| Таримський басейн | |
 | |
| Притоки | Тарим |
|---|---|
| Названо на честь | Тарим |
| Континент | Азія |
| Країна |
 КНР,  Афганістан,  Киргизстан,  Пакистан і  Таджикистан |
| Часовий пояс | UTC+6 |
 | |
 | |
 Таримський басейн у Вікісховищі | |
39°28′00″ пн. ш. 76°03′00″ сх. д. / 39.46666667° пн. ш. 76.05° сх. д.
Тари́мський басе́йн (кит.: 塔里木盆地; піньїнь: Tǎlǐmù Péndì) — великий безстічний басейн площею понад 400 000 км². Розташований у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі на дальньому заході Китаю. Його північна межа — гірське пасмо Тянь-Шань і південна — Куньлунь, а також північна частина Тибету. Пустеля Такла-Макан займає більшу частину басейну. Область рідко заселена уйгурами, іншими тюрками, таджиками.
Геологія
Таримський басейн — залишок давнього мікроконтиненту, який приєднався до Євразії у Кам'яновугільному і Пермському періодах.
Вважається що Таримський басейн має великі поклади нафти і природного газу[1], великі відкладення палеозою, мезозою и кайнозою, займають центральну частину басейну, завтовшки понад 15 км. Відкладення нафти та газу відносяться до пермського періоду.
Льодовики з K2, другої за висотою вершини світу, при таненні утворюють річки що прямують до Таримського басейну. Деякі річки використовують за для зрошування, інші утворюють болота та солоні озера.
Історія
Великий шовковий шлях мав два маршрути: Північний шовковий шлях по півночі[2] і Південний шовковий шлях по півдню пустелі Такла-Макан. Середній маршрут було облишено в шостому столітті. Південний маршрут йшов через міста-оази Яркенд, Нія, Гума, Марин і Хотан. Ключові міста-оази по північному маршруту — Аксу, Корла, Турфан, Гаочан і Лоулань. Інші ключові міста Кашгар на південному заході, Куча на півночі, і Дуньхуан на сході.
Раніше тохарські мови були розповсюдженні в Таримському басейні — найсхідніші з Індо-європейських мов. Китайська назва «юечжі» ((Chinese 月氏; Wade-Giles: Yüeh-Chih) визначала переселенців з Середньої Азії у Таримському басейні, які були переможені Хунну, пізніше мігрували на південь і заснували Кушанське царство, яке розташовувалось на теренах Афганістану, Пакистану, півночі Індії.
Китайці взяли контроль над Таримським басейном в кінці 1-го століття під головуванням генерала Бань Чао (32–102).
Зміцніле Кушанське царство повернуло собі владу в Таримському басейні в 1-му 2-му сторіччях н. е., де вони заснували царство в Кашгарі і конкурували за владу в області з номадами і китайцями. Вони ввели писемність брахмі, індійський пракрит за для адміністрації і буддизм.
Лобнор, солоне болото y западині на сході Таримського басейну, — використовуються задля ядерних випробувань Китаєм.
Західний маршрут водно-транспортного проєкту Південь-Північ
Китай планує прорити 1000-кілометровий підземний водогон для виведення води з Тибетського плато, найбільшого водного резервуару світу, річки Ярлунг-Цангпо (верхня течія Брахмапутри) у Таримський басейн, розташований у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, для вирощування аграрної продукції. Це загрожує відтоком значних обсягів води й падінням її рівня в нижній течії річки з катастрофічними наслідками для тамтешнього численного населення.
Станом на 2016 рік побудувано 10 дамб на Брахмапутрі й іще 18 будується, що означатиме подальше зменшення кількості води, яку отримують Індія й Бангладеш.
Друга фаза проекту водовідведення Дяньчжун включає постачання води у муніципальні заклади, сільськогосподарські та промислові зони Юньнані у посушливі періоди. Передбачається будівництво 300-кілометрового каналу для перекидання щороку до 17 млрд м³ прісної води з Тибету для порятунку річки Хуанхе, що живить величезну кількість населення Китаю, але критично міліє й утрачає ресурс.
Наразі реалізацію обох зазначених проєктів стримують висока вартість і брак необхідних технологій.[3]
Див. також
- Турфанська водна система
- Тарим
- Кашгар
- Кушан (порівн. Юечжі)
- Кушанське царство
- Кшатрії
- Куча (місто, Китай)
- Фертигація
Посилання
- ↑ Tongwei Zhang, Quanyou Liu, Jinxing Dai, and Yongchun Tang, Natural Gas Geochemistry in the Tarim Basin, China and Its Indication to Gas Filling History Aug 20, 2007
- ↑ Silk Road, North China, C.Michael Hogan, the Megalithic Portal, ed. Andy Burnham
- ↑ Війни XXI століття - війни за воду | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 16 листопада 2021.
Джерела
- Baumer, Christoph. 2000. Southern Silk Road: In the Footsteps of Sir Aurel Stein and Sven Hedin. White Orchid Books. Bangkok.
- Hill, John E. 2003. «Annotated Translation of the Chapter on the Western Regions according to the Hou Hanshu.» 2nd Draft Edition. [1]
- Hill, John E. 2004. The Peoples of the West from the Weilue 魏略 by Yu Huan 魚豢: A Third Century Chinese Account Composed between 239 and 265 CE. Draft annotated English translation. [2]
- Mallory, J.P. and Mair, Victor H. 2000. The Tarim Mummies: Ancient China and the Mystery of the Earliest Peoples from the West. Thames & Hudson. London. ISBN 0-500-05101-1
- Stein, Aurel M. 1907. Ancient Khotan: Detailed report of archaeological explorations in Chinese Turkestan, 2 vols. Clarendon Press. Oxford. [3]
- Stein, Aurel M. 1921. Serindia: Detailed report of explorations in Central Asia and westernmost China, 5 vols. London & Oxford. Clarendon Press. Reprint: Delhi. Motilal Banarsidass. 1980. [4]
- Stein Aurel M. 1928. Innermost Asia: Detailed report of explorations in Central Asia, Kan-su and Eastern Iran, 5 vols. Clarendon Press. Reprint: New Delhi. Cosmo Publications. 1981.
- Silk Road Seattle (The Silk Road Seattle website contains many useful resources including a number of full-text historical works)
- The International Dunhuang Project