Lifestyle Khazanah Profil Baru Dram Lists Ensiklopedia
Technopedia Center
PMB University Brochure
Faculty of Engineering and Computer Science
S1 Informatics S1 Information Systems S1 Information Technology S1 Computer Engineering S1 Electrical Engineering S1 Civil Engineering

faculty of Economics and Business
S1 Management S1 Accountancy

Faculty of Letters and Educational Sciences
S1 English literature S1 English language education S1 Mathematics education S1 Sports Education





  2. Weltenzyklopädie
  3. Солженіцин Олександр Ісайович — Вікіпедія
Солженіцин Олександр Ісайович — Вікіпедія
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олександр Ісайович Солженіцин
рос. Александр Исаевич Солженицын
Солженіцин в лютому 1974 року.
Народився11 грудня 1918(1918-12-11)
Кисловодськ, Російська СФРР[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер3 серпня 2008(2008-08-03) (89 років)
Москва, Росія
·серцева недостатність Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняСтарий Донський цвинтар
ГромадянствоРосія Росія→СРСР СРСР→Росія Росія
Національністьросіянин
Діяльністьпрозаїк, поет, драматург
Сфера роботиГУЛАГ Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materРостовський державний університетd (1941) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська[3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрповість[d], оповідання, публіцистика, есей, Q32361017?, лексикографія, Мініатюра (література) і повість Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusОдин день Івана Денисовича, The First Circled, Раковий корпус, Архіпелаг ГУЛАГ, Two Hundred Years Togetherd і Q116926527? Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоСП СРСР, Сербська академія наук і мистецтв, Російська академія наук[5], Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтв Редагувати інформацію у Вікіданих
КонфесіяРПЦ Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоСолженіцин Ісаакій Семенович
МатиЩербак Таісія Захаровна
У шлюбі зРешетовська Наталія Олексіївна
Солженіцина Наталія Дмитрівна
ДітиЄрмолай, Степан, Ігнат
Автограф
Учасникнімецько-радянська війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Премії Нобелівська премія з літератури (1970)
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоного Прапора Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Орден Святого апостола Андрія Первозванного
Орден Святого апостола Андрія Первозванного
Кавалер Великого хреста ордена Зірки Румунії
Кавалер Великого хреста ордена Зірки Румунії
Сайт: solzhenitsyn.ru Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Солженіцин Олександр Ісайович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Олекса́ндр Іса́йович Солжені́цин (рос. Александр Исаевич Солженицын; 11 грудня 1918, Кисловодськ, Терська область, РСФРР — 3 серпня 2008, Москва, Росія) — російський історичний прозаїк, письменник, драматург, есеїст-публіцист і поет, громадський та політичний діяч. Жив та проживав в СРСР, Швеції, США та Росії. Учасник німецько-радянської війни. Лауреат нобелівської премії з літератури (1970). Дійсний член Російської академії наук (1997). Протягом 1960-х — 1980-х активно виступав проти комуністичного режиму та політичного устрою в СРСР, через що неодноразово перебував в ув'язненні та був учасником дисидентського руху.

Серед основних робіт — «Архіпелаг ГУЛАГ», «У колі першому», «Червоне коло», «Матрьонине подвір'я», «Один день Івана Денисовича», «Раковий корпус», «Двісти років разом», які піднімають гострі суспільно-політичні питання; також відомий своїми роботами, присвяченими історії Росії XIX—XX століть.

Солженіцин відомий своїми українофобськими поглядами[7][8][9]. Зокрема, був прихильником офіційної політики Росії щодо заперечення Голодомору як геноциду радянської влади проти українського народу в 1931—1933 роках[10] та вважав, що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави[11]. В одному зі своїх есеїв під назвою «Як нам облаштувати Росію?» письменник наголошував на єдності між росіянами, українцями та білорусами та ідеї об'єднання їх в одну країну.

Життєпис

Походження

Народився 11 грудня 1918 року в Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був власником великої «економії» на Кубані. Батьки Олександра познайомились під час навчання у Москві та незабаром одружились[12]. Батько — росіянин, Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії під час Першої світової війни, загинув 15 червня 1918 року внаслідок нещасного випадку на полюванні після демобілізації, ще до народження майбутнього письменника. Мати — українка, Таісія Захарівна Щербак, походила з багатих кубанських козаків[13], намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Саме вона виховувала молодого Солженіцина, коли помер батько. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: О. Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і пройматися марксистською ідеологією. У своїй публіцистичній роботі «Як нам облаштувати Росію?» Солженіцин писав: «Сам я — ледь не на половину українець і в ранні роки зростав при звуках української мови»[13].

Освіта

1925 року разом із матір'ю переїхав до Ростова-на-Дону, де у 1926—1936 роках навчався в школі. У старших класах почав захоплюватися літературою, писав вірші та есеї. 1936 року вступив до комсомолу.

1936 року Солженіцин вступив до Ростовського університету, на фізико-математичний факультет. У 1938 році він спробував скласти вступні іспити до театральної школи Юрія Завадського, але не здав їх. Одночасно з навчанням в університеті, 1939 року вступив до заочного відділення Московського інституту філософії, літератури та історії (ІФЛІТ), яке не закінчив. 1941 року закінчив фізмат Ростовського університету.

Під час війни

Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. За критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича, 9 лютого 1945 Солженіцина було заарештовано та засуджено до 8 років таборів. 1953 року звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.

У 1956 році рішенням Верховного суду СРСР Солженіцина було реабілітовано, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день Івана Денисовича» було висунуто на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.

У 1965 р. архів Олександра Солженіцина потрапив у КДБ, після чого подальше видання його творів у СРСР було заборонено[14]. У 1969 р. Олександра Солженіцина виключили зі Спілки письменників, а в 1970 р. він став лавреатом Нобелівської премії з літератури.

В еміграції

Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 року відбувся арешт. Його було визнано винним у державній зраді, позбавлено громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку у Швейцарії, потім у власному будинку в містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 р. указом Президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Солженіцина було відновлене. Майже одразу письменник був ушанований Державною премією.

Олександр Солженіцин у Москві (грудень 1998 року)

У 1994 році Солженіцин повернувся до Росії[15]. У 1997 р. обраний дійсним членом Російської Академії наук.

Смерть та похорони

Олександр Солженіцин помер 3 серпня 2008 року в 89-річному віці в своєму будинку в Троїце-Ликово. Смерть настала о 23:45 від гострої серцевої недостатності.

5 серпня в будинку Російської академії наук, дійсним членом якої був Солженіцин, відбулася громадська панахида та прощання з покійним. На похороні були присутні колишній президент СРСР Михайло Горбачов, голова уряду Російської Федерації Володимир Путін, президент РАН Юрій Осипов, ректор МГУ Віктор Садовничий, колишній представник уряду Росії Євген Примаков, діячі російської культури та тисячі громадян.

Заупокійну літургію і похоронне богослужіння 6 серпня 2008 року у Великому соборі московського Донського монастиря звершив архієпископ Орєхово-Зуєвський Алексій (Фролов). У той же день Олександра Солженіцина з військовими почестями (як ветерана війни) було поховано в некрополі Донського монастиря за вівтарем храму Іоанна Ліствичника, поруч із могилою Василія Ключевського. Президент Росії Дмитро Медведєв повернувся в Москву з короткої відпуски, щоб бути присутнім на заупокійній службі.

3 серпня 2010 року, у другу річницю смерті, на могилі Олександра Солженіцина було встановлено пам'ятник — мармуровий хрест, створений за проєктом скульптора Дмитра Шаховського.

Оцінка творчості

У 1970 р. Солженіцин був визнаний гідним Нобелівської премії з літератури за «моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури».

Рецензуючи в 1972 р. «Серпень чотирнадцятого», югославський політолог Мілован Джилас писав, що «Солженіцин заповнює вакуум, що утворився в російській культурі й свідомості. Він повернув Росії її душу — ту саму, котру відкрили світу Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Лев Толстой, Федір Достоєвський, Антон Чехов і Максим Горький»[джерело?]. На думку американського дослідника Джозефа Франка, «основною темою Солженіцина є прославляння моральності, єдиної можливості вижити в кошмарному світі, де тільки моральність гарантує людську гідність і де ідея гуманізму здобуває надцінний характер»[джерело?].

В. В. Путін неодноразово позитивно відгукувався про Солженіцина, називав його «справжнім патріотом»[16].

На честь письменника названий астероїд 4915 Солженіцин[17].

Критика

Російська та радянська критика

Солженіцина критикували за різкі суперечності між цифрами репресованих, які він наводив, та архівними даними, що стали доступними в період перебудови[18]. Гостро критикувались за невірогідність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де йдеться про побут таборів, смертність ув'язнених, їхню чисельність[19][20]. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланнями на дослідження вчених, які працювали в російських архівах[21].

З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Німецько-радянської війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених[22][23]. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельсівської пропаганди. Подібний відгук виходить від Л. А. Самутіна, як стверджується, дисидента, колишнього власівця, що особисто працював в ідеологічному апараті геббельсівського міністерства пропаганди, і прихильника Солженіцина, що переховував у себе рукопис «Архіпелагу» від КДБ[24].

Солженіцина активно критикували й «справа» — перш за все інші дисиденти й емігранти, які заперечували його християнські й антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). «Лист вождям Радянського Союзу» піддався критиці А. Д. Сахарова.

Конфлікт Солженіцина з антирадянською еміграцією і західними активістами Холодної війни висвітлено у його мемуарах «Потрапило зерня проміж двох жорен».

Його дослідження історії взаємин єврейського і російського народів у книзі «Двісті років разом» викликало активну критику як з боку багатьох єврейських публіцистів, так і націоналістичної преси. Так, наприклад, ліберальний Володимир Войнович сказав: «Книга Солженіцина „Двісті років разом“ — довга, нудна і брехлива»[25].

Образ Солженіцина підданий і сатиричному зображенню в художніх творах, наприклад, в романі Войновича «Москва 2042»[26] і в поемі Юрія Кузнецова «Шлях Христа».

Антиукраїнські погляди

Солженіцин мав неприховано антиукраїнські погляди[9][27] і в останні роки життя висловлювався, що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави[11]. Солженіцин був проти руйнування СРСР за національними ознаками і виступав проти незалежності України. У 2008 році, на останньому році життя, Солженіцин заперечив, що Голодомор був геноцидом Радянської влади проти українського народу у 1931—1933 роках[8][10].

У ранній творчості, зокрема в романі «Архіпелаг ГУЛАГ» (том 3, частина 5, розділ 2), Солженіцин заявляв, що сама Росія має дозволити Україні відділитися, аби в майбутньому була ймовірність повторного возз'єднання. Проте автор вважав, що лише окремі області України, де проживають саме українці, мають право відділитися від Росії та увійти в незалежну Україну, оскільки, на його переконання, в деяких українських областях населення самовизнає себе українцями, в деяких росіянами, а в деяких взагалі ніким. Зокрема, він був проти визнання українськими Криму, півдня та деяких територій Лівобережжя України.

Деякі дослідники, зокрема Вадим Скуратівський, вважають, що закиди про «українофобію» Солженіцина є перебільшеними, оскільки той «першим ризикнув у підцензурній літературі створити зворушливий образ українського селянина-„бандерівця“» та «постійно наголошував на своєму напівукраїнському походженні»[7].

Твори

  • Серпень чотирнадцятого (рос. Август четырнадцатого) (роман, 1971; вийшов у розширеній версії у 1984)
  • Жовтень шістнадцятого (рос. Октябрь шестнадцатого), 2 томи, (роман, 1985)
  • Березень сімнадцятого (рос. Март семнадцатого), 4 томи, (роман, 1989)
  • Квітень сімнадцятого (рос. Апрель семнадцатого), (роман, 1991)
  • Буцалось теля з дубом (рос. Бодался телёнок с дубом) (нарис, 1975)
  • Ленін у Цюриху (рос. Ленин в Цюрихе) (1975)
  • Потрапило зерня проміж двох жорен (рос. Угодило зёрнышко промеж двух жерновов) (мемуари, 1998—2003)
  • Як нам облаштувати Росію (рос. Как нам обустроить Россию) (есей-маніфест, 1990)
  • Росія в облозі (рос. Россия в обвале) (оповідання, 1998)
  • Двісті років разом (рос. Двести лет вместе) (історичний есей, 2001—2002, в 2-х тт.)
  • Російський словник мовного розширення (рос. Русский словарь языкового расширения) (словник, 1990)

Переклади українською

Див. також

Примітки

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118642464 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Catalog of the German National Library
  3. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ http://www.ras.ru/win/db/show_per.asp?P=.id-2583.ln-ru.dl-.pr-inf.uk-12
  6. ↑ а б BeWeB
  7. ↑ а б Вадим Скуратівський. Бунтівний антиреволюціонер — День, 10 грудня 1998.
  8. ↑ а б Солженіцин – сміливий борець проти сталінізму і великоруський патріот - Радіо Свобода, 04 серпня 2008
  9. ↑ а б Анекдот... Та й годі? - Дзеркало Тижня, 8 липня 2005
  10. ↑ а б В Україні сподіваються, що Солженіцин — це ще не вся російська інтелігенція — УНІАН, 04 квітня 2008
  11. ↑ а б Солженіцин і путінська Росія - Телекритика, 10.08.2008
  12. ↑ Этапы жизни А.И.Солженицына: Кисловодск. web.archive.org. 6 березня 2013. Процитовано 14 вересня 2024.
  13. ↑ а б Кралюк, Петро (15 червня 2022). Чи передбачав Олександр Солженіцин війну Росії проти України?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 14 вересня 2024.
  14. ↑ «Таких треба розстрілювати». Що розповідають про Солженіцина українські архіви КДБ. Радіо Свобода (укр.). 13 грудня 2018. Процитовано 23 вересня 2023.
  15. ↑ Свобода, Радіо (11 грудня 2018). Солженіцин побачив іншу Росію, ніж очікував, але Путін був йому симпатичний. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 23 вересня 2023.
  16. ↑ Путин о Солженицыне: Противостоял любым проявлениям русофобии. Гордон | Gordon (рос.). Процитовано 23 листопада 2024.
  17. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)
  18. ↑ Гулаг: архивы против лжи Каковы масштабы сталинских репрессий (рос.)
  19. ↑ Игорь Пыхалов. Каковы масштабы сталинских репрессий) (рос.)
  20. ↑ В. Н. Земсков. ГУЛАГ (историко-социологический аспект) (рос.)
  21. ↑ Гулаг: архивы против лжи (рос.)
  22. ↑ Дюков А. Р. Госпремия для ревизиониста (рос.)
  23. ↑ Дюков А. Р. Милость к падшим: советские репрессии против нацистких пособников // Великая оболганная война-2. Нам не за что каяться! — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — 432 с: ил. — (Война и мы). ISBN 978-5-699-25622-8, с. 98—141 (рос.)
  24. ↑ http://beserikov.chat.ru/Samutin.htm (рос.)
  25. ↑ Владимир Войнович: «Солженицын недостаточно умный человек» — «Русский базар», 02.03.2004 (рос.)
  26. ↑ Майкл Николсон. Солженицын на мифотворческом фоне [Архівовано 17 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  27. ↑ Росія і Україна: Володимир Путін - учень Солженіцина?. BBC News Україна (укр.). 27 травня 2014. Процитовано 23 листопада 2024.

Література та джерела

  • Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Переклад з російської: Іван Андрусяк. Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. ISBN 978-966-355-016-9 Книга 1. 376 с. (Епілог Сучасні Спадкоємці Золотої Орди: № 2. Солженіцин)
  • «Червоне колесо» О. І. Солженіцина в контексті розвитку російської літератури ХХ століття: автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.01.02 / Клеофастова Тетяна Вікторівна ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2002. — 34 с.
  • Образ світу і концепція героя у творчості Уласа Самчука й Олександра Солженіцина в'язнично-таборової тематики: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.05 / Пасічник Олена Василівна ; Тернопільський національний педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. — Т., 2004. — 20 с.
  • Художній світ роману О. І. Солженіцина «У колі першому»: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.06 / Швець Галина Олексіївна ; Донецький національний ун-т. — Донецьк, 2008. — 16 с.
  • Проблематика і система образів роману О. І. Солженіцина «В колі першому»: автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.02 / Ступницька Наталія Миколаївна ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2010. — 22 с.
  • Шаповал Ю. Солженіцин Олександр Ісайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.672 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

Pusat Layanan

UNIVERSITAS TEKNOKRAT INDONESIA | ASEAN's Best Private University
Jl. ZA. Pagar Alam No.9 -11, Labuhan Ratu, Kec. Kedaton, Kota Bandar Lampung, Lampung 35132
Phone: (0721) 702022
Email: pmb@teknokrat.ac.id