Частівка, дрібушка^[1] (рос. частушка) — коротенька римована пісня, переважно жартівливого або сатиричного змісту, часто імпровізована, здебільшого чотиривірш.

За своєю музичною будовою частушка створена не для хору голосів, а для окремої особи, для вираження швидкоплинних почуттів, швидкоплинних настроїв і переживань^[2].

Так звані частушки перейняли національну традицію українських танечних пісень, а в радянську епоху перебрали на себе і російську назву, і зовсім інший зміст.^[3]

Походження терміну пов'язується з російським словосполученням «частые песни» (або від слова «частина» рос. частица — частинні пісні), тобто народна поезія швидкого ритму, яке, вважається, вперше запропонував російський письменник Гліб Успенський (1843 — 1902), а от походження частівки як явища (жанру) не з'ясоване. Ймовірно все-таки, частівки були «запозичені» росіянами з фольклору угромовних народів Поволжя, де цей жанр відомий здавна.

Достеменно відомо, що наприкінці XIX століття російські частівки — вже надзвичайно популярний жанр пісенної творчості, елемент сільської мас-культури. Втім, наприклад відомий радянський етнограф і фольклорист Д. К. Зеленін в одній з перших своїх наукових робіт описує частушку як нове́ явище в російській культурі на само́му початку XX століття^[4].

Автор книги В. И. Симаковъ, Сборник деревенских частушекъ (Архангельской, Вологодской, Вятской, Олонетской, Пермской, Костромской, Ярославской, Тверской, Псковской, Новгородской, Петербургской губерний) ^[2] в своїй книзі виданій в 1913 році проводить такий тематичний поділ дрібушок (рос.):

Великої популярності частівки набули після 1917 року, коли з одного боку були засобом ідеологічного впливу та пропаганди молодої радянської держави, а з іншого — елементом народної культури, у якому знаходили відображення нагальні життєві події і проблеми, часто несприйняття офіціозу. Така ж ситуація збереглася і у подальші 50 — 90 роки.

До основних тем частівок історично належать любовна й сімейно-побутова тематика. Однак з часом частівки набувають переважно антирелігійного (до середини XX ст.), соціально-побутового і пізніше суспільно-політичного змісту.

У СРСР народні частівки — нерідко реакція людей, і не завжди позитивна, на дії радянської влади, новини як внутрішньо-, так і зовнішньополітичні:

Частівки були і є елементом не тільки загальнонародної культури, а й складовою субкультур — студентства, робітничого класу, частиною дитячого фольклору.

Слід наголосити, що частівка, на відміну від деяких інших жанрів фольклору, лишається живим і навіть розвивається у наш час. Зокрема, у частівках знайшли своє відображення перебудова, розвал СРСР тощо. Сьогодні частівки — елемент як маскультури, так і російської професійної культури, нерідко використовуються у своїй творчості відомими гумористами і пародистами. Іноді частівки професійних виконавців називаються куплетами, відповідно їх автори і виконавці — куплетистами.

Частівки — один з найпоширеніших видів народнопісенної і музичної творчості росіян, зрідка зустрічається у фольклорі українців і білорусів, є традиційним і дуже поширеним у фольклорі народів Поволжя та Уралу, як угро-фінських (комі, мордва, марійці тощо), так і тюркських (чуваші), частково народів Сибіру; у неслов'янських народів має свої назви — наприклад, такма́к у марійців^[5] або кожанна́р в тувинців^[6].

Вірш частівки — хореїчний, строфа — дво- і чотирирядкова. Найпоширенішою є монологічна форма з однією парою рим. Частівці притаманне використання засобів виразності мови. Нерідко у частівках вживається ненормативна лексика.

Музичною основою частівок є короткі одночастинні, рідше — двочастинні мелодії. Найчастіше (при муз.супроводі) частівки виконуються під акомпанемент балалайки та гармоні, часто співаються без інструментальної підтримки. У поволзьких народів майже завжди частівки носять танцювальний (плясови́й) характер.

Зазвичай частівки односюжетні, вони акцентують на якомусь одному моменті, події. Їх характерними рисами є злободенність, документальність, лаконічність, тобто вміння декількома словами у два поетичні рядки повідомити про якісь актуальні подію, явище, рису людського характеру тощо.

В Україні українські частівки є радше копіюванням російської традиції, проте вони є окремим жанром українського пісенного фольклору, водночас на користь несталості частівки як жанру варто відзначити, що в українській мові є багато інших народних назв для подібних жартівливих коротеньких пісень — витребеньки, дрібушки, триндички та інші.

В українських частівках відобразилися са́ме почуття і реалії українського народу, його злободенні проблеми, болі і переживання:

Шана великому Кобзареві —

Соціальні потрясіння 20-30 років XX століття і Голодомор 1932 — 33 років

Екологія і забруднення навколишнього середовища

Українські частівки близькі до значно популярнішого жанру українського фольклору — до коломийок.

• Акин
• Коломийка
• Фольклор
• Сміхова культура

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Хоменко В. Г. Коломийки і частушки — Київ: 1958
• Частівка // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 574.
• Частівка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

• Народні прислів'я, приказки та частівки про Т. Г. Шевченка
• Голодомор 1932—1933 років у літературній творчості та фольклорі [Архівовано 3 листопада 2009 у Wayback Machine.]
• Музичний фольклор Уралу — сайт «Уральська історична енциклопедія», Інститут історії та археології РАН Уральське відділення [Архівовано 30 квітня 2008 у Wayback Machine.]
• Хто вигадав частівки [Архівовано 14 грудня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
• Книга про російські частівки Юрія Буртина (рос.)
• Стаття «Частушка» у Фундаментальній електронній бібліотеці «Російська література і фольклор» [Архівовано 22 лютого 2008 у Wayback Machine.] (рос.)