Лі́пополісахари́ди (також іноді — ліпополіцукриди) (LPS) — великі молекули, складені з ліпідів і полісахаридів (вуглеводів), з'єднаних за допомогою ковалентних зв'язків. LPS — головний компонент зовнішньої мембрани грам-негативних бактерій, сприяючи структурній цілісності бактерій, і захищаючи мембрану від певних видів хімічного нападу. LPS звичайно є ендотоксинами, що індукують сильну імунну відповідь нормальних тварин.

Ліпополісахариди складаються з трьох частин: бічних ланцюжків полісахаридів (O), олігосахаридного ядра і ліпіду A. Ліпід A містить незвичайні жирні кислоти (наприклад, гідроксиміристинову кислота) і знаходиться у товщі зовнішньої мембрани, тоді як решта частин LPS розташовані на поверхні. Олігосахаридне ядро містить незвичайні цукри (наприклад KDO, кето-деоксиоктулонат і гептулозу). Олігосахаридне ядро зв'язане з ліпідом A, який також часткова відповідає за токсичність грам-негативних бактерій. LPS діє як ендотоксин, тому що він зв'язується з рецепторним комплексом CD14/TLR4/MD2, який викликає секрецію про-запальних цитокінів в багатьох типах клітин, особливо в макрофагах.

Полісахаридний ланцюжок часто називається O-антигеном бактерій. Склад O-ланцюжка змінюється між різними штамами бактерій. O-ланцюжки легко розпізнаються антитілами хазяїна, проте, бактерії можуть легко змінювати структуру цих ланцюжків щоб уникнути виявлення. LPS також збільшує негативний електричний заряд клітинної стінки і допомагає стабілізувати мембранну структуру.

Часто LPS створюються з певними структурами цукру, які розпізнаються або інший LPS (що надає можливість перешкоджати токсинам LPS), або глікозилтрансферазами, яке використовують цю структуру цукрів, щоб додати до них певні наступні цукри.

O-антигени (зовнішні вуглеводи) — найбільш змінні частини молекули LPS, надаючи їй алергену специфічність. На відміну від них, ліпід A — найбільш збережена частина. Проте, склад ліпіду A також може змінюватися (наприклад, за числом і природою акрилових ланцюжків в межах або між родами). Деякі з цих варіацій, можливо, передають антагоністичні властивості цим LPS. Наприклад, дифорфорил ліпід (RSDPLA) бактерії Rhodobacter sphaeroides є ефективним антагоністом LPS в людських клітинах, але є агоністом в клітинах хом'яків та коней.

Функція LPS активно досліджується протягом останніх років завдяки їх ролі у формуванні багатьох факторів транскрипції, які стають активними після стимулювання LPS. LPS також утворює багато видів медіаторів, залучених в сепсисі.

• Глосарій термінів з хімії / укладачі: Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (листопад 2015)

Це незавершена стаття з молекулярної біології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.