Магнус I Добрий Magnus den Gode
Король Норвегії
12 листопада 1035 — 25 жовтня 1047
(під іменем Маґнус I)
Попередник:	Канут Великий
Наступник:	Гаральд III
Король Данії
8 червня 1042 — 25 жовтня 1047
(під іменем Маґнус I)
Попередник:	Гардекнуд
Наступник:	Свен II
Народження:	1024(1024) Норвегія
Смерть:	1047(1047) Зеландія, Данія
Причина смерті:	падіння з коняd
Поховання:	Нідароський собор
Країна:	Норвегія
Релігія:	християнство
Рід:	Список королів Норвегії з династії Інглінгів (Харфаргів)
Батько:	Олаф II Норвезький
Мати:	Алвхільда (поза шлюбом)
Діти:	Раґнхільда (позашлюбна дочка)
Медіафайли у Вікісховищі

Магнус I Добрий (квітень/червень 1024 — 25 жовтня 1047) — король Норвегії (1035—1047) та Данії (1042—1047). Також відомий як Магнус Чесний та Магнус Олафссон.

Він був побічним сином короля Олафа II Норвезького (Святого). Коли у 1028 році Олафа було позбавлено влади Канутом Великим, то мати Магнуса відвезла його з іншими дітьми до Києва. Магнус ріс разом з Єлизаветою Ярославною у дворі у Ярослава Мудрого у Києві ^[1][2][3].

У «Сазі про Магнуса Доброго» скальди повідомили, що 1034 року норвезькі гевдінги Ейнар Тамбарскельфір та Кальв Арнарсон прибули по нього до Ладоги, звідки вислали гінців до Ярослава Мудрого у Києві^[4]. Після отримання листів безпеки вони прибули до князя та мали у нього аудієнцію.^[1][5]

У 1035 році Магнус повернувся до Норвегії, де його було короновано, а у 1042 він став королем Данії.

Гарольд Сіґурдссон, зведений брат Олаф II Гарольдссона, у супроводі загартованих у боях воїнів, із великими багатствами та золотом повернувся у Норвегію. Спершу він уклав союз із Свейном, а потім рушив далі, і в 1046 році зустрівся з Магнусом, вимагаючи спадщину після свого брата^[6].

Магнус погодився поділити королівство з дядьком. "Угода в Окері"^[7] (норв. Forliket på Åker) — це важлива подія в історії Норвегії, що відбулася поблизу Гамару^[8]. Ця угода стала ключовим моментом у процесі централізації королівської влади в Норвегії. Саме тут Гарольда визнали співправителем. Ця угода згадується як у Heimskringla, так і в «Історії Норвегії» Теодоріка Монаха, а також у Fagerskinna та Morkinskinna. Ця версія ґрунтується на описах географічних особливостей місцевості у сагах, які створюють враження, що господарство розташовувалося біля моря, а не біля озера Мйоса.

Однією з умов було розірвання союзу зі Свейном. Таким чином, Норвегія фактично стала королівством із двома співправителями. Скальд Больверк Арнорссон розповідає^[9][10], що в обмін на спільну владу Гарольд поділив свої багатства з Магнусом. Проте суперечності між дядьком і небожем не зникли повністю, хоча відкритого конфлікту більше не сталося.^[11]

Наступного року Магнус упав з коня і зазнав таких тяжких травм, що незабаром помер.Про ці події згадується у середньовічних скандинавських сагах, зокрема у «Сазі про Гарольда Сміливого»^[12]

У 1047 Магнус чи то помер, чи то загинув за загадкових обставин.

• Войтович Л. Гольмгард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 37-55. ISSN 0130-5247
• Джонс Г. "Викинги. Потомки Одина и Тора. / Пер. с англ. З. Ю. Метлицкой. — М.: Центрполиграф, 2004. 445 с. [Архівовано 21 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Рыжов К. В. «Все монархи мира. Западная Европа». — М.: "Издательство «Вече», 2001. 560 с. (рос.)
• Гуревич А. Я. «Викинги». — М.-СПб.: Университетская книга, 1999. [Архівовано 28 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Магнус I (король Норвегії)