Звіринецьке кладовище
головний вхід кладовища
Інформація про цвинтар
50°25′29″ пн. ш. 30°33′17″ сх. д.H G O
Країна	Україна
Розташування	Печерський район Звіринець
Відкрито	початок 18 століття
Статус	напівзакрите
Площа	5,6 гектар
Адреса: вул. Верхня, 21
Звіринецьке кладовище Звіринецьке кладовище (Київ)
Звіринецьке кладовище у Вікісховищі

Звірине́цьке кладови́ще — невеликий некрополь у Києві, розташований на Звіринці, на височині між Неводницьким (Наводницьким) яром та бульваром Миколи Міхновського. Площа кладовища — 5,6 га (з них 3,3 га вільні від поховань). Нині кладовище напівзакрите (ховають тільки на резервних місцях).

Звіринецький цвинтар веде початок від цвинтаря церкви Різдва Іоанна Предтечі (заснована між 1715 та 1729 роками, існувала до 1930-х років) — парафіяльного храму Звіринця. Тривалий час тут ховали лише мешканців цього київського передмістя. Кладовище набуло загальноміського значення у 1930-ті роки, коли сюди було перенесено деякі поховання зі зруйнованого кладовища на Аскольдовій могилі — письменника Андрія Івановича Подолинського, ученого та громадського діяча Сергія Андрійовича Подолинського, меценатів Василя Васильовича Тарновського-старшого та Василя Васильовича Тарновського-молодшого. Тут було перепоховано засновника Троїцького монастиря отця Іону та засновницю Введенського монастиря Мотрону Єгорову (Димитру) (тепер їхні мощі повернуто в монастирські храми).

У 1974 році біля входу на кладовище було створено меморіал загиблим під час Другої світової війни. Після війни було відокремлено спеціальну ділянку для померлих робітників заводу «Арсенал», які брали участь у збройному заколоті 1917—1918 років. Після закриття Лук'янівського кладовища тут до 1990-х роках ховали священників та ченців.

• громадські та культурні діячі, аматори української старовини, меценати Василь Васильович Тарновський-старший та Василь Васильович Тарновський-молодший (останки було перепоховано зі зруйнованого кладовища на Аскольдовій могилі).
• письменник Андрій Іванович Подолинський та його син, учений та громадський діяч Сергій Андрійович Подолинський (останки було перепоховано зі зруйнованого кладовища на Аскольдовій могилі).
• зоолог та краєзнавець Микола Васильович Шарлемань (8 ділянка).
• гігієніст і епідеміолог академік Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський (могила не збереглася).
• історик-медієвіст Володимир Костянтинович Піскорський (1 ділянка, 1 ряд).
• історик Володимир Іванович Щербина.
• український письменник та кіносценарист Микола Михайлович Ятко.
• оперна співачка та педагог Марія Едуардівна Донець-Тессейр.
• оперний співак Анатолій Юрійович Мокренко.
• Герої Радянського Союзу Андрій Якович Ворончук та Михайло Олександрович Грєхов.
• колишній артист цирку, хлопчик-вундеркінд Володимир Степанович Зубрицький.
• мати Леоніда Черновецького Просків'я Гаврилівна^[1].
• батьки, тесть і теща Петра Порошенка, а також його старший брат Михайло^[1].
• священик Вознесенського храму Флорівського жіночого монастиря митрофорний протоієрей Микола Запорожець.
• архімандрит Російської православної церкви, намісник Києво-Печерської лаври Кронід (у миру Кіндрат Сергійович Сакун).
• єпископ Українського екзархату Російської православної церкви, єпископ Чернігівський і Ніжинський Нестор (у миру Микита Арсентійович Тугай).
• письменниця, літературознавиця, перекладачка, педагог, член Національної спілки письменників України Ганна Георгіївна Ігнатенко.
• науковець-хімік Микола Максимович Ситий (8 ділянка).
• воїн Армії УНР Софроній Андрійович Костира. Загинув у сутичці з більшовиками. Похований священником Миколою Смирновим, імовірно, на Монастирському секторі. Розташування могили та її збереженість невідомі.
• українська співачка та акторка, Народна артистка Української РСР, Герой України Ніна Митрофанівна Матвієнко.

На Звіринці було ще кілька невеликих некрополів, знищених у 1920-ті роки Там, де тепер південно-західна частина Ботанічного саду, були кладовища: єврейське (засноване 1796 року), караїмське та мусульманське для військовополонених турків, які з'явилися у Києві після війни 1877—1878 років. У 1878 році на Верхній Теличці було засновано Госпітальне кладовище для поховання нижніх чинів, що померли у київських шпиталях. На місці сучасного Інституту проблем міцності НАН України у 1915 році було утворено Братське кладовище, де ховали воїнів, загиблих у Першій світовій війні. Від нього залишився лише недобудований храм-меморіал, який почали споруджувати 1916 року.

• Жадько В. У пам'яті Києва.-К.,2007.- 468 с.
• Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр.
• Проценко П. Історія київського некрополя. — К., 1995
• Квитницкий-Рыжов Ю. Некрополи Киева. — К., 1993
• Ритуальна служба спеціалізоване комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування». [Архівовано 26 лютого 2018 у Wayback Machine.]