Мешко Катерина Яківна

*Катерина Яківна Мешко*
Катерина Яківна Мешко
Псевдо	«Озерська», «Верещак»
Народилася	1913; с. Старі Санжари, Полтавська губернія, Російська імперія
Померла	1991; Сент-Луїс, Міссурі, США
Національність	українка
Діяльність	політична діячка
Відома завдяки	організатор Конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії;; Учасник Великого Збору УГВР
Alma mater	Московський електро-механічний інститут інженерів транспорта ім. Баумана (МЕМІІТ)
Посада	керівник проводу ОУН Луганщини;; керівник проводу ОУН Криму
Партія	ОУНР, ОУН(б)
Конфесія	греко-католик
Батько	Яків Павлович Мешко
Мати	Марія Петрівна Янко
Родичі	дядько Олександр Янко, сестра Оксана Мешко
Брати, сестри	Мешко Оксана Яківна
У шлюбі з	Омелян Лоґуш
Діти	Юрій Лоґуш, Євген Лоґуш
	; ; ;

Катерина Яківна Мешко, псевда «Озерська», «Верещак» (1913, с. Старі Санжари, Полтавська губернія — 1991, США) — українська політична діячка, активістка ОУН, членкиня УГВР.

Життєпис

Народилась у сім'ї українських патріотів козацького стану Якова Мешка та Марії Янко. Старший брат матері — політичний діяч Олександр Янко, есерівський депутат Центральної Ради УНР, розстріляний НКВД у 1938 р.

Батько був розстріляний чекістами в рідному селі навесні 1921 р., а старший брат Євген невдовзі загинув у повстанських лавах місцевого отамана Івана Біленького. Сестра Оксана Мешко — дисидентка, багато разів арештовувана та етапована таборами за проукраїнську діяльність.

Проживала у Харкові у дядька Віктора Янка, де й закінчила п'ятирічку в Основі. Опісля переїхала до сестри Оксани в Дніпропетровськ, де навчалася в середній школі. Працювала токаркою на метзаводі, навчалася на робітфаку.

1937 р. виїхала до Москви, де закінчила електромеханічний інститут МЕМІІТ і в 1941 р. повернулася до Дніпропетровська.

Залишившись в окупації у 1941, ледь уникнула перших арештів та розстрілів ОУНівців-мельниківців та інших свідомих українців німецькими гестапівцями. Потім стала працювати в обласній управі, а згодом вступила в бандерівську ОУН(б). 1942 р. переїхала у Ворошиловград, де очолила обласний провід ОУН, одночасно заступаючи референта пропаганди крайового проводу Південно-Східних земель Омеляна Логуша, з яким згодом одружилася. Опісля була провідницею ОУН Криму.

У 1943 разом з Омеляном Логушем перебралася на Волинь, працювала в крайовому проводі. У листопаді 1943 організувала Першу конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині.

Учасниця Великого Збору УГВР (11—15 липня 1944 р.). У 1944 р. на доручення Проводу УГВР перебралась з чоловіком за кордон в Європу. 1949 р. переїхала з ним в США, де вдвох брали участь у діяльності Закордонного Представництва УГВР (ЗДПУГВР). Внаслідок виникнення розбіжностей поглядів у середовищах УГВР та ОУН(б) щодо подальшого розвитку визвольних змагань, відійшла з чоловіком від активної участі в еміграційній українській політиці.

Померла в 1991 р. в місті Сент-Луїсі, США, де проживала з молодшим сином Євгеном, який від 2007 р. є дияконом УГКЦ.

Родина

Небога Олександра Петровича Янка, сестра дисидентки Оксани Мешко. Дружина Омеляна Логуша — діяча ОУН. Матір Юрія та Євгена Лоґушів.

Див. також

Жінки в ОУН та УПА

Література

Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943-49. Довідник. — Нью-Йорк : Пролог, 1994.
Володимир Проценко. Повстанчий Крим. — Севастополь, „Просвіта”, 2008 р. — [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-435-231-1

Посилання

Дополнение к Квазиэнциклопедии [Архівовано 6 березня 2012 у Wayback Machine.]
КВАЗІЕНЦИКЛОПЕДІЯ ОУН-УПА^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
Петро Дужий. Роман Шухевич — Політик, Воїн, Громадянин

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)