| Brucella | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
Види
| ||||||||||||
|
На сьогодні відомо 10 видів: | ||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||
|
Бруцела (Brucella) — рід бактерій, названо на честь шотландського військового лікаря Д. Брюса, який першим виділив і описав бруцелу на Мальті в 1886 р.
Морфологічні особливості
Бруцели — дрібні нерухомі поліморфні мікроорганізми; у препараті вони можуть виявлятися у формі дрібних коків, паличок, диплококів. Розміри їх — 0,3-0,5-2,5 мкм. Малі розміри і найчастіша кокоподібна форма обумовили й назву бруцел — мікрококи. Бруцели добре фарбуються аніліновими барвниками, грамнегативні. Налічується 10 видів бруцел, з яких 7 — Brucella melitensis (козяча/мальтійська), Brucella abortus bovis (бичача), Brucella abortus suis (свиняча) і Brucella canis (собача), Br. pinnipedialis (китяча), Br. ceti (тюленяча) і Br. inopinata здатні спричинити хворобу у людини — бруцельоз.
Культуральні особливості
З метою виділення культури бруцел використовують кров'яний або сироватковий агар, м'ясопептонне середовище тощо. Оптимум росту — температура 34-37°С, pН 6,6-7,2, сприятливо впливає наявність 5-10% діоксиду вуглецю в атмосфері росту. Ростуть бруцели повільно, іноді їхній ріст можна виявити лише на 3-4-у тижні. При посіві на тверді поживні середовища утворюється 2 види колоній: S — круглі, опуклі, до 0,5-3 мм у діаметрі, мутнуваті, гладенькі, з перламутровим блиском і R — шорсткуваті, спочатку прозорі, а потім мутні. R-колонії утворюються в процесі дисоціації за зміни умов, в яких відбувається ріст збудників. При вирощуванні в бульйоні він каламутніє. Крім типових варіантів клітин (S), бруцели можуть утворювати різні змінені форми, у тому числі L-форми, найваріабільніші, що, як вважають, сприяє тривалому перебігу і хронізації хвороби.
Біохімічно — це малоактивні організми: вони не продукують протеолітичні ферменти, мають слабку цукролітичну активність. Але бруцели різних видів усе-таки розрізняються між собою за біохімічними властивостями, що використовується для їхньої ідентифікації. У бруцел дуже висока гіалуронідазна активність, що є одним з чинників, які забезпечують проникнення збудників в органи і тканини, зокрема навіть через мікроскопічно ушкоджену шкіру і слизові оболонки («чинник поширення»); мають вони й ендотоксин. В організмі зараженої людини бруцели розмножуються внутрішньоклітинно, навіть у фагоцитах, завдяки здатності утворювати чинники, які пригнічують фагоцитарну активність клітини. Особливістю бруцел, яка істотно обтяжує перебіг хвороби й погіршує прогноз, є виразна алергогенна здатність.
Антигенна структура
Бруцели мають доволі складний антигенний склад. У складі S-ліпополіцукриду (S-LPS) стінки бактерій, який виконує функцію ендотоксину, виділяють два основних антигени, що є й чинниками вірулентності: А-антиген (переважає в Br. abortus і Br. suis) та M-антиген (переважає в Br. melitensis). За своєю структурою вони подібні до деяких антигенів збудників туляремії, холери, сальмонельозу, єрсиній, а також з E. coli О-116, що може бути причиною псевдопозитивних реакцій при проведенні серологічних досліджень. Бруцели кожного виду мають у своєму складі ще біотипи: Br. melitensis — 3, Br.abortus — 9, Br. suis — 5. Ступінь гомологічності між біотипами в межах кожного виду дуже велика, тому істотного значення для практики клініциста це не має, а от епідеміологам може допомогти в уточненні розташування осередку зараження. Окремі види бруцелл відрізняються за ступенем вірулентності — найбільша притаманна Br. melitensis, найменша — Br. abortus; Br. suis займає проміжне положення. Але є дані, що в межах одного виду виявляються розходження за ступенем вірулентності між біотипами. Патогенність бруцел для різних тварин неоднакова: Br. melitensis уражають переважно кіз, Br. suis — свиней, Br. abortus — велику рогату худобу. Але така адаптація до певних видів тварин не є абсолютною: Br. abortus можуть, наприклад, інфікувати свиней, а Br. suis — велику рогату худобу. Високочутливі до зараження усіма видами бруцел морські свинки, білі миші й пацюки. Бруцела має високу патогенність, здатна проникати до організму людини навіть через мікроскопічно пошкоджену слизову оболонку ротоглотки, кон'юнктиви та шкіру.
Стійкість
Бруцели досить стійкі в зовнішньому середовищі. Вони добре переносять низькі температури, перебування в ґрунті та воді (у вологому ґрунті зберігаються до 2-3 міс, у водоймах — до 3 міс). Особливе значення має здатність виживати в молочних продуктах протягом усього періоду, необхідного для їхньої реалізації, навіть у бринзі вони можуть зберігати життєздатність до 60 днів. На вовні овець і каракулевих шкурок бруцели виживають 2-3 міс, у сирому м'ясі — до 3 міс. Кип'ятіння знищує бруцел миттєво, прогрівання у рідкому середовищі до температури 60 °С — лише за 30 хв. Пастеризація молока при 80—90 °С викликає їхню загибель за 5 хв. А от при сухому прогріванні навіть при 90—95 °С вони гинуть лише за годину. Швидко гинуть у кислому середовищі, тому шлунковий сік ефективно вбиває бруцел. Вони чутливі до дезінфікуючих розчинів: за кілька хвилин вони гинуть у 0,1% розчині хлораміну і 0,5% розчині лізолу.
Примітки
- ↑ Muleme.M , Mugabi.R ,” BRUCELLOSIS OUTBREAK INVESTIGATIONS”Sakran et al, 2006
- ↑ Раніше мала назву Brucella pinnipediae
- ↑ Jahans et al. 1997 [JAHANS (K.L.), FOSTER (G.) and BROUGHTON (E.S.): The characterisation of Brucella strains isolated from marine mammals. Vet. Microbiol. 1997, 57, 373–382.
- ↑ Раніше мала назву Brucella cetaceae
- ↑ SCHOLZ (H.C.), NÖCKLER (K.), GÖLLNER (C.), BAHN (P.), VERGNAUD (G.), TOMASO (H.), AL DAHOUK (S.), KÄMPFER (P.), CLOECKAERT (A.), MAQUART (M.), ZYGMUNT (M.S.), WHATMORE (A.M.), PFEFFER (M.), HUBER (B.), BUSSE (H.J.) and DE (B.K.): Brucella inopinata sp. nov., isolated from a breast implant infection. Int. J. Syst. Evol. Microbiol., 2010, 60, 801–808.
- ↑ SCHOLZ (H.C.), HUBALEK (Z.), SEDLÁČEK (I.), VERGNAUD (G.), TOMASO (H.), AL DAHOUK (S.), MELZER (F.), KÄMPFER (P.), NEUBAUER (H.), CLOECKAERT (A.), MAQUART (M.), ZYGMUNT (M.S.), WHATMORE (A.M.), FALSEN (E.), BAHN (P.), GÖLLNER (C.), PFEFFER (M.), HUBER (B.), BUSSE (H.J.) and NÖCKLER (K.): Brucella microti sp. nov., isolated from the common vole Microtus arvalis. Int. J. Syst. Evol. Microbiol., 2008, 58, 375–382.
Джерела
- Практична мікробіологія [Текст]: навч. посібник для студ. вищих мед. навч. закл. IV рівня акредитації / С. І. Климнюк та ін. — Т.: Укрмедкнига, 2004. — 440 с.:
- Мікробіологія, вірусологія та імунологія. /Під ред. Широбокова В. П./ Підручник для ВМНЗ ІІІ-IV р.а.:"Нова Книга", 2011/952 с.