село Стрілки
Герб Стрілок (Самбірський район) Прапор Стрілок (Самбірський район)
Біля залізничної станції
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Самбірський район
Тер. громада	Стрілківська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA46080170010037904
Основні дані
Засноване	1437
Населення	2375
Площа	3,124 км²
Густота населення	760,24 осіб/км²
Поштовий індекс	82092
Телефонний код	+380 3238
Географічні дані
Географічні координати	49°19′35″ пн. ш. 22°58′18″ сх. д. / 49.32639° пн. ш. 22.97167° сх. д. / 49.32639; 22.97167
Середня висота над рівнем моря	408 м
Водойми	р. Дністер, Топільниця
Відстань до обласного центру	100 км
Відстань до районного центру	36 км
Найближча залізнична станція	Стрілки
Місцева влада
Адреса ради	с. Стрілки
Карта
Стрілки
Стрілки
Мапа
Стрілки у Вікісховищі

Стрі́лки — село в Україні, адміністративний центр Стрілківської сільської громади Самбірського району Львівської області, у Карпатах, на березі річки Дністер. Стрілківська сільська громада об'єднує 21 село.

Населення становить 2375 осіб (у 1921 році проживало близько 1430 осіб).

Станом на 2021 рік за офіційними даними чисельність населення 2175 осіб, з них доросле населення -1587 осіб^[1].

У селі річка Оленка впадає у Дністер.

Археологічні дослідження в 90-х рр. ХХ ст. свідчать, що землі с. Стрілки були притулком людської цивілізації з дуже давніх часів. Вже при в'їзді в село з боку Верхнього Лужка на південь від залізничної колії, на правому березі річки Топільчанки (правий доплив Дністра), на висоті 8-10 м над рівнем заплави виявлено поселення доби бронзи (кінець ІІІ — початок I тисячоліття до н. е.). А на північно-східній околиці села, за 0,5 км у цьому ж напрямку від школи-інтернату, у місці, де протікає струмок Оленка, на його правому березі - поселення культури франкійського гальштату^[2].

Відоме з 1437 р. Колись на лівому березі Дністра (зараз там хутір Млини) стояла дерев'яно-земляна фортеця^[3].

У ХІХ столітті селище мало власну символіку: печатку з зображенням двох людських постатей - лицаря, що націляється з рушниці в татарина, який ховається за щитом. Відома дослідниця З. Стшетельська-Гринбергова з цього приводу зазначала: "Постаті на цій печатці мають старожитні риси в убранні... Головний убір однієї з них досить виразний - такий, який використовували татари".

У 1877 р. в селі було 1 водяний тартак (tartów wodnych), 1 з пилою (gatrów) і 1 з пилою звичайною (pił zwyczajnych), які виготовляли 560 м. куб (mt. kub.) дощок і брусів за ціною 3 золотих ринських за м. куб.^[4]

З 1894 році в Стрілках була школа з українською мовою викладання.

Тепер місцева школа названа іменем Михайла Вербицького — українського композитора, хорового диригента, священика УГКЦ, громадського діяча, автора музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

У 1831 році перемиський єпископ Іван Снігурський, опіку о. М. Вербицького, та багато перемиських гімназистів і семінаристів захворіли на холеру. Рятуючись від пошесті, гімназійний друг Михайла Вербицького Іван Хризостом Сінкевич (саме він навчив згодом Вербицького гри на гітарі) виїхав на 4 місяці в село Стрілки до свого дядька, священика старо-самбірського деканату отця Михайла Заготинського, який заразився і невдовзі помер.^[5]

Станом на 1904 рік громада Стрілки (з присілками Лисиця і Млини) мала 4580 мешканців.

У 1905 році через село проклали залізничну колію, яка з'єднувала Львів з Ужгородом.

УРЕ згадує про страйки робітників деревообробних підприємств 1935-36 рр.

У 1944 році тут проходила лінія фронту, село було повністю спалене: залишилося тільки дві хати. Церкву теж зачепив мінометний снаряд: були пошкоджені двері. Й ще дотепер є знаки від цих осколків. Осколком була пошкоджена ікона святого Євстахія і старий Служебник. Старі метрикальні книги не збереглися – їх забрали до архівів^[6].

У 1940-1941 та 1949-1959 було центром Стрілківського району.

Поблизу села відбувся бій УПА.

1 травня 1949 р. о 21 год. підвідділ Х. в повному складі під командою чотового ст. віст. Ч. зробив наскок на стрибків і спецгрупу МВД в с. Волосянка Велика, район Стрілки, обл. Дрогобич. Ворожі сили — 6 "стрибків" під командою ст. лейтенанта. Д.

...

Ворожі втрати: 5 вбитих, 2 ранених. Убиті — ст. лейтенант, З рядових емведистів і командант стрибків комсомолець-аґент. В повстанців втрат не було. Здобуто один кріс і 150 штук амуніції^[7]

У час національно-визвольної боротьби 40—50-х років у селі Стрілках була широко розгалужена підпільна мережа загонів УПА. Вони діяли по цілій окрузі як проти німецьких, так і проти радянських окупантів. До УПА тоді зголошувались сотні місцевих юнаків, а хто був не в змозі іти до лісу, чим могли допомагали повстанцям. Але боротьба була нерівною і багато наших співвітчизників потрапили до рук енкаведистів. Старожили розповідають, що на місці, де зараз розташована селищна рада, було відділення НКВД. Тут проводили допити, катування, розстріли, а трупи загиблих повстанців скидали у криницю. Часто траплялось і так, що тіла звозили до залізничної колії і там закопували. Лише уночі родичі приходили на упізнання жертв і ховали своїх рідних.

20. 5. 1949 о 21 год. перша група пвд під к-дою хор. О. зробила засідку на автомашини, що везли большевицьких головачів-делеґатів, які приїхали на контролю пограничних районів та поверталися з наради в м. Турка. Засідку зроблено в самому райцентрі Стрілки. Опис засідки: 19. 5. 1949 р. к-р відтинку зробив відправу з пвд. Маючи дані, що в терені районів Турка, Стрілки, Старий Самбір вздовж шляху та обабіч його в лісах переводить облави та чистку терену якийсь полк МҐБ з Дрогобича, к-р відтинка прийшов до висновку, що шляхом напевно будуть переїжджати якісь большевицькі достойники, бо облави переводить спеціяльно висланий з Дрогобича полковник МҐБ і то виключно обабіч шляху. В додатку донесено, що в напрямі м. Турка поїхали якісь головачі в лімузині під охороною трьох автомашин, нагружених спецбоївками. Хор. О. дістає наказ за будь-яку ціну підсунутися в райцентр із свосю групою та вечором 20. 5. обстріляти під світлом ракет лімузину, що повертатиме під охороною трьох автомашин емведистів. Рівно ж дістає наказ ст. віст. К. із своєю групою залізти в багно та маленькі кущики при самому шляху між сс. Головецьке-Гвоздець і ждати тільки на лімузину, а більш нікого не зачіпати. 20. 5. хор О. із своїм з’єднанням пересидів в лісі, а коли стало смеркати, помимо великого руху на шляху і приявности большевицьких груп в лісі та на шляху, підсунувся в маленькі корчики біля шляху самого райцентру Стрілки, де заляг, ожидаючи ворога. Не минуло 10 хвилин, як на шляху показалася перша грузова автомашина, на якій була орхестра і спецбоївка силою ЗО людей. У віддалі 15 м. першої машини, над’їхала друга грузова машина, навантажена большевиками. Відтак за нею їхала свобідно лімузина, в ній кількох череватих старшин в уніформах і цивільних одягах. За цією машиною їхала четверта грузова машина, також навантажена большевиками. Коли хор. О. дав наказ вистрілити ракети і відкрити вогонь тільки по лімузині, вся зброя заграла барабанним вогнем. Всіх головачів побито, лімузина заїхала в рів і з неї почав куритися дим. Коли ця вже була готова, хор. О. дав наказ відкрити вогонь по другій машині і бігцем відступати. Ворог був так перестрашений несподіваним ударом в райцентрі, що бандити з першої і другої машини стали панічно втікати в район в напрямі будинку МҐБ, інші залягли в ровах та віддали кілька черг з автоматів. Тільки пвд вийшов на гору, а вже на місці засідки з’явилися три танкетки, одна з райцентру Стрілки, друга з райцентру Старий Самбір, а третя та, що приїхала була із згаданими головачами і ждала в райцентрі Стрілки. Ворожі втрати: 18 вбитих і невідоме число поранених. Між убитими делегати з Москви і Києва, що приїхали на контролю пограничних районів (в міжчасі до м. Турка від сторони Славська приїздив також зрадник Гречуха з Києва, який, однак, через Стрілки не поверстався). Ворожі сили около 100 людей. Постанці втрат не мали. На підставі розвідки, переведеної після тієї засідки, чотирьох убитих забрано до Києва. Ворог свої втрати так законспірував, що помимо зусиль розвідки, хто впав, не вдалося цього ствердити. Те, що ворог поніс втрати, підслухали в райкомпартії, а на місці засідки залишились купи пороху, вимішаного з кров’ю, повно ґудзиків та подіравлені дві автомашини. Пвд стріляв з віддалі ЗО метрів. Після засідки ніччю, а потім в день ворог переводив великі облави при співучасті сил, що під’їхали з мм. Самбора і Турки.^[8]

З 1940 по 1951 по. в селі служив греко-католицький священик о. Юрій Савчук, який був арештований. Помер 1983 р., похований на місцевому кладовищі.

Сільраді підпорядковувалося село Лопушанка-Хомина.

У 1963 р. в селі створили підприємство по виробництву меблів, працювали маслозавод, механізована хлібопекарня потужністю 125 тонн продукції на добу. Також розміщений відділок Стрілківського радгоспу. Відділок має тисячу га земельних угідь і вирощує льон і картоплю. Є лісопильний цех і млин.

В селі працювали середня школа-інтернат, Будинок культури і клуб, бібліотека, історико-краєзнавчий музей, на громадських засадах - кабінет політичної освіти. Функціонувала дільнична лікарня на 75 ліжок, аптека.^[9]

У 1992 році, за ініціативи жителя села, активного громадського діяча, Михайла Гаврилика, на березі річки проводились розкопки та вилучено 138 останків людських жертв комуністичного режиму та перезахоронено в центрі села біля вокзалу. Із великої кількості останків, бабця з сусіднього села опізнала свого сина, в якого руки та ноги були скручені колючим дротом та кувалдою проломаний череп.

У жовтні 2020 року село стало центром новоствореної Стрілківської територіальної громади.

У 2023 р. село Стрілки разом із довколишніми селами ввійшло до мережі історико-туристичних маршрутів "БойкоМандри", яка створюється за підтримки УКФ та Стрілківської територіальної громади.^{[10][11] [12][13][14]}

У 1880 р. в селі проживало 598 мешканців, в основному всі греко-католики за винятком кількох римо-католиків. Інфраструктура села на 1880 рік: церква Св. Миколая, уряд поштовий і громадська позичкова каса з капіталом 319 злотих.^[15]

У 1890 р. тут було 194 будинки, в яких проживало 914 мешканців (824 греко-католики, 4 римо-католики, 68 юдеїв; 884 русини, 4 поляки, 26 німців).^[16]

У 1921 р. проживало бл. 1430 осіб.

У 1938 р. проживало 796 греко-католиків, 5 римо-католиків.

У 1968 р. в селі проживали 2470 чоловік.^[9]

У 2014 р. проживало 15 греко-католиків, 522 православних (КП)^[17].

Станом на 2021 р. за офіційними даними чисельність населення 2175 осіб, з них доросле населення -1587 осіб^[1].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[18]:

Див. більше Церква святого Євстахія (Стрілки). Координати:  49°19′35″ пн. ш.22°58′18″ сх. д.

Як свідчать архівні документи, у 1507 року в селі вже існувала парафія.

1507 р. - перша згадка про парафіяльний храм у селі Лопушанка-Хомина^[19]. 1766 р. - також згадується храм у селі; на його місці збудовано теперішній, який відновлено в 1927 р.^[19]

У 1792 році коштом громади була збудована дерев'яна церква святого великомученика Євстахія, яка збереглася й дотепер. Охочим її відвідати слід з дороги на Турку повернути праворуч і перейти міст через р. Дністер. Опісля, йти прямо, а далі знову праворуч аж буде видно на схилі гори дерев'яний храм.

Церква св. Євстафія - досить нетипової фігури як для Старосамбірщини. На зовнішніх стінах (зовсім на буковинський манер) - ікони^[3].

Це тризрубна будівля, рівновисокі зруби якої вкриті спільним двосхилим дахом, краї гребеня завершені сліпими ліхтарями, а посередині — восьмибічною вежею, яка накрита маленькою банею з ліхтарем і маківкою. Стіни вертикально шальовані дошками, на котрих розміщені ікони святих. Із трьох сторін церкву щільно оточує цвинтар. Поряд розташована дерев'яна триярусна дзвіниця, сучасниця церкви.^[6]

Цікавою і нетиповою є назва церкви на честь великомученика Євстахія, храмовий празник котрого припадає на 3 жовтня. Однією із версій того, чому саме парафія вибрала собі за ім'я цього покровителя, є практичне пояснення. Адже свято св. Євстахія припадало якраз на той період, коли в селі завершувалися клопіткі сільськогосподарські роботи і селяни могли перейти до святкувань.

При церкві св. Євстахія можна побачити чотири ікони із зображенням святого: одна в середині храму по правій стороні; одна на зовнішній стороні, вгорі від вхідних дверей; інші в у середині дзвіниці та на вході до каплиці. На них усіх подібні зображення святителя — це стояча постать у лицарських обладунках, що тримає у правій руці немовби у полум'ї вівцю.

Особливої уваги заслуговує іконостас. Він не є автентичним для цієї церкви, бо його разом із боковими престолами було перенесено із жіночого контемплятивного монастиря ЧСВВ у с. Смільниця Старосамбірського району. Цей монастир було ліквідовано наприкінці XVIII ст. за часів Йосифінської реформи, котра передбачала закриття малих монастирів та їх приєднання до великих, а також розформовування монаших чинів контемплятивного типу.

Життя церкви та її парафії завжди було пов’язане з парохами. Одним із найвідоміших був автор гімну України «Ще не вмерла Україна» отець Михайло Вербицький. Хоча він служив всього два роки, з 1853 по 1856 рік, проте серед місцевих мешканців зберігся переказ, що саме у Стрілках він написав мелодію гімну.

Жив Михайло Вербицький там, де зараз мешкає стрілківський парох – на плебанії. Сучасна будівля з 1902 року, побудована на місці старої.

Уже п'ятнадцять років у Стрілках відбуваються фестивалі духовної музики імені отця Михайла Вербицького, на які приїжджають найкращі церковні й шкільні хори району та області.^[20]

Новітня історія цього храму не різниться від більшості громад і храмів УГКЦ.

У 1946 р. церква св. Євстахія була змушена перейти до РПЦ. На той час настоятелем був о. Юрій Савчук, котрого заарештували. Повернення парафії у лоно УГКЦ відбулося у 1990 році за о. Василя Савчина, з 1993 року його замінив парох о. Володимир Паращинець, а з 2020 р. в селі парохіює о. Василь Дригинич.

У 2022 р. до 230-ліття храму стрілківчани зняли усю пластикову оббивку стін старовинної церкви та замінили пластик на екологічні довговічне дерево. За що отримали окрему подяку від владики Ярослава (Приріза), який очолив Архиєрейську Соборову Літургію та освятив оновлений храм^[21].

Знаходиться в центрі села біля залізничної колії.

Розташована на центральній площі села Стрілки, поруч знаходиться залізничний вокзал та Пантеон "Слава УПА".

У 2024 році ГО "Магура" у партнерстві зі Стрілківською сільською радою за підтримки УКФ реалізували проєкт "БойкоМандри 2.0: Музичний парк і Мандрівна школа", в рамках якого ревіталізовано занедбаний сквер у центрі села Стрілки та перетворено його у креативний простір – унікальний в Україні музичний парк ім. о. Михайла Вербицького, автора музики до Державного Гімну України. У парку встановлено вуличні музичні інструменти, доступні за будь-якої погоди 24/7 ("Маримба", дзвони "Монах", трубчасті дзвони, ручний барабан "Дует", "Ехо"), та арт-об’єкти (співоча лавочка, інтерактивна доріжка, що веде до меморіальної інсталяції ім. о. Михайла Вербицького).^{[22][23][24][25]}

2 березня 2025 року з нагоди 210-ї річниці з Дня народження о. Михайла Вербицького музичний парк урочисто відкрили і посвятили. Очолював посвяту владика Григорій (Комар), єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ разом і греко-католицькими та православними священниками Стрілківської громади.^{[26][27][28][29][30][31][32]}

Музичний парк є епіцентром культурно-пізнавальних маршрутів “БойкоМандри”:

• "До криївки у церкві". Стрілки – Тисовиця – Плоске – «Мшанецькі колиби» (19 км, пік 900 м). Один з наймальовничіших та найвисотніших туристичних маршрутів, який під силу школярам. Проходить по хребту Ворьовий (Оровий), де встановлена висотна гірська гойдалка, через однойменний хутір та повстанську криївку-схрон у куполі церкви в селі Плоске.^[33][34][35] GPS-трек^[36][37].
• "Святині і герої". Стрілки – Лопушанка-Хомина ("Нанашкова хата") – Ясениця-Замкова (Дзвіниця церкви св. Архистратига Михаїла) – Велика Волосянка ("Каскад", "Бескиди" та інші туристичні комплекси) – Тур’є (335-літня церква Св. Миколая) – Недільна ("Вежа Пам’яті") – Топільниця – Стрілки (25 км, пік 954 м). Маршрут пропонує доторкнутися до історії, зануритися у вир повстанської боротьби, відчути подих сакральних перлин бойківської архітектури, знайти церкву, яку за легендою, склали за одну ніч, побувати в хаті, якій 100 років, і вдарити у дзвін найвищої деревʼяної вежі Європи.^[38][39][40] GPS-трек^[41][42][43].
• «Бойківський майдан». Стрілки – Гвоздець – Головецько – Бабина – Мшанець – г. Маґура-Лімнянська (схил) (25 км, пік 707 м). Маршрут розповідає історію боротьби жителів 11 сіл за капітальний ремонт дороги "Стрілки-Мшанець" та пропонує пізнати цінності громадянського суспільства. GPS-трек^[44][45].

В рамках проєкту "БойкоМандри" створено дослідницьке відео про історію написання Гімну України та о. Михайла Вербицького^[46][47][48] як про історію духовної єдности українського народу, а також випущено дослідницький рілс^[49][50].

"Народний дім" с. Стрілки - це  двоповерхова будівля, площею 509,35 м². Основні приміщення: зал Народного дому, кабінети, допоміжні та технічні приміщення^[51].

Адреса: с. Стрілки, вул. М. Вербицького, 10. Діяльність: танцювальний гурток, репетиції 2 народних колективів.

Фестивалі: міжрайонний фестиваль «Мелодії бойківського двору», районний дитячий фестиваль «Бойки по-легойки», міжрайонний фестиваль духовної пісні ім. о. Михайла Вербицького, виїзні фестивалі «Зелені лози».

Розміщений у приміщенні опорної школи ім. о. Михайла Вербицького, автора музики до Державного гімну України, який, згідно Шематизму Перемиської єпархії відомого священика й історика Дмитра Блажейовського, з 1853 по 1856 роки був адміністратором каплиці святого Євстахія (тоді такий статус мала сучасна церква) в селі Стрілки^[52].

Тут зібрана гарна колекція предметів бойківського побуту і одягу, захоплено розповідають про видатних людей цього краю: етнографів о. Михайла Зубрицького і Володимира Шагала, автора українського букваря отця Івана Могильницького, дороги якого у свій час пересікалися із Михайлом Вербицьким, про священика Івана Яворницького, який був послом в Австрійському сеймі^[6].

• У південно-західній частині села (біля хутора Млини) на лівому березі Дністра розташований пагорб за назвою Замчище. У далекому минулому на пагорбі була фортеця.
• У січні 2022 року в селі Стрілки встановили рекорд України з наймасовішого виконання колядки "Нова радість стала" на сопілках, присвячений покійному вчителю музики у Головецькім Миколі Пукію.