![]() | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Русичі — поетична назва жителів Київської Русі із «Слова о полку Ігоревім», варіант звичайнішого етноніма «русин», або «русь». Термін «русич» не засвідчений у жодних інших староруських текстах.
Історія
Вперше з'являється в опублікованому в 1800 році «Слові о полку Ігоревім» термін «русич» зустрічається там лише чотири рази, два в формі «русичі», і два в формі «русици». "Це, — пояснюють, — авторське слово, своєрідна формула високого стилю «староруського поета». До речі, слово «русич» не має жіночого роду, на відміну від етноніма «русин» — «русинка».
Французький дослідник Анрі Мазон і російський вчений Олександр Зимін, які виступають проти києво-руського «Слова», вважаючи його стилізацією, написаною в XVIII ст. вихованцем Київської духовної академії Іваном Биковським, посилаються якраз на термін «русичі» як на аргумент неоригінальності твору. Вони вказують на той факт, що термін «русич» не засвідчений у жодних інших стародавніх текстах. «Чудернацька назва „Русичі“ із „Слова о полку Ігоревім“, на нашу думку, походить не від Русь, а від легендарного князя Руса, що його вигадали польські літописці. Якраз оці „Русичі“ є одним з доказів неавтентичності „Слова“, бо легенда про князя Руса з'явилася лише в XV–XVI в.в.».
Прискіпливий аналіз терміна «русичі» навів дослідників на думку про можливу тут помилку в написанні. Відомо, що у списку «Слові...» (оригінал начебто згорів в Москві 1812 року) багато темних місць. Виникло припущення, "що в «Слові о полку Ігоревім» замість міфічного «русичі» більш коректно читати «русьци». Отже, улюблений поетами і публіцистами «русич» втрачає свою непевну роль замінника етноніма «русин».
Етнонім «русичі» активно використовується проросійськими науковцями та публіцистами з метою усунення з обігу оригінального етноніму «русини», що історично пов'язаний з українцями[1][2].
Примітки
- ↑ Наконечний Є. П., «Украдене ім'я. Чому русини стали українцями [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.]» / Передмова Я. Дашкевича.— 3-є, доп. і випр. вид. — Львів, 2001. — 400 с. — V. «Осоружний етнос» ISBN 966–02–1895–8 Помилка параметра в {{ISBN}}: недійсний символ
- ↑ Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2644. — ISBN 5-7707-4049-3.
Джерела
- Борщак І. Рецензія // Україна. Українознавство і французьке культурне життя.— Париж, 1950.— Зб. 4.— С. 300.
- Милов Л.В. Ruzzi «Баварского географа» и так называемые «русичи» // Отечественная история.— 2000.— №1.— С. 96 (рос.)
- Словарь-справочник «Слово о полку Игореве».— Л.: Наука, 1978.— Вып. 5.— С. 62. (рос.)
Посилання
- Євген Наконечний, «Украдене ім'я; чому русини стали українцями? [Архівовано 27 серпня 2008 у Wayback Machine.]», VII. ОСОРУЖНИЙ ЕТНОНІМ