Ребет Дарія Омелянівна

Дарія Ребет
Дарія Ребет
	Дарія Ребет
4-й Голова ОУНЗ
	1979 — червень 1991
Попередник	Богдан Кордюк
Наступник	Анатоль Камінський
Народилася	26 лютого 1913; Кіцмань, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія
Померла	5 січня 1992 (78 років); Мюнхен, Німеччина
Похована	Личаківський цвинтар
Відома як	політична діячка, публіцистка, юристка
Країна	Російська імперія і СРСР
Alma mater	Люблінський католицький університет
Політична партія	ОУН
У шлюбі з	Ребет Лев

Да́рія Ре́бет (до шлюбу Цісик, псевдо ОУН: Вільшинська; 26 лютого 1913, Кіцмань, Герцогство Буковина — 5 січня 1992, Мюнхен) — українська політична і громадська діячка, публіцистка, журналістка, правниця. Голова Проводу ОУНЗ (1979—1991). Дружина Лева Ребета.

Життєпис

Народилася у священничій родині. Батько Омелян Цісик походив із села Малий Ключів на Коломийщині, народився 18 березня 1887 p. у родині греко-католицького священика. Германіст і україніст, автор книги «Політичні твори Шевченка». Мати Олена (Леся) Федорович — донька православногосвященника, який у ІІ-ій половині XIX ст. належав до «пробудителів Буковини». Дід Дарії Цісик по материнській лінії Єротей Федорович у другій половині ХІХ ст. належав до «пробудителів Буковини». Він брав участь у перепохованні Тараса Шевченка у Каневі. Обіймав високу посаду в Українській Православній Церкві тоді ще австрійської Буковини, дружив із письменницею Ольгою Кобилянською, у його помешканні бувала й Леся Українка. За родинними переказами Федоровичі були козацького роду. Дома висів козацький герб, а полковник Федорович служив у війську Богдана Хмельницького.^[2]

Дарія підлітком увійшла до Української військової організації, згодом до Організації українських націоналістів. Ці зв'язки вона приховувала від батьків. У 1930-х роках вивчала право у Львівському університеті, але звідти її видворила польська влада. Ступінь магістра права вона здобула у католицькому університеті в Любліні. Потім були арешт, ув'язнення, смерть матері.^[2]

Політична діяльність

На початку 1930-х належала до молодіжної структури ОУН у Стрию, очолювала жіночі групи Стрийської окружної екзекутиви ОУН в Стрийській окрузі (1933–1934). 1934–1938 — членкиня Крайової екзекутиви ОУН на Західно Українських Землях, відповідала за зв'язки з керівництвом українських націоналістів, що перебувало в еміграції.

За участь в українському націоналістичному русі кілька разів заарештовувалась польською поліцією, відбувала піврічне ув'язнення в тюрмі (1939).

«Мене арештували в середині березня 1939 року, — писала у спогадах Дарія Ребет. — Коли ми троє (в тому числі Лев Ребет — майбутній чоловік Дарії Цісик) з двома охоронцями безпеки опинилися в замкненому купе, тоді з усією виразністю виринуло переді мною обличчя моєї мами у хвилину нашого прощання. Вона знала наше становище, отож знала, як і я, що ми прощаємося востаннє. Вона не плакала, але її з легким блиском широко відкриті очі дивилися на мене спокійно. І тепер у цьому купе найшла на мене хвилина, коли „самі сльози ллються“. І на цьому довгому шляху між Стриєм і Львовом вилилася, мабуть, остання крапля моїх сліз, бо вже їх більше не було ані в самотній в'язничній камері, де можна було наплакатися досхочу, ані після повідомлення в тюрмі, що моя мама померла…».^[2]

З квітня 1941 р. перестає бути членкинею ОУН, стає членкинею ОУНР. Під час німецької окупації налагоджувала роботу підпільних осередків ОУНР.

Вдруге Дарію Ребет ув'язнено німецькою окупаційною владою за участь в Українському державному правлінні (після проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року) та належність до ОУН (б). За тиждень до народження сина, Дарія вийшла на волю з гестапівської тюрми у Львові. 1942 р. вона народила сина Андрія, але залишилася у націоналістичному підпіллі. Протягом двох з половиною років сама виховувала первістка. Деякий час маленький Андрій перебував в Стрию у знайомої Ребетам родини, а його мати продовжувала підпільну боротьбу, стала членом Головного проводу ОУН. Лев Ребет у цей час перебував у концтаборі Аушвіц.^[2]

У серпні 1943 року взяла участь у роботі 3-го Надзвичайного Великого збору ОУНР.

З вересня входила до складу ініціативного комітету, який підготував проведення Першого великого збору Української головної визвольної ради (УГВР) (11–15.07.1944).

Наприкінці 1944 р. подружжя Ребет після трирічної розлуки зустрілося у Відні. Сина Лев Ребет побачив лише у Братиславі, і той довго називав його «вуйко Тато».

Була обрана до І-ї Президії УГВР, брала участь у розробці програмних документів УГВР. У повоєнний час жила в еміграції у Мюнхені (ФРН). Після розколу ОУНР у грудні 1956 р. приєдналася до ОУНЗ і була обрана до складу її Політичної ради. З 1979 року очолювала діяльність Політичної ради ОУНЗ і перебувала на цій посаді до червня 1991 року.

Участь у жіночому русі

Відзначилася активністю у розбудові жіночого руху в еміграції. 15–16.12.1945, Авсбурґ — Перший З'їзд українського жіноцтва в Німеччині. До Головної Управи було обрано Дарію Ребет. Із 1946 року, з моменту заснування журналу ОУЖ «Громадянка» була його дописувачкою. 29–30.03.1947, Ашаффенбурґ — ІІ З'їзд ОУЖ, що його референткою обрано Дарію Ребет. При її співпраці створено міжнародну Лігу Жінок в екзилі, в якій крім українок об'єдналися представництва емігранток різних національностей. Постійною секретаркою Ліги була Дарія Ребет.

Журналістська діяльність

Дарія Ребет співпрацювала з багатьма українськими періодичними виданнями в еміграції, входила до редколегій часописів «Сучасна Україна», «Сучасність» та «Український самостійник», видала збірку статей про Об'єднання Українських Жінок у Німеччині (1980), авторка статей, присвячених ідеології ОУН, її програмним постулатам та історії, українському визвольному рухові.

Смерть і пам'ять

Померла Дарія Ребет 5 січня 1992 року в Мюнхені, де й була похована.

30 жовтня 2010 року останки Дарії Ребет та її чоловіка Лева Ребета урочисто були перепоховані у Львові на Личаківському цвинтарі. Це перепоховання було приурочене до 92-ї річниці проголошення ЗУНР.^[3]

19 березня 2017 року в Стрию урочисто відкрили і освятили меморіальну дошку Дарії Ребет-Цісик^[4].

На честь Дарії Ребет названий 108 пластовий курінь УПЮ^[5]

Див. також

Жінки в ОУН та УПА

Джерела та література

О. Й. Стасюк. Ребет Дарія [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 146. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Література

Дарія Ребет. Спогади. — Львів: Манускрипт-Львів, 2018, 176 с.
Андрій Ребет. Доповідь «Лев і Дарія Ребет: мої батьки», виголошена в Українському Вільному Університеті, Мюнхен, 24.06.1998 .
Посівнич М., Брелюс В. Нарис життя Дарії Ребет — «Орлян». — Торонто-Львів: Літопис УПА, 2013. — 110 с. [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]
Довідник з історії України, Інститут історичних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка, Київ, Генеза, 2001 .
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Ірина Козак: "50-ліття Об'єднання Українських Жінок у Німеччині ", ОУЖ, Мюнхен, 1996 .
Об'єднання Українських Жінок у Німеччині: «35 років Об'єднання Українських Жінок у Німеччині», ОУЖ, Мюнхен, 1980 .
Олександр Панченко: «Дарія Ребет. Наперехрестях визвольних змагань», Вид."Гадяч", 2003 .
Українська журналістика в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника. За редакцією М. М. Романюка, Львів, 1995 .
1913 — народилася Дарія Ребет, публіцистка, політична діячка — Український інститут національної пам'яті

Примітки

↑ Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 29. — 416 с.
d:Track:Q36036 d:Track:Q64523177 d:Track:Q20067115
↑ ^а ^б ^в ^г УІНП. 1913 - народилася Дарія Ребет, публіцистка, політична діячка. УІНП (укр.). Процитовано 9 липня 2024.
↑ У Львові перепоховали близьких соратників Бандери. Архів оригіналу за 2 листопада 2010. Процитовано 26 серпня 2012.
↑ У Стрию відкрили меморіальну дошку діячці ОУН Дарії Ребет-Цісик. Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
↑ 108 пластовий курінь

Попередник
Богдан Кордюк

4-й Голова Проводу ОУНз
1979 — червень 1991

Наступник
Анатоль Камінський

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q7725634"_data-entity-id="Q64523177"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Загайська_Роксоляна_Йосипівна|Загайська&nbsp;Р.&nbsp;Й.]]</i>_[[:d:Q64523177|Вітер_в_долонях]]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Львів|Львів]]:_2017._—_С.&nbsp;29._—_416&nbsp;с.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q36036]][[d:Track:Q64523177]][[d:Track:Q20067115]]</div>-1] Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 29. — 416 с.
d:Track:Q36036 d:Track:Q64523177 d:Track:Q20067115

[:0-2] а ^б ^в ^г УІНП. 1913 - народилася Дарія Ребет, публіцистка, політична діячка. УІНП (укр.). Процитовано 9 липня 2024.

[3] У Львові перепоховали близьких соратників Бандери. Архів оригіналу за 2 листопада 2010. Процитовано 26 серпня 2012.

[4] У Стрию відкрили меморіальну дошку діячці ОУН Дарії Ребет-Цісик. Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.

[5] 108 пластовий курінь

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

п о р Провідники УВО, ОУН і організацій, що вийшли з неї
УВО	Євген Коновалець
Крайові команданти УВО	Юрій Полянський (1922—1923) • Петро Бакович (1923) • Андрій Мельник (1923—1924) • Ярослав Індишевський (весна 1924 — середина 1926) • Юліан Головінський (друге півріччя 1926 — 01.1927) • Роман Сушко (1927 — 11.1928) • в.о. Володимир Горбовий (11.1928 — 12.1928) • Богдан Гнатевич (12.1928 — 02.1929) • Омелян Сеник (02.1929 — кінець 1929) • (2-й раз) Роман Сушко (кінець 1929 — 06.1930) • (2-й раз) Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • (2-й раз) Богдан Гнатевич (осінь 1930—1931)
Крайові команданти УВО на Східних Українських Землях	Іван Андрух (1920—1921)
ОУН	Євген Коновалець (3.2.1929 — †23.5.1938) • Андрій Мельник (23.5.1938 — †1.11.1964) • Олег Штуль-Жданович (1.11.1964 — †4.11.1977) • Денис Квітковський (4.11.1977 — †15.03.1979) • Микола Плав'юк (15.3.1979 — †10.3.2012) • Богдан Червак (26.5.2012 — досі)
Крайові провідники ОУН	Богдан Кравців (02.1929 — 11.1929) • Зенон Пеленський (11.1929 — 06.1930) • Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • Степан Охримович (10.1930 — †10.4.1931) • Іван Габрусевич (06.1931 — 03.1932) • Богдан Кордюк (05.1932 — 01.1933) • Степан Бандера (01.1933 — 06.1934) • Осип Мащак (07.1934 — 08.1934) • Олекса Гасин (09?.1934 — 02?.1935) • Лев Ребет (02.1935 — 7.2.1939) • Мирослав Тураш (7.2.1939 — †06.1939) • Володимир Тимчій (06.1939 — †02.1940) • Осип Грицак (03.1940 — 04.1940)
ОУНР (ЗЧ ОУН)	Степан Бандера (02.1940 — 15.10.1959) • Степан Ленкавський (1959—1968) • Ярослав Стецько (1968 — †5.7.1986) • Василь Олеськів (1986—1991) • Ярослава Стецько (1991—2001) • Андрій Гайдамаха (2001 — 13.4.2009) • Стефан Романів (13.4.2009 — 12.2022) • Олег Медуниця (14.12.2022 — досі)
Голови проводу ОУНР на Українських землях	Дмитро Мирон-Орлик (04.1940 — 12.1940) • Іван Климів (12.1940 — 07.1941) • Микола Лебедь (09.1941 — 05.1943) • Роман Шухевич (05.1943 — †05.03.1950) • Василь Кук (07.1950 — 05.1954)… • (посада вакантна) • …Зеновій Красівський (? після 1985 — †20.9.1991) • далі посада поєднана з посадою Голови ОУНР
ОУНЗ (ЗЧ УГВР)	Зенон Матла (02.1954 — 12.1956) • Лев Ребет (12.1956 — †12.10.1957) • Роман Ільницький (10.1957 — ?) • Богдан Кордюк (? — 1979) • Дарія Ребет (1979 — 06.1991) • Анатоль Камінський (06.1991 — 05.2019)
ОУНД	Павло Дорожинський (2005 — †18.3.2015) • Віктор Світайло (2015 — досі)

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)