Гай-Головко Олесь Несторович

Олесь Гай-Головко
Олесь Гай-Головко
Ім'я при народженні	Олекса Несторович Головко
Народився	12 серпня 1910; Писарівка, Крутянська волость, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	17 серпня 2006 (96 років); Суррей, Канада
Громадянство	УРСР; Українська держава (1941); Канада
Національність	українець
Діяльність	письменник
Відомий завдяки	письменник, поет, літературознавець
Alma mater	Ленінградський університет
Посада	Міністр інформації й пропаганди УДП
Термін	5 липня 1941 — 12 липня 1941
Батько	Нестор Никифорович Головко
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гай.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Головко.

Оле́сь Гай-Головко́ (справжнє ім'я та прізвище: Олекса Несторович Головко; нар. 12 серпня 1910, Писарівка, Крутянська волость, Подільська губернія — пом. 17 серпня 2006, Суррей, Канада) — український письменник, поет, літературознавець. Міністр інформації й пропаганди Українського Державного Правління (1941). Член Мистецького українського руху (МУР), Об'єднання українських письменників «Слово».

Життєпис

Народився як четвертий із семеро дітей у сім'ї сільського псаломщика: його батько — Нестор Никифорович Головко, закінчив духовну школу в Кам'янці-Подільському і одруживсь у 1904 з Теклею Миколаївною Машкевич.

Олекса закінчив семирічну школу (1924), опісля — агрономічну школу в Красносільці (1928) та літературний факультет Ленінградського університету (1931). Згодом стає членом Ленінградської Асоціації Пролетарських Письменників та Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП).

Працював редактором у Харківському радіокомітеті (1932—1933), виконував обов'язки відповідального секретаря журналу «Червоний шлях» (1933—1934).

Літературний дебют О. Гай-Головка відбувся у 1931, коли у Дніпропетровському літературному журналі «Зоря» було надруковано його поезію «Балада про Федька». Навесні 1934 видав першу збірку поезій «Штурмові балади».

1935 переїхав до Києва, став членом Спілки Письменників України, працював у київських часописах і видавництвах.

Під впливом А. Любченка і П. Панча О. Гай-Головко пробує себе у прозі. Видав збірки оповідань «Світання» (1936), «Десять новел» (1937).

З 1936 працював на посаді редактора сценарного відділу Київської кіностудії імені Олександра Довженка.

У 1940 переїхав до Львова, був редактором літературно-мистецького відділу радіокомітету (1940—1941). З 1941 — один із членів Українського Державного Правління.

Наприкінці Другої світової війни О.Гай-Головко перебував у Австрії, потім у таборах для переміщених осіб у Німеччині: працював редактором літературно-мистецького відділу журналу «Пу-Гу» (Західна Німеччина, 1946—1947). У 1948 — виїхав до Британії.

У 1949 прибув до Канади, поселився у Вінніпезі, де був співредактором «Українського голосу» (1950—1952). У 1956, маючи фах агронома, отримав посаду на дослідній станції Канадського департаменту агрокультури, де й займався науково-дослідницькою діяльністю (1956—1975) до виходу на пенсію. Між 1959 і 1961 роками створив понад сорок статей про українських письменників в Канаді. У 1987 переїхав до Суррей, передмістя Ванкуверу в Британській Колумбії.

Після проголошення незалежності України відвідав рідні землі. Йому зразково влаштовано творчий вечір київською організацією Спілкою письменників України в Києві у Будинку вчителя (колишній будинок Центральної Ради), про що заздалегідь були розклеєні на київських вулицях оголошення. З тієї нагоди його було поновлено у Спілці письменників України.

Помер письменник 17 серпня 2006 року. Похований в місті Суррей, Канада.

Творчість

Автор збірок поетичних творів «Штурмові балади» (Харків, 1934), «Сурмач» (Львів, 1942), трьох томів поетичних творів; збірок прозових творів «Світання» (Київ, 1936), «Десять новель» (Київ, 1937), «Одчайдушні» (Вінніпег,1959); мемуарних повістей «Поєдинок з дияволом» (Вінніпег, 1950), «Смертельною дорогою» (Вінніпег, 1979; Тернопіль, 2001), «Їм дзвони не дзвонили» (Вінніпег, 1987); поем «Сон» (Вінніпег, 984), «Коханіяда» (Авґсбурґ, 1947), «Скоропадський і Майдан св. Софії» (Тернопіль, 1999); літературно-критичних нарисів «Українські письменники в Канаді» (Вінніпег, 1980, 1997 [Архівовано 12 червня 2021 у Wayback Machine.]).

Видання

Гай-Головко О. Сурмач: Поезії [Архівовано 18 серпня 2021 у Wayback Machine.]. Краків : Українське Видавництво, 1942. 87 с.
Гай-Головко О. Коханіяда: Поема [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1947. 61 с.
Гай-Головко О. Поєдинок з дияволом. У 2-х тт. [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.] Вінніпег : Видавець Іван Тиктор, 1950. Т. 1. — 143 с.; Т. 2 — 160 с. (Клюб Приятелів Української Книжки)
Гай-Головко О. Одчайдушні: Оповідання [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.]. Вінніпег : Муза, 1959. 196 с.
Гай-Головко О. Поетичні твори в трьох томах. Т. 1 (1933—1947) [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.]. Торонто : Нові Дні, 1970. 137 с.
Гай-Головко О. Поетичні твори в трьох томах. Т. 2 (1948—1977) [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.]. Торонто : Нові Дні, 1978. 219 с.
Гай-Головко О. Смертельною дорогою. Спогади в 2-х тт. [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.] Вінніпег : Тризуб. Т. 1, 1979. — 205 с.; Т. 2, 1983. — 284 с.
Гай-Головко О. Сон: Поема [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.]. Вінніпег : Накладом автора, 1984. 43 с.
Гай-Головко О. Їм дзвони не дзвонили: Повість [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.]. Вінніпег : Видавнича Спілка Тризуб, 1987. 215 с.
Гай-Головко О. Скоропадський: Трагедія. Тернопіль: Тайп, 1999. 65 с.
Гай-Головко О. Вірші // Хрестоматія української літератури в Канаді. Едмонтон, 2000. С. 98-103.
Гай-Головко О. Воля без волі: Роман. Тернопіль : Тайп, 2004. 150 с.

Література

Гай-Головко Олекса // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993. — Т. 1. — С. 336.
Безпечник І. Олекса Гай-Головко і його смертельна дорога // Нові дні. — 1984. — № 5. — С. 13-15.
Гуралечко М. До 80-ліття Олекси Гай-Головка // Нові дні. — 1990. — № 7-8. — С. 3.
Сварог В. На висхідній дорозі // Нові дні. — 1971. — № 254. — С. 3-6.
Славутич Яр. Українська поезія в Канаді // Українська література в Канаді. Вибрані дослідження, статті й рецензії. — Едмонтон: Славута, 1992. — С.97-98.
Сорока П. Літературно-творчий портрет Олекси Гай-Головка. — Тернопіль, 1996. — 144 с.
Oleksa Hai-Holovko // Ukraine a concide encyclopedia. 988—1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l. : s. n.]. — P. 161.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Інтернет-ресурси

Олекса Гай-Головко [Архівовано 2 травня 2022 у Wayback Machine.]
Вісті з кодимського району див.: «Славетний земляк»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Світове українство прощається з останнім учасником уряду Ярослава Стецька
Поет, письменник та літературознавець Олекса Гай-Головко і Ладижин

Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)