Косач-Борисова Ізидора Петрівна
Народилася	21 березня 1888(1888-03-21) Колодяжне, Ковельський повіт, Волинська губернія, Російська Імперія
Померла	12 квітня 1980(1980-04-12) (92 роки) Піскатавей, Нью-Джерсі, США
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Громадянство	Російська імперія →  УНР →  УРСР →  США
Національність	українка
Діяльність	мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, агроном
Сфера роботи	агрономія[1], перекладацтво[d][1], мемуарна літератураd[1] і публіцистика[1]
Alma mater	Фундуклеївська жіноча гімназія (1905) і Київський політехнічний інститут (1911)
Знання мов	українська[1] і французька[1]
Мова творів	українська
Рід	Косачі
Батько	Косач Петро Антонович
Мати	Олена Пчілка
Брати, сестри	Косач Микола Петрович, Косач Михайло Петрович, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна, Леся Українка і Косач-Шимановська Оксана Петрівна
У шлюбі з	Борисов Юрій Григорович
Діти	Сергіїв Ольга (Олеся) Юріївна
Косач-Борисова Ізидора Петрівна у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

|Примітки=

Ізидора Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Борисова (9 (21) березня 1888(18880321), Колодяжне, Ковельський повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 12 квітня 1980, Піскатавей, штат Нью-Джерсі, США) — українська мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, агрономка, діячка ОУН. Член-кореспондентка Української вільної академії наук, почесна членкиня Союзу українок Америки.

Пережила сталінські репресії, німецьку окупацію Києва в Другу світову, після чого на еміграції зайнялась письменницькою діяльністю.

Наймолодша рідна сестра Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач-Шимановської, Миколи Косача.

Народилася 9 (21) березня 1888(18880321) року, в селі Колодяжне на Волині в родині Олени Пчілки та Петра Антоновича шостою, наймолодшою дитиною в родині. Дитячі прізвиська Ізидори в родині Косачів: Дроздік, Дроздик, Дроздишка, Дроздоньо, Дробішка, Дора, Донна Дора, Патя, Біла Гусь, Гусик, Гусиня, Гусінька, Гуся; колективні прізвиська (разом із братом Миколою та сестрою Оксаною): Гуси, Тигри-Негри.

Ґрунтовну початкову освіту Ізидора здобула вдома, зокрема, старша сестра Леся Українка навчала малу Дору французької мови та гри на фортеп'яно, це дозволило їй легко перейти до четвертого класу П'ятої гімназії в Києві.

Після закінчення гімназії (1905) навчалася на Жіночих сільськогосподарських курсах ім. Стебута у Петербурзі. Восени 1906 року перевелася на агрономічний відділ сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту, який почав приймати жінок (була однією з 16 перших студенток), і закінчила його у січні 1911 року, здобувши фах агронома. З 1911 р. працювала на дослідній станції виноградарства і виноробства Кишиневі.

22 квітня 1912 року Ізидора Косач обвінчалась із Юрієм Борисовим у Благовіщенській церкві в Києві. Свідками від нареченого були Світозар Драгоманов і Григорій Борисов. Від нареченої — Петро Тесленко-Приходько та Михайло Кривинюк. 1913 р. переїхала до чоловіка в Кам'янець-Подільський. 23 липня 1914 р. у Києві народила дочку Ольгу. У 1914–1918 роках жила в Києві, Гадячі, Катеринославі. 1918 року, після звільнення чоловіка з австрійського полону, повернулась у Кам'янець-Подільський, де викладала хімію в гімназії та агротехнікумі.

До 1925 р. з родиною, матір'ю та родиною сестри Ольги мешкає у Могилеві-Подільському. З 1925 р. мешкала в Києві, працювала агрономкою на Київщині, викладала в Агроінженерному інституті (Біла Церква), у Сільськогосподарському інституті (Київ) на кафедрі фізіології рослин була асистенткою акад. Є. П. Вотчала. Наприкінці 1920-х співпрацювала з Державним видавництвом України (ДВУ), перекладаючи з французької Еміля Золя.

1929 року уповноважений Державного політичного управління УСРР Гніздовський здійснив трус у київському помешканні сестер Ольги та Ізидори Косач, які мешкали з матір'ю по вулиці Овруцькій, 16 (нині 6); було конфісковано листування Косачів і ледве не заарештовано немічну 80-літню Олену Пчілку в справі приналежності її до «контрреволюційної» організації «Спілка визволення України».

1930 — чоловіка вислано до Вологодської області, повернувся до Києва у жовтні 1933 року.

У роки сталінського терору Ізидору Косач-Борисову репресовано: у вересні 1937 року — заарештовано й ув'язнено в Лук'янівській тюрмі за участь у контрреволюційному націоналістичному угрупуванні та контрреволюційній діяльності, а також за зв'язки з родичами за кордоном. Ізидора Косач навідріз відмовлялася визнавати провину, проте не спростовувала наявність рідні за кордоном (з 1913 сестра Оксана мешкала в Празі). 20 листопада 1937 року трійка НКВС винесла рішення, у якому І. Косач звинувачувалась у тому, що вела серед студентів Київського сільгоспінституту «контрреволюційну націоналістичну діяльність, поширюючи провокаційні чутки». Вирок було винесено на підставі свідчень двох її студентів, і без пояснень Ізидору Косач засуджено на 8 років виправно-трудових таборів.

4 лютого 1938 р. вислана відбувати покарання на лісоповалі до Онезьких таборів «Онеглаг». 1 березня 1938 р. вдруге заарештовано органами НКВС УРСР і засуджено на 5 років виправно-трудових таборів чоловіка. Термін він відбував у м. Пінеги Архангельської обл., де згодом і загинув у сибірських таборах, найвірогідніше 1941 року.

У листопаді 1939 р. після багаторазових клопотань Ізидори, сестри Ольги й дочки Ізидори Олесі Сергіїв та перегляду справи напередодні святкування 70-річчя від дня народження Лесі Українки Ізидору Косач-Борисову звільнили. Після повернення до Києва на початку 1940 р. її разом з Ольгою Косач-Кривинюк влада залучила до проведення заходів, присвячених 70-річчю від дня народження їхньої видатної сестри. До 1941 року Косач-Борисова працювала у Другому Медичному інституті на кафедрі гістології.

У роки Другої світової війни перебувала в окупованому німцями Києві, працювала в органах місцевого самоврядування та тресті «Цукорцентраль», що розташовувався по вул. Михайлівській, 17-а. Була обрана до складу заснованої Олегом Ольжичем та іншими націоналістами Української національної ради (котра мала стати ядром майбутньої самостійної України). Попри це, не належала до жодної з українських національних партій або фракцій^[2]. Мала зв'язки з підпіллям ОУН(м), і потрапила через це до гестапівської в'язниці (вул. Короленка) разом з іншими оунівцями. За деякий час поталанило звільнитися з ув'язнення.

Восени 1943 року разом із дочкою Олесею та онуками Михайлом та Ольгою, не бачачи перспектив життя в тоталітарній системі, покинула Україну; старша сестра Ольга добиралася до сестри Оксани в Прагу іншим шляхом. «Хто мав 24 роки „райського життя“, — писала Ізидора Косач, вириваючись з більшовицької неволі, — хочеться лише, щоб всі близькі, дорогі люде вижили, щоб жити разом і щоб ніхто не займав»^[3].

Біженці затрималися у Львові до весни 1944 р. Далі Ізидора Косач з родиною та з іншими втікачами виїхала на Захід через Краків потягом, який організував Український центральний комітет у Берліні. У Німеччині перебувала в таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі.

У грудні 1949 року прибула з родиною до США, оселилася у містечку Нью-Маркет (штат Нью-Джерсі). Працювала помивачкою посуду, вишивала для крамнички Союзу Українок Америки у Філадельфії. Написала спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, Миколу Лисенка, Колодяжне та Зелений Гай. Опублікувала в журналі «Наше життя», що був органом СУА, спогади про своє перебування на каторзі.

Співпрацювала з жіночими громадськими організаціями, була обрана почесною головою Комітету при Української вільної академії наук у США для видання праці Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости».

Брала участь у діяльності української громади, багато розповідала про своїх батьків, братів і сестер, про родини Лисенків, Старицьких, Ольгу Кобилянську, Івана Франка, консультувала співробітників Музею Лесі Українки у м. Києві.

Померла 12 квітня 1980 року в містечку Піскатавей, штат Нью-Джерсі. Похована на українському цвинтарі св. Андрія в Савт-Бавнд-Бруку.

16 січня 1989 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Ізидора Петрівна Косач-Борисова була посмертно реабілітована. Її дочка Ольга Сергіїв у 1989–1991 рр. передала родинний архів в Україну.

Переклала роман Еміля Золя «Провина абата Муре» (Київ, ДВУ, 1929, 332 с.).

Авторка спогадів:

• «Про Людмилу Старицьку-Черняхівську»;
• «Михайло Васильович Кривинюк»;
• «Михайло Віталійович Лисенко в родинному та дружньому оточенні»;
• «Про похорон Лесі Українки» (1963);
• «Про історію написання поезії Лесі Українки „Impromptu“» (1963);
• «Леся Українка в оточенні близьких — родини і друзів (спогади до 50-ліття її смерти)», (1964);
• «Колодяжне (до біографії Лесі Українки)» (1952);
• «Зелений Гай (спогад)» (1954);
• «Як святкували Різдво в домі Лесі Українки» (1965);
• «Про працю Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (1970).

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Косач-Борисова Ізидора Петрівна

• Косачі
• Жінки в ОУН та УПА

• Жадько В. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 56.
• Даниленко В. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. — К.: Смолоскип, 2011. — 255 с.
• Трощинський В. Косач-Борисова Ізидора // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В.Маркусь, спів-ред. Д.Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 401.
• Козак С. Ізидора Косач-Борисова // Літературна Україна. — 2010. — 23 вересня. — С. 2.
• Коцарев О. Сестра Лесі Українки — Ізидора: портрет на тлі епохи // Літературна Україна. — 2011.- 2 червня. — С. 6.
• Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Зовнішні аудіофайли
	Аудіофайл, Ізидора Косач-Борисова читає спогади «Леся Українка в родинному колі» на Youtube, опубліковано 24.11.2020

• «Леся Українка в родинному колі». Ізидора Косач-Борисова [Архівовано 1 березня 2021 у Wayback Machine.]
• Донна Ізидора. Жінка з родини Косачів (Фотовізуалізація: портрети Ізидори Косач-Борисової): https://www.youtube.com/watch?v=lXpYkgoA44g [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.]