Маніфест трьохсот сорока трьох

Маніфест трьохсот сорока трьох (фр. Manifeste des 343) — опублікований 5 квітня 1971 року у французькому журналі Le Nouvel Observateur відкритий лист, складений Симоною де Бовуар і підписаний ще 342 жінками з вимогою декриміналізації абортів, на той момент кримінально караних у Франції, і визнанням, що самі робили аборт.

Станом на 1971 рік у Франції діяв закон 1920 року, за яким аборти належали до злочинів, підсудних магістратським судам (tribunal correctionnel), а звичайним покаранням за аборт було від 3 до 4 років ув'язнення (під час режиму Віші аборти могли за певних умов карали навіть смертною карою; після звільнення Франції повернули колишній закон)^[1]. При цьому у Франції щорічна кількість підпільних абортів оцінювалася щонайменше в 300—400 тис. на рік. Заможні француженки їздили робити аборти за кордон, наприклад, до Великої Британії, де аборти дозволено 1967 року^[2].

Перший абзац маніфесту говорив: «У Франції один мільйон жінок на рік робить аборти. Приречені на секретність, роблять їх у небезпечних умовах, хоча під медичним наглядом це дуже проста процедура. Ми затикаємо роти цим мільйонам жінок. Я заявляю, що я одна з них. Я заявляю, що я робила аборт. Так само, як ми вимагаємо вільного доступу до засобів контрацепції, ми вимагаємо право на аборт».

У найближчому номері сатиричний тижневик Charlie Hebdo опублікував карикатуру Жана Кабю з підписом: «Від кого завагітніли всі 343 шльондри з маніфесту за аборти?» (Qui a engrossé les 343 salopes du manifeste sur l’avortement?), що висміювала політиків-чоловіків; маніфест практично відразу отримав другу назву «Маніфест 343 шльондр» (Manifeste des 343 salopes)^[3]. У наступні роки у Франції відбулися кілька великих акцій за декриміналізацію абортів, а в лютому 1973 вийшов аналогічний відкритий лист 331 лікаря, які зізнавалися у проведенні підпільних абортів^[4]. 1975 року набув чинності закон, який легалізував аборти, також відомий за ім'ям міністерки охорони здоров'я Сімони Вейль.

1972 року американський феміністський журнал Ms. у першому номері опублікував аналогічний лист, підписаний, зокрема, Анаїс Нін, Біллі Джин Кінг та Норою Ефрон. Це сталося за рік до того, як рішенням у справі Ро проти Вейда Верховний суд США легалізував аборти на всій території США^[5].

Відомі підписантки

Див. також

Примітки

↑ Diamond, H. Women and the Second World War in France, 1939-1948: Choices and Constraints. — Routledge, 2015. — 248 p. — ISBN 9781317885436.
↑ Herzog, D. Sexuality in Europe: A Twentieth-Century History. — Cambridge University Press, 2011. — P. 156. — ISBN 9781139500739.
↑ Reineke, S. Beauvoir and Her Sisters: The Politics of Women's Bodies in France. — University of Illinois Press, 2011. — P. 78. — ISBN 9780252093227.
↑ Herzog, D. Sexuality in Europe: A Twentieth-Century History. — Cambridge University Press, 2011. — P. 157. — ISBN 9781139500739.
↑ Squires, B. (16 сентября 2016). Famous Women in History and Their Less Famous Abortions. Vice. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.

Посилання

Voici le «manifeste des 343 salopes» qui ont le courage de dire «Je me suis fait avorter». Manifeste paru dans dans le Nouvel Observateur n°334 du 5 avril 1971. Архів оригіналу за 12 березня 2017.

[1] Diamond, H. Women and the Second World War in France, 1939-1948: Choices and Constraints. — Routledge, 2015. — 248 p. — ISBN 9781317885436.

[2] Herzog, D. Sexuality in Europe: A Twentieth-Century History. — Cambridge University Press, 2011. — P. 156. — ISBN 9781139500739.

[3] Reineke, S. Beauvoir and Her Sisters: The Politics of Women's Bodies in France. — University of Illinois Press, 2011. — P. 78. — ISBN 9780252093227.

[4] Herzog, D. Sexuality in Europe: A Twentieth-Century History. — Cambridge University Press, 2011. — P. 157. — ISBN 9781139500739.

[5] Squires, B. (16 сентября 2016). Famous Women in History and Their Less Famous Abortions. Vice. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]