Блюхер Василь Костянтинович
рос. Васи́лий Константи́нович Блю́хер
Ім'я при народженні	Блюхер Василий Константинович
Народження	19 листопада (1 грудня) 1889(1889-12-01) село Барщинка, Рибинський повіт, Ярославська губернія, Російська імперія
Смерть	9 листопада 1938(1938-11-09) (48 років) Москва, СРСР тромбоз
Країна	СРСР
Приналежність	Російська імператорська армія  Радянська армія
Рід військ	кавалерія, піхота
Освіта	церковнопарафіяльна школа[d]
Роки служби	1914–1938
Партія	КПРС, Російська соціал-демократична робітнича партія і Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)
Член	ЦК КПРС і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	Командувач Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії
Війни / битви	Перша світова війна Громадянська війна в Росії
Автограф
Нагороди	Нагороди Російської імперії:
Блюхер Василь Костянтинович у Вікісховищі

Васи́ль Костянти́нович Блю́хер (нар. 19 листопада (1 грудня) 1889(18891201), село Барщинка Рибинського повіту Ярославської губернії, тепер Рибинський район Ярославської області^[1] — 9 листопада 1938, Москва) — радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союзу (20.11.1935). Репресований. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1934—1937 роках. Член ЦК ВКП(б) з жовтня 1937 по жовтень 1938 року. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Народився в селі Барщинка Рибинського повіту Ярославської губернії (нині Рибинський район Ярославської області) в родині селянина-бідняка. З 1902 по 1903 рік навчався в церковнопарафіяльній школі села Середнєво Георгіївської волості Рибинського повіту Ярославської губернії.

З серпня 1904 по квітень 1905 року — хлопчик-учень мануфактурного магазину Клочкова в Санкт-Петербурзі. У квітні 1905 — грудні 1908 року — підручний складального цеху франко-російського заводу Берда в Санкт-Петербурзі. Потім був безробітним, з травня 1909 по лютий 1910 року — слюсар вагонобудівного заводу в місті Митища Московської губернії.

У лютому 1910 року заарештований і до січня 1913 року перебував у Бутирській в'язниці Москви та в'язницях Нижнього Новгорода, Костроми, Ярославля та Рибинська.

У лютому — серпні 1913 року — слюсар залізничних майстерень у Рибинську, солдат ратницької дружини. У серпні 1913 — липні 1914 року — слюсар майстерень Казанської залізниці в Москві.

У липні 1914 — січні 1915 року — солдат 19-го Костромського полку 5-ї піхотної дивізії російської армії на Австро-Угорському фронті, учасник Першої світової війни. З січня 1915 по березень 1916 року лікувався після поранень в госпіталі Південно-Західної залізниці в Києві та Московському генеральному імператора Петра І військовому госпіталі.

У березні 1916 року демобілізований із армії, до травня 1916 року працював у власному господарстві в селі Барщинка Рибинського повіту.

У травні 1916 — лютому 1917 року — слюсар складального цеху механічного заводу Остермана в Казані.

Член РСДРП(б) з 1916 року.

У лютому — травні 1917 року — слюсар-моторист олійного заводу в місті Петровську Саратовської губернії.

У травні — жовтні 1917 року — солдат 96-го запасного полку російської армії в Самарі. У жовтні — листопаді 1917 року — член революційного комітету 32-ї запасної бригади російської армії, комісар, заступник начальника політичного управління державної безпеки в Самарі.

Після Жовтневого перевороту вступив до Червоної гвардії, з листопада по грудень 1917 року — комісар Самарського загону Червоної гвардії в місті Челябінську.

У грудні 1917 — березні 1918 року — голова Челябінського військово-революційного комітету. У березні — травні 1918 року — голова виконавчого комітету Челябінської ради, військовий комісар, редактор виконавчого комітету Челябінської губернської ради.

З червня по липень 1918 року — командир Східного загону, командир партизанських загонів на Оренбурзькому фронті.

1918 року Блюхер на чолі загонів Червоної гвардії захопив Оренбург і почав бої з козаками отамана Дутова. Після повстання Чехословацького корпусу та наступу оренбурзьких козаків отамана Дутова загони Блюхера та оренбуржця Каширіна опинилися у ворожому тилу. Створену там Уральську партизанську армію спершу очолював Каширін. Після його поранення червоних партизанів очолив Блюхер. Він і вивів їх до військ Червоної армії.

16 липня — 2 серпня 1918 року — заступник командувача Уральської партизанської армії. 2 серпня — 22 вересня 1918 року — командувач Уральської партизанської армії.

22 вересня 1918 — 15 січня 1919 року — начальник 4-й Уральської стрілецької (30-ї стрілецької) дивізії РСЧА. Командував 30-ю стрілецькою дивізією в боях проти Колчака.

15 січня 1919 — 23 травня 1920 року — начальник 51-ї стрілецької дивізії РСЧА, помічник командувача 3-ї армії. З травня по липень 1920 року — начальник Західно-Сибірського сектора ВОХР.

6 липня 1920 — 11 травня 1921 року — начальник 51-ї Перекопської стрілецької дивізії РСЧА, воював проти Врангеля. Уславився штурмом Перекопу восени 1920 року і проривом оборони білогвардійських військ у Криму.

30 червня 1921 — 4 липня 1922 року — головнокомандувач Народно-Революційної армії Далекосхідної Республіки, військовий міністр Далекосхідної Республіки, голова Військової Ради Далекосхідної республіки. Прославився взяттям укріпленого пункту білогвардійців Волочаєвки.

У липні 1922 — жовтні 1924 року — командир і військовий комісар 1-го стрілецького корпусу і начальник Петроградського укріпленого району.

З жовтня 1924 по липень 1927 року — головний військовий радник Південно-Китайської революційної армії та революційного китайського уряду в Кантоні (Гуанчжоу), Китай. Брав активну участь у Першій громадянській війні в Китаї. З жовтня 1927 по липень 1928 року перебував у розпорядженні РВР у Москві.

Від 16 травня 1927 (за іншими даними — з липня 1928) по 7 серпня 1929 року — перший помічник командувача Українського військового округу в місті Харкові^[2].

6 серпня 1929 — 17 травня 1935 року — командувач Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії. 17 травня — 2 червня 1935 року — командувач військ Далекосхідного військового округу. 2 червня 1935 — 28 червня 1938 року — командувач Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії. 28 червня — 4 вересня 1938 року — командувач Далекосхідного фронту.

Брав активну участь у масових репресіях у Червоній армії. За деякими даними, Блюхер страждав алкоголізмом та влаштовував п'яні вечірки під час командування армією.

4 вересня — 22 жовтня 1938 року — в розпорядженні Головної військової ради РСЧА.

Після не надто вдалих для СРСР боїв на озері Хасан^[3], які збіглися з хвилею репресій у країні, 22 жовтня 1938 року заарештований на дачі наркома оборони Ворошилова. У в'язниці Блюхера жорстоко катували. На одному з допитів йому вибили око.

9 листопада, перебуваючи під слідством, помер у Лефортовській в'язниці. 10 березня 1939 посмертно позбавлений звання маршала і засуджений до смертної кари за «шпигунство на користь Японії», «участь в антирадянській організації і у військовій змові»^[4].

Реабілітований після XX з'їзду КПРС 9 березня 1956 року. 13 березня 1956 року посмертно відновлений в партії.

• орден Святого Георгія IV ступеня (2.07.1915)
• два ордени Леніна (11.07.1931, 22.02.1938)
• п'ять ордени Червоного Прапора (30.09.1918, 14.06.1921, 20.06.1921, 22.02.1928, 25.10.1928)
• орден Червоної Зірки (№ 1, 13.05.1930)
• Медаль «XX років РСЧА» (22.02.1938)
• нагрудний знак «5 років ВНК—ДПУ» (23.02.1932)

• Маршалы и Адмиралы Флота Советсткого Союза
• А. Н. Почтарев. Трагедия маршала Блюхера [Архівовано 4 червня 2020 у Wayback Machine.]
• Блюхер Василий Константинович // Хронос [Архівовано 11 вересня 2009 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Блюхер Василь Костянтинович

• Н.Кондратьев. Маршал Блюхер. 1965.
• Чи Бліхер заплатить головою за невдачу під Чанкуфен // Діло, ч. 179, 16 серпня 1938 [Архівовано 7 березня 2014 у Wayback Machine.]
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• Л. В. Гриневич. БЛЮХЕР Василь Костянтинович [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 303. — ISBN 966-00-0734-5.