Т-64
Т-64А в Енергодарі
Тип	основний бойовий танк
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	1967 — донині
Оператори	ДР Конго  Росія  Узбекистан  Україна
Війни	Придністровський конфлікт Російсько-українська війна Повстання Камвіни-Нсапу Російське вторгнення в Україну
Історія виробництва
Розробник	КБ-60М (Морозов), ХКБМ з 1966
Виробник	ХЗТМ (завод імені Малишева)
Виготовлення	1963–1987
Виготовлена кількість	понад 13000
Варіанти	Т-64, Т-64А, Т-64Б, Т-64Б1, Т-64БВ, Т-64Б1В, Т-64Р, Т-64БМ «Булат», Т-64Е
Характеристики
Вага	38–45,5 т
Довжина	8,75–9,225 м
Ширина	3,415–3,6 м
Висота	2,154–2,172 м
Екіпаж	3: командир, механік-водій, навідник
Броня	композитна, пізніші модифікакації: Контакт-1, тощо
Головне озброєння	125-мм гармата КБА3 або 2А46М-1
Двигун	5ТДФ, 5ТДФМ, 5ТДФЕ, 6ТД-1 750—1000 кс (515—735 кВт)
Дорожній просвіт	500 мм
Швидкість	до 60 км/год
Т-64 у Вікісховищі

Т-64 — сімейство основних бойових танків, що випускалися серійно в СРСР з 1963 по 1987 рік. За цей час було створено близько трьох десятків різних модифікацій танка. Роботи над створенням танка розпочалися в Харкові в 1951 році під керівництвом Олександра Морозова^[1]. Перша модифікація — Т-64 (об'єкт 432) була прийнята на озброєння в січні 1967 року.^[2]

Конструкція Т-64 увібрала в себе найновіші розробки того часу, завдяки чому танк з вагою середнього отримав вогневу потужність важкого. Тут вперше була використана композитна броня, стереоскопічний далекомір, опозитний дизельний двигун, гладкоствольна гармата здатна вести вогонь керованими реактивними снарядами^[3], вперше для гармати великого калібру встановленій на танк традиційного компонування був створений механізм заряджання, завдяки якому екіпаж скоротився до трьох осіб^[4]. Компонування та окремі елементи конструкції були потім використані в танках Т-72, Т-80 та Т-84.

Через високу секретність танки Т-64 Радянський Союз на експорт не постачав, і в збройних конфліктах вони участі не брали. Найпе́рше, танки Т-64 всіх модифікацій надходили на озброєння танкових підрозділів Радянської армії, дислокованих в Групі радянських військ у Німеччині. Навіть на військових парадах в Москві танки Т-64 брали участь лише один раз — 9 травня 1985 року^[5].

Бойове хрещення відбулось вже після розпаду Радянського Союзу — в боях за місто Бендери під час Придністровського конфлікту в 1992 році^[5].

Нині активна модернізація Т-64 здійснюється в інтересах Збройних сил України, ці модифіковані танки знані як Т-64БВ зразка 2017 року.

Попередньою розробкою очільника колишнього танкового КБ в Харкові (евакуйованого під час німецько-радянської війни в Нижній Тагіл) Олександра Морозова був Т-54, який надійшов на озброєння Радянської армії 1947 року. Одним із головних принципів, якими керувався конструктор, був початок розробки нового танка одразу з прийняттям на озброєння попереднього: «майбутнє якомога раніше має лежати на столі конструктора, інакше воно спізниться» — стверджував він. 15 жовтня 1947 року він записав у щоденнику, що прийняття Т-54 дозволяє взятись за розробку нової машини.^[6]

Назва «Т-64» фігурує задовго до прийняття на озброєння власне Т-64 й не завжди має прямий стосунок до нього: наприклад, таке позначення зустрічається на кресленнях «Об'єкта 140», який Морозов розробляв у Нижньому Тагілі. Але оскільки в щоденнику фігурують горизонтальний опозитний двигун і планетарна трансмісія, то є підстави вважати, що там ішлось про рішення, реалізовані в майбутньому Т-64.^[6] Назва продовжила традицію, за якою називали танки харківського КБ: Т-24, Т-34, Т-44, Т-54, Т-64, а пізніше Т-74 і Т-84.^[7]

Влітку 1947 року в КБ було виконано ескізний проєкт танка «Об'єкт 416» з розташуванням всього екіпажу в башті, 1948 було зроблено більшу частину технічного проєкту. Втім, через проблеми, пов'язані з розташуванням механіка-водія в башті та необхідністю допрацювання Т-54, проєкт завершити не вдалось. Ця ідея знову отримала розвиток після 1951 року, коли Морозов повернувся до Харкова як головний конструктор КБ-60М заводу № 75, який на той момент займався випуском Т-54. Таким чином, КБ одночасно покращувало Т-54 та займалось новим танком з заднім розташуванням башти й екіпажем у ній.^[6]

1952 року в СРСР з'явилась інформація про новий американський танк M47. Попри відсутність переваг над Т-54 за тактико-технічними характеристиками, військове керівництво та конструктори вважали за необхідне створення нового середнього танка (НСТ), що забезпечив би суттєвий відрив від імовірних машин супротивника. В середині 1951 НТК ГБТУ видав технічне завдання на новий танк, а 1952 року харківський варіант отримав індекс «Об'єкт 430».^[6] У березні 1953 року завод представив МТрМ(інші мови) два проєкти: з класичним компонуванням (майбутній «Об'єкт 430») та з екіпажем у башті (розвиток «Об'єкта 416»). У квітні 1953 Морозов вирішив зупинити всі роботи щодо другої машини та зосередитись на першій.^[8]

Однією з вимог до НСТ з боку замовника було обмеження маси до 36 тонн. Морозов прагнув створити значно захищеніший танк з тією самою масою, що й Т-54, тому вважав необхідним створення силового відділення невеликого розміру. Через це довелось відкинути дизелі типу В-2 та обрати один із прототипів компактніших двигунів. Такий двигун на той час розробляв професор Олексій Чаромський(інші мови) на основі трофейного німецького Jumo 205(інші мови). 1953 року його відрядили до заводу № 75, де він очолив дизельне КБ і створив чотирициліндровий 4ТПД (480 к.с.). Альтернативою був барнаульський 8Д12У (580 к.с.), однак він був менш економним і потребував додаткового охолодження.^[8][9]

Завдяки 4ТПД та 8Д12У було можливо виконати вимогу щодо маси, однак значно підвищити характеристики танка порівняно з попередниками. На початку 1954 року Морозов представив три варіанти НСТ: два «430» з двигунами 4ТПД і 8Д12У, а також створений в ініціативному порядку «Об'єкт 430У». «430» мав 100-мм гармату Д-54ТС з магазином на 5 снарядів, 120-мм лобову броню, котки з внутрішньою амортизацією та масу 35,9 тонни. «430У» мав 122-мм Д-25ТС і 160-мм броню. З броньовим захистом на рівні 50-тонного Т-10, він мав кращі боєзапас і питому потужність, однак маса в 42 тонни виходила за межі вимоги щодо середнього танка, що й було ймовірною причиною його відхилення.^[8]

6 травня 1955 року проєкти були схвалені Постановою РМ СРСР.^[8] Технічний проєкт отримав двигун 5ТД, заснований на 4ТПД, якому Морозов не бачив альтернативи. 1957 було виготовлено перші 3 прототипи «Об'єкта 430» з цим двигуном і відбулись полігонні випробування. Попри успіх випробувань і схвальний відгук комісії, Морозов вважав серійне виробництва танка недоцільним, оскільки практично всі системи були нової конструкції, але озброєна 100-мм гарматою машина не мала вирішальної переваги над Т-54.^[10]

Наприкінці 1950-х з'явилась інформація про новітню британську 105-мм гармату L7, яку мали запустити в серію з 1958-1960 року. Очікувалось її встановлення на Centurion і новий американський M60. 1957 року розпочалась німецько-французька програма зі створення спільного танка. ГБТУ на цій підставі вимагало негайно посилити озброєння радянських танків за допомогою нової 115-мм гладкоствольної гармати У-5ТС (код ГРАУ: 2А20) та покращити броньовий захист. З 1957 року на уральському заводі № 183 розроблили посилений варіант Т-55 з кращим бронюванням башти та У-5ТС, прийнятий на озброєння 1962 року як Т-62.^[12] 1959 року КБ-60М розпочало роботи зі встановлення У-5ТС на «Об'єкт 430». Машина отримала індекс «Об'єкт 435». Однак, під унітарні снаряди цієї гармати важко було створити механізм заряджанням, тож розробник боєприпасів НДІ-24 отримав завдання на створення 115-мм роздільно-гільзових пострілів. Міноборони видало відповідний наказ у липні 1961 року.^[13][14]

Ескізний проєкт «Об'єкта 432» був готовий 1960 року. За постановою ЦК КПРС і РМ СРСР № 141-58 від 17 лютого 1961, в НТК ГБТУ затвердили тактико-технічні вимоги на середній танк з гарматою Д-68 та механізованим заряджанням зі збереженням маневрових якостей і маси «Об'єкта 430».^[15] Новий танк отримав назву «Об'єкт 432», його технічний проєкт було створено за короткий строк до квітня 1961 року. Проєктна маса складала 34 тонни, також машина отримала форсований до 700 к.с. двигун 5ТДФ. Перший прототип виготовили у березні 1962, другий — влітку того року. На показах 22 жовтня 1962 машину схвалив Генеральний секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. Голова випробувальної комісії, Начальник танкових військ Павло Полубояров стверджував, що танк є якісним стрибком у танкобудуванні й рекомендував на озброєння армії, однак вказував на недостатню надійність низки агрегатів і закликав до додаткових випробувань. За результатами випробувань ЦК КПРС і РМ СРСР постановили виготовлення 25 машин протягом 1963 року.^[16][14]

Перші серійні машини виготовили на Заводі імені Малишева в жовтні 1963 року й до початку 1964 було завершено випуск Т-55, який там виготовляли до того. Цей процес був непростим, оскільки машини збирали за допомогою універсального обладнання, не підхожого для серійного випуску. Також не було цехів для серійного випуску двигунів. Станом на вересень 1964 виготовили 54 танка, а до 1 січня 1966 їх налічувалось 254. Надалі обсяги випуску збільшувались.^[17] Військові випробування пройшли успішно, однак танк мав низький ресурс двигуна й велику кількість «дитячих хвороб» — тому прийняття на озброєння відтермінувалось. «Об'єкт 432» було прийнято на озброєння постановою РМ СРСР від 30 грудня 1966 року як «середній танк Т-64», а 2 січня 1967 наказ про прийняття на озброєння видало й Міністерство оборони.^[17] Технічні проблеми поступово розв'язували в ході серійного виробництва. Інтенсивна експлуатація надавала велику кількість даних, налагодження серійного виробництва в нових цехах і нові випробувальні стенди привели до виправлення надійності двигунів до початку 1970-х.^[18][14]

З 1964 машини отримали наварені бар'єри на верхній лобовій деталі перед оглядовими пристроями механіка-водія, призначені для усунення рикошетів. Перші випуски мали лобову броню ламаної форми, з похилими «вилицями» лобового бронелиста, з 1967 року їх замінили на простішу та міцнішу конструкцію з прямими дахом корпусу та лобовим листом. Також з 1967 року замість трьох перископів ТНПО-160 механік-водій отримав один ТНПО-168. Виробництво «Об'єкта 432» тривало до 1969 року, всього було виготовлено за різними джерелами 1192 або 1291 машину.^[17][19]

Танк суттєво переважав Т-55 і Т-62 за практично всіма показниками, хоч і був у кілька разів дорожчий. Крім того, він потребував змін організаційно-штатної структури, логістики та рівня підготовки танкістів.^[17] Він став першим у світі серійним танком, що мав автоматичне заряджання разом з обертовою баштою, а також першим з комбінованою бронею. Крім того, вперше для радянського танкобудування він отримав оптичний віддалемір.^{[джерело?]}

На початку 1960-х було відомо про майбутній британський Chieftain, німецьку 120-мм гладкоствольну гармату та американсько-німецький проєкт MBT-70. Паралельно з конструкторським супроводом «Об'єкта 432» з 1963 розпочали роботи зі встановлення на нього 125-мм гладкоствольної гармати Д-81Т (2А26). Технічний проєкт був готовий 1964 року та отримав позначення «Об'єкт 434». Нова гармата потребувала зміни в конструкції башти й механізму заряджання, зміни денного та нічного прицілів та стабілізатора. Також було оновлено систему охолодження, компонування зовнішніх паливних баків, місць зберігання ЗІПів тощо. На надгусеничних полицях було встановлено гумові екрани та знімні алюмінієві щитки проти кумулятивних снарядів. У результаті бойова маса зросла до 37 тонн.^[20]

Протягом 1965—1967 років виготовили низку дослідних машин, які прийшли випробування. В травні 1968 машину було прийнято на озброєння як «середній танк Т-64А».^[20] Існує погляд, що саме Т-64А став першим радянським основним бойовим танком (ОБТ), повністю об'єднавши в собі озброєння та захист важкого танка з рухливістю та масою середнього,^[21] однак офіційно він був середнім, а концептуально ОБТ був уже Т-54. Саме поняття ОБТ використовувалось у радянській літературі щонайменше з 1960-х.^[22]

Наприкінці 1960-х влада запланувала виготовлення Т-64А на ЛКЗ, УВЗ, ЧТЗ та ОЗТМ. УВЗ та ЛКЗ складали конкуренцію Харкову й були незадоволені перспективою виготовлення цього танка. Всі вони мали своїх лобістів у центральних органах влади. Зокрема, на боці майбутнього Т-72 були начальник бронетанкових військ Амазасп Бабаджанян, заступник начальника ГБТУ генерал-майор Юрій Рябов^[23] та міністр оборони Андрій Гречко, натомість на боці Т-64 був секретар ЦК КПРС Дмитро Устинов^{[прим. 1]}.^[24]

Крім звичайних Т-64А випускали також командирську версію Т-64АК, що додатково мав короткохвильову радіостанцію Р-130М, навігаційну апаратуру ТНА-3, перископічну артилерійську бусоль ПАБ-2АМ та бензоелектричний зарядний агрегат АБ-1-П/30М1. Ці танки проходили модифікації аналогічно до Т-64А.^[25] Крім того, протягом 1977—1981 років практично всі «Об'єкти 432» пройшли капітальний ремонт з модернізацією до рівня Т-64А без заміни озброєння. На ці машини встановлювали радіостанції Р-123М та Р-173, покращену систему охолодження тощо. Оновлені машини отримали назву Т-64Р і позначення «Об'єкт 432А», а у військах побутувало написання «Об'єкт 432Р».^[26]

Низький ресурс ранніх 5ТДФ практично від появи танка призвів до пошуку альтернативних варіантів силової установки, основними з яких стали більш громіздкі двигуни родини В-2 та перспективні, але неекономічні та слабко досліджені газотурбінні двигуни (ГТД).^[27]

1965 року силами низки заводів і НДІ було створено документацію силової установки для «Об'єкта 432» з двигуном В-45 (710 к.с.) з родини В-2. Варіант отримав індекс «Об'єкт 436», а 1966–1967 років дослідні машини пройшли випробування. 1967 року Міноборонпром наказав розробляти варіант «Об'єкта 434» (майбутній Т-64А) з такою силовою установкою, цей варіант отримав позначення «Об'єкт 438». Пізніше вирішили встановлювати двигун В-46, а проєкт перейменували в «Об'єкт 439». З застосуванням цих напрацювань УКБТМ (конструкторське бюро Уралвагонзавода, УВЗ) пізніше створив «Об'єкт 172» — прототип майбутнього Т-72, прийнятого на озброєння 1973 року.^[27]

Крім того, з 1963 року на Т-64 дослідно ставили ГТД, створені на основі вертолітних. Однією з перших спроб був «Об'єкт 003», також знаний як «Т-64Т», який пройшов випробування в 1967—1968 роках, однак через недосконалість двигуна прийнятий не був. У 1966 стало відомо про розроблення 1500-сильного ГТД в США, що було однією з причин ухвалення рішень про створення газотурбінного танка. Розробленням такої машини займався Ленінградський Кіровський завод (ЛКЗ). У результаті було створено «Об'єкт 219» — прототип майбутнього Т-80, прийнятого на озброєння 1976 року.^[28]

У результаті конкуренції між радянськими заводами армія отримала три родини ОБТ (Т-64, Т-72 та Т-80), які виготовлялись одночасно до 1987 року й мали аналогічні бойові спроможності, однак були слабко уніфіковані між собою. Т-80, створений як альтернатива Т-64, від початку був ненадійний^{[джерело?]} і значно дорожчий.^[29] При тому на час появи Т-72 проблеми з 5ТДФ були загалом уже розв'язані: станом на середину 1971 двигуни нового випуску мали по 480 годин ресурсу, а в 1972 — до 700 годин.^[24]

Наприкінці 1950-х — початку 1960-х радянські НДІ працювали над проєктами ракетних танків (танків, озброєних ПТКР) за наполяганням Хрущова. За винятком ІТ-1 на шасі Т-62, ці проєкти не пішли в серію.^[30] До ідеї оснащення танків ПТКР повернулись наприкінці 1960-х, коли стало відомо про американську 152-мм ракету Shillelagh, призначену для танків M60A2, Sheridan і MBT-70. 1968 року влада схвалила встановлення комплексу керованого озброєння «Кобра» на танк і у вересні 1969 було виготовлено дослідний Т-64А з цією системою.^[31]

Від початку 1970-х ХКБМ в ініціативному порядку розробляла проєкт глибокої модернізації Т-64А. Ескізний проєкт Т-64А-2М виконали 1973 року під керівництвом заступника головного конструктора ХКБМ Миколи Шоміна. Він мав отримати башту з новою композитною бронею, комірчастим наповнювачем, систему керування вогнем (СКВ) з прицілом 1Г21 і лазерним віддалеміром, стабілізатор 2Е26, балістичний обчислювач з набором давачів, комплекс керованого озброєння та 125-мм гармату 2А46-2, пристосовану для вогню керованими ракетами. Для покращення рухливості пропонували двигун 6ТД. Багато з цих ідей пізніше втілили на «Об'єкті 447» і «476».^[32]

Наприкінці 1973 року в ХКБМ створили технічний проєкт «Об'єкта 447» — варіанту Т-64А з комплексом Кобра» та системою керування вогнем «Об». 1975 року танк пройшов усебічні випробування й 1976 року допрацьований «Об'єкт 447А» було прийнято на озброєння як «основний бойовий танк Т-64Б». Корпус, трансмісія, ходова частина, електричне та спеціальне обладнання повністю взяті від Т-64А зразка 1976 року. Через високу вартість комплексу керованого озброєння виготовляли також спрощений Т-64Б1 («Об'єкт 437А») з аналогічним набором модифікацій, але без керованих ракет.^[32] Також випускали командирський варіант Т-64БК, аналогічний до Т-64АК.^[33]

Після появи динамічного захисту «Контакт-1», упродовж 1981—1983 років було розроблено технічну документацію для його встановлення на Т-64Б/Б1. Наказом Міноборони № 07 від 14 січня 1985 року було прийнято на озброєння варіанти Т-64БВ та Т-64БВ1, оснащені «Контактом-1», і надалі всі машини виготовляли з ним. Під час капітального ремонту Т-64Б/Б1 поступово доводили до рівня Т-64БВ/БВ1.^[33][34] Т-64БВ виготовляли до 1987 року, коли в серію пішов Т-80УД.^[29]

Ще в 1970-ті за досвідом 5ТДФ ХКБД розробляло двигун 1000-сильний 6ТД для Т-64 і майбутніх танків. Упродовж 1974—1979 ХКБМ розробляло «Об'єкт 476» — перспективний проєкт Т-64 з потужнішим 1000-сильним двигуном 6ТД-1, просторішою баштою з новітнім комірчастим наповнювачем і низкою інших поліпшень. 1976 року було виготовлено перші два прототипи, 1979 його рекомендували до серійного виробництва, а в грудні 1983 року було прийнято на озброєння модифікації Т-64АМ, Т-64АКМ, Т-64БМ і Т-64Б1М з 6ТД-1.^[35]

Однак через політичний курс на Т-80 і ГТД ці модифікації не пішли в серію, було виготовлено лише 5 зразків. Башту «Об'єкта 476» з новими системою керування вогнем і комплексом керованого озброєння запозичили для Т-80У та Т-80УД. На основі «Об'єкта 476» також було створено «Об'єкт 478», його варіант з ходовою Т-80, що ліг в основу Т-80УД, ставшого наступним серійним танком для ХКБМ і ХЗТМ після родини Т-64 й отримав розвиток у незалежній Україні.^[35][36] Існує погляд, що Т-80УД є глибокою модернізацією Т-64, а не Т-80.^[37]

Т-64А, Т-64Б та Т-64Б1 виготовляли на ХЗТМ імені Малишева паралельно до 1985 року, коли їх у виробництві замінили Т-64БВ і Т-64БВ1.^[33][40] У процесі виробництва нові партії постійно отримували іншу комплектацію, також вона змінювалась після капітальних ремонтів. Станом на 1 січня 1981 уніфікація Т-64А з Т-64Б/Б1 досягала 95%, але нерідко після обслуговування з'являлись «танки-гібриди», які мали частину деталей від Т-64А та Б/Б1 і не можуть бути чітко віднесені до відповідних моделей. Зокрема, на низці Т-64А раннього випуску пізніше встановили башти 1976—1981 років або навіть башти зразка Т-64Б/Б1. Такі машини мали часто мали нестандартне розміщення ЗІП, зовнішнього та внутрішнього обладнання. Нерідко траплялись випадки, коли в одній дивізії полки були оснащені різними моделями Т-64, а іноді навіть один полк мав всі три моделі одразу.^[41]

Останній танк серії Т-64 вийшов з цеху 27 грудня 1987 року, через 24 роки після випуску першого серійного танка в грудні 1963. У серійному виробництві на ХЗТМ його замінив Т-80УД з двигуном 6ТД-1.^[29]

У таблиці нижче наведено зміни в комплектації, які з'являлись при виробництві нових машин, а також установлювались при капітальному ремонті. Однак не кожна машина отримувала оновлення всіх систем.

Розділ описує будову танків Т-64 радянського зразка. Про серійні українські зразки див. БМ «Булат», Т-64БМ2 та Т-64БВ зр. 2017.

Т-64 має екіпаж із трьох осіб (механік-водій, командир танка й навідник) та автоматичне заряджання гармати. Танк поділений на три частини: відділення керування, бойове відділення та моторно-трансмісійне відділення (МТВ).^[43]

Відділення керування розташоване в носовій частині, обмежене праворуч баком пального та баком-стелажем, а з лівого боку іншим баком пального, щитком приладів керування та акумуляторними батареями. В центрі відділення розташоване робоче місце механіка-водія з органами керування, зокрема, з важелями повороту та педалями. Люк механіка-водія розташований у даху корпусу, а за його сидінням також наявний люк запасного виходу в дні.^[43]

Бойове відділення представлене поєднанням корпусу й башти, воно розташоване в центрі машини між відділенням керування та силовим. Разом з баштою обертається прикріплена до неї кабіна (кошик башти), в якій містяться механізм заряджання й робочі місця навідника та командира (ліворуч і праворуч від гармати відповідно), що включають сидіння та відповідні прилади керування.^[44] Над командиром розміщена командирська башточка з приладом спостереження та зенітним кулеметом.

В задній частині корпусу знаходиться моторно-трансмісійне відділення (МТВ; також силове відділення), відділене герметичною перегородкою від бойового. Там розташовані двигун, трансмісія, генератор та пов'язані з ними системи. Зовні танка прикріплені баки з пальним, ящики з запчастинами, інструментами й приладдям (ЗІП), буксирувальні троси, колода самовитягування, вкривальний брезент, ОПВТ, частина боєкомплекту зенітного кулемета та інше допоміжне обладнання.^[45]

Корпус є жорстко звареною з броньових листів коробкою, що складається з носової частини, бортів, корми, даху, перегородки й даху силового відділення. Носова частина зварена з верхньої та нижньої лобових деталей, переднього листа даху, бортами та дном. Бортова броня «Об'єкта 432» всюди була 80 мм завтовшки, на Т-64А/Б вона дорівнює 85 мм біля керівного та бойового відділень і 70 мм біля силового.^[46]

Верхня лобова деталь композитна, тришарова, зі схемою 80^С—105^Т—20^С / 68° (зовнішній 80-мм шар сталі, 105-мм шар склотекстоліту та 20-мм шар сталі, весь масив під кутом 68° до нормалі) для Т-64А/Б. Броня надавала захист від кумулятивних боєприпасів із бронепробиттям 450 мм і підкаліберних з 140 мм/60° або 305 мм/0°^{[прим. 3]}. Нижня лобова деталь є сталевим листом 80 мм/61,5°.^[46]

Башта лита з привареним дахом, її передня частина — композитна. На ранніх Т-64 лобова броня башти була сталева з алюмінієвим наповнювачем. Кут нахилу складав 20°, горизонтальна товщина складала від 624 мм внизу (130^С—244^А—250^С) до 575 мм в середині (67^С—323^А—185^С). Броня башти надавала захист від кумулятивних боєприпасів із бронепробиттям 450 мм і підкаліберних з 350 мм/30° або 400 мм/0°. З 1974 року на Т-64А ввели новий наповнювач композитної броні, який використовували на всіх наступних модифікаціях — корундові кулі діаметру 8 см з формулою 112^С—138^К—138^С / 30°. Попри зменшення товщини, захист залишився на тому самому рівні, до того ж покращилась стійкість при повторних влучаннях. Броня корми башти сталева, завтовшки 65 мм.^[46]

На кінець 1960-х лобова броня Т-64А надавала ефективний захист від усіх видів боєприпасів 105-мм гармати L7. 1982 року СРСР отримав зразок ізраїльського танка M48A5 з динамічним захистом «Блейзер» і 105-мм гарматою з підкаліберними снарядами M111, здатними пробивати верхню лобову деталь радянських танків. У відповідь в СРСР розгорнули дослідно-конструкторську роботу «Відбиття» (рос. ОКР «Отражение») для посилення всіх танків Т-64, Т-72 й Т-80. В її рамках було створено ефективнішу броньову комбінацію 60^С—35^Т—30^С—35^Т—45^Т, яку отримали Т-64БВ і Т-80БВ, прийняті на озброєння 1985 року. Т-64А/Б отримали додатковий 30-мм лист сталі, що наварювався на верхню лобову деталь під час ремонту, однак поступався п'ятишаровому.^[47] Крім того, Т-64БВ отримав вибуховий динамічний захист «Контакт-1» для протидії кумулятивним снарядам, його також встановлювали на Т-64А, Т-64Б/Б1 під час капітального ремонту. «Контакт-5» серійно на машини родини Т-64 не встановлювали.^[48]

Захист надають також інші елементи конструкції. На танках раннього випуску встановлювали складані алюмінієві щитки на бортах, що мали захищати танк від ураження бортів кумулятивними снарядами при атаці з курсових кутів. Вони, однак, були ненадійні й не захищали від атак з флангів, тож їх замінили на суцільні гумові екрани. Баки та ящики з обладнанням на надгусеничних полицях також виконують роль екранів для бортової броні.^[49]

Зсередини броня башти вкрита підбоєм завтовшки 10—60 мм, що захищає екіпаж від уламків, що відколюються від внутрішнього шару броні при влучанні снаряда. Цей підбій разом з надбоєм зовні машини та поліетиленовим шаром на дні кабіни призначений і для протидії радіації, послаблюючи опромінення екіпажу не менше, як у 15-18 разів. Рівень захисту дозволяє екіпажу безпечно перебувати на відстані 900-1000 м від епіцентру ядерного вибуху потужністю 30 кілотонн.^[50]

Всі варіанти Т-64 озброєні гладкоствольними танковими гарматами з роздільно-гільзовим заряджанням. Постріл гармати складається з двох частин: снаряда й частково горючої гільзи, в якій міститься метальний заряд. Ранні Т-64 мали 115-мм гармату 2А21 (Д-68), замінену на 125-мм 2А26 (Д-81Т) у модифікації Т-64А та 2А46-1 (Д-81ТМ) з 1974. Т-64Б отримав гармату 2А46-2, здатну вести вогонь керованими ракетами 9М112, а з 1979 на Т-64Б почали встановлювати 2А46М-1 зі змінною трубою ствола та покращеними противідкотними пристроями.^[51]

Гармати родин 2А26 та 2А46 можуть вести вогонь бронебійними опереними підкаліберними (БОПС), кумулятивними та уламково-фугасними снарядами,^[51] а Т-64Б/БВ також і протитанковими керованими ракетами.^[⇨] Боєкомплект Т-64А/Б складає 36 пострілів: 28 у конвеєрі механізму заряджання (МЗ), 7 у відділенні керування (7 зарядів і 5 снарядів у баку-стелажі та 2 снаряди біля нього) та 1 у бойовому відділенні.^[51]

Крім того, гармата стабілізована у вертикальній і горизонтальній площинах за допомогою стабілізатора з електрогідравлічним або електромашинним приводом. У різний час встановлювали моделі 2Е23, 2Е26, 2Е28, 2Е42 та інші.^[51] Наприклад, стабілізатор 2Е28М2 танка Т-64А мав максимальні швидкості горизонтального наведення 18—20 °/с, забезпечуючи оберт башти на 360° за 9—10 с. Був наявний і ручний механізм обертання башти.^[52] З 1975 року на гарматах усіх модифікацій встановлюється теплозахисний кожух.^{[джерело?]}

Зовнішні відеофайли
	Принцип роботи автоматів заряджання на YouTube

Механізм заряджання (МЗ) Т-64 здійснює повністю автоматичне заряджання гармати будь-яким типом снарядів (у тому числі керованими ракетами). МЗ гідроелектромеханічний, розміщений у кабіні (кошику) башти. Постріли перебувають у L-подібних касетах, в яких снаряди розташовані горизонтально на підлозі кабіни, а метальні заряди — вертикально.^[51]

МЗ забезпечує Т-64 швидкострільність близько 10 пострілів на хвилину для 115-мм гармати та 8 для 125-мм.^[53] Час заряджання пострілу складає 7,1—19,5 секунд при повороті АЗ на один крок і при повному оберті відповідно.^[51]

Всі радянські модифікації Т-64 мали спарений з гарматою 7,62-мм кулемет ПКТ зі стрічковим живленням і темпом стрільби 700—800 пострілів на хвилину.^[51]

Початково Т-64 зенітна установка була відсутня. З 1972 року встановлювали зенітну кулеметну установку закритого типу (тобто, командир міг вести вогонь з неї зсередини танка, не відкриваючи люк) 6П17 з 12-7-мм кулеметом НСВТ. Установка має електромеханічний привід керування.^[54]

Крім того, танк штатно має автомат АКМС (300 набоїв, на Т-64АК — 150), сигнальний пістолет СПШ (12 набоїв) та гранати Ф-1 (10 штук).^[51]

На Т-64Б/БВ встановлено комплекс керованого озброєння 9К112-1 «Кобра», що веде вогонь радіокерованими протитанковими ракетами 9М112. Ракети розташовуються в конвеєрі МЗ, поділені на дві частини та запускаються через ствол гармати. Керування ракетою здійснює навідник через приціл у межах прямої видимості. Ведення вогню ракетами можливе з місця або на ходу зі швидкістю до 30 км/год, віддаль пострілу складає до 4000 м.^[55]

Над місцем командира розташована обертова командирська башточка з кількома оглядовими перископами (ТНПО-160 і ТНПА-65) та комбінованим (денним і нічним) спостережним пристроєм ТКН-3В з кратністю збільшення 5× для денного та 4,2× для нічного каналу. На ранніх моделях стояли пристрої ТКН-3.^[56]

Початково Т-64 мали денний приціл навідника з оптичним віддалеміром ТПД-2-1, з 1971 їх замінили на ТПД-2-49. Поле зору приціла стабілізоване у вертикальній площині. Т-64Б і Т-64Б1 мали новітню систему керування вогнем 1А33 «Об», що містить приціл з лазерним віддалеміром 1Г42 (змінна кратність 3,9—9×, поле зору 20°—8°24′), балістичний обчислювач 1В517, блок дозволу на постріл 1Г43 і комплект давачів, зокрема, бічного вітру. Цю систему без змін пізніше отримали Т-80Б.^[57] Частина Т-64А з 1981 року отримала приціл ТПД-К1(інші мови) з лазерним віддалеміром або СКВ 1А40 на його основі.^[58][59]

Нічний приціл початково був представлений ТПН-1-43А, 1971 року його замінили на ТПН-1-49-23^[42] з кратністю 5,3× і полем зору 6°, що забезпечує віддаль бачення до 1000 в активному режимі (з увімкненим прожектором).^[56] Для підсвічування цілі використовується інфрачервоний прожектор Л-4А з кутом освітлення 1°.^{[джерело?]} Тепловізійні та панорамні приціли за часів СРСР на Т-64 не встановлювали.^[54]

Всі серійні радянські варіанти Т-64 мали дизельний двигун 5ТДФ потужністю 700 к. с. (522 кВт).^[60]

Двигун 5ТДФ являє собою п'ятициліндровий опозитний двотактний турбопоршневий дизель, однорядний, з горизонтальним розташуванням циліндрів і зустрічним рухом поршнів. Відбір потужності двобічний. Поряд з поршневою частиною є два з'єднаних між собою лопаткових агрегати: нагнітач і газова турбіна.^[61] Двигун був надзвичайно малий і легкий, але вимагав ретельного технічного обслуговування і якісних ПММ. Крім того, дизель був високоспритний і працював у дуже теплонавантаженому режимі, що вимагало при його запуску постійно користуватися котлом підігрівача при температурі навколишнього повітря від +10 °C і нижче. Робочий об'єм двигуна склав 13,6 л, літрова потужність 52 к.с./л, максимальна частота обертання колінвала 2800 об/хв.^{[джерело?]}

5ТДФ багатопаливний, він здатен працювати на трьох видах пального: дизельне (марки Л, З, А), авіаційне (ТС-1), бензин (А-72, А-76) та їх суміші в будь-яких пропорціях. Цю можливість було вперше введено в червні 1973 на висоті до 1000 м над рівнем моря, а 1975 року розширено до 3000 м.^[60] Місткість баків з пальним складає 1270 літрів, з яких 730 перебуває у внутрішніх баках, а 540 у зовнішніх, також передбачено встановлення зовнішніх баків місткістю 370 л, не включених у паливну систему.^[62]

За часів СРСР були спроби форсувати двигун для більшої потужності, однак фактично ці ідеї здійснились лише в незалежній Україні, де було створено варіанти 5ТДФМ (850 к. с.) та 5ТДФМА (1050 к. с.).^[60] Крім того, в 1970-ті розробили шестициліндровий 6ТД-1 потужністю 1000 к. с., призначений для модернізації Т-64, але через тогочасний курс вищого керівництва СРСР на газотурбінні танки, їх встановили лише на Т-80УД.^[29]

Трансмісія механічна планетарна з гідросервоприводами керування, вона призначена для передання крутного моменту від двигуна до тягових колес, повороту й гальмування. Трансмісія складається з лівої та правої планетарних коробок передач і бортових редукторів, конструкційно об'єднаних у бортові коробки передач (БКП). Поворот здійснюється зниженням передачі з боку, в який танк має повернути.^[61]

Ці системи замінили дев'ять вузлів трансмісії танка Т-55: вхідний редуктор («гітара»), головний фрикціон, коробку передач, два планетарні механізми повороту, два гальма і два бортові редуктори. Трансмісія танка вийшла дуже компактною і легкою, на 750 кг легше, ніж у Т-55, і складалася з 150 деталей замість 500.^{[джерело?]}

Ходова частина складається з гусеничного рушія та підвіски, яка з'єднує елементи рушія з корпусом.^[63]

Рушій складається з двох гусеничних стрічок по 78—79 траків. На кожному борту наявні: тягове колесо цівкового зачеплення з двома зубчастими вінцями (ззаду), цільнометалеве напрямне колесо з механізмом натягу гусениці (спереду), 6 здвоєних опорних котків з внутрішньою амортизацією, чотири підтримувальні ролики з внутрішньою амортизацією та відбійник.^[63]

Траки гусениць — паралельного типу, з гумометалевими шарнірами, штампованими сталевими ланками та ґрунтозачепами. Вони з'єднані між собою гребенями в середніх частинах та скобами («біноклями») по краях, закріпленими на пальцях. Скоби також відіграють роль цівки для зачеплення тягового колеса.^[63]

Підвіска індивідуальна (тобто, кожен коток підресорений окремо від інших), торсіонна. Вузол підвіски складається з торсіонного валу, балансира, осі балансира, гідравлічного телескопічного амортизатора й упора для обмеження ходу балансира опорних котків. Торсіонні вали лівих і правих підвісок розташовані співвісно, вони з'єднують балансири з корпусом машини. Гідроамортизатори призначені для пом'якшення коливань і погашення ударів при русі, вони встановлені на 1-му, 2-му і 6-му вузлах підвіски.^[63]

• 
  Загальний вигляд ходової частини танка
• 
  Тягове колесо, опорний коток і гусенична стрічка
• 
  Гідроамортизатори та обмежувальний упор між 1-м та 2-м вузлами підвіски

Автономність забезпечується запасом палива і його витратою на проміжок шляху. Для Т-64А запас палива складає 1200 л у внутрішніх баках і 400 л в зовнішніх додаткових бочках. Запасу палива у внутрішніх баках, при витраті палива 170—200 л на 100 км шляху вистачає, для подоланні відстані 500—600 км без дозаправлення.^[64]

Прохідність Для подолання різних перешкод Т-64А володіє достатньою питомою потужністю 18 к.с./т і вдалою конструкцією трака. Як показав досвід експлуатації Т-64А, на глиноземних ґрунтах його гусениці мають краще зчеплення, ніж гусениці, наприклад, Т-72. Так, коли в бездоріжжя необхідно подолати крутий підйом і гусениці Т-72 на ньому пробуксовують, то Т-64 повільно, але впевнено виповзає на верх. Це пояснюється конструкцією трака. У Т-72 траки в цих умовах забиваються брудом і ковзають по поверхні, у Т-64 в траках є по два отвори, в які бруд прочавлюється і за рахунок цього підвищується зчеплення з ґрунтом.

Слід зазначити, що гусеничний рушій Т-64 розроблявся для європейського театру воєнних дій і його трак хороший саме на європейському ТВД (глинисті, торф'яні та чорноземні ґрунти). У гірській кам'янистій місцевості прохідність Т-64 нижче ніж у Т-72, оскільки його трак має слабо розвинений малюнок ґрунтозацепів. Крім того, значна кількість щілин у гусениці Т-64 і малий діаметр і ширина котків знижують його прохідність по піщаних ґрунтах, яка для Т-72 в таких умовах дуже висока.

Опорна прохідність, при питомому тиску на ґрунт 0.83 кг/см², і кліренсі 500 мм, забезпечується досить висока — танк може рухатися на ґрунтах з низькою несучою здатністю навіть тоді, коли його днище лежить на поверхні ґрунту. Кути підйому і крену становлять 30 градусів. Т-64А, за рахунок щільної компоновки і менших габаритних розмірів, в порівнянні з більшістю зарубіжних основних танків має кращу габаритну прохідність. Танк долає убрід водні перешкоди глибиною 1.8 м без підготовки і 5 м — з попередньою підготовкою з використанням ОПВТ. Ширина подоланого рову — 2.85 м, вертикальної стінки — 0.8 м^[64].

Динамічність забезпечується питомою потужністю двигуна і характеристиками трансмісії. На момент створення Т-64А, при потужності двигуна 5ТДФ 700 к.с., він володів достатньою за сучасними мірками питомою потужністю 18 к.с./т, що забезпечує йому хороші динамічні якості. Крім того, вдала конструкція коробки передач, значно полегшує перемикання з однієї передачі на іншу, дозволяє значно знизити втрати швидкості при зміні передач, що теж підвищує динамічні властивості машини. У той же час, відсутність резервів з форсування двигуна, які і так вже були вичерпані, призвело до того, що при модернізації танка і випуску його нових модифікацій (Т-64Б, Т-64БВ), а, відповідно, і підвищення маси, питома потужність впала (для Т-64БВ — 16.5 к.с./т), що негативно позначилося на динамічних властивостях^[64].

Плавність ходу Т-64 дуже висока. Попри те, що опорні котки виготовлені штампуванням з плоского листа металу, не мають гумового покриття торців, і мають внутрішню амортизацію — на місцевості гусеничний рушій Т-64 практично не видає шуму, а плавність ходу забезпечується дуже м'якими торсіонами і вдалою конструкцією гідроамортизаторів^[64].

Транспортабельність Однією з вимог при проектуванні Т-64, як втім, і інших радянських танків, була умова можливості його транспортування залізницею, що накладає жорсткі обмеження на габаритні розміри, зокрема, на ширину. Ця умова була виконана. Т-64 може перевозитися залізницею, автомобільним, авіаційним і морським транспортом^[64].

• Засоби зв'язку. Т-64А/Б має телефонну симплексну радіостанцію Р-123(інші мови) (або Р-123М чи Р-173) і танковий перемовний пристрій на 4 абоненти Р-124 або Р-174. Радіостанція забезпечує зв'язок на відстані 13—20 км за використання штатної 4-метрової антени.^[65]
• Електроустаткування. Бортова мережа постійного струму, однодротова, з напругою 27 В. Джерелами струму є чотири свинцево-кислотні акумулятори 12СТ-70М загальною місткістю 280 ампер-годин та генератор постійного струму ГС-18МО з потужністю 18 кВт.^[66]
• Система колективного захисту (СКЗ) призначена для захисту екіпажу та систем танка від радіації та отруйних речовин. Захист здійснюється за допомогою герметизації машини та створення підвищеного тиску всередині. СКЗ включає прилада радіаційної та хімічної розвідки ПРХР, контрольної апаратури ЗЕЦ-11-2, фільтровентиляційної установки (ФВУ) та механізмів герметизації.^[67]
• Протипожежне обладнання автоматичне, з можливістю ручного запуску. Керування здійснюється за допомогою пульта ЗЕЦ-11-2.^[68]
• Термодимова апаратура дозволяє встановлювати димову завісу за допомогою дизельного пального.^[68]
• Система пуску димових гранат 902А «Туча-1» дозволяє дистанційно встановлювати димову завісу. До складу системи входять 12 (8 установок 902Б «Туча-2» на Т-64Б і Т-64АВ) пускових установок.^[68]
• Обладнання для підводного водіння танка (ОПВТ) дозволяє танку долати брід до 1,8 м (до 1 м для танків випуску до 1975 року). До комплекту входять знімні елементи, призначені для подолання водних перешкод глибиною до 5 метрів рухом по дну.^[68]
• Обладнання для самоокопування(інші мови) призначене для облаштування індивідуального укриття. Розташоване на нижній лобовій деталі.^[68]
• На танк може встановлюватися колійний протимінний ножовий трал^[en] КМТ-6.^[68]

На відміну від Т-72, інфрачервоний пошуковий ліхтар знаходиться зліва від гармати. З кожного боку має шестеро котків, які мають помітно менший діаметр в порівнянні з Т-72^[69], а також в Т-64, Т-80 і Т-84 вихлопна система знаходиться ззаду, тоді як в Т-72, Т-90 з лівого боку.

Напівжирним шрифтом виділено серійні модифікації, курсивом  — проєктні та дослідні. Якщо розробника не вказано, то ним є ХКБМ/ХЗТМ (позначення вигляду 4XX).

• Об'єкт 430 — ранній прототип зі 100-мм гарматою.^[⇨]
  • Об'єкт 435 — «430» зі 115-мм гарматою У-5ТС.
• Т-64 (Об'єкт 432) — перший серійний варіант зі 115-мм гарматою Д-68 (2А21).^[⇨]
  • Об'єкт 003 («Т-64Т») — «432» з газотурбінним двигуном ГТД-3ТЛ. Розроблений силами ОКБ-29(інші мови) та ВНДІ-100 протягом 1963—1967, на озброєння не прийнятий.
  • Об'єкт 775 — ракетний танк з елементами шасі «432». Розроблений протягом 1962—1964 на ЧТЗ, виготовлено дослідну партію. Також 1968 року виготовлено дослідний газотурбінний зразок «Об'єкт 775Т».
  • Об'єкт 287 — ракетний танк на шасі «432», озброєний ПТКР і двома 73-мм гарматами 2А25. Розроблений на ЛКЗ протягом 1961—1965, виготовлено кілька зразків. Також був аналогічний проєкт «Об'єкт 288» з ГТД.
  • Об'єкт 289 — «432» з газотурбінним двигуном ГТД-3Т. Розроблений на ЛКЗ 1965 року.
  • Об'єкт 436 — «432» з двигуном В-45, розроблений 1965 року як резервний варіант у зв'язку з початковою ненадійністю 5ТДФ. Виготовлено 3 зразки.
  • Об'єкт 623Б — «432» з двигуном УТД-45 або В-33, розроблений на ОЗТМ(інші мови) 1965 року.
  • Об'єкт 619В — «432» з кріпленнями для плавзасобів ПСТ-63М «Алігатор» і приводами на гвинти. Розроблений на ОЗТМ 1966 року, виготовлено один зразок.
• Т-64А (Об'єкт 434) — варіант з новою баштою та 125-мм гарматою.^[⇨]
  • Т-64АК (Об'єкт 446) — командирський танк на базі Т-64А.
  • Т-64Р (Об'єкт 432А^{[прим. 6]}) — «432», доведені до рівня Т-64А без заміни озброєння протягом 1977—1981.^[26]
  • Т-64АВ (Об'єкт 434) — варіант з динамічним захистом «Контакт-1», який встановлювали під час капітального ремонту Т-64А.
  • Об'єкт 437 — «434» з системою керування вогнем «Кадр», прототип Т-64Б1. Один зразок отримав 125-мм гармату Д-85 зі сферичним затвором 1966 року.
  • Об'єкт 447 — «434» з комплексом керованого озброєння «Кобра», прототип Т-64Б.
  • Об'єкт 438 — «434» з двигуном В-45, аналогічний за рішеннями до «Об'єкта 436». Виготовлено 4 дослідні зразки протягом 1968—1969.
  • Об'єкт 172 — «434» з двигуном В-45К та автоматом заряджання іншої конструкції, створений з застосуванням напрацювань «Об'єкта 436»/«438» Розроблений на УВЗ як мобілізаційна версія Т-64А, виготовлено 17 дослідних зразків протягом 1968—1969.
    • Т-72 (Об'єкт 172М) — розвиток «172» з ходовою «Об'єкта 167» та двигуном В-46. Розроблений на УВЗ упродовж 1970—1972, 1973 року прийнятий на озброєння як Т-72.
  • Об'єкт 173 — аналог «Об'єкта 172» з більшою уніфікацією з Т-64А, без заміни механізму заряджання. Розроблений на УВЗ 1968 року.
  • Об'єкт 439 — розвиток «438» з двигуном В-46-3. Виготовлено дослідний зразок 1973 року.
  • Об'єкт 219 сп. 1 — варіант Т-64А з газотурбінним двигуном ГТД-1000Т, прототип Т-80. Розроблений на ЛКЗ протягом 1967—1969.
    • Т-80 («Об'єкт 219 сп. 2») — розвиток «219 сп. 1» з новою ходовою частиною та допрацьованим силовим відділенням. Розроблений на ЛКЗ протягом 1971—1976.
  • Об'єкт 618 — командно-штабний танк командира танкової дивізії, що замість гармати мав макет з висувною антеною. Озброєний тільки 12,7-мм кулеметом, екіпаж складав 4 особи. Розроблений 1969 року на ОЗТМ, виготовлено дослідну партію.
• Т-64Б «Сосна» (Об'єкт 447А) — Т-64А з системою керування вогнем 1А33 та комплексом керованого озброєння 9К112 «Кобра». Також був варіант Т-64Б-1 (Об'єкт 437А) з 1А33, але без керованого озброєння для економії коштів: Т-64Б був на 40% дорожчий за Т-64А, тоді як Т-64Б-1 — на 18%.^{[70] [⇨]}
  • Т-64БК (Об'єкт 447Б) — командирський варіант Т-64Б з установкою додаткової навігаційної та радіоапаратури.
  • Т-80Б (Об'єкт 219Р) — Т-80 з бойовим відділенням від Т-64Б.^{[джерело?]}
  • Т-64БВ, Т-64БВ-1 та Т-64БВК (індекси не змінились) — Т-64Б, Б-1 та БК відповідно з динамічним захистом «Контакт-1».
• Об'єкт 476 — Т-64А з новою бронею башти та двигуном 6ТД. Розроблений 1973 року, виготовлено прототипи. 1981 року прийнято на озброєння Т-64АМ (Об'єкт 434А/443), Т-64АКМ, Т-64БМ (447А) і Т-64Б1М (437АМ) з цими технічними рішеннями, однак вони залишились проєктами.
  • Об'єкт 478 — прототип Т-80УД^{[прим. 7]}. За різними джерелами це або модифікація Т-80 з баштою від «476» та двигуном 6ТД, або модифікація «476» з ходовою частиною Т-80.
  • Об'єкт 219АС — варіант Т-80 з баштою «Об'єкта 476», прототип Т-80У.
• Об'єкт 490

^[71][72]

• Об'єкт 447АМ1 (також Т-64БМ або Т-64У) — дослідний варіант кінця 1990-х з модифікованою системою керування вогнем 1А45, як на Т-80УД й Т-84. Виготовлено щонайменше два зразки.^[73]
  • БМ «Булат» — серійний варіант «447АМ1» з динамічним захистом «Ніж». Прийнятий на озброєння 2004 року, виготовлено 85 машин станом на кінець 2014 року.^[73]
• Об'єкт 447АМ2 (також Т-64БМ2) — дослідний варіант кінця 1990-х з комплексом «Рефлекс», прицільними комплексами 1А43У «Рось» і ТО1-КО1Е та механізмом заряджання 6ЕЦ43. Виготовлено щонайменше два зразки.^[73]
• Т-55-64 — шасі Т-64АВ або Т-64БВ з баштою та озброєнням Т-55, призначений для постачання в країни третього світу. Розроблений протягом 2006—2007 на ХБТРЗ, виготовлено один дослідний зразок.^[71]
• Т-64Е — проєкт модернізації Т-64Б, що передбачав встановлення 850-сильного двигуна 5ТДФЕ, нової СКВ, динамічного захисту «Ніж»/«Дуплет», КАЗ «Заслін» тощо. Розроблений 2010 року на ХБТРЗ, випущено щонайменше один зразок.^[71]
• Т-64Б1М (також знаний як Т-64БМ1М і Т-64БВ1)^{[прим. 8]} — модернізація Т-64Б1 з динамічним захистом «Ніж» і забаштовою нішею для боєкомплекту. Розроблена на ХЗТМ протягом 2013—2014 для ДР Конго, виготовлено щонайменше 35 машин.^[71][74]
• Т-64БВ зр. 2017 — модернізація, що проводилась ХБТРЗ й включала встановлення тепловізійного приціла, цифрової радіостанції «Либідь К-2РБ» та системи супутникової навігації.^[75] Модернізовано понад 150 машин станом на серпень 2019.^[76]
• Т-64 «Краб» — програма ХКБМ з розроблення модернізації для танків родини Т-64, що розпочалась 2016 року. Станом на 2021 рік перспектива була нез'ясована.^[77]
• Т-64БМ2 — програма модернізації танків родини Т-64 зі встановленням 1000-сильного двигуна 6ТД-1, нового динамічного захисту й інших оновлень. Проєкт розробило Міністерство оборони протягом 2018—2020, роботи виконував ХБТРЗ. Станом на початок повномасштабного вторгнення модернізовано 12 машин.^[78]

Напівжирним шрифтом виділено серійні модифікації, курсивом  — проєктні та дослідні.

• МТ-Т «Еней» (Виріб 429АМ) — багатоцільовий транспортер-тягач, розроблений КБ-61. Прийнятий на озброєння 1979 року. На його основі також створено низку інших спеціальних машин, як котлованна машина МДК-3, шляхопрокладач БАТ-2, плавучий гусеничний транспортер ПТС-2, самохідний пором ПММ-2М, траншейна машина БТМ-4 тощо.^[79]
• БРЕМ-64 — броньована ремонтно-евакуаційна машина (БРЕМ) на шасі Т-64. Існував також громадянський варіант машини без озброєння та захист від ЗМУ.^[79] В серію не пішла.
• ХТ-64Р (ХТВ-64) та ХТВ-64Б — ходові тренажери водіння на основі Т-64Р і Т-64Б відповідно, розроблені в 482-му конструкторсько-технологічному центрі (Київ) 1989 і 1992 років відповідно. Даних про виробництво немає, виготовлено щонайменше один ХТВ-64Б.^[79]
• Після 1990 року ХБТРЗ виготовив партію тягачів-бульдозерів і тягачів-транспортерів на базі Т-64 шляхом демонтування башти й встановлення рубки. Силова установка та ходова частина залишились без змін. Маса машини складала 26,3 тонни. Головною відмінністю тягача-транспортера була подовжена рубка з місткістю 10 пасажирів.^[79]
• ГПМ-64 — пожежна машина, створений ХБТРЗ 2010 року. Машина мала семикоткову ходову з переднім розташуванням силового відділення та водометну установку, заживлену за допомогою відбору потужності двигуна. Виготовлено один дослідний зразок.^[79]
• МТ-64 — проєкт мостового танка від ХБТРЗ.
• ПТ-12 та ПТ-14 — промислові трактори з використанням вузлів ходової частини Т-64, розроблені ХБТРЗ.^[79]
• БМП-64 (БМПВ-64) — дослідна бойова машина піхоти на основі Т-64. Розроблена 2005 року на ХБТРЗ.^[71]
• БМП-К-64 — дослідна бойова машина піхоти з колісним рушієм на основі Т-64. Також розроблена на ХБТРЗ.^[71]
• «Азовець» — дослідна бойова машина підтримки танків з двома бойовими модулями, створена 2016 року інженерною групою «Арей».^[80]
• БМПТ «Страж» — дослідна бойова машина підтримки танків, призначена для вогневої підтримки танків на полі бою.^{[джерело?]}
• БМПТ-64 — друга модифікація важкої БМП, оснащена дистанційно керованою безлюдною баштою з 30-мм автоматичною гарматою КБА-2 або ЗТМ-2, додатковими вбудованими модулями від танка Т-64Е, комплексом ПТКР, обладнаний динамічним захистом «Дуплет».^{[джерело?]}
• УМБП-64 — універсальна машина бойового постачання.^{[джерело?]}
• УМР-64 — важкий бронетранспортер того ж заводу на базі Т-64.^{[джерело?]}
• БТРВ-64 — важкий бронетранспортер.^{[джерело?]}
• Евакуаційну машину з невідомою назвою було помічено 2023 року під час російського вторгнення в Україну. Башту було замінено на велику надбудову, покриту блоками динамічного захисту «Контакт-1».^[81]

	Т-64БВ[82]	БМ «Булат»[83]	Т-64Е[84]
Зовнішній вигляд
Рік	1985	2005	2010
Розробник	ХКБМ	ХКБМ	ХБТРЗ
Бойова маса, т	42,4	45,0	42,7
Екіпаж	3	3	3
Калібр та марка гармати	125-мм 2А46М-1	125-мм КБАЗ	125-мм КБАЗ
Система керування вогнем	1А33-1 «Об»	1А45 «Іртиш»	1А33-1 «Об» (модернізована)
Приціл-далекомір	1Г42	1Г46М	1Г42М
Стабілізатор основного озброєння	2Е42	2Е42М	2Е42
Кероване озброєння	«Кобра»	«Комбат»	«Комбат»
Боєкомплект, пострілів	36	36	37
Швидкострільність, постр./хв	6-8	6-8	6-8
Додаткове озброєння	7,62-мм ПКТ 12,7-мм НСВТ	7,62-мм КТ-7,62 12,7-мм КТ-12,7	7,62-мм ПКТ 12,7-мм НСВТ ГШ-23Л АГС-17
Динамічний захист	«Контакт»	«Ніж»	«Дуплет»
Активний захист	немає	немає	КОЕЗ «Варта», КАЗ «Заслон»
Двигун	5ТДФ (700 к.с.)	5ТДФМ (850 к.с.)	5ТДФЕ (850 к.с.)
Питома потужність, к.с./т	16,5	18,9	19,9
Максимальна швидкість, км/год	60	60	65
Запас ходу без додаткових паливних баків, км	500	385	500

Зовнішні відеофайли
Документальні зйомки боїв за участі танків Т-64 в Бендерах
	Т-64БВ в боях в Бендерах неподалік моста через Дністер
	Т-64БВ в боях за Бендери

Танки Т-64 не експортувались та в складі СРСР у військових діях участі не брали. Війна в Молдові стала бойовим хрещенням танку Т-64 в його модифікації Т-64БВ.

Попри те, що Росія та підрозділи російської армії, що перебували тоді на території Молдови, формально зберігали нейтралітет, багато командирів з прихильністю ставились до сил самопроголошеної ПМР. Наприклад, в 1991 році бойовики ПМР неодноразово вчиняли набіги на склади 14-ї армії, що знаходились на території Придністров'я. Жоден солдат чи офіцер за втрату зброї покараний не був. Крім того, командувач 14-ї армії, генерал-лейтенант Г. І. Яковлев, очолив створене 3 грудня 1991 року «Республіканське управління з оборони та безпеки» в складі уряду ПМР.

Навесні 1992 року за наказом тогочасного командувача 14-ї армії генерал-лейтентанта Юрія Неткачева були підготовлені 10 танків та 4 БТР. Були укомплектовані екіпажі, проведене бойове злагодження. Коли почались широкомасштабні бойові дії, танковий парк був «атакований» придністровськими жінками під керівництвом генерала Макашова. Йому вдалось деморалізувати офіцерів-командирів бойових машин, та змусити їх під крики та стогін жінок порушити наказ, та вирушити в бій. Після втрати одного БТР з двома членами екіпажу в боях на мосту через Дністер генерал Неткачев наказав передати 10 танків бойовикам ПМР^[85].

Таким чином, 20 червня 1992 року так зване «цивільне населення» змогло «захопити» танки 59-ї мотострілецької дивізії 14-ї армії ЗС РФ (колишня 14-та армія СРСР), що перебували на тривалому зберіганні^[86]. За даними Михайла Барятинського — місцеве населення захопило 10 танків та 10 бронетранспортерів танкової та мотострілецької рот 14-ї армії ЗС РФ, що повертались з полігону^[5].

Основним місцем застосування танків Т-64БВ став штурм міста Бендери. Підготовка танків до штурму відбувалась в селі Паркани, безпосередньо за віадуком моста через Дністер^[86]. У поспіхом знятих з консервації танках не встигли підготувати зброю, здійснити виверку. Зенітні кулемети не були встановлені, комплекс динамічного захисту «Контакт-1» не був укомплектований вибуховими елементами. Деякі танки були укомплектовані елементами ДЗ лише частково, в найвразливіших місцях^[86].

Молдовська сторона мала на цій ділянці досить потужну протитанкову оборону, в основі якої були 100-мм протитанкові гармати МТ-12 «Рапіра», протитанкові гранатомети і ПТРК «Конкурс»^[86].

За підтримки артилерії 14 армії близько 17-ї години козаки та гвардійці ПМР зробили спробу прорватись через міст на допомогу оточеним козакам в міській раді та гвардійцям в казармах 2-го батальйону. Батареї 122-мм «Гвоздик» і 152-мм «Акацій» придушили протитанкову батарею супротивника і забезпечили своїм вогнем просування «козаків» та гвардійців. В атаку пішли два танки. Один був підбитий поблизу поста ДАІ з гранатомета, другий був підпалений кумулятивним снарядом гармати МТ-12 «Рапіра», що влучив у корму,^[86] але він, не втративши рухомість, заднім ходом повернувся до арки в селі Паркани. Там екіпаж пересів на інший танк та поновив атаку. Саме цей екіпаж і зміг прорватись через міст^[85]. Танк Т-64 показав іще одну перевагу над своїми аналогами (Т-72 і Т-80) під час боїв в умовах міста — керування 12,7-мм зенітним кулеметом здійснюється командиром танка дистанційно, зі свого місця, захищеного бронею башти^[86].

Вже о 18 годині бойовикам ПМР вдалось прорватись до виконкому міськради. Молдовські війська втратили вбитими 80 осіб, було підбито 11 одиниць бронетехніки, захоплені трофеї^[85]. Єдиний танк, що прорвався до міськвиконкому, спричинив паніку серед частин молдовських військових. На танку була нанесена російська символіка, тому всі подумали, що 14-та армія бере участь в бойових діях. Почався невпорядкований відступ молдовських підрозділів із центру міста^[85].

Коли командування 14-ї армії перейшло до генерала Олександра Лебедя, танки Т-64, що перебували на озброєнні армії, застосовувались для психологічних атак. Так, у вересні 1992 року в колонії суворого режиму на околицях Тирасполя спалахнув заколот, який вдалось придушити силами військових з 14-ї армії — навколо колонії були вишикувана бронетехніка, на ув'язнених навели стволи гармат танки, грізний вигляд яких і переконав ув'язнених припинити заколот^[85].

Оскільки танки Т-64 та їхні модифікації складали кістяк Збройних сил України, то вони брали активну участь в бойових діях на Сході України. Станом на 2013 рік на озброєнні сухопутних військ України перебувало 1100 танків Т-64 (ще 650 знаходились на зберіганні), ще 40 — на озброєнні морської піхоти^[87]. Станом на 2013 рік танки Т-64 були виведені з експлуатації збройними силами Російської Федерації, проте на зберіганні знаходилось 2000 Т-64 модифікацій А, Б та БВ^[88][89].

В руках проросійських бойовиків опинилась певна кількість танків Т-64БВ, що потрапили до України через кордон з Росією^[90]. За попередньою інформацією, вони могли знаходитись на озброєні українських військових частин в Криму, які були захоплені російськими військовими навесні 2014 року^[91]. Проте згодом військовий експерт Дмитро Тимчук оприлюднив уточнену інформацію про походження танків. Всі українські танки Т-64БВ (41 одиниця) були виведені на материкову частину з Криму. Разом з тим, за даними міжнародних організацій, танки Т-64БВ є на базах зберігання МО РФ^[89]. Про постачання Росією танків до проросійських бойовиків на Сході України заявляли Державний департамент США та НАТО^[92][93].

На основі відкритих даних вдалось встановити можливий шлях незаконного надходження танків Т-64 (зокрема, Т-64БВ) до бойовиків: з 2544-ї Центральної бази резерву танків (військова частина 54630, що знаходиться поблизу селища міського типу Козулька Красноярського краю). Спочатку танки доставляли повітряним шляхом — з аеропорту Ємельяново до Таганрогу а звідти вже на тягачах до України. Згодом танки почали перевозити залізницею^[94][95]. Такий шлях надходження модифікацій танків Т-64 до України на початку конфлікту підтверджує командувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко^[96].

На початку червня 2014 року стали з'являтись перші повідомлення про помічені випадки перекидання танків Т-64БВ бойовикам. Так, 11 червня 2014 року в Сніжному було помічено три танки, які потрапили до України через неконтрольовану ділянку кордону з Росією, через пункт пропуску Дякове^[97]. Всього на посилення угруповання терориста Ігоря Гіркіна в Слов'янську було перекинуто 10 танків Т-64 з синіми номерами від 1 до 10^[98]. Вже менше ніж через рік, за даними штабу АТО, станом на березень 2015 року на озброєнні проросійських бойовиків уже знаходилось близько 780 танків різних модифікацій^[99][100]. З початку АТО вони втратили майже 260 танків різних модифікацій^[101][102].

Через погіршення ситуації навколо Слов'янська та Краматорська Сили Антитерористичної операції на початку червня 2014 року вдались до застосування танків Т-64 на навколишніх блокпостах^[103].

Того ж місяця, в червні 2014, стались перші випадки застосування танків російськими бойовиками. Серед перших випадків застосування Т-64 бойовиками називають спробу захоплення Савур-Могили. Танкова група у складі 4 танків Т-64 і трьох БТРів була перекинута з РФ в район Горлівки для подальшого переходу в Слов'янськ. Однак 12 червня противник 2 танки і три БТР направив для забезпечення захоплення стратегічно важливої висоти 277,9 — курган Савур-Могила. Танки в бій не вступили — по них завдали удару некерованими ракетами вертольоти Мі-24, обидві машини отримали пошкодження, в тому числі один танк — досить серйозні. Один російський БТР більше години вів вогонь з кулемета по українським воїнам на самій висоті^[98].

Також бойовики використали танки 26 червня, під час оголошеного українськими силовиками режиму одностороннього припинення вогню — був атакований блокпост № 1 «Рибгосп» на північний захід від Слов'янська (48°52′24.4″ пн. ш. 37°32′26.6″ сх. д. / 48.873444° пн. ш. 37.540722° сх. д. / 48.873444; 37.540722). В атаці брали участь 4 танки (за іншими даними — 8). В бою загинули 4 військовослужбовців, 5 поранено. Бойовиками підбито 4 українських БТР і 1 міномет. В результаті дій силовиків у відповідь 1 танк бойовиків був знищений, 1 — захоплено. Після двох годин боїв українським військовим довелось відступити до найближчого блокпоста — поблизу комбікормового заводу^{[104][105][106][107]}.

Танки Т-64 були використані й при невдалій облозі російськими бойовиками бази зберігання військової техніки в Бахмуті (тоді — Артемівськ; (1282-й центр забезпечення бронетанковим озброєнням та технікою — в/ч А-2730). Вперше про наявність на озброєнні бойовиків танків Т-64 захисники бази дізнались ще вночі з 20 на 21 червня — з танку була розстріляна сусідня з військовою частиною будівля АТП. Після цього випадку українські військові вирішили посилитись і «реанімували» один Т-64 та одну БМП-2 із наявних на зберіганні (всього на базі зберігалось 260 танків Т-64, Т-80 і Т-72, 270 БТР, 227 БМП, 129 БРМ-1К)^[108].

Наступного дня після атаки на блокпост № 1 «Рибгосп», 27 червня 2014 року, російські бойовики здійснили масштабну (як на той час) атаку на базу. Вночі вони обстрілювали з підствольних гранатометів та стрілецької зброї військові частини, дислоковані в місті Бахмут^[106]. Серед залученої ними техніки був танк Т-64БВ. Захисники бази вели вогонь по ньому із РПГ-18 та РПГ-22, проте підбити його не вдалось і він зміг самотужки покинути місце бойового зіткнення. Водночас відбувався штурм військової частини А-4176, де в результаті бою був підбитий та захоплений Т-64БВ бойовиків^[108]. Вилучений у бойовиків танк був перевірений на приналежність: серійний відсутній в реєстрі українських танків, а встановлена акумуляторна батарея належала 205-ій піхотній бригаді з Будьоновська^[109]. Це був один з трьох танків, які були помічені ЗМІ на озброєнні проросійських бойовиків на той час^[110].

Війна проти російських загарбників стала бойовим хрещенням новітніх модифікацій Т-64, зокрема Т-64БМ «Булат». Так, 12 лютого 2015 року, в боях за Дебальцеве, «Булати» брали участь в танковій битві поблизу Логвинового, де довели свою високу ефективність^[111].

Бойове хрещення отримала і передана у вересні 2014 року до Національної Гвардії України модифікація Т-64Б1М. Танки цієї модифікації брали участь в обороні Маріуполя та боях за село Широкине на узбережжі Азовського моря, зокрема, і в складі полку «Азов». Росіяни приписали цьому танку надзвичайні бойові здібності та прозвали «Чорна пантера»^[112]. Під впливом байок бойовиків пропагандистський канал Міністерства оборони РФ «Звезда» навіть вигадав історію про застосування Збройними Силами України американських танків M1A2 Абрамс^[113][114].

Заступник директора Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України Андрій Артюшенко пославшись на слова начальника Генерального штабу Віктора Муженка повідомив, що до 75 % втрат українських танків відбувається через враження їх звичайними мінометними мінами та осколково-фугасними артилерійськими снарядами у верхню півкулю — дах башти та корму корпуса^[115].

Під час повномасштабного російського вторгнення обидві сторони широко застосовували танки родини Т-64.

З початком повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року Україні довелось шукати додаткові можливості ремонтувати свої танки. Так, на початку 2023 року «Укроборонпром» уклав угоду з підприємствами Чеського ОПК на ремонт та обслуговування танків Т-64^[116].

Згідно інформації, яку надають редактори сайту Oryx, безповоротні втрати танків родини Т-64 з обох сторін виглядають наступним чином (станом на 7 лютого 2025 року):

Машини перших серій надходили на інтенсивну дослідну експлуатацію, що дозволяло збирати дані щодо надійності систем і виправляти недоліки в ході виробництва^{[прим. 9]}.

Даних про кількість випущених машин сімейства Т-64 у вітчизняній пресі не наводилося. Однак згідно даним, заявленим радянською стороною на Віденських переговорах з обмеження звичайних озброєнь в Європі, у 1990 році на європейській території СРСР, а також у частинах, дислокованих у Східній Європі, знаходилося 3977 танків Т-64Р, Т-64А, Т-62Б, Т-64Б1, Т-64БВ й інших. Танки Т-64 на експорт не поставлялися і в складі Радянської Армії у бойових діях не брали участь^[120].

Головним оператором танків сімейства Т-64 є Збройні сили України, які з огляду на наявність на території України підприємства-виробника обрали Т-64 як основний танк і відмовились від використання Т-72 та Т-80. Нині в лавах танкових та механізованих військ Сухопутних військ та Військ берегової оборони 637 танків цього сімейства (Т-64Б, Т-64БВ, Т-64БМ). Натомість в Російській Федерації взято курс на скорочення кількості Т-64. Також оператором Т-64 є Узбекистан. Т-64 стоять на озброєнні армії невизнаної Придністровської молдавської республіки.

• ДР Конго — наприкінці 2013-го ДРК та компанія Укрспецекспорт підписали контракт на капітальний ремонт і поставку 50 танків Т-64Б1В^[121]. 25 Т-64Б1В, станом на 2024 рік^[122].
•  Росія:
  • Сухопутні війська Росії — 100 Т-64А/БВ, станом на 2024 рік^[123]. 2000 Т-64А і Т-64Б (БВ) перебувало на зберіганні, станом на 2013 рік. Після вироблення ресурсу поступово знімалися з озброєння та утилізувалися. Точна кількість Т-64 на зберіганні на 2024 рік невідома^[124].
  • Берегові війська ВМФ Росії — 350 Т-64, станом на 2013.
•  Узбекистан — 100 Т-64Б/БВ/БМ, станом на 2024 рік^[125].
•  Україна: Всього було на озброєнні 2345 Т-64 всіх модифікацій танків на 1991 рік.
  • Сухопутні війська України — 200 Т-64БМ/БВ/БВ зр. 2017, станом на 2024 рік^[126].
  • Морська піхота України — 40 Т-64, станом на 2013.
  • Національна гвардія України — не менше 10 машин Т-64Б1М з вересня 2014 року^[127].

•  Казахстан — деяка кількість використовувалася в навчальних цілях^[124].
•  Молдова:
  • російські окупаційні війська «ПМР» — близько 20, зведені в окремий танковий батальйон двухротного складу.^[128]

Після розпаду СРСР та здобуття незалежності України 1991 року виробничі та конструкторські потужності ХКБМ (розробник Т-64) та ХЗТМ (єдиний виробник Т-64 і двигунів 5ТДФ) успадкувала Україна. Попри те, що завод ще за СРСР перейшов на виробництво Т-80УД, їх кількість на території України була незначна, тоді як Т-64 були присутні в кількості 2340 машин, що з перевищувало потреби новоутвореної держави.^[73]

З огляду на кількість техніки замовлення на нові танки не були потрібні, однак наявні машини потребували модернізації. Це стало можливо разом з розробленням Т-84 й опануванням виробництва Т-80УД для Пакистану. Для Т-64 було заплановано встановлення нового динамічного захисту (яким став «Ніж»), форсованого до 850 к.с. двигуна й системи керування вогнем на основі Т-84. З кількох варіантів було обрано «Об'єкт 447АМ1», який 2004 року взяли на озброєння як БМ «Булат». На кінець 2014 року було виготовлено 85 таких машин.^[73]

Після розпаду СРСР у Росії основу танкового парку склали Т-72, тоді як від неекономних Т-80 поступово відмовлялись. Т-64, виробничі й ремонтні потужності яких були в Україні, експлуатували до випрацювання ресурсу.^[29]

Демократична республіка Конго (ДРК) стала першою країною за межами колишнього СРСР, до якої були експортовані танки родини Т-64. Наприкінці 2013 року було укладено угоду на постачання 50 танків, знятих з консервації та модернізованих до рівня Т-64Б1М сукупної вартістю 10 млн доларів (близько 200 тисяч доларів США за одиницю). Проте початок російсько-української війни в 2014 році змусив українське керівництво спрямувати перші 25 одиниць на користь Національної Гвардії, а перші танки ДРК отримала в 2016 році. Отримані машини надійшли на озброєння Республіканської гвардії та використовуються в боях проти повстання Камвіни Нсапу(інші мови) в провінції Касаї^[74].

Т-64 називають революційним танком.^[129] Т-64 став першим у світі серійним танком з композитною бронею, що забезпечила його високим рівнем захисту за збереження маси в 36 тонн.^[130]

Для СРСР Т-64 став першим серійним танком, обладнаним прицілом-віддалеміром з незалежною стабілізацією поля зору. Крім того, на Т-64Б було втілено систему керування вогнем (СКВ) для танка, що вперше для радянських танків отримала лазерний віддалемір, балістичний обчислювач і давачі відхилення умов пострілу від нормальних.^[70]

Ранні Т-64 були обладнані 115-мм гарматою Д-68 (2А21), що мала ідентичні характеристики до 115-мм У-5ТС на Т-62. Однак, Т-64 переважав у влучності вогню в русі та швидкострільності, забезпеченій механізмом заряджання: 10 постр./хв. у Т-64 (8 для 125-мм гармати) проти 4 у Т-62, а ще мав кращий приціл з оптичним віддалеміром і збільшенням 8× проти 3,5/7× у Т-62.^[70]

Т-72 й Т-80 мають інші конструкції зенітної кулеметної установки. Їхні установки відкриті, передбачають підняття командира з люка для ведення вогню, а також не мають електропривода й наводяться винятково людською силою. На танках родини Т-72 закрита ЗКУ з'явилась лише на Т-90.^[54]

На час своєї появи Т-64 був найкраще захищеним танком і його модифікації зберігали перевагу в захисті перед західними зразками ще близько 15 років, при цьому мавши суттєво менші вагу й габарити. Цього вдалось досягнути завдяки автоматичному заряджанню й щільному компонуванню. Головним недоліком цих рішень є перебування боєкомплекту в бойовому відділенні, що суттєво зменшує шанс на виживання екіпажу в разі пробиття броні. Це було нормально на час появи машини, однак західні танки з кінця 1970-х отримали принаймні часткову ізоляцію боєкомплекту від екіпажу, а метальні заряди в них значно менш чутливі до відкритого горіння.^[130]

Двигун

• Переваги:
  • малі габаритні розміри;
  • висока габаритна потужність;
  • вдала компоновка і центровка в танку дозволяють швидко замінювати двигун.
• Недоліки:
  • висока теплова навантаженість;
  • при використанні в гірській місцевості двигун швидко перегрівається;
  • труднощі запуску при низькій температурі;
  • відсутність резервів для підвищення потужності (форсування).

Трансмісія

• Переваги:
  • дуже малі габаритні розміри і маса;
  • простота і легкість управління;
  • низькі втрати потужності в трансмісії (високий ККД);
  • відсутність необхідності постійного регулювання приводів управління.
• Недоліки:
  • нераціональна розбивка розрахункових радіусів повороту по передачах;
  • ступінчасте регулювання радіусів повороту;
  • підвищена напруженість використання важелів повороту.

Ходова частина і система підресорювання

• Переваги:
  • низька питома вага маси ХЧ до маси танка;
  • висока плавність ходу;
  • можливість заміни торсіона без зняття опорного котка і балансира;
  • забезпечення високої опорної прохідності на європейському ТВД.
• Недоліки:
  • слабка опорна прохідність на піщаних ґрунтах і в гірських умовах;
  • слабкі торсіони дають незначні резерви на підвищення маси танка, як результат — частий вихід торсіонів з ладу;
  • через вузькі котки малого діаметра — труднощі при евакуації машин, які втратили гусеничну стрічку^[64].

• В ММО-грі War Thunder представлені Т-64 різних модифікацій.
• В ММО-грі Armored Warfare представлені Т-64 різних модифікацій.
• В серії стратегій Wargame представлені Т-64 різних модифікацій.
• В стратегії Call to Arms представлені Т-64 різних модифікацій.

• Т-62
• Т-72
• Т-80

• International Institute for Strategic Studies (13 лютого 2024). The Military Balance 2024 (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-05115-3.
• Steven J. Zaloga (серпень 2015). T-64 Battle Tank: The Cold War's Most Secret Tank. New Vanguard. Т. 223. Osprey Publishing.
• А. А. Морозов (2006). Обработка Чернышев В. Л. (ред.). Танки и Люди. Дневник главного конструктора. Харьков.
• В. Борзенко (2012). Основной боевой танк Т-64. Бронеколлекция. Т. 3(102). М.: ЗАО "Редакция журнала «Моделист конструктор»".
• Саенко, Максим; Чобиток, Василий (2001). Основной боевой танк Т-64 (рос.). Экспринт. с. 93. ISBN 5940380220.
• Суворов, Сергей (2001). Танк Т-64. Первенец танков второго поколения. ТанкоМастер.
• Чернышев В., Тарасенко А. (2000). История и парадоксы отечественного танкостроения.
• Чобиток, В.; Саенко, М.; Тарасенко, А.; Чернышев, В. (2015). Основной танк Т-64. 50 лет в строю. Война и мы. Танковая коллекция (рос.). М.: Яуза. с. 160.

Технічна документація

• Объект 434. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. 434.ТО. Т. Дополнение. 1977 (1979).
• Объект 434. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. Книга вторая (Дополнение). М.: Военное издательство МО СССР. 1976.
• Объект 434. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. Книга вторая. М.: Военное издательство. 1986.
• Объект 434. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. Книга вторая. М.: ЦНИИ Информации. 1974.
• Объект 447А (437А). Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. Книга вторая. М.: Военное издательство. 1985.
• Объекты 447А, 437А, 434. Пособие по проверке технического состояния и содержания. М.: Военное издательство. 1988.
• Танк Т-64А. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. книга первая. Военное издательство МО СССР. 1984.
• Танк Т-64А. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Т. книга первая (дополнение). Военное издательство МО СССР. 1976.
• Танк Т-64А. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. ЦНИИ Информации. 1974.
• Танки Т-64Б и Т-64Б1. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (ТО). Т. Книга первая. М.: Военное издательство. 1983.
• Техническое описание танка Т-64. М.: МО СССР. 1969.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Т-64

• У Харкові показали новий варіант Т-64
• Історія створення Т-64 (рос.)
• Основний бойовий танк Т-64БВ
• Основний бойовий танк Т-64БМ «Булат»
• Т-64 на сайті розробника (ХКБМ)
• Ходовая часть танка Т-64 и Т-72 СРАВНЕНИЕ
• Т-64 на сайті Бронетанкової енциклопедії