Ї́жа^[1] або харчі́^[2] (заст. їство́^[3], розм. їсти́во^[4], діал. їдло́^[5]) — будь-яка речовина, яку організм використовує для живлення. Їжа зазвичай має рослинне, тваринне або грибкове походження і містить базові поживні речовини, такі як вуглеводи, жири, білки, вітаміни або мінерали. Нутрієнт потрапляє в організм і засвоюється його клітинами, щоб забезпечити енергією, підтримати життя або стимулювати ріст. Різні види тварин мають різну харчову поведінку, яка задовольняє потреби їхнього метаболізму і еволюціонувала для того, щоб зайняти певну екологічну нішу в конкретному географічному середовищі.

Всі тварини, певні види грибів і нефотосинтезуючі рослини^[6] є гетеротрофами, тобто не здатні синтезувати власну їжу. Живих істот можна класифікувати за харчовою поведінкою, зокрема на м'ясоїдних, травоїдних та всеїдних. Їжа тварин і домашньої худоби називається кормом.

Люди вживають ряд різних нутрієнтів для отримання енергії чи задоволення — вони є адаптованими всеїдними тваринами і пристосувалися добувати їжу в різних екосистемах. Історично люди добували їжу двома основними способами: полюванням і збиральництвом та сільським господарством. У міру вдосконалення сільськогосподарських технологій люди перейшли до раціону, сформованого відповідно до аграрних можливостей в їхньому регіоні світу. Географічні та культурні розходження призвели до створення численних кухонь та кулінарних мистецтв, включаючи широкий спектр інгредієнтів, трав, спецій, технік та страв.

Харч «те, що споживають, їдять і п'ють; їстівні припаси, їда»; — біл. харч, харчы́, д.-рус. харчь, пол. [charcz], болг. харч «витрати», серб. харч — запозичено з арабської мови через посередництво тур. harç; араб. harg «витрати, пайок, раціон» пов'язане з haraga «виходити, виділяти», harag «податок»^[8]. Синоніми: пожи́ва^[9], на́їдок^[10].

Словники не рекомендують замість слова «їжа»^[1] у значенні «те, що їдять люди», вживати слово «їда» (яке зазвичай означає «процес споживання їжі»), позначаючи останнє як розмовне, рідко|рідковживане^[11].

Законодавство України надає наступне визначення: «харчовий продукт — речовина або продукт (неперероблений, частково перероблений або перероблений), призначені для споживання людиною». До харчових продуктів належать напої (в тому числі питна вода), жувальна гумка та будь-яка інша речовина, що спеціально включена до харчового продукту під час виробництва, підготовки або обробки.

Термін «харчовий продукт» не включає:

• корми;
• живих тварин, якщо вони не призначені для розміщення на ринку для споживання людиною;
• рослини (до збору врожаю);
• лікарські засоби;
• косметичні продукти;
• тютюн і тютюнові вироби;
• наркотичні і психотропні речовини^[a]
• залишки та забруднюючі речовини^[12].

Продовольство — нещодавнє запозичення з російської мови; рос. продовольствие є похідним від застарілого продовольствовать — «постачати продовольство, готувати (в організованому порядку)», утвореного за допомогою префікса про- від рос. довольствовать, похідного від «довольний», «воля»^[13].

Люди є всеїдними тваринами, які живляться овочами, фруктами, приготованим м'ясом, молоком, яйцями, грибами та морськими водоростями^[14]. Зернові культури є основним харчовим продуктом, який забезпечує більше харчової енергії у світі, ніж будь-який інший вид сільськогосподарських культур^[15]. На кукурудзу, пшеницю та рис припадає 87 % всього виробництва зерна у світі^[16][17][18]. Трохи більше половини світового врожаю використовується для людського споживання (55 %), 36 % вирощується як корм для тварин і 9 % для біопалива^[19]. Гриби та бактерії також використовуються для приготування ферментованих продуктів, таких як хліб, вино, сир та йогурт^[20].

Люди їдять тисячі видів рослин; з близько 75 000 видів їстівних покритонасінних, приблизно 7000 часто вживаються в їжу^[21]. Більшість калорій рослинного походження людина отримує з кукурудзи, рису та пшениці^[22]. Рослини можна переробляти на хліб, макарони, крупи, соки та джеми, або видобувати з них сирі інгредієнти, такі як цукор, спеції та олії^[23]. Олійні культури часто пресують для отримання олій, таких як соняшникова, лляна, ріпакова та кунжутова^[24].

Тварини можуть використовуватися в їжу як безпосередньо, так і опосередковано. Це м'ясо, яйця, морепродукти та молочні продукти, такі як молоко і сир^[25]. Вони є важливим джерелом білка і вважаються повноцінними білками для споживання людиною, оскільки (на відміну від рослинних білків) містять всі амінокислоти, необхідні для людського організму^[26]. Деякі культури та народи не вживають м'ясо або продукти тваринного походження з культурних, дієтичних, медичних, етичних чи ідеологічних причин. Вегетаріанці вибирають відмову від їжі тваринного походження тою чи іншою мірою. Вегани не вживають жодних продуктів, що містять інгредієнти тваринного походження.

Травлення — процес обміну речовин, хімічна і механічна обробка певних речовин з метою їхнього засвоєння організмом. Правильне травлення складається з механічних (жування, перистальтика) і хімічних процесів (травні ферменти і мікробіота кишки)^[27][28]. Їжа розщеплюється на поживні компоненти^[29], відбувається перетворення макромолекул їжі на дрібніші молекули, зокрема, розщеплення біополімерів їжі на мономери. Отримані відносно прості речовини піддаються всмоктуванню, а з них в органах і тканинах знову синтезуються складні органічні сполуки.

Травні системи травоїдних і м'ясоїдних тварин дуже відрізняються, оскільки рослинну їжу важче перетравлювати. Рот м'ясоїдних призначений для розривання і кусання, а не для перетирання, як у травоїдних тварин^[30]. Проте травоїдні тварини мають порівняно довший травний тракт і більший шлунок, що допомагає перетравлювати целюлозу в рослинах^[31][32].

Звичайна їжа, що складається із тваринних і рослинних продуктів, добре засвоюється людьми: білки — на 84,5 %, жири — на 94 %, вуглеводи — на 95,6 %^[33].

Кількість прийнятої їжі та її склад можуть впливати на кінетику лікарських засобів особливо тих, що надходять в організм через травний тракт. Їжа може впливати на всмоктування лікарської речовини, а особливо, важливе місце тут має сорбція речовин харчовими частками й можлива хімічна взаємодія^[34]. Якщо відбувається фармакокінетична взаємодія їжі та ліків: їжа порушує всмоктування лікарського препарату, прискорює його метаболізм чи елімінацію, через що очікуваний терапевтичний ефект може бути відсутнім. Їжа може зумовлювати тривалу затримку ліків у шлунку, що своєю чергою може повністю завадити всмоктуванню деяких препаратів^[34].

Енергія людини, джерелом якої є їжа, постійно витрачається на діяльність внутрішніх органів, теплообмін, фізичну працю. Кількість енергії, яка утворюється при окиснені жирів, білків, вуглеводів, що містяться у їжі, та витрачається на фізіологічні функції організму, називається енергетичною цінністю їжі, або калорійністю.

Енергетична цінність їжі вимірюється в кілокалоріях (ккал) або в кілоджоулях (кДж).

Всю їжу за калорійністю можна поділити на харчі з низькою, середньою і високою калорійністю (в таблиці наведено кількість харчів у грамах, що відповідає 100 калоріям)^[35]:

Харчування людини має відповідати його енергетичним втратам. Показниками енергетичної рівноваги можуть слугувати добре самопочуття і нормальна вага.

Складовими елементами їжі є поживні речовини. Речовини, що містяться у їжі, називають харчовими й поділяють на неорганічні (мінеральні речовини, вода) і органічні (вуглеводи, жири, білки тощо)^[36].

Після води білки, або протеїни, складають основну частину маси організму, більше ніж будь-який інший тип молекул. Білок присутній у кожній клітині і є структурним компонентом усіх тканин і органів тіла, включаючи волосся, шкіру, кров і кістки^[37]. В білках є дев'ять (вісім) незамінних амінокислот^[38][39], які не виробляються в організмі, і тому повинні надходити до організму з їжею. Живильна цінність білків залежить від їхнього амінокислотного складу.

М'ясо, молочні продукти, яйця, соєві боби, риба, цільні зерна(інші мови) та крупи всі є джерелами білків^[40]. Комахи є джерелом білка в багатьох частинах світу. У деяких частинах Африки до 50 % харчового білка отримують з комах^[41].

Існує багато дискусій щодо потреб у споживанні білка^[42][43]. Кількість білка, необхідного в раціоні людини, значною мірою визначається її загальним споживанням енергії, масою та конституцією тіла, темпами росту, рівнем фізичної активності, а також наявністю хвороб або травм^[44][45]. Фізична активність та навантаження, а також велика м'язова маса підвищують потребу в білку. Потреба в білку також є більшою в дитячому віці, під час вагітності або грудного вигодовування, або коли організм повинен відновитися після недоїдання, травми чи після операції^[46].

Білково-енергетична недостатність(інші мови) може призвести до різноманітних захворювань, включаючи розумову відсталість та квашіоркор^[47].

Жири — слугують джерелом енергії, допомагають організму засвоювати деякі^[які?] вітаміни. Зустрічаються в багатьох харчах тваринного походження (м'ясо, молочні продукти, риба), а також у маргарині, горіхах, оливках, оліях. В раціоні здорової людини не менше 30 % загальної калорійності їжі мають становити жири, причому норма тваринних жирів — 60—70 % від загальної кількості^[49]. Людині, зайнятій розумовою працею, досить 80—100 грамів жирів на добу, але не у чистому вигляді, а у складі різних страв^[50]. Для харчової цінності жиру важлива наявність в ньому поліненасичених незамінних кислот (особливо високим вмістом вирізняється олія), а також фосфатидів, що виконують важливу біологічну функцію — сприяють травленню і правильному обміну жирів в організмі. Брак фосфатидів у їжі може спричинити відкладання зайвого жиру в печінці та призвести до цирозу^[49].

Зі 100 г свинини організм отримує понад 40 грамів жиру, з яловичини та м'яса курей — від 10 до 19 грамів. Якщо в харчуванні переважає масне свиняче м'ясо, зростає небезпека розвитку атеросклерозу, жовчнокам'яної хвороби, порушуються функції печінки.

Зайве споживання жирів, особливо насичених, шкодить здоров'ю. Надмірне вживання жиру — основна причина атеросклерозу (часткового звуження або повного закупорювання кровоносних судин), що призводить до серцевих нападів^{[джерело?]}. Після усунення з раціону зайвих жирів відзначають зменшення атеросклеротичних бляшок на стінках артерій — у деяких випадках майже до цілковитого їхнього зникнення^{[джерело?]}.

Хоча вимірювання рівня холестеролу в сироватці крові є вельми приблизним критерієм для оцінки правильності раціону, — підвищений рівень холестеролу в сироватці крові — це сигнал, який застерігає про те, що треба зменшити кількість споживаного жиру. Нормальний рівень — 200 міліграмів холестерину на 100 мл крові^[49].

Вуглеводи є головними постачальниками енергії й на відміну від білків і жирів, вуглеводи мають переважно енергетичну цінність, тому за їхній рахунок найлегше регулювати калорійність раціону. Вуглеводи потрібні для роботи мозку, сприяють очищенню організму. Людині необхідно вживати до 600 грамів вуглеводів на добу.^[50] Містяться у фруктах, овочах, злаках; у вигляді крохмалю в хлібі та картоплі; прості цукри в меді; клітковина у крупах, фруктах і овочах.

Наявність в організмі людини необхідної кількості вуглеводів запобігає накопиченню кетонових тіл (продуктів метаболізму жирів), що зумовлено зниженим рівнем pH крові.

Вміст вуглеводів у раціонах, які стали основним джерелом енергії, поступово починає збільшуватися у період неолітичної революції. За період Великих географічних відкриттів XV—XVI століть європейці дізнались про прянощі, картоплю, соняшник, кукурудзу, помідори, суниці, шоколад. Проте, значну кількість простих, легкозасвоюваних вуглеводів у формі цукру європейці почали споживати лише у XX ст.^[51].

Вітаміни не синтезуються в організмі людини або накопичуються в недостатній кількості. Мікрофлора тонкої кишки здійснює ендогенний синтез деяких із них, що не може задовольнити потребу організму у вітамінах і тому потрібне їхнє стале надходження із їжею. Вітаміни, крім вітаміну B₁₂, входять до складу великої кількості продуктів^[яких?].

Антиоксиданти (каротиноїди і флавоноїди) — допомагають організму нейтралізувати вільні радикали, що постійно ушкоджують його молекули^{[52][перевірити]}. Найбільшу кількість антиоксидантів, серед всіх фруктів, у розрахунку на одиницю ваги, містить чорниця^[53].

Мінеральні речовини є структурною та функціональною основою існування живих систем, забезпечують нормальний перебіг метаболічних й енергетичних процесів, підтримання показників гомеостазу організму, стимулюють нормальне функціонування серцево-судинної, нервової, м'язової, кровотворної систем. Значення цих речовин для організму людини полягає в тому, що вони беруть участь у побудові тканин (кісток), підтримуванні кислотно-лужної рівноваги, нормалізації водно-сольового обміну, діяльності центральної нервової системи, входять до складу крові, є компонентом ферментів та гормонів.

Мінеральні речовини рослин і тіла тварин перебувають у формі різних неорганічних та органічних сполук, входять до складу мінеральних солей, органічних кислот.

Більшість хімічних елементів у тканинах і рідинах організму утворює комплексні сполуки з біополімерами (білками, нуклеїновими кислотами), які виконують роль біолігандів (наявність у їхньому складі молекул різних функціональних груп, здатних до утворення координаційних зв'язків з іонами металів).

Мінеральні речовини поділяються на макро- та мікроелементи.

Загальна добова потреба організму дорослої людини в мінеральних речовинах 13,6—21 г. При цьому важливе правильне співвідношення мінеральних речовин у їжі. Так, співвідношення кальцію, фосфору і магнію у харчуванні повинно бути 1 : 1,5 : 0,5^[54].

До групи макроелементів належать кальцій, фосфор, магній, натрій, калій, хлор і сірка^[55].

• Натрій разом з калієм регулює водний обмін, затримує воду в організмі, підтримує нормальний осмотичний тиск у тканинах^[54]. Позаяк у харчах натрію бракує, його вводять з кухонною сіллю.
• Хлор бере участь у регулюванні осмотичного тиску в тканинах і в утворенні хлоридної кислоти у шлунку^[54]. Надходить в організм з кухонною сіллю.
• Сірка належить до складу деяких амінокислот, вітаміну B, гормону інсуліну^[54]. Міститься в горосі, вівсяних крупах, яйцях, сирі, м'ясі, рибі.
• Кальцій необхідний організму для побудови кісток, зубів, для нормальної діяльності нервової системи й серця. Солі кальцію відіграють важливу роль у регуляції скорочення м'язів, зсіданні крові, у формуванні опірних покривних тканин. Він впливає на ріст й підвищує опірність організму проти інфекційних захворювань. Кальцій становить близько 2 % маси тіла; майже 97 % його міститься в кістках у вигляді нерозчинних солей фосфорної кислоти, а решта перебуває в йонному вигляді, а також у комплексі з білками альбумінової фракції у всіх тканинах і рідинах організму; невелика кількість міститься в крові у вигляді хлориду кальцію^[33]. На солі кальцію багаті молоко й молочні продукти, жовтки яєць, риба, салат, шпинат, петрушка.
• Фосфор входить до складу кісток, впливає на функції центральної нервової системи, бере участь в обміні білків і жирів. Найбільше фосфору в молочних продуктах (особливо у сирах). Він міститься також в яйцях, м'ясі, рибі, бобових, хлібі.
• Магній впливає на нервову м'язову й серцеву діяльність, розширює судини. Міститься у всіх продуктах рослинного походження, молоці, м'ясі, рибі.

До мікроелементів належать залізо, мідь, кобальт, цинк, йод тощо. Мікроелементи також входять до складу багатьох харчів. Наприклад, кальцій є в молоці та капусті броколі, йод — в морепродуктах, залізо — у печінці й зелені.

• Залізо серед мікроелементів відіграє важливу роль в організмі людини — бере участь у кровотворенні й тканинному диханні, належить до складу гемоглобіну.
• Мідь і кобальт беруть участь у кровотворенні^[54]. Містяться у незначній кількості в печінці яловичій, рибі, жовтку яйця, буряках, моркві, картоплі.
• Йод бере участь у побудові та роботі щитоподібної залози. В разі браку йоду в організмі розвивається базедова хвороба. Найбільше йоду в морській воді, морській капусті та морській рибі, а також в яйцях, цибулі, салаті, шпинаті, хурмі.
• Фтор бере участь у формуванні зубів і кісткового скелета, міститься у питній воді^[54].
• Цинк є необхідним елементом у формуванні поведінки реакцій людини, йому належить важлива роль у процесах утворення кісток, загоєнні ран, регуляції синтезу колагену, пролонгуванні дії інсуліну, входить до складу багатьох ферментів (більш як 200), що беруть участь в обмінних реакціях. Добова потреба в ньому становить 13—14 мг^[33].
• Мікроелемент селен як есенціальний компонент їжі почали розглядати в середині XX сторіччя. Селен характеризується вираженими антиоксидантними властивостями; стимулює утворення антитіл, чим підвищує імунну реактивність організму. Добова потреба дорослої людини у селені становить — 150—200 мкг. Головним джерелом цього мікроелементу в харчуванні людини є зернові, особливо пшениця (зародки)^[33].

Клітковина — неоднорідна речовина. Основу її становить целюлоза, до неї також входять частина геміцелюлоз, лігнін, кутин, агароїди, каррагінан і альгінати, камеді^[55][56]. Клітковина відіграє роль не лише поживної речовини (у тварин; в організмі людини вона неперетравна), а й баластної, що подразнює рецептори травного каналу, забезпечує нормальну перистальтику.

У харчовому виробництві харчові волокна використовують як емульгатор і харчову добавку (наприклад, целюлоза), і як нейтральний харчовий наповнювач (наприклад, камецель)^[56]. Іншим прикладом харчового наповнювача є Цитри-Фай.

М'ясо містить повноцінні білки (14,5—23 %), жири (2—37 %), мінеральні речовини, репрезентовані солями заліза, кальцію, магнію, фосфору тощо. (0,5—1,3 %), екстрактивні речовини, що збуджують апетит і стимулюють секрецію залоз внутрішньої секреції, вітаміни A, D, РР, групи В. Основні тканини м'яса — м'язова, власне сполучна, жирова і кісткова.

Істотне зростання вживання м'яса і насичених жирів вперше після кам'яної доби відбувалося за доби Великої індустріальної революції XVIII ст.^[51].

М'ясні страви є одним з основних джерел повноцінних білків, жирів, мінеральних і екстрактивних речовин, вітамінів A, групи B. Амінокислотний склад білків м'язових волокон близький до оптимального, мають особливо високий коефіцієнт засвоєння (97 %)^[57]. Жири підвищують калорійність страв, є джерелом енергії. Мінеральний склад м'ясних страв у поєднанні з овочами збагачується лужними сполуками, досягається оптимальне співвідношення кальцію і фосфору, підвищується вітамінна активність. Екстрактивні речовини, які утворюються у м'ясі під час теплової обробки, надають йому приємного смаку й запаху. Завдяки цьому вони сприяють виділенню травних соків і доброму засвоєнню їжі. Більшість м'ясних страв готують з підливами, що дає змогу урізноманітнювати смак і асортимент страв.

Для приготування страв з м'яса застосовують усі види теплової обробки, а залежно від цього м'ясні страви поділяють на відварні, припущені, смажені, тушковані, запечені.

У процесі теплової обробки білки, жири, мінеральні речовини зазнають складних змін. Білки м'язових волокон (повноцінні) під час теплової обробки зсідаються і витискують рідину, яка міститься в них, разом з розчиненими в них речовинами. При цьому м'язові волокна ущільнюються, втрачають здатність вбирати воду. Вага м'яса зменшується.

Риба за своїм хімічним складом майже не поступається м'ясу свійських тварин, а за вмістом мінеральних речовин, вітамінів і ступенем засвоюваності білків перевершує його^[57]. Залежно від виду риби вміст білків у ній становить 13—23 %, жиру — 0,1—33, мінеральних і екстрактивних речовин — 1—2 %, вітаміни A, D, В₂, PP та ін. В рибі міститься більше деяких незамінних амінокислот, ніж у м'ясі, молоці, яйцях та інших продуктах. Тому риба є джерелом білкового харчування. Неповноцінний білок сполучної тканини колаген (15 %) під дією теплової обробки перетворюється в клейку речовину — глютин, завдяки чому насичені рибні бульйони при застиганні утворюють желе.

За вмістом жиру рибу поділяють на пісну, жирну, особливо жирну. Жири риби біологічно цінні завдяки вмісту ненасичених жирних кислот, цим же зумовлена низька температура плавлення і добра засвоюваність організмом^[57].

Риба містить мінеральні речовини (фосфор, натрій, калій, кальцій), а також мікроелементи (йод, мідь, кобальт, марганець тощо). Завдяки великій кількості йоду морська риба є важливою для харчування.

Екстрактивні речовини при тепловій обробці переходять у бульйон, надають йому специфічного смаку й запаху, збуджують апетит і сприяють ліпшому засвоєнню їжі. Особливо різкий специфічний запах, зумовлений присутністю азотистих речовин — амінів, має морська риба.

До не рибних продуктів морського промислу належать ракоподібні, молюски, голкошкірі (наприклад трепанги) і морські водорості. Білки м'яса безхребетних є повноцінними й відрізняються високим вмістом незамінних амінокислот, мінеральних речовин (кобальту, марганцю, цинку, кальцію, фосфору, йоду, натрію тощо), вітамінів PP, C, D, групи B, незначною кількістю жиру. Ці продукти використовують у лікувальному харчуванні, позаяк вони дуже поживні та смачні.

До ракоподібних належать краби, креветки (морські рачки до 15 см завдовжки масою 75 г), омари і лангусти (найбільші ракоподібні масою 4—10 кг) і річкові раки, м'ясо яких має чудовий смак.

До молюсків належать кальмари (головоногі молюски з десятьма щупальцями навколо голови), морський гребінець, мідії й устриці (двостулкові молюски).

Морська капуста — водорості коричневого або темно-зеленого кольору, багата на мікроелементи (йод, кобальт, нікель, титан тощо) і вітаміни.

Молоко і молочні продукти (масло, сир, кисломолочні продукти та молочні консерви) відзначаються високою засвоюваністю та калорійністю, є основним джерелом кальцію, який найкраще засвоюється саме з цих продуктів^{[джерело?]}. Вони містять усі необхідні для життя людини, росту і розвитку її організму поживні речовини (білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни) і належать до найповноціннішої їжі. У йогуртах і кефірі є бактерії (пробіотики), необхідні для нормального функціонування шлунково-кишкового тракту та підтримання імунітету^[53].

Ферментовані молочні продукти — це складна суміш коагульованого білка та сироватки, під час зберігання якої відбувається синерезис білкового згустку. Крім того, ці продукти містять живі клітини молочнокислих бактерій та їхні ферменти^[58].

У виробництві питного молока та кисломолочних продуктів використовують усі компоненти молока. Виробництво вершків, сметани, кисломолочного сиру, масла, сиру ґрунтується на переробці окремих складників молока^[59].

У разі несприйнятливості до лактози (молочного цукру) вживають збагачене кальцієм і вітаміном D соєве молоко.

Яйця — спеціалізовані статеві яйцеклітини, які містять запаси поживних харчових білків, жирів та інших речовин. Маса яєць залежить від виду, породи птиці та її годівлі, і коливається у курей від 40 до 82 г, у качок від 75 до 100 г, у гусей від 120 до 200 г, у індиків від 70 до 100 г. В яйці міститься 30—35 % жовтка, 53—58 % білка і 10—13 % шкаралупи^[60].

Біологічна цінність яєць зумовлюється високим вмістом повноцінних і легкозасвоюваних білків, жирів, вітамінів, особливо груп A, B, D, значну цінність для харчування людини мають також мінеральні речовини.

Курячі харчові яйця залежно від термінів зберігання і якості поділяють на дієтичні та столові:

• дієтичні — доброякісні яйця, термін зберігання яких не перевищує 7 діб без урахування дня знесення^[60].
• столовими вважають яйця, термін зберігання яких за температури до 20 °C не перевищує 25 діб, не беручи до уваги дня знесення, і яйця, що зберігалися в холодильнику за температури 0…−2 °C не більше ніж 120 діб^[60].

Яйця містять цінні речовини, зокрема лютеїн і лецитин, хоча в них є високий вміст холестеролу (здорові люди можуть їсти яйця досхочу, проте, за наявності серцево-судинних захворювань не слід вживати більш як два яйця на тиждень)^[53].

До жирових продуктів відносять вершкове масло, маргарини, жири тваринні топлені, суміші тваринних і рослинних жирів (кулінарні жири), саломаси, майонези тощо.

Натуральні жирові продукти (вершкове масло, сало-шпик, масне м'ясо, яйця, морепродукти) постачають харчовий холестерол, що слугує сировиною для формування клітинних структур, без чого неможливий навіть ріст дитини, виробництва усіх гормонів, зокрема і статеві^[61]. Причому не харчовий холестерол, а саме надлишок вуглеводів через надвиробництво інсуліну запускає процеси утворення надмірного холестеролу в печінці, який потім відкладається у вигляді бляшок на стінках кровоносних судин^[62].

З жирової тканини (жир-сирець) і кісток великої рогатої худоби, свиней, овець та іншої худоби та птиці виробляють тваринні топлені жири: яловичий, свинячий, баранячий, кістковий вищого і першого товарних сортів та збірний, який на товарні сорти не поділяють, в невеликих кількостях виробляють гусячий, курячий, качиний жири, а в країнах Середньої Азії — також кінський^[63].

За біологічною цінністю тваринні топлені жири поступаються оліям, що зумовлено меншим вмістом у них поліненасичених незамінних біологічно цінних жирних кислот, вітамінів і вищим — насичених жирних кислот^[63]:

• у тваринних топлених жирах міститься 1,3—9,4 % лінолевої кислоти, коли в соняшниковій, соєвій, кукурудзяній оліях — від 50,8 до 59,8 %;
• вміст вітаміну E в соняшниковій, соєвій, кукурудзяній оліях коливається від 34 до 114 мг%, а у тваринних топлених жирах — від 0,9 до 1,7 мг%;
• вітаміну A і каротину в оліях міститься більше, ніж у тваринних топлених жирах, а також фосфоліпідів, яких зовсім немає у тваринних жирах;
• тваринні топлені жири засвоюються гірше (73—97 %), ніж олії (95—98 %):
• кістковий жир з трубчастих кісток має також низьку температуру топлення, засвоюється на 97 %.
• яловичий і баранячий жири мають найменшу біологічну цінність і засвоюваність (73—84 %).

Найвищу біологічну цінність серед тваринних топлених жирів має свинячий смалець, позаяк у ньому міститься більше незамінної лінолевої кислоти (9,4 %), вітаміну E (6 мг%), він має найнижчу температуру топлення (33—46 °C) і добре засвоюється (90—96 %)^[63].

У харчовій промисловості для виробництва ковбасних виробів, вуджень, субпродуктів, драглів, варіння м'яса використовують збірний жир, який отримують з сирої сировини, що залишається після витоплювання жиру вищого і першого ґатунків^[63]. Цей жир може мати смак і запах спецій, вуджень, бульйону, шквари, може бути підсмажений, мати мазеподібну і щільну консистенції.

Рибні жири завдяки високій харчовій і біологічній цінності здавна застосовують як лікувально-профілактичний продукт^[64].

Вважають, що в раціоні здорової людини жири мають займати 30—35 % загальної калорійності, з них — 75—80 % — тваринні жири та 20—25 % — рослинні^[65].

Натуральний мед поділяють на квітковий і падевий. Квітковий мед завжди містить пилок. Енергетична цінність 100 г меду 308 ккал, або 1289 кДж. Падевий мед бджоли виробляють не з нектару квітів, а з медяної роси (солодкого соку), що його виділяє листя різних рослин, і паді, тобто екскрементів трав'янистих тлей, червців, листоблішок, які виділяються у вигляді солодких краплин^[54]. Падь, на відміну від квітів, містить значну кількість азотистих речовин і декстринів. Падевий мед містить більше цукрози, мінеральних речовин, він темнішого кольору, тягучий, має слабку консистенцію, підвищену кислотність, слабкий аромат і погано кристалізується.

Хімічний склад меду дуже несталий, і залежить від медоносних рослин, з яких зібрано нектар, району, способів відбирання меду та його обробки.

Мед штучний виробляють з цукру інверсією (нагріванням розчину цукрози з харчовими кислотами). Він містить до 50 % глюкози і фруктози, до 30 % цукрози, має солодкий смак, густу сиропоподібну консистенцію. Для кольору та аромату в мед додають барвники, крохмальну патоку, медову есенцію або натуральний мед (до 20 %)^[36]. Штучний мед не містить ферментів, вітамінів і квіткового пилку.

Мед широко використовують для приготування пряників, печива, кексів, тортів, цукерок. Кладуть його в каші, їдять з кисломолочним сиром, овочами, готують різноманітні напої, зокрема й кваси.

У здоровому харчуванні головне місце належить овочам і фруктам. Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує на день вживати не менше 400 г овочів та фруктів^[53].

Овочі незамінні для харчування: вони поліпшують процес травлення, підтримують кислотно-лужну рівновагу, збуджують апетит.^[57]

В овочах містяться майже всі відомі вітаміни, вони є основним постачальником вітаміну C (аскорбінової кислоти), каротину (провітаміну A) і вітамінів P, K, групи B. Крім того, вони є основним джерелом мінеральних солей, які необхідні для нормальної життєдіяльності організму. В овочах особливо багато біологічно цінних лужних елементів (калію, натрію, кальцію тощо). Співвідношення кальцію і фосфору в овочах майже оптимальне^[57]. Овочі містять незначну кількість жиру та азотистих речовин у вигляді білка.

В овочах і фруктах багато різних антиоксидантів (каротиноїдів і флавоноїдів), які допомагають організму нейтралізувати вільні радикали, що постійно ушкоджують його молекули^{[66][перевірити]}. Найважливіша складова частина овочів — вуглеводи, які містяться у вигляді цукрів, крохмалю, клітковини, інуліну. Стравам надають привабливого вигляду барвники: каротин — моркві, бетанін — бурякам, хлорофіл — зеленим овочам.

Петрушка, селера, хрін, цибуля, часник багаті на смакові, ароматичні й дубильні речовини, що збуджують апетит^[57]. Городня цибуля і цибуля-порей, часник, артишоки, банани — продукти, що збільшують вміст корисних бактерій в організмі (такі продукти відомі як «пребіотики»)^[53]. Цибуля, часник, хрін, редька містять фітонциди, які стримують розвиток мікроорганізмів. Помаранчеві овочі й фрукти (морква, червоний перець, гарбузи, абрикоси, помідори тощо) містять каротиноїди, котрі в організмі перетворюються на вітамін A; барвник лікопен з групи каротиноїдів, який надає томатам червоний колір, є могутнім антиоксидантом, а високий вміст лікопену в крові знижує ризик захворювань на деякі види раку та серцево-судинні захворювання (схожими властивостями наділені рожевий грейпфрут, кавун, гострий червоний перець, папая); каротиноїд лютеїн (жовтий пігмент), який теж міститься у помаранчевих овочах і фруктах (манго, папаї, кукурудзі та томатах), зустрічається у яєчному жовтку, деяких водоростях, а найбільш багаті на нього листкові овочі з темним листям: шпинат, броколі, брюссельська капуста, цибуля порей — вважається особливо важливим для очей; чорниця, ніж будь-який інший фрукт, містить найбільшу кількість антиоксидантів у розрахунку на одиницю ваги і є підстави вважати, що вона запобігає серцевим й онкологічним захворюванням, віковій дегенерації сітківки. Барвник антоціан, який міститься у ній та у червоному винограді поглинається мембранами клітин головного мозку, тому сприяє поліпшенню пам'яті й пізнавальної здатності, сповільнює процеси старіння нервової системи; яблука, будучи добрим джерелом пектину — дуже корисні для травної системи; броколі та брюссельська капуста містять сульфорафан, що збільшує виробництво ферментів, які виводять токсини з організму, а флавоноїди броколі послаблюють запалення та пригнічують утворення тромбів^{[перевірити][53]}.

Наявність пектинових речовин зумовлює твердість овочів^[57].

Заморожені овочі та фрукти не втрачають своїх корисних властивостей. До того ж при швидкому заморожуванні в продуктах зберігається великий відсоток вітамінів і зберігаються вони краще, ніж тоді, коли свіжі овочі та фрукти зберігають у холодильнику просто охолодженими^{[перевірити][53]}.

Зерно є одним з найпоширеніших товарів як світового, так і внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції.

Серед безлічі зернових культур, що дають людині поживу, особливе значення здавна належить пшениці. В Україні пшениця посідає провідне місце серед зернових культур, бо з її зерна виготовляють багато харчових виробів, головним із яких є хліб^[67].

Хліб посідає найважливіше місце в харчуванні людини і є одним з найспоживаніших продуктів. Він є джерелом вуглеводів, білків, ненасичених жирних кислот, вітамінів групи B, мінеральних речовин. Хлібобулочні вироби є джерелом вітамінів групи B — тіаміну (B₁), рибофлавіну (B₂), ніацину (PP), але вітамін B₂ міститься в недостатній кількості, а у виробах із сортового борошна дуже мало вітаміну B₁; у хлібі недостатня кількість кальцію^[68]. Хліб, що містить ціле проросле зерно вважають дієтичною і лікувальною стравою^[69].

Цінність крупи або зерна — в їхній оболонці та зародку, тому найбільшу користь дієтологи визнають за гречаною, вівсяною крупою, пшоном та нешліфованим рисом, тобто за крупами, які не піддавали подрібненню, а вироби із зерна грубого помелу (наприклад, хліб з висівками, цільним зерном або сірий хліб із борошна другого ґатунку, неочищений рис, каші) містять набагато більше, ніж рафіновані продукти, клітковини, вітамінів та мінеральних речовин^[53]. Серед мінеральних речовин у цих продуктах особливу цінність мають магній та такі мікроелементи, як марганець і хром^[52]. Харчові продукти збагачені пшеничними висівками, паростками містять біологічно активні речовини, які сприяють профілактиці раку, захворювань судин серця й пороків ембріонального розвитку, а у вівсі та ячмені містяться розчинні волокна, що знижують вміст холестеролу і тим самим перешкоджають розвитку серцево-судинних захворювань. Хліба слід вживати щонайбільше 200—300 г на добу^{[джерело?]}, краще споживати каші^[53].

До бобових належать горох, зелений горошок, квасоля, сочевиця, нут, соя та власне боби^[54].

Страви з бобових не менш калорійні, ніж круп'яні, а за місткістю білка навіть їх перевершують (23 %). Втім ці білки містять мало амінокислот (що компенсується їхнім поєднанням з іншоими продуктами). Страви з бобових багаті на мінеральні солі, вітаміни групи B, PP, C (провітамін A).

Горох рідко використовують як гарнір, квасоля добре поєднується зі стравами з баранини. Зерна гороху бувають білі, жовті та зелені. Для супів-пюре та каші краще використовувати подрібнений лущений горох. Сушений зелений горошок виробляють з цукрових сортів гороху. Квасоля буває біла і кольорова та суміш обох видів. Білу квасолю використовують для супів, а кольорову — для гарнірів.

У процесі кулінарної бобових, а також круп і макаронних виробів, в них відбуваються зміни. Під час замочування бобових або круп і на початку варіння білки поглинають рідину і набрякають. По досягненні температури 50—70 °C і поглинанні необхідної кількості рідини білки денатурують (зсідаються), а рідина, яку вони поглинули при замочуванні, вичавлюється і поглинається клейстеризованим крохмалем. Одночасно під час клейстеризації крохмалю разом з водою поглинаються і водорозчинні речовини (білки, вуглеводи, мінеральні речовини), які містяться в крупах і бобових, що сприяє їхньому засвоєнню.

Кулінарна обробка бобових, як правило, містить три операції: спочатку їх миють у теплій воді, потім замочують на 6-8 годин (для скорочення часу варіння), а після цього варять годину. Для замочування бобових води беруть подвійну кількість до маси сухого зерна. Тримають зерно у воді доти, доки воно цілком набрякне. Під час замочування втрачається 2 % білків та цукрів і від 5 до 20 % вітамінів та мінеральних речовин. Втрати поживних речовин у бобових значні у процесі варіння за рахунок їхнього переходу у відвар^[70]. Тому відвар бобових, так само як і крупів, містить багато цінних харчових речовин, і його слід використовувати для приготування супів та соусів.

Тривалість варіння залежить від товщини стінок клітин круп і бобових, а від міцності стінок клітин залежить і зовнішній вигляд готових зерен.

Горіхи є джерелом корисних мононенасичених жирів, харчових волокон, білків, мінералів та вітамінів. Ядра гріхів містять 40—70 % жирів, які легко засвоюються, бо мають ненасичені жирні кислоти, білки (18—25 %), мінеральні речовини (до 3 %) у вигляді солей калію, магнію, кобальту, заліза, марганцю, небагато вітамінів C, A, групи B і до 3,5 % клітковини^[36].

Фундук, волоський горіх, арахіс, фісташки, кеш'ю (як і соняшникове, гарбузове, кунжутне насіння) — істотно збагачують білкову частину раціону. Горіхи, як і жирна морська риба (тунець, сардини, лосось тощо), оливкова, соєва, лляна та ріпакова олії містять багато незамінних омега-3 поліненасичених жирних кислот, які є дефіцитними для організму, і тому мають надходити з їжею.

Згідно з медичною статистикою, щоденне або майже щоденне споживання горіхів на 25—30 % знижує ймовірність виникнення серцево-судинних захворювань та цукрового діабету другого типу. Споживання лишень одного-двох бразильських горіхів на день задовольняє добову потребу людини в селені — антиоксиданті, що гальмує процеси старіння. Водночас щоденно слід вживати не більш як 30 г горіхів^[53].

Горіхи широко використовують у виробництві борошняних кондитерських виробів, їх додають до тіста та кремів, ними посипають поверхню тортів, тістечок, булочок.

Мак використовується для приготування виробів з дріжджового тіста як для посипки, так і для начинок.

Олії одержують з насіння олійних рослин (соняшника, льону, гірчиці, арахісу, сої), а також з м'якоті плодів оливкової пальми, горіхів і відходів харчового виробництва, що містять олії зародків кукурудзи чи інших зернових культур, плодових кісточок).

Рослинні олії містять 99,9 % жиру, 0,1 % води, при цьому енергетична цінність 100 г продукту становить 889 ккал або 3767 кДж. Рослинні олії засвоюються організмом людини на 95—98 %^[36]. В них містяться біологічно активні речовини: Поліненасичені жирні кислоти (лінолева, ліноленова), фосфатиди, каротин, вітамін E (токоферол). Дорослій людині в день необхідно вживати не менше 20 мл олії (краще за все вживати його в салатах і закусках)^{[перевірити][49]}.

Гриби — корисний, загальнодоступний природний продукт. За хімічним складом і калорійністю гриби близькі до овочів, але відрізняються тим, що не містять хлорофілу і не синтезують органічні речовини; у них зовсім немає крохмалю.

До складу свіжих грибів входить до 5 % білка, а біологічна цінність грибів відповідає м'ясу, бо в них містяться майже всі незамінні амінокислоти.^[71]

Гриби мають невисоку калорійність, містять мало жирів та вуглеводів. На відміну від іншої рослинної їжі, у грибів від 15 до 76 % сухого залишку становлять азотисті речовини, а не вуглеводні. Їхні вуглеводна частина також незвична: якщо в інших рослин клітинні оболонки головним чином складаються з клітковини і напівклітковини, то гриби, крім того, містять хітин та хітинові речовини, які не піддаються дії травних ферментів^[70].

Гриби містять мало жирів (0,1—0,9 %) і вуглеводів (0,2—1 %), але багато вітамінів (А, С, В, D, РР). Наприклад, вітаміну D в грибах більше, ніж у вершковому маслі, а вітаміну B — майже стільки, скільки у яловичій печінці, води — 88—92 %^[71].

Своєрідні також засвоювані вуглеводи грибів. До їхнього складу входять трегалеза — цукор, який не міститься в інших рослинах; та глікоген, який звичайно входить до складу тваринних продуктів. Гриби цікаві ще й тим, що містять такі необхідні для людини вітаміни, які відсутні в овочах або містяться в них у дуже малих кількостях, як от: B₁, B₂, В₆, D, H, нікотинова та пантотенова кислоти^[70].

Багато у грибах мінеральних солей (кальцію, фосфору, міді, цинку). Гриби багаті на ароматичні та екстрактивні речовини, які надають їм особливий смак і приємний аромат^[57]. Завдяки цьому їх використовують для приготування супів, других страв. При варінні сухих білих грибів отримують світлі смачні ароматні бульйони.

Поживна цінність грибів залежить від їхнього виду, місця поширення і стадії розвитку. Поживні речовини розподіляються по частинах гриба нерівномірно: у шапці їх більше, у ніжці — менше.

Гриби належать до швидкопсувних продуктів^[71]. Несвіжі гриби споживати небезпечно. Білки та жири, що містяться в них, нестійкі, і через певний час після збирання у тканинах грибів починаються глибокі процеси розкладу. Гриби слід готувати тільки кожний вид окремо. Зберігати сирі гриби не можна. Гриби сушать, засолюють і маринують. Маринування грибів поширилося лише у XX столітті, хоча оцет був відомий дуже давно^{[коли?][70]}. Їх варять без солі. З грибів готують соуси, фарші для пирогів, вареників, варять борщ.

Після холодної обробки гриби піддають тепловій обробці в несолоній воді. Білі гриби та печериці два-три рази ошпарюють окропом. Всі інші трубчасті та пластинчасті гриби слід проварити протягом 5—7 хвилин^[70]. Після цього з грибів можна готувати різноманітні страви.

Страви з грибів готують в емальованому, алюмінієвому або з нержавіючої сталі посуді. Гриби не треба довго піддавати тепловій обробці, бо при цьому погіршується засвоюваність страв, зникає аромат. Оптимальний час для смаження та варіння грибів — не більш як 30—60 хвилин^[70].

Лисички, на відміну від інших грибів, ніколи не уражаються червами^[70]. Їх можна смажити, засолювати та маринувати.

Органічні кислоти містяться майже в усіх харчах у вільному стані або у вигляді солей. Лимони, наприклад, містять до 8 % лимонної кислоти, виноград — 0,7 % винної кислоти. Сливи містять до 2 % органічних кислот, смородина — до 2,3 %, яблука — 0,1—2,0 %. У невеликих кількостях в деяких плодах містяться бензойна і саліцилова кислоти^[72].

Кислоти можуть утворюватися у процесі виробництва продукту і впливати на формування його смаку. Під час приготування дріжджового тіста, сиру, як наслідок бродіння цукрів, що містяться в сировині, утворюється молочна кислота^[55].

Оцтову, бензойну, сорбінову кислоти використовують для консервування та як смакову приправу. В Україні поширений дешевий оцет, який виробляють з синтетичної оцтової кислоти, тоді як у Західній Європі в кулінарії надають перевагу натуральному. Бензойна кислота навіть у невеликій кількості є антисептиком — цим пояснюється добре зберігання у свіжому вигляді ягід журавлини і брусниці, які містять її в кількості до 0,01 %^[72].

Винно-кам'яна кислота, лимонна, молочна, оцтова кислоти — це харчові кислоти, що найчастіше використовуються в кондитерському виробництві для надання кислуватого присмаку фруктово-ягідному желе, яким оздоблюють торти й тістечка; для підвищення пружності клейковини під час приготування шарового тіста, щоб отримати стійку піну збитої білкової маси для білкового крему; для інверсії цукру в процесі приготування інвертного сиропу та помади.

Збільшення кислотності спостерігається у процесі зберігання харчів. Наприклад, у борошні, харчових жирах у зв'язку зі зростанням кількості вільних жирних кислот.

При визначенні якості харчових продуктів обов'язково враховують кислотність. Збільшена кислотність свідчить про брак свіжості та якості харчів. Тому стандартами на деякі харчі встановлено норми вмісту кислот.

Цукор (тобто цукроза в кристалічному стані; цукор білий кристалічний) і мед використовують у кулінарії для приготування солодких страв, соусів, тістечок, тортів, кремів, змішаних напоїв, цукрової вати, цукерок. Цукор у виробництві кондитерських виробів виконує роль як носія солодкого смаку, так і структуроутворювача. За його допомоги утворюється аморфна структура карамелі, дрібнокристалічна структура помадних цукерок, драглеподібна структура мармеладу, піноподібна структура зефіру, пастили тощо. Окрім того, цукор є добрим консервувальним середовищем.

Цукор у харчуванні — цінне високоефективне джерело енергії. Він забезпечує збереження білів в організмі людини, легко засвоюється організмом людини, зміцнює нервову систему, знімає втому, проте надлишок його шкідливий (ожиріння, порушення обміну речовин, захворювання зубів). За один прийом не слід з'їдати понад 100 г цукру^[73]. Енергетична цінність 100 г цукру ~374 ккал або 1565 кДж^[54].

Надлишкове споживання цукрози провокує розвиток гіперглікемії, посилений викид інсуліну в кров, виснаження інсулярного апарату, що може призводити до такої важкої хвороби, як цукровий діабет; сприяє посиленому розвитку жирової тканини, підвищенню рівня холестеролу в крові та розвитку на цьому тлі низки важких серцево-судинних хвороб, ожиріння тощо.

За ступенем карієсогенної дії у ряді: цукроза, глюкоза, фруктоза, мальтоза, лактоза, — цукроза займає перше місце^[74].

Виробляють цукор двох видів: цукор-пісок (нерафінований, рафінований і для промислової переробки та цукор-рафінад. В кулінарії також використовують цукрову пудру.

Підсолоджувачі — речовини, які мають високу одиницю солодкості і бувають, як природного, так і штучного походження. Їх використовують у виробництві кондитерських виробів у невеликій кількості, адже більшість підсолоджувачів негативно впливають на стан здоров'я людини^{[джерело?]} й тому їхнє використання у виробництві кондитерських виробів має бути дуже обережним^[74].

Підсолоджувачі поділяють на три групи: цукрові спирти (або поліоли), деякі з яких використовуються як харчова добавка (мальтіт, сорбіт, ксиліт і ізомальт є одними з найпоширеніших типів), цукри і штучні підсолоджувачі (штучно синтезовані сполуки).

Цукрові спирти не сприяють руйнуванню зубів^[75][76]. Їх також використовують в жувальних гумках.

До штучно синтезованих підсолоджувачів відносять: аспартам, сахарин, цикламат, неотам, сукралоза, ацетат свинцю, ацесульфам калію тощо.

Квітковий пилок (бджолина обніж), який виробляють у вигляді гранул (розміром 1—3 мм з різним забарвленням: від жовто-зеленого до світло-коричневого), трохи солодкуватих з ароматом і присмаком квітів та меду, без стороннього смаку та запаху, які добре розчиняються у воді, поряд із пектином, харчовим альгінатом натрію, пшеничними висівками належать до речовин, які виводять радіонукліди та підвищують захисні функції організму. Медико-біологічні дослідження, проведені в Українському центрі радіаційної медицини, підтверджують, що страви та кулінарні вироби з використанням зазначених речовин, у 2—3 рази прискорюють виведення радіонуклідів та підвищують захисні функції організму^[77].

Дріжджі — це мікроорганізми (дріжджові грибки), що складаються з окремих нерухомих клітин. Клітина покрита оболонкою, всередині знаходиться протоплазма і ядро. Один грам пресованих дріжджів містить 5 млн таких клітин^[77].

Хлібопекарські дріжджі — продукт у вигляді біомаси із дріжджових клітин, які містять біологічно активні речовини, зокрема ферменти, що викликають бродіння цукрів і розпушують тісто^[36].

Хлібопекарські дріжджі бувають свіжі пресовані та сухі. Їх використовують у виробництві кондитерських виробів, випіканні хліба, додають до овочевих страв, каш тощо.

Пресовані пекарські дріжджі слугують джерелом білка та вітамінів групи B, а також солей кобальту. В лікарській практиці дріжджі використовують за недостатнього загального харчування, що супроводжується недокрів'ям. З пресованих дріжджів готують дріжджовий сироп, який додають до овочевих супів, борщів, соусів, тушкованих страв; смажену дріжджову крупу додають у гречану кашу, запіканки, соуси, голубці; з дріжджів готують дріжджовий паштет^[71].

Ферменти відіграють важливу роль у виробництві харчів, їхньому зберіганні та кулінарній обробці. Ферментам властива висока активність, тому їхньої незначної кількості досить, щоб перетворити значну кількість речовини з одного стану в інший. Ферменти використовують у виробництві борошняних кондитерських виробів, хліба, для одержання патоки з крохмалю. За додавання ферментів до пшеничного борошна скорочується процес випікання хліба, покращується смак і аромат, збільшується його об'ємний вихід (при цьому сповільнюється черствіння хліба)^[55].

Поряд з позитивною дією на якість продуктів, ферменти можуть справляти й негативний вплив: спричиняти скисання молока, згіркнення жирів, проростання зерна, перестигання плодів, бродіння варення, руйнування вітаміну C^[55]. Для запобігання цих процесів намагаються знизити активність ферментів — продукти, які швидко псуються, зберігають у холодильних камерах. Причиною появи неприємного присмаку в заморожених плодах та овочах є дегідрування фенолів, амінів, флавоноїдів та амінокислот під дією каталази та піроксидази, і, особливо, піроксидази, оскільки цей фермент стійкіший до дії мінусових температур^[78]. Тож, щоб запобігти погіршенню якості їжі, заморожування харчів має бути дуже швидким, а зберігати їх необхідно за досить низьких температур. Утім, навіть за дуже низьких температур у заморожених харчах хімічні та біологічні реакції не припиняються — ці зміни зумовлені дією ферментів, окисленням, гідролізом і колоїдними реакціями. Зменшення температури зумовлює активацію протеїнази, а дія ліпази проявляється навіть за температури мінус 40 °C; не знижується також активність інвертази, що зумовлено накопиченням цукру в замороженій тканині^[78].

Ферментні реакції здійснюються за невисоких температур дуже швидко. Найбільшу активність ферменти виявляють при температурі 40—50 °C, за 70—80 °C вони руйнуються, а у разі зменшення температури до 0 °C їхня діяльність значно уповільнюється^[55].

Ферменти мікроорганізмів, рослинні та тваринні ферменти використовуються в харчовій індустрії для біокаталітичного гідролізу жирів^[79].

Прянощі використовують для надання їжі специфічного смаку та запаху. Значна частина прянощів має бактерицидні властивості. Вони використовуються у вигляді висушених різних частин рослин: плоди (кмин, коріандр, перець), насіння (гірчиця, мускатний горіх, фісташки), квіти та їхні частини (гвоздика), листя (лаврове), кору коричного дерева (кориця), коріння (імбир). Крім лаврового листя всі спеції використовують у меленому вигляді, як суміш мелених прянощів або екстрактів прянощів. Використовуються свіжі або сушені пряні овочі: кріп, петрушка, пастернак, корінь селери, часник і городня цибуля.

Характерною особливістю хімічного складу прянощів є наявність ефірних олій (1,5—15 %). Також містяться вітаміни, переважно вітамін C.

Прянощі додають у невеликій кількості до страв, у яких слабко виражені смак і аромат.

Часник, цибуля і хрін мають також консервуючі властивості, які зумовлені наявністю в них фітонцидів. Цибулеві овочі містять значну кількість поживних, смакових та ароматичних речовин. Вони надають продукту гостроти, специфічного смаку й аромату.

Деякі види прянощів мають значну кількість сапрофітних і спорогенних мікроорганізмів, тому перед їхнім внесенням, особливо до консервів, спеції рекомендується^[ким?] стерилізувати^[60].

Згідно з дослідженнями^{[якими?]}, споживання лише пів чайної ложки приправ або спецій, що містять антиоксиданти, — імбиру, материнки, шавлії, м'яти, гвоздики, запашного перцю, кориці — може запобігти розвитку дуже багатьох хронічних захворювань^[яких?], а згідно з дослідженнями проведеними на тваринах, підтверджено, що куркумін, знижує ризик виникнення хвороби Альцгеймера^[53].

Кухонна сіль — це речовина у вигляді кристаликів, яка містить 93—99 % хлористого натрію і солей кальцію, магнію, калію, які надають їй гігроскопічності, жорсткості й гіркуватого присмаку. Чим менше в солі цих домішок, тим вища її якість. Для осіб, в яких хвора щитоподібна залоза, сіль випускають з додаванням йодиду калію (йодована сіль).

Добова норма споживання солі для людини — 10—15 г, і варто пам'ятати, що приблизно 8—10 г солі ми вживаємо з різними продуктами тому на додаткове підсолювання страви залишається 4—6 г. Надлишки солі в організмі, що містять в собі хлористий натрій, шкодять не тільки хворій, але й здоровій людині: надлишок натрію сприяє затримці рідини в організмі, внаслідок чого збільшується обсяг циркулюючої крові, що створює велике навантаження на серце^{[джерело?]}. Надлишки солі в організмі відіграють велику роль в розвитку нирково-кам'яної хвороби^[50].

Сіль використовують як смакову речовину і для консервування харчових продуктів^[80]. Ще про сіль див. в розділі «Мікроелементи».

Найчастіше напої готують з фруктів, овочів, ягід та їхніх соків, а також горіхів, меду та прянощів (кориці, ванілі, мускатного горіха). Напої поділяють на гарячі й холодні.

Гарячі напої (чай, кава, какао, шоколад) є тонізуючими завдяки вмісту алкалоїдів, дубильних речовин, вітамінів, мають приємний аромат, стимулюють серцеву діяльність, органів травлення, зменшують відчуття втоми. Ароматичні та смакові речовини чаю, кави, какао леткі, вони руйнуються при кип'ятінні та тривалому зберіганні напоїв, тому їх слід готувати невеликими порціями у міру потреби, не допускаючи кипіння, тривалого нагрівання, повторного розігрівання. Температура подавання гарячих напоїв має бути не нижчою за 75 °C.

До холодних напоїв належать молоко, кисло-молочні продукти, квас, молочні та різноманітні фруктово-ягідні прохолодні напої: з плодів шипшини, лимонів, ревеню, журавлини, сиропів, соків тощо. Температура подавання — 7—14 °C. Їх подають у фужерах, келихах, склянках, при масовому обслуговуванні — в глечиках. Деякі холодні напої подають із кусочками харчового льоду (10 г на порцію). Цукор для приготування напоїв рекомендується попередньо розчиняти у воді.

Кип'ячене молоко подають як гарячим, так і холодним. Непастеризоване і стерилізоване молоко у пляшках подають холодним без попереднього кип'ятіння.

Компоти готують зі свіжих, сушених, консервованих або заморожених плодів і ягід одного або декількох видів.

Людський організм на 70 % складається із води. Вона є середовищем, в якому живуть клітини й підтримується зв'язок між ними, а також є основою всіх рідин в організмі (крові, лімфи, травних соків). Вода бере участь в обміні речовин, виводить з організму непотрібні та шкідливі продукти. На добу людині потрібно 2,5—3 л води^[54]. В умовах нормальної температури й при помірних фізичних навантаженнях людина не повинна випивати в день понад 1 л води. Надмірне споживання води шкодить: збільшується навантаження на серце, прискорюються процеси розпаду білка^{[49][перевірити]}. У спекотну погоду і при інтенсивній праці потреба в воді зростає, але і втрачає її організм при цьому значно більше, головним чином з потом. Угамовувати спрагу краще поступово, випиваючи через 10—20 хвилин по декілька ковтків.

Харчові продукти містять різну кількість води: овочі та фрукти — 65—95 %, м'ясо — 58—74 %, риба — 62—84 %, молоко — 87—90 %, крупи, макаронні вироби, сушені плоди й овочі — 12—17 %, цукор — 0,14—0,4 %^[54].

У продуктах вода може перебувати у вільному і зв'язаному стані.

Вільна вода є у клітинному соку, між клітинами й на поверхні продукту. В ній розчинені органічні та мінеральні речовини. Вільна вода створює сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів і діяльності ферментів. Тому продукти, які містять багато води, швидко псуються (м'ясо, риба, фрукти, молоко). При зберіганні плодів і овочів кількість вільної води зменшується внаслідок випаровування i переходу у зв'язану форму.

Зв'язана вода міститься у сполуках з різними речовинами продукту. Вона не розчиняє кристали, не активізує біохімічні процеси, замерзає при температурі −50…−70 °C (температура замерзання вільної води ~0 °C)^[54].

При кулінарній обробці вода з одного стану переходить в інший^[54]. Так, при варінні картоплі, випіканні хліба частина вільної води переходить у зв'язаний стан внаслідок клейстеризації крохмалю і набухання білків. При розморожуванні м'яса, риби частина зв'язаної води переходить у вільний стан.

Важливим показником якості продуктів є вміст води (вологість). Зменшення або збільшення вмісту води проти встановленої норми погіршує якість продукту. Наприклад, борошно, крупи, макаронні вироби з підвищеною вологістю швидко псуються. При зменшенні вологи свіжі плоди й овочі в'януть. Вода знижує енергетичну цінність продукту, але надає йому соковитості, підвищує засвоюваність.

Питна вода повинна бути прозорою, безбарвною, приємною на смак, без запаху, сторонніх присмаків і шкідливих мікроорганізмів, мати освіжаючі властивості. Смак, запах і твердість води залежать від наявності в ній різних солей.

Солі окису заліза надають воді неприємного присмаку, сірчанокислий калій — в'яжучого смаку, сірчанокислий магній — гіркого, хлористий натрій — солоного присмаку, солі магнію і кальцію роблять воду твердою. Твердість залежить також від вмісту іонів кальцію і магнію в 1 л води. Згідно зі стандартом вона повинна бути вищою, ніж 7 мг-екв/л^[54].

У воді з підвищеною твердістю погано розварюються бобові, овочі, м'ясо, погіршуються смак і колір чаю.

Фруктові, овочеві, трав'яні соки та напої, приготовані на їхній основі, легко засвоюються, володіють стимулюючою, антитоксичною і сечогінною діями^[81]. Фруктові соки багатші цукрами, а овочеві — більше містять мінеральних солей, білків, вітамінів^[82].

З соків готують фруктові сиропи розчиненням в них цукру; соки використовуються для приготування охолоджуючих напоїв (в тому числі фруктових, ягідних, овочевих лимонадів, прохолодних коктейлів), а також в кулінарних цілях^[81].

Кофеїн, що міститься у чаї, збуджує діяльність нервової системи, стимулює серцеву діяльність і сприятливо впливає на роботу нирок і травлення, а ефірні олії зумовлюють аромат чаю. Чай подають у склянці або чашці.

Кава буває у зернах (сира або підсмажена), мелена, а також натуральна розчинна. Сирі зерна кави підсмажують при температурі 180—200 °C до темно-коричневого кольору. При цьому накопичуються ароматичні ефірні олії, кава набуває специфічного смаку і запаху. Підсмажені зерна у міру потреби безпосередньо перед заварюванням розмелюють, використовуючи кавовий млин або розмелювальні машини. Готують каву також у спеціальних кавоварках, електрокавоварках, у кавниках з нержавіючої сталі з кришками, що щільно прилягають.

Харчову цінність кави забезпечують вуглеводи, білки, мінеральні солі, що містяться у ній. Кофеїн зумовлює збуджуючу дію напою. На якість напою впливає ступінь розмелювання: краще зберігає аромат кава великого помолу, ніж дрібномелена, напій буде прозорішим^{[джерело?]}.

Какао, як і шоколад, мають високу поживну цінність завдяки вмісту в них великої кількості жиру: в какао-порошку — не менш як 18 %, а в шоколаді-порошку — не менш як 12 %^[71]. Їхня цінність також полягає в тому, що вони містять теобромін, який стимулює серцеву діяльність.

Різні галузі харчової промисловості виробляють широкий асортимент спеціалізованих продуктів, які призначені для дитячого і дієтичного харчування. Ці продукти розраховані для дітей найменшого віку і дітей з певними захворюваннями.

Однією із важливих гігієнічних особливостей виробництва спеціалізованих продуктів для дитячого й дієтичного харчування є обмеження використання харчових добавок.

Основним завданням обробки харчових продуктів і приготування страв є збереження поживних речовин, правильне поєднання окремих продуктів в стравах, і одержання страв з високими смаковими якостями. Протягом тисячоліть людина виробила різні способи і прийоми приготування їжі, основними з яких є: механічна обробка продуктів (холодна), теплова обробка (із застосуванням високих температур) і біохімічні способи (діяння на продукти мікроорганізмів і ферментів).

До холодних способів обробки відноситься промивання, ополіскування, чищення, замочування (в тому числі у солоній воді), нарізування, шаткування, подрібнення, відбивання, розмелювання, збивання, збризкування певних продуктів після обчищання оцтом, лимонним соком або винною кислотою для запобігання руйнівній дії кисню на вітамін C, розморожування тощо^[83]. При цьому проводиться розбір продуктів підхожих для певних страв (наприклад, жовту картоплю треба використовувати для страв із соусами, овочевих запіканок, рагу; розсипчасту — для приготування пюре, а також для смаження; дрібну картоплю для варіння необчищеною при потребі; середнього розміру й правильної форми помідори, баклажани і велику картоплю використовують для фарширування; для салатів слід відбирати тверді помідори, огірки й перець)^[83].

Поживні речовини (вуглеводи, білки), особливо в продуктах рослинного походження тісно пов'язані з неперетравлюваною клітковиною. Вона утруднює проникнення травних соків до поживних речовин. Для усунення цієї перешкоди людина з давніх часів користується найпоширенішими способами розм'якшення тканин: відбиванням, подрібнюванням, розмелюванням тощо^[83]. При цьому внутрішня структура харчових продуктів змінюється, що значно полегшує процес пережовування, а потім перетравлювання їжі.

Метою холодної, або механічної, обробки харчових продуктів є видалення неїстівної частини продукту шляхом сортування, промивання й обчищання. До цього процесу також входить нарізування продуктів, подрібнення в однорідну масу (фарш), змішування, панірування (обкачування сирих виробів у паніровці), змочування в льєзоні^[83].

Під час теплової обробки сирий продукт або одразу піддають дії високої температури, або повільним підігріванням поступово доводять до бажаної температури.

Теплова обробка найчастіше є завершальним етапом приготування їжі, але іноді вона передує холодній обробці^[83]. Це трапляється під час виготовлення деяких холодних і солодких страв. В окремих випадках теплова обробка відіграє допоміжну роль під час первинної обробки (ошпарювання овочів, щоб запобігти їхньому потемнінню, ошпарювання осетрових риб перед чищенням тощо).

Теплова обробка підвищує засвоюваність їжі, бо вона спричиняє хімічні зміни в продуктах. Тваринні та рослинні білки під дією високих температур втрачають свої початкові властивості (денатуруються), стають менш стійкими до ферментів шлункового соку і тому легше засвоюються. Проте, дуже тривале нагрівання знижує перетравлюваність білків^[83].

Властивості вуглеводів під дією високих температур теж змінюються: крохмаль клейстеризується, під впливом ферментів повністю перетворюється в цукор і швидко засвоюється організмом людини.

Теплова обробка позитивно впливає на засвоюваність багатьох жирів. У розтопленому вигляді жири краще емульгуються, а це сприяє їхньому ліпшому засвоєнню. Більшість жирів внаслідок нагрівання не вище за температуру димоутворення змінюється порівняно мало^[83].

Внаслідок теплової обробки продукти розм'якшуються, утворюється ряд смакових і ароматичних речовин, які значною мірою впливають на виділення травних соків. Теплова обробка знезаражує страву, бо вбиває більшу частину мікроорганізмів; при цьому також звітрюються речовини з поганим запахом і руйнуються шкідливі. Також, отруйні речовини переходять у відвар і з ним видаляються (соланін, токсин зморшків тощо). Під час теплової обробки гинуть збудники глистових захворювань.

Проте, теплова обробка може негативно впливати на якість, бо при цьому часто руйнуються вітаміни, ароматичні речовини, змінюється колір продуктів, а також втрачається частина поживних речовин. Тому одним із завдань технології приготування їжі є зменшення негативного впливу теплової обробки й збільшення позитивного.

Кулінарна технологія має багато способів теплової обробки. Основними з них є варіння, випікання і смаження. До комбінованих належать тушкування та брезирування, до допоміжних — пасерування та ошпарювання (бланшування).

Види теплової обробки продуктів:

• Варіння — процес нагрівання продуктів до температури 100 °C у рідкому середовищі (воді, молоці, бульйоні, відварі, сиропі) або в атмосфері насиченої водяної пари.
• Смаження — приготування їжі на пласкій або глибокій сковороді (іноді у спеціальному пристрої фритюрниці) за допомоги олії або сала, техніка, яка виникла в Стародавньому Єгипті ~2500 р. до н. е.
• Випікання — метод тривалого готування їжі під дією сухого тепла, спричиненого тепловою конвекцією, але не тепловим випромінюванням, як правило, в печі, але, в окремих випадках, і в гарячому попелі або на розпечених каменях.
• Тушкування — це приготування багатьох страв за допомоги олії, води та кислот. Є продовженням варіння та смаження.
• Брезирування — спосіб приготування їжі, при якому продукт спочатку припускають, тобто варять з невеликою кількістю бульйону з жиром (брезом), а потім обсмажують в духовці.
• Пасерування — легке обсмажування продукту з жиром або без нього перед наступною тепловою обробкою.
• Бланшування — короткочасна обробка (ошпарювання) продукту окропом або парою, перед його подальшою обробкою.

Один із давніх способів підвищення засвоюваності та поліпшення смакових якостей їжі — застосування мікроорганізмів, під впливом яких відбуваються бажані хімічні зміни в харчових продуктах. Мікроорганізми, умисно внесені в продукти людиною, роблять їх пухкими, надають нових смаків і запахів.

Одним із поширених біохімічних засобів є використання дріжджів, які застосовують для випікання хліба, булочок, пирогів та інших виробів з дріжджового тіста.

Існують також способи обробки продуктів, що ґрунтуються на життєдіяльності різного роду бродильних грибків. Їх одержують під час виробництва вина, горілки, пива, кумису тощо.

На застосуванні мікроорганізмів ґрунтується приготування сирів. У промисловому виробництві вершкового масла беруть участь мікроорганізми — молочнокислі бактерії, які забезпечують смак, аромат і структуру масла. Маргарин, позбавлений природного запаху, властивого вершковому маслу, ароматизують додаванням діацетилу — продукту життєдіяльності певних бактерій^[83]. Такий маргарин за смаковими якостями наближається до вершкового масла.

Для приготування їжі застосовують ряд хімічних способів, спрямованих на поліпшення якості харчових продуктів. Наприклад, для підвищення якості тіста замість дріжджів або кислого тіста застосовують різні порошки; пектинові препарати — в консервній промисловості; опромінення харчових продуктів ультрафіолетовим промінням — для посилення вітамінної дії (молоко, борошно тощо)^[83]; засолювання й копчення м'яса, м'ясних виробів й риби. Оскільки м'ясо і риба — продукти, які швидко псуються, то для продовження терміну зберігання цих продуктів — їх консервують також в'яленнями.

Консервування належить до біохімічних методів обробки продуктів. Квашенням консервують капусту, буряки, яблука, засолюванням — огірки, помідори, пряну зелень, солодкий стручковий перець, гриби; засолюванням і квашенням — кавуни^[35]. Овочі та фрукти також маринують, варять варення і повидло. Плоди сушать.

У продукти з технологічних міркувань, щоб зберегти й підвищити смак, подовжити термін зберігання, щоб продукти не змінили колір і консистенцію, зовнішній вигляд, — додають речовини — харчові добавки, для яких для використання в Європейському Союзі були введені Е-номери. Харчовими добавками можуть бути натуральні продукти або продукти/речовини, синтезовані («ідентичні натуральним» і штучні). Вони в більшості країн повинні вказуватися на упаковці в списку з позначкою «інгредієнти». Добавки, які додаються в продукти виробниками повинні бути наявними у так званому позитивному списку харчових добавок. Будь-які добавки, які не належать до цього списку, заборонені.

Середній житель Європи щорічно із їжею з'їдає понад 2,5 кг різних хімічних речовин, які надають харчовим продуктам свіжого вигляду, приємного запаху і продовжують строки їхнього зберігання^[85].

Тварини, зокрема люди, зазвичай розрізняють п'ять типів смаків: солодкий, кислий, солоний, гіркий та умамі. Різні смаки важливі для розрізнення корисної (поживної) їжі від тієї, що може містити шкідливі токсини^[86]. У міру еволюції тварин смаки продуктів, що дають найбільше енергії, набувають для них найприємнішого смаку, тоді як інші не приносять задоволення^[87]. Водночас люди можуть набути вподобань до деяких продуктів, що від початку мали для них відразливий смак^[86]. Вода, хоч і важлива для виживання, не має смаку^[88].

Від правильного режиму харчування залежить розумова і фізична працездатність людини, розвиток і ріст її організму, опірність захворюванням, а також можливість продовження життя. Під правильним режимом харчування слід розуміти не тільки кількість харчових продуктів, яка повинна споживатися людиною, але і якість їх, тобто достатній вміст у них необхідних для людини поживних речовин; нормальний режим харчування, раціональний розподіл їжі протягом дня, відповідна черговість страв, своєчасне споживання їжі й створення добрих умов для її споживання.

Безсистемне і нерегулярне харчування відбивається на здоров'ї та працездатності, порушує нормальну діяльність травного апарату і знижує засвоюваність страви. Необхідним є зазначення певних годин прийому їжі та дотримання їх, адже відомо, що травні залози починають виробляти соки на момент звичної години прийому їжі^[48].

Здорова людина повинна їсти не менше трьох разів на день. Добовий раціон за калорійністю розподіляють так:

Декілька важливих умов щодо правильного харчування та дотримання здорового способу життя:

• слід ретельно подрібнювати їжу в ротовій порожнині, доводити її до рідкого стану із допомогою слинних залоз та не запивати їжу рідиною^[53].
• між основними прийомами їжі бажано нічого не їсти^{[джерело?]}, крім фруктів чи пиття; Фрукти їсти в будь-який час, але не пізніше, ніж за годину до наступного прийому їжі^[53].
• помірність в їжі — не переїдати^[50][53]. Енергетична цінність страви повинна відповідати енергетичним затратам організму.
• в раціоні повинні бути присутні всі необхідні організму речовини, оскільки людині життєво необхідні всі складові харчування: повноцінні білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінерали. Наприклад, без м'яса може розвинутися дефіцит будівного матеріалу для тканин організму. При цьому порушується обмін речовин, виснажуються захисні сили, адже саме з повноцінних білків побудовані ферменти, гемоглобін й антитіла імунної системи. Бажано, щоб дві третини всієї білкової їжі складали білки тваринного походження^[50].
• харчуватися регулярно^[50].
• обов'язковим є щоденне фізичне навантаження, хоча б 1,5—2 години на день на свіжому повітрі^[53].

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

До основних теорій харчування відносяться:

• збалансоване харчування, згідно з теорією якого хімічна структура та енергетична цінність їжі повинні відповідати набору й активності ферментних систем, що сприяють асиміляції їжі, задовольняють потребу організму в різних речовинах і енергії.
• теорія адекватного харчування. Важливим в теорії є виділення не тільки поживних (нутрієнти), але й інших компонентів їжі, а також ролібаластних речовин та ендогенної мікрофлори.
• теорія оптимального харчування. Увага приділяється новим даним про роль мінорних компонентів їжі.

Існують такі види харчування, що базуються на наукових основах теорій збалансованого та адекватного харчування, пройшли глибокі наукові дослідження і мають широке застосування в профілактичній та клінічній медицині^[89]:

• медична дієта або лікувальна,
• профілактичне (превентивне),
• лікувально-профілактичне (ЛПП),
• функціональне,
• штучне (парентеральне, ентеральне або зондове),
• індивідуальне,
• здорове або оптимальне,
• оздоровче.

Окрім них, як в Україні, так і багатьох країнах світу, існують також альтернативні або нетрадиційні підходи до харчування або здорової, або хворої людини. Великій кількісті цих теорій та дієт дається назва за прізвищами їхніх розробників, а частина з них не має фахового відношення до медицини^[89].

Вегетаріанство — оздоровча система харчування, що базується на продуктах рослинного походження та передбачає певний спосіб життя.

Розрізняють наступні види вегетаріанського харчування:

• Веганство (або «старовегетаріанство») — суворе вегетаріанство, при якому дозволяється вживати лише рослинну їжу;
• Лактовегетаріанство — молочно-рослинна їжа, в якій, крім рослинної, дозволяється вживати молоко та молочні продукти;
• Лактоововегетаріанство — молочно-яєчно-рослинна їжа, що передбачає додатково до вищезгаданого вживати яйця птиці;
• Вітаріанізм (від. лат. «віта» — «життя») або сироїдіння — дозволяється лише сира вегетаріанська їжа, в той час як перші три види передбачають будь-які способи приготування, включаючи теплову обробку.

Харчування йогів — специфіка харчування, яку включає в себе філософію та практику йоги попри морально-етичні правила, фізичні та дихальні вправи, гігієну тіла. Специфіка харчування є близькою до лактовегетаріанства^[90].

Це дієтичне харчування було розроблено американським натуропатом Пітером Д'Адамо^[89]. Чотири дієти складені незалежно від віку, росту, ваги, стану здоров'я людини, наявності у неї захворювань, алергії на харчові продукти. Автор вважає, що для усього людства необхідні чотири дієти, і що харчування, відповідне групі крові, допоможе боротися з серйозними захворюваннями (рак та серцево-судинні захворювання); уникнути розповсюдження вірусних інфекцій; вивести з організму токсини та жири, що сприяють ожирінню; уповільнити процес руйнування клітин, що сприяє старінню.

Основні рекомендації Пітера Д'Адамо^[89]:

• для групи крові 0 (1) рекомендованою є їжа з високим вмістом білка (м'ясо птиці, риба), а також різноманітні фрукти та овочі. Заборонено бобові та молочні продукти, більшість зернових.
• для групи крові А (II) найсприятливішою є переважно вегетаріанська дієта з бобовими, зерновими, соєвими продуктами, овочами та фруктами, і з невеликою кількістю риби.
• для групи крові В (III) оптимальним харчуванням є кролятина, ягнятина, оленина, різні фрукти та овочі. Не рекомендується курятина.
• для групи крові AB (IV) дієтичне харчування складено з комбінації продуктів для груп A і В: переважно вегетаріанське з невеликою кількістю м'ясних та молочних продуктів.

Фахівці Науково-дослідного інституту харчування (Москва) вважають, що на сьогодні відсутні переконливі дані, що засвідчували б доцільність харчування відповідно до групи крові^[91].

В основу цієї дієти покладена американська система під назвою «Умови ефективності харчування, що застосовуються під час розробки раціону військових та астронавтів США». Тому цю дієту ще називають дієтою американських астронавтів. Існує велика кількість її варіантів, як і розробників, з яких найбільше відомі Аткінс, Агатстон, а також польський лікар-дієтолог Квасьневський^[89].

Основним принципом в «кремлівській дієті» є не кількість вжитих продуктів, а обмеження вуглеводів до 40 г на день, що вживаються разом з ними. Розробники цієї дієти вважають, що таке різке обмеження кількості вуглеводів, які надходять до організму у складі раціону, буде сприяти витратам енергії, що зберігається в жирових депо^[89]. В дієті рекомендується в необмежених кількостях вживати білкову їжу, відсутня заборона на вживання м'яса, риби, яєць, сиру, але існує заборона на продукти, що містять прості вуглеводи (дозволяється вживання овочів, що містять незначну кількість засвоюваних вуглеводів). Дієта досить популярна на Заході серед тих осіб, що мріють скинути вагу^{[джерело?]}. В дієті дозволяється вживання невеликої кількості алкогольних напоїв за умов, що він містить незначну кількість вуглеводів.

Протипоказанням до вживання «кремлівської дієти» є хронічні захворювання серцево-судинної системи, органів травлення, нирок, вагітність, годування грудьми, дитячий вік, окремі види ферментопатій (індивідуальна непереносимість певних харчових продуктів)^[89].

В цій дієті обмежуються продукти з високим вмістом жирів, вуглеводи зводяться до мінімуму, надається перевага продуктам, що містять велику кількість білків, виключаються солодкі, борошняні, картопляні страви, хліб, рис^[89]. Дозволяється вживати також олію, горіхи, овочі та фрукти з низьким вмістом вуглеводів. «Президентська» дієта має багато спільного з «кремлівською» дієтою: в обох дієтах надається перевага натуральним продуктам, дієти передбачають орієнтування на підрахунок кілокалорій спожитої їжі протягом дня в цілому, а не на окремо взятий продукт. Проте, ця дієта, порівняно з «кремлівською», не пропонує виключати з раціону овочі, фрукти й соки, а окремі її фази побудовані так, що в раціональних межах можна дозволити собі борошняні та солодкі страви й навіть алкогольні напої.

Протипоказанням до вживання цієї дієти, як і попередньої є хронічні захворювання органів травлення, нирок, серцево-судинної системи, окремі види ферментопатій, алергічні захворювання.

Роздільне харчування — вид дієтичного харчування, винайдений американським ученим Гербертом Шелтоном, що ґрунтується на окремому вживанні різних за хімічним складом продуктів під час прийому їжі^[89]. Теорія ґрунтується на тому, що одночасне надходження ліполітичних (що перетравлюють жири) і протеолітичних (що перетравлюють білки) соків може деколи несприятливо відбиватися на перетравлюванні вуглеводневої частини їжі^[92]. При такому харчуванні в травленні беруть участь переважно ферменти, які виділяються травними залозами, а кишкові мікроорганізми та їхні ферменти — лише в дуже малій мірі. За Шелтоном, при цьому уповільнюються гнилісні процеси в кишечнику, що виключає утворення токсичних речовин, а відповідно, і самоотруєння (автоінтоксикацію)^[92].

Метод харчування обґрунтовується тим, що за умов, коли харчові продукти не змішуються, їхнє перетравлювання в шлунку оптимізується, і тому до товстої кишки не потрапляє неперетравлена їжа.

Необхідність роздільного вживання білкової та крохмальної їжі пояснюється тим, що кількісний і якісний склад шлункового соку різний для цих видів їжі й, отже, їхнє поєднання порушує процес травлення в шлунку. Тому не можна їсти одночасно м'ясо з картоплею, хліб з сиром і т. д. Роздільне вживання кислих і крохмалистих продуктів базується на тому, що органічні кислоти руйнують амілазу слини, необхідну для початкового гідролізу крохмалю в ротовій порожнині. У зв'язку з цим не рекомендується одночасне вживання томатів з картоплею або хлібом, а кислі фрукти та цитрусові слід їсти за 30 хвилин до вживання інших продуктів^{[джерело?]}.

Метод роздільного харчування з погляду фізіолого-гігієнічних, біохімічних аспектів, має позитивні та негативні сторони. Оскільки несумісних, з точки зору перетравлювання, продуктів практично немає, то доцільність використання методу роздільного харчування для практично здорових людей і тих, у кого відсутня патологія органів травлення, не є науково обґрунтованою^[89][90].

У методі роздільного харчування прийнятними рекомендаціями є те, що при захворюваннях органів травлення (хронічний гастрит із секреторною недостатністю, хронічний рецидивуючий панкреатит тощо) роздільне харчування може давати позитивний ефект у частини хворих^{[джерело?]}; цей метод може бути корисним в діагностиці та лікуванні хворих на харчову алергію або при індивідуальній непереносимості певних харчових продуктів^{[89][перевірити]}.

У багатьох релігіях світу накладені ті чи інші обмеження і заборони (табу) на прийняття в їжу тих чи інших продуктів і напоїв, які являють періодичну або постійну заборону на вживання певних продуктів, пости, правила приготування їжі тощо.

Більшість релігій та філософій говорять про «духовну їжу» у її найважливішому значенні у вдосконаленні особистості, її гармонійного розвитку. Це поняття відомо під різними термінами в традиційних релігіях різних народів: прана в індуїзмі та буддизмі, ці в китайській філософії, амброзія в античній релігії тощо.

Старозавітна біблійна дієтетика ділить їжу на дозволену (кошерну) та недозволену (трефну)^[93].

Юдейські, християнські та мусульманські закони харчування вимагають видалення крові зі свіжого м'яса убитих тварин.

Більшість продуктів харчування традиційно отримується завдяки сільському господарству. Зі зростанням занепокоєння методами сучасного індустріального аграрного виробництва, спостерігається тенденція до сталого ведення сільгосподарства. Цей підхід, частково підживлений споживчим попитом, заохочує біорізноманіття, місцеву самодостатність та органічне виробництво^[94]. Основними чинниками впливу на виробництво харчових продуктів є міжнародні організації (наприклад, Світова організація торгівлі та Спільна сільськогосподарська політика ЄС), національна урядова політика, а також війна^[95]:53–91.

Данія займає перше місце в світі по виробництву продуктів харчування на душу населення^[96].

В Україні, на харчові продукти витрачається майже 80 % сукупного доходу сім'ї, в той час як в країнах Європи — 15 %, Польщі — 30 %, а в США — 10 %^[97][98] (за іншими даними: у США — 11 %^[99]). У Канаді цей показник становить 12 %, Великій Британії, Нідерландах — 14, Люксембурзі та Австралії — 16 %. У 2009 р. одним жителем України на споживання в середньому витрачено 65 % сукупних витрат сім'ї^[99].

Лише в окремих державах ситуація подібна до нашої: в Гондурасі на харчування витрачається 41 % середнього доходу, у Венесуелі — 42, Шрі-Ланці — 44, на Філіппінах — 51, в Індії — 53 і Судані — 63 %^[99].

Відповідно до існуючих міжнародних норм, країни де більше половини доходу витрачається на харчові продукти віднесені до числа «бідних»^[97][100].

Хліб і картопля є товарами нижчої споживчої цінності, тобто такими товарами, споживання яких зростає зі зменшенням доходів^[101]. В економічній теорії значне споживання хліба та картоплі свідчить про те, що у людей немає грошей купувати якісніші харчові продукти^[98][101].

Продовольча безпека провідними країнами світу розглядається як важлива умова внутрішньої соціальної й політичної стабільності та її зовнішньої економічної незалежності^[100]. Такий підхід забезпечує стабілізацію виробництва продовольчих товарів і сприяє їхньому споживанню населенням згідно з науково обґрунтованими нормами:

У наборі продуктів українців переважають і значно перевищують раціональну норму картопля, хліб і хлібопродукти. Порушення раціону харчування значною мірою активізує ряд захворювань, особливо системи кровообігу^[33].

Середня енергетична цінність продуктів добового раціону на людину в розвинутих країнах є вищою, ніж в Україні. Якщо у США цей показник дорівнює 3800 ккал, а у Канаді — 3590, то у Польщі — 3400, Росії — 3054 ккал, а в Україні — всього 2910 ккал, що зумовлено вищим споживанням хлібобулочних продуктів і картоплі замість споживання інших компонент продовольчого кошика — м'ясних і молочних продуктів^[103].

За загальною калорійністю раціон громадян США у середньому перевищує аналогічний показник в Україні на 43 %, а за споживанням продуктів тваринного походження — майже у 2,5 раза. У 10 млн українців енергетична цінність харчування нижча 2100 ккал, що, за визначенням спеціалістів ВОЗ, є порогом бідності^[51]. За дослідженнями світового банку третина громадян України (це майже 16 мільйонів) перебуває за межею бідності^{[джерело?]}. За даними Державного комітету статистики України в розрахунку на душу населення енергетична цінність добового раціону у 2010 році по країні становила 2993 ккал, що на 8,3 % нижче фізіологічної норми споживання (3200 ккал), у тому числі рослинного походження — 2124 ккал і тваринного — 809 ккал^[98].

Крім того, у населення України спостерігається так званий «прихований голод» за рахунок дефіциту в харчовому раціоні мікронутрієнтів: вітамінів, особливо антиоксидантного ряду (A, E, C), макро- і мікроелементів (йоду, заліза, кальцію, фтору, селену)^[53].

Тривала відсутність у раціоні будь-якої групи продуктів призводить до порушення обміну речовин і діяльності різних органів і систем.

Право на харчування є правом людини, юридично закріпленим у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, визнаючи «право на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування», а також «фундаментальні права на свободу від голоду». Цей багатосторонній договір є частиною Міжнародного білля про права людини, поряд із Загальною декларацією прав людини та Міжнародним пактом про громадянські й політичні права, в тому числі останнього першого і другого Факультативного протоколу^[104].

У ст. 48 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло^[105].

Продовольча безпека — спроможність держави гарантувати задоволення потреб у харчових продуктах на рівні, необхідному для нормальної життєдіяльності населення. Завдяки розв'язанню продовольчої проблеми досягається сталий соціально-економічний розвиток, відтворювальний процес людства. Продовольча незалежність держави забезпечується тоді, якщо частка власного виробництва найважливіших харчових продуктів в щорічному загальному обсязі їхнього споживання становить не менш як 80 %^[106].

Допустимі частки імпорту в ресурсах найважливіших продовольчих товарів мають бути диференційовані залежно від можливостей їхнього виробництва в державі. Продовольча безпека держави гарантована тоді, коли нарощується виробництво харчових продуктів, поліпшується їхня якість і збалансованість за поживними елементами, коли необхідна доступність продовольчих ресурсів для кожної людини є пріоритетною в економічному й соціальному розвитку країни.

Частка України у світовому виробництві зерна у 2010 році становила 1,7 % картоплі 6 %, овочів 0,9 %, м'яса 0,7 %^[98].

В Україні спостерігається тенденція до погіршення рівня продовольчої безпеки. Україна втрачає свої позиції на світовому ринку і перетворюється в імпортера продовольства^[98].

В Україні створюється ситуація, коли відбувається хронічний підрив продовольчої безпеки — країна не може виробляти достатню кількість продовольства і не в змозі закупити його на зовнішньому ринку внаслідок низького рівня своїх валютних ресурсів^[107].

Зниження рівня продовольчого споживання у кількісному і якісному вимірах є однією з причин зменшення природного приросту населення і тривалості його життя^[98].

За офіційними прогнозами ООН, до 2050 року в Україні очікують одне серед найбільших скорочень населення у світі — на 18 мільйонів осіб^[108]. Тенденція до зменшення кількості українців стабільна. Одним з основних чинників, що впливають на смертність, спеціалісти вважають неякісне харчування з раннього віку^[108].

Розповсюдженою у світовій практиці моделлю управління безпечністю харчових продуктів є система, яка заснована на принципах HACCP. У багатьох країнах світу на цих засадах розроблено відповідні національні стандарти, що містять вимоги до систем безпеки харчових продуктів. Впровадження систем HACCP є обов'язковим для всіх підприємств харчової промисловості в країнах Європейського союзу, США та Канади^[109].

Найвідоміші у країнах ЄС стандарти на харчові продукти:

В Україні згідно з вимогами IFS з постачальниками працюють торгівельні мережі Метро та Real. Понад 80 тисяч виробників із 80 країн світу, в тому числі з України, мають сертифікат GlobalGAP^[110].

Згідно з вимогами СОТ, всі стандарти є добровільними до виконання і засновані на документі Codex Alimentarius як на найменшому комплексі вимог, що передбачає можливість їхнього розширення та деталізації^[110]. Право ж вибору стандартів (одного чи декількох), відповідно до яких сертифікується система безпечності, залишається за виробником харчових продуктів залежно від регіону реалізації продукції, специфіки стандарту, вимог законодавства й споживачів, економічного ефекту, витрат на розробку, впровадження, сертифікацію та підтвердження й сприяє зростанню комерційних вигод за рахунок створення конкурентних переваг товару.

Ігнорування європейських і міжнародних вимог у сфері безпечності товарів може стати нездоланним технічним бар'єром для їхнього експорту.

В сучасних умовах виробництва та реалізації товарної продукції споживач повинен отримати максимально повну інформацію про товар, лише розглянувши упаковку та етикетку, а також повинен вміти визначати харчові продукти, виявляти відповідності до вимог їхніх характеристик, указаних при маркуванні, у супровідних документах чи в інших засобах інформації. Зокрема, продукт повинен класифікуватися за розділом й групою та цифровим кодом щодо належної номенклатури відповідно до Гармонізованої системи опису та кодування товарів^[111].

В Україні відсутні чіткі єдині вимоги до інформації (маркування) ідентифікації продукції, тому більшість країн у світі не визнають українську систему регулювання безпечності харчових продуктів, оскільки вона станом на 2011 рік все ще не відповідає вимогам Світової організації торгівлі^[112].

За даними Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, в Україні близько 80 % харчової продукції фальсифіковано за одним або кількома показниками^[85]. Найпоширенішим способом підробки є асортиментна фальсифікація, яка здійснюється шляхом повної або часткової заміни харчового продукту його замінником іншого виду або найменування зі збереженням подібності однієї або кількох його характерних ознак^[85]. Суть її полягає в частковій заміні водою чи додаванні до харчового продукту низькоякісного замінника та повна заміна натурального продукту сурогатом; заміна вершкового масла на маргарин в тортах та тістечках, що забороняється законодавством, додавання до борошна та крохмалю крейди, гіпсу, вапна, золи, до молока — крейди та соди^[85]. Відбувається заміна продукту вищого ґатунку більш низьким. Поширеними способами фальсифікації є використання добавок, які імітують покращення якості, а також пересортування, кількісна фальсифікація (недоваження або недомірювання).

Використовувані замінники бувають харчовими (дешевші, меншої цінності харчові продукти, але подібні до натуральних за однією або кількома ознаками) і нехарчовими.

Розповсюджена фальсифікація продуктів на основі рослинних жирів (шоколад, оливкова, горіхова, гарбузова олії, ароматичні олії тощо), а фальсифікація вершкового масла і продуктів переробки коров'ячого молока (вершки, сметана, сир, згущене і сухе молоко, морозиво та інші продукти) поширена ще більше^[113][114]. Склад спредів може не відповідати нормативній документації за вмістом молочного жиру, оскільки спреди фальсифікують додаванням більшої кількості рослинних жирів^[113].

Найбільш достовірними показниками, що характеризують якість жироолійної продукції, є склад стеринової фракції^{[115][116][117][118][119]}, жирно-кислотний і тригліцеридний склад^{[120][121][122][123][124][125][126]}.

Основними суб'єктами здійснення права на захист прав споживачів в Україні є:

• Органи місцевого самоврядування;
• Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів;
• Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації і його територіальні органи;
• Громадські об'єднання з питань захисту прав споживачів;
• Верховний Суд України та інші суди загальної юрисдикції.

В Україні діють державні стандарти України (ДСТУ), міждержавні стандарти (ГОСТи) та технічні умови України (ТУУ). Основна кількість цих прийнятих в Україні стандартів — це нормативи на харчову продукцію. Великий обсяг харчових продуктів з використанням інноваційних технологій та оригінальних рецептур виготовляють за технічними умовами України (ТУУ), які порівняно з ДСТУ мають обмежену сферу застосування. Право власності на ТУУ належить суб'єктам господарювання. Більшість виготовленої продукції за ТУУ не відповідає законодавчо закріпленим вимогам до якісних показників продукції — через певний час, після внесення змін до законів та стандартів, власник вчасно не виправляє ТУУ, і, як результат, вони втрачають узгодженість з окремими чинними нормами та правилами. Трапляється так, що на один і той же вид товарів приймають крім стандартів ще й десятки чи сотні ТУУ (на ковбаси та ковбасні вироби розроблено близько 1000 ТУУ, на м'ясні консерви — 200, м'ясні напівфабрикати — понад 300, пельмені — 160, кав'яр лососевих риб — 50, на сири тверді — понад 350, кефіри, йогурти, масло вершкове та сметану — по 40—60, молоко — понад 120)^[127].

Міжнародна нормативна база за основними групами харчових продуктів та продукції їхньої переробки: молоко, м'ясо, риба та морепродукти, зерно, овочі, фрукти щодо перевірки та контролю безпечності та якості продовольства містить у собі міжнародні стандарти ISO, нормативи EN.

Позбавлення їжі призводить до виснаження і в кінцевому підсумку голоду. Це часто пов'язано з масовим голодом, який передбачає відсутність їжі в цілих громад. Це може мати широкий руйнівний вплив на здоров'я людини та смертності. Нормування іноді використовується для роздачі їжі в часи дефіциту, особливо під час війни.

Голод є важливою міжнародною проблемою. Близько 815 мільйонів людей недоїдають, і понад 16 000 дітей вмирають в день від голоду з причин, пов'язаних з позбавленням їжі^[128].

За даними експертів ООН, через недоїдання, тобто напівголодне існування, щороку передчасно помирає близько 50 млн людей. Найважчий стан із забезпеченням продовольством населення склався у 40 найбільших країнах світу, що належать до так званої «зони голоду», яка охоплює екваторіальну частину Африки й Південно-Східну Азію. Не можна виключити з цього й бідні соціальні прошарки середньо- й навіть високорозвинутих груп країн^[129].

В Україні у минулому столітті було кілька періодів голоду і недоїдання. Основними стравами в усіх соціальних прошарках українського села 1920–х років, як свідчать сучасники, були: пісний борщ (без м'яса), картопля (смажена, «в мундирах», пюре), у великі свята м'ясні страви^[130].

Міжнародні зусилля щодо розподілу продовольства серед найбільш нужденних країн часто координується Всесвітньою продовольчою Програмою.

З 1989 у США фінансується 16 державних програм продовольчої підтримки малозабезпечених верств населення^[131].

• Програма допомоги у додатковому харчуванні — федеральна соціальна програма у США історично і широко відома як «Програма продовольчих талонів» — програма фінансової допомоги для придбання харчових продуктів людям і сім'ям з низьким або нульовим доходом, що проживають в країні^[132].
• Спеціальна додаткова програма харчування для жінок, немовлят та дітей (WIC).
• Харчування для дітей і дорослих Програма по догляду (CACFP)
• Національна програма шкільних сніданків і обідів (NSLP). У США обіди субсидуються NSLP майже повсюдно в державних школах. Програма діє з 1946 року.
• Програма шкільних сніданків (SBP)
• Спеціальна молочна програма (SMP)
• Програма заохочення купівлі харчових продуктів на фермерському ринку (FMNP)
• Програма розподілу продовольства в індіанських резерваціях (FDPIR)
• Програма продовольчої допомоги Пуерто-Рико (NAP)
• Програма продовольчої допомоги у випадку стихійних лих (FADR)

Статистичний європеєць викидає протягом року 179 кілограмів харчів^[133]. За підрахунками експертів ради збереження природних ресурсів щороку у США викидають їжі на суму 165 мільярдів доларів^[134]. Щороку, приблизно 40 % придатних для споживання харчів вироблених у США опиняється на звалищах^[134].

Згідно з даними досліджень, у 3—35 % людей зустрічаються прояви харчової алергії, водночас доведена харчова алергія, підтверджена відповідними імунологічними дослідженнями, спостерігається в 1—4 % випадків^[135]. За даними інших досліджень, у дітей поширеність алергічних реакцій і захворювань становить 15—20 %, харчової гіперчутливості або харчової алергії у дітей на першому році життя — 6—8 % і їхня кількість продовжує збільшуватися, попри суттєве покращення методів профілактики та лікування^{[136][137][138]}.

У США, протягом 2007 р. симптоми харчової алергії були зареєстровані більше ніж у 3 мільйонів дітей віком до 18 років, і її поширеність протягом 10 років збільшилась на 18 %^[139].

Певну роль у розвитку алергічних захворювань відіграє генетична схильність^{[джерело?]}.

У дітей стрімке збільшення поширеності алергічних захворювань пов'язують зі змінами навколишнього середовища, способу життя і харчування, збільшенням алергенного навантаження на дитячий організм^[140].

Основною харчовою проблемою у дітей раннього віку є алергія на білок коров'ячого молока. Поширеність алергічних реакцій на цей білок у дітей раннього віку, за даними літератури, становить від 2 до 7,5 %^[141], симптоми, які можна віднести до непереносимості білка коров'ячого молока, спостерігаються в 5—15 % дітей раннього віку^[142].

Харчове отруєння — захворювання, спричинене токсином, який продукується мікроорганізмом, що розвивається в продуктах. Щороку Міністерство охорони здоров'я України реєструє майже 1500 випадків харчових отруєнь, 70 % з яких спричинені споживанням продуктів промислового виробництва невідповідної якості^[143].

Харчовими інфекціями є захворювання, при яких харчовий продукт є лише носієм патогенних мікроорганізмів.

Непереносимість їжі — шкідливі неалергійні фізіологічні реакції пов'язані з певною їжею

Камбоджійці та філіппінці вживають качині яйця із 19—20-денними зародками, в яких проглядаються сформовані дзьоб і кістки. Страва вважається делікатесом. Назва страви — балут.

До складу українського й київського борщів входить до 20 видів продуктів, селянського, полтавського та зеленого українського — до 18, чернігівського — 16, борщу з карасями — 17^[83]. Під час приготування борщів застосовують не лише процес варіння, а й підсмажування, тушкування. Продукти ряду м'ясних і рибних страв також проходять комбіновану теплову обробку.

Багато страв української кухні готують у фаршированому або шпигованому виді. Особливо смачні й корисні комбіновані страви з м'яса та овочів — голубці з м'ясом, волинські крученики, яловичина шпигована з буряками тощо.

Багата українська народна кухня стравами й різноманітними виробами з борошна, найпоширенішими з них є вареники, галушки, млинці, гречаники.

Значну кількість страв готують з молока й сиру — супи, бабки, сирники, млинчики з сиром.

Визначною рисою української кухні є комбінована теплова обробка продуктів. Вона полягає в тому, що сирий продукт тваринного або рослинного походження спочатку піддається легкому обсмажуванню і відносно швидкому пасеруванню, і тільки після цього — більш тривалій тепловій обробці — варінню, запіканню або тушкуванню. З цими особливостями приготування українських страв здавна пов'язані й особливості українського посуду — казанки для варіння, сковороди для смаження — глибокі й напівглибокі, невисокий глиняний посуд для подальшого напівтушкування — різного роду глечики, миски, чашки, макітри.

З технологічних прийомів готування їжі виділяють шаткування, січення та інші способи подрібнення їжі, зокрема м'яса. Звідси наявність в українській кухні різних рулетів (завиванців), запіканок, кручеників з м'ясним фаршем і січеників.

У письменників XIX ст. їжа часто виступала предметом опису (І. Котляревський «Енеїда»), а інколи й назвою твору: «Пархомове снідання» Г. Квітки-Основ'яненка; Ю. Федькович у своїй літературній казці «Від чого море солоне» зобразив не саму їжу, а всі ті предмети побуту, які її стосуються; М. Черемшина в оповіданні «За мачуху молоденьку…» звертається до розгорнутого описання українських національних страв, які споживали на весіллі^[144].

Найдорожчий у світі горіх — макадамія. Колись вона була основним харчовим продуктомавстралійських аборигенів. Через складності з розведенням і збиранням делікатесу його виробляють не більше 40 тонн на рік. Вартість одного кілограма макадамії перевищує $30 американських доларів.

Найдорожче у світі м'ясо — японська мармурова яловичина. 200 грамів філе коштує в Європі понад $100 американських доларів. Деякі особливо ніжні шматочки продають і за тисячу.

Найдорожча пряність у світі — шафран. Для отримання 0,5 кг сировини потрібно 225 000 приймочок. Один кілограм справжнього шафрану коштує близько 6 тисяч американських доларів.

Найдорожчий гриб у світі — білий трюфель. На нього немає точної ціни, тому що кожен великий гриб продається з аукціону. У 2007 році три гонконзькі магнати навскладки придбали 750 г гриба за 209 тисяч американських доларів.

Найдорожчий кав'яр у світі — «Алмас», ікра білуги-альбіноса, що імпортується з Ірану. 100 г кав'яру у бляшанці з чистого золота, коштуватимуть покупцеві приблизно 2 тисячі американських доларів.

Найдорожчий у світі шоколад англ. Chocopologie by Knipschildt виготовляється в США. Фунт (453 грами) цього шоколаду коштує 2600 американських доларів.

Найдорожчий десерт у світі подають у нью-йоркському ресторані «Serendipity 3». Морозиво, прикрашене їстівним золотом, подається в келиху, прикрашеному золотою облямівкою з діамантами, із золотою ложечкою, також з діамантами. Коштує 25 тисяч американських доларів. Порожній посуд клієнт може забрати з собою.

Найдорожчий омлет у світі, вартістю $1000 американських доларів, можна скуштувати в ресторані нью-йоркського готелю англ. Le Parker Meridien. Крім власне яєць, в омлеті присутні цілі лобстери і кав'яр севрюги.

Найдорожчу у світі піцу Louis XIII пропонує італійський кухар Ренато Віола. Коштує вона €8300 євро. До її складу входять моцарела, три різновиди кав'яру, червоний лангуст, креветки і омар.

Найдорожча картопля La Bonnotte. За переказом, її вивів верховний бог інків Інті. Картопля настільки ніжна, що збирати її можна тільки вручну. Коштує приблизно 500 євро за кілограм.

Один з найдорожчих сортів кави у світі «Kopi Luwak». Виробляють на Східній Яві, неподалік від індонезійського міста Сурабая. Цю каву виготовляють за допомогою пальмових цивет — невеликих деревних звірів, що поїдають плоди кавових дерев. Плоди не перетравлюються у шлунково-кишковому тракті тварини й виходять разом з екскрементами. Після цього готові плоди промивають, сушать і злегка обсмажують. Вважається, що отримана кава має тонкий аромат, а ферменти шлунку цивети надають їй особливо м'якого смаку. Роздрібна ціна за фунт такої кави міниться від $ 100 до $ 600. Щороку на ринок потрапляє всього лише близько 1000 фунтів. У «Heritage Tea Rooms», невеликій кав'ярні біля австралійського міста Таунсвіль, цей сорт кави подають за $ 50 австралійських доларів за чашку, що становить близько $ 33 доларів США^[145].

• «До їжі — вовк, а до діла — заєць».
• «Гірко зробиш — солодко з'їси»
• «Життя без праці, як часник без хліба»
• «Хто в літі гайнує, той в зимі голодує»
• «Не той бідний, хто хліба не має, а той, хто душі»^[146]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Їжа

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Їжа

• Довідник товарознавця. Продовольчі товари: навч. посіб. / [С. В. Князь, А. Г. Загородній, М. В. Римар та ін.] ; за ред. С. В. Князя. — Львів: Львівська політехніка, 2018. — 684 с. — ISBN 966-941-227-0.
• Домарецький В.А., Остапчук М.Б., Українець А.І. Технологія харчових продуктів / За ред. д-ра техн. наук проф. А.І.Українця. — Київ : НУХТ, 2003. — ISBN 966-612-027-5.
• Дорохіна М.О., Капліна Т.В. Технологія продукції харчування у таблицях і схемах. — Київ : Кондор, 2010. — ISBN 978-966-357-148-1.
• Павлоцька Л.Ф., Дуденко Н.В., Димитрієвич Л.Р. Основи фізіології, гігієни харчування та проблеми безпеки харчових продуктів. — Суми : Університетська книга, 2007. — ISBN 978-966-680-347-7.
• Старовойт Л. Я., Косовенко М. С., Смирнова Ж. М. Кулінарія. — К.: Вища школа, 1992. — 269 с.
• Товарознавство харчових продуктів функціонального призначення: навч. посіб. / І. В. Сирохман, В. М. Завгородня ; М-во освіти і науки України, Львів. комерц. акад. − К. : Центр учб. л-ри, 2009. − 543 с. − Бібліогр. : с. 528−539 (254 назви). − ISBN 978-966-364-803-3.
• Шалімов С. А., Шадура О. А. Сучасна українська кухня. — 4-те вид., стереотип. — К.:Техніка, 1981. — 271 с.

• Їжа // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
• Продукти харчування [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 2 : М — Я. — С. 304. — 536 с. — ISBN 978-617-7094-10-3.
• Стандарти харчової безпеки HACCP (ХАССП)
• Взаємодія ліків та їжі [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
• Харчова непереносимість [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія