулиці і площі, у 1900 р. заведено газове освітлення. Поширено теж значно шкільну мережу.

Вибух Першої світової війни відбився сильним відгомоном серед ярославських поляків, які очікували, що Австрія разом з Німеччиною та іншими союзниками розіб'є Росію і Польща стане незалежною. Такі ж надії плекали інші підавстрійські народи, в тому числі українці. Але всі ці сподівання скоро притьмарили події, яких цивільне населення не очікувало; прийшло до масових арештів москвофілів, а теж запідозрених в симпатіях до Росії доволі великого числа української інтелігенції і вивозу арештованих до таборів відокремлення у Талергофі (біля Ґрацу). Другою, сумної пам'яті, подією були жорстокості частин мадярської армії тзв. «гонведів», які, в пошуках за здогадними шпигунами, знущалися над цивільним населенням і жорстоко карали смертю сотні і тисячі невинних людей.

Внаслідок воєнних операцій і невдач австрійської армії доволі швидко прийшло до окупації Галичини російською армією. Ярослав опинився у російських руках, але російська військова влада не втручалась у міське самоврядування і доволі гуманно ставилась до місцевого населення. Російські урядові кола, як це стверджує один з польських істориків того часу, стояли на становищі, що «город Ярослав — це прадавнє руське місто, який разом з усією східною Галичиною аж по р. Вислок має належати до Росії»!

Розвал Австрії (кінець жовтня 1918 р.) активізував місцевих польських патріотів і прийшло до сформування польської «Національної Гвардії», яка, складена з місцевих урядовців і молоді (всі інші чоловіки були мобілізовані до австр. армії), взялась патролювати місто та охороняти опорожнені з війська казарми. Коли 1 листопада 1918 р. оголошено проклямацію до населення про приєднання Галичини до польської держави, почалась організація польської армії.

Наприкінці жовтня 1918 року після проголошення створення Української держави на території колишніх австрійських володінь в Галичині, Володимерії, Буковині український синьо-жовтий штандарт був піднятий над українізованою військовою частиною в місті. Польська влада за допомогою підрозділів польських легіоністів змогла захопити цю частину.^[5]

Між двома світовими війнами, в Ярославі була низка українських культурно-освітніх і кооперативних установ та товариств: товариство для міщан і ремісників «Родина» (з 1905 р.), філія «Просвіти» (1910 р.), Бурса імені св. Онуфрія (з 1904, 1940—1944 також дівочий інтернат), ряд кооперативів: «Народний Дім» (1924—1932), кредитовий кооператив «Український Народний Дім» (1931—1940), Повітовий Союз Кооперативів (1929 р.) та ін. У 1930-х pp. у Ярославі мешкало 14 % українців, 52 % поляків, 34 % євреїв (у повіті — відповідно: 37 %, 45,3 % і 8,8 %).

У 1940—1944 роках у місті діяла Державна українська гімназія, у якій у 1943/44 навчальному році навчалося 485 учнів^[6]. У 1940 році в Ярославі був організований Український Кооперативний Банк, фінансову централю для кооперації, а відділи цього банку були в Любліні та Кракові. У місті виходив часопис українського повітового Союзу Кооперативу Сільський господар.

.

Працював Український допомоговий комітет^[7]. 17 серпня 1940 року в Ярославі відбулася нарада українців представників молочарської кооперації, за участі 47 делегатів з цілої Генеральної Губернії. Нараду відкрив інженер Михайло Хроновят. У місті працювали такі українські підпріємстава: книгарня "Логос", фабрика содової води "Русалка", друкарня "Альфа", фірма будівельних матеріалів Володимира Зайця, крамниця мішаних товарів "Пчілка", та багато інших підприємств.

На початку 1945 р. було примусово виселено до УРСР з Ярослава 1066 українців (462 родини), з Долішнього Передмістя — 524 українців (164 родини), з хутора Мішталі — 119 українців (34 родини), з хутора Ставки — 103 українці (26 родин)^[8], головним чином до Станіславської області, а на початку 1947 р. рештки українців вивезли на Ольштинщину у північно-східній Польщі.

У післявоєнний період до міста включені приміські села Кругель Павлосівський, Кругель Полкинський, Мішталі, Ставки.

В Ярославі від 1965 р. існує душпастирський осередок Греко-Католицької Церкви, з 1985 р. — гурток УСКТ і пункт навчання дітей української мови.

На еміграції вихідці з Ярославщини 1965 р. створили Об'єднання «Ярославщина та окраїни Засяння» в діаспорі, з осідком у Чикаго (США).

Ярослав багатий на архітектурні пам'ятки, старовинні церкви й костели. Костел Божого Тіла та монастир Домініканців побудовані на місці старовинного городища (спочатку єзуїтів «на Полі»)^[9]. 16—17 ст. датуються ренесансові будинки (кам'яниця Орсетті, 1580), 1714 р. побудовано церкву Преображення Господнього, яку після 40-річної перерви 1987 р. повернено вірним УГКЦ. Нинішній костел Божого Тіла (колишня колегіата) — найдавніший збережений храм Польщі, що раніше належав ордену єзуїтів.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[10][11]:

• Йосиф Брилинський — священик, декан Куликівського деканату УГКЦ, посол австрійського Райхсрату.
• Варлаам Ванатович — український та російський православний церковний діяч.
• Антін Дербіш (1921—1991) — український співак.
• Роман Кудлик — український поет, критик.
• Дмитро Ліськевич (1883—1974) — український педагог та громадський діяч, в'язень сталінських таборів.
• Станіслав Людкевич — український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог.
• Володимир Старосольський — український соціолог, правник, адвокат.

• І. Вапинський (пом. 1777) — довголітній бурмістр і меценат.
• Юліян Головінський (1894—1930)  — учень Ярославської гімназії, сотник Української Галицької Армії, командант VI (Равської) бригади УГА, II бригади ЧУГА, співорганізатор Української Військової Організації.
• Роман Мицик (1909—1996) — український економіст, член ОУН. Організатор Українського банку в місті (1939—1941 рр.).
• о. Омелян Погорецький (1867—1956) — український релігійний та суспільно-політичний діяч.
• Богдан Хмельницький (1595—1657) — український політик, полководець, гетьман Української козацької держави. Ймовірно навчався в єзуїтській колегії міста.
• о. Кипріан Хотинецький (1866 —1942) — український релігійний та громадський діяч.
• Ян Шеліга (пом. 1636) — друкар і книгар з Кракова^[12].

• Ярош Куропатницький — київський каштелян^[13]

• 
  Кам'яниця Орсетті
• 
  Костел домініканців (базиліка Матки Божої Болісної)
• 
  Костел
• 
  Γреко-католицька церква Преображення Господнього
• 
  Костел
• 
  Синагога

• Битва під Ярославом

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Немировський О. Ярослав [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 758—759. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Jarosław // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 454. (пол.) — S. 454—457. (пол.)
• Sito J. Warsztat rzeźbiarski Tomasza Huttera. Zagadnienie rozwoju i promieniowania // Sztuka kresów Wschodnich. Materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № I (marzec). — S. 105—131. (пол.)

Ярослав у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Галичина»
	Портал «Польща»
	Ярослав у Вікісховищі?

• Календар-альманах на 1944 рік. Краків. 1944. Українське Видавництво.
• Надбужанщина: Сокальщина, Белзщина, Радехівщина, Каменеччина, Холмщина і Підляшшя. Історично-мемуарний збірник т. 2. Нью-Йорк, 1989 [Архівовано 26 березня 2020 у Wayback Machine.]
• VOLOЦЮГИ. Ярослав над Сяном [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Warsztat rzeźbiarski Tomasza Huttera. Zagadnienie rozwoju i promieniowania [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.](пол.)