Візуалізація теореми про стиснення для функцій
g
(
x
)
=
x
2
{\displaystyle {\color {OliveGreen}g(x)=x^{2}}}
,
f
(
x
)
=
x
2
sin
1
x
{\displaystyle {\color {Blue}f(x)=x^{2}\sin {\frac {1}{x}}}}
та
h
(
x
)
=
−
x
2
{\displaystyle {\color {Orange}h(x)=-x^{2}}}
при
x
→
0
{\displaystyle x\to 0}
Стискна теорема (теорема про двох поліцейських, англ. squeeze theorem ) — теорема в математичному аналізі про границю функції , яка «затиснута» між двома іншими функціями, що мають рівні границі.
Теорема про стиснення також відома під назвами як теорема про двох поліцейських, теорема про двох карабінерів і теорема про двох жандармів. Інтерпретація полягає в тому, що якщо двоє поліцейських супроводжують п’яного ув’язненого між собою, і обидва офіцери йдуть до камери, то незалежно від того як коливається ув’язнений, він все одно опиниться в камері.
Функції g і h називають верхньою та нижньою межами f відповідно.
Тут
x
0
{\displaystyle x_{0}}
не мусить бути внутрішньою точкою множини
A
{\displaystyle A}
.
Схоже твердження справедливе і при
x
→
+
∞
{\displaystyle x\to +\infty }
або
x
→
−
∞
{\displaystyle x\to -\infty }
.
Проведемо доведення із використанням означення границі функції в точці за Коші , тобто нам потрібно довести, що для кожного дійсного
ε
>
0
{\displaystyle \varepsilon >0}
існує дійсне
δ
>
0
{\displaystyle \delta >0}
таке, що для всіх
x
∈
A
∩
(
x
0
−
δ
,
x
0
+
δ
)
∖
{
x
0
}
{\displaystyle x\in A\cap (x_{0}-\delta ,x_{0}+\delta )\setminus \{x_{0}\}}
виконується
|
f
(
x
)
−
a
|
<
ε
{\displaystyle |f(x)-a|<\varepsilon }
. Тобто,
∀
ε
>
0
∃
δ
>
0
:
∀
x
∈
A
∩
(
x
0
−
δ
,
x
0
+
δ
)
∖
{
x
0
}
|
f
(
x
)
−
a
|
<
ε
.
{\displaystyle \forall \varepsilon >0\ \exists \,\delta >0:\forall x\in A\cap (x_{0}-\delta ,x_{0}+\delta )\setminus \{x_{0}\}\ |f(x)-a|<\varepsilon .}
.
З того, що
lim
x
→
x
0
g
(
x
)
=
a
{\displaystyle \lim _{x\to x_{0}}g(x)=a}
випливає, що
∀
ε
>
0
∃
δ
1
>
0
:
∀
x
∈
A
∩
(
x
0
−
δ
1
,
x
0
+
δ
1
)
∖
{
x
0
}
|
g
(
x
)
−
a
|
<
ε
{\displaystyle \forall \varepsilon >0\,\exists \,\delta _{1}>0:\forall x\in A\cap (x_{0}-\delta _{1},x_{0}+\delta _{1})\setminus \{x_{0}\}\,|g(x)-a|<\varepsilon }
(1 )
і з того, що
lim
x
→
x
0
h
(
x
)
=
a
{\displaystyle \lim _{x\to x_{0}}h(x)=a}
випливає, що
∀
ε
>
0
∃
δ
2
>
0
:
∀
x
∈
A
∩
(
x
0
−
δ
2
,
x
0
+
δ
2
)
∖
{
x
0
}
|
h
(
x
)
−
a
|
<
ε
.
{\displaystyle \forall \varepsilon >0\ \exists \,\delta _{2}>0:\forall x\in A\cap (x_{0}-\delta _{2},x_{0}+\delta _{2})\setminus \{x_{0}\}\,|h(x)-a|<\varepsilon .}
(2 )
Також маємо, що
g
(
x
)
⩽
f
(
x
)
⩽
h
(
x
)
{\displaystyle g(x)\leqslant f(x)\leqslant h(x)}
,
звідси
g
(
x
)
−
a
⩽
f
(
x
)
−
a
⩽
h
(
x
)
−
a
{\displaystyle g(x)-a\leqslant f(x)-a\leqslant h(x)-a}
∀
x
∈
A
{\displaystyle \forall x\in A}
.
Покладемо
δ
:=
min
{
δ
1
,
δ
2
}
{\displaystyle \delta :=\min\{\delta _{1},\delta _{2}\}}
. Тоді, для всіх
x
∈
A
∩
(
x
0
−
δ
,
x
0
+
δ
)
∖
{
x
0
}
{\displaystyle x\in A\cap (x_{0}-\delta ,x_{0}+\delta )\setminus \{x_{0}\}}
, поєднавши (1 ) та (2 ), отримаємо
−
ε
<
g
(
x
)
−
a
⩽
f
(
x
)
−
a
⩽
h
(
x
)
−
a
<
ε
,
{\displaystyle -\varepsilon <g(x)-a\leqslant f(x)-a\leqslant h(x)-a<\varepsilon ,}
−
ε
<
f
(
x
)
−
a
<
ε
,
{\displaystyle -\varepsilon <f(x)-a<\varepsilon ,}
що й треба було довести.
x 2 sin(1/x ) затиснута як x прямує до 0
Границю
lim
x
→
0
x
2
sin
(
1
x
)
{\displaystyle \lim _{x\to 0}x^{2}\sin({\tfrac {1}{x}})}
неможливо встановити через закон
lim
x
→
a
(
f
(
x
)
⋅
g
(
x
)
)
=
lim
x
→
a
f
(
x
)
⋅
lim
x
→
a
g
(
x
)
,
{\displaystyle \lim _{x\to a}(f(x)\cdot g(x))=\lim _{x\to a}f(x)\cdot \lim _{x\to a}g(x),}
бо
lim
x
→
0
sin
(
1
x
)
{\displaystyle \lim _{x\to 0}\sin({\tfrac {1}{x}})}
не існує.
Однак, з визначення синуса ,
−
1
≤
sin
(
1
x
)
≤
1.
{\displaystyle -1\leq \sin({\tfrac {1}{x}})\leq 1.\,}
Випливає, що
−
x
2
≤
x
2
sin
(
1
x
)
≤
x
2
{\displaystyle -x^{2}\leq x^{2}\sin({\tfrac {1}{x}})\leq x^{2}\,}
З того, що
lim
x
→
0
−
x
2
=
lim
x
→
0
x
2
=
0
{\displaystyle \lim _{x\to 0}-x^{2}=\lim _{x\to 0}x^{2}=0}
, за стискною теоремою,
lim
x
→
0
x
2
sin
(
1
x
)
{\displaystyle \lim _{x\to 0}x^{2}\sin({\tfrac {1}{x}})}
повинен бути 0.
Порівняння площ:
A
(
△
A
D
F
)
⩾
A
(
сектор
A
D
B
)
⩾
A
(
△
A
D
B
)
⇒
1
2
⋅
tg
x
⋅
1
⩾
x
2
π
⋅
π
≥
1
2
⋅
sin
x
⋅
1
⇒
sin
x
cos
x
⩾
x
⩾
sin
x
⇒
cos
x
sin
x
⩽
1
x
⩽
1
sin
x
⇒
cos
x
⩽
sin
x
x
⩽
1
{\displaystyle {\begin{aligned}&\,A(\triangle ADF)\geqslant A({\text{сектор}}\,ADB)\geqslant A(\triangle ADB)\\\Rightarrow &\,{\frac {1}{2}}\cdot {\text{tg}}\,x\cdot 1\geqslant {\frac {x}{2\pi }}\cdot \pi \geq {\frac {1}{2}}\cdot \sin x\cdot 1\\\Rightarrow &\,{\frac {\sin x}{\cos x}}\geqslant x\geqslant \sin x\\\Rightarrow &\,{\frac {\cos x}{\sin x}}\leqslant {\frac {1}{x}}\leqslant {\frac {1}{\sin x}}\\\Rightarrow &\,\cos x\leqslant {\frac {\sin x}{x}}\leqslant 1\end{aligned}}}
Напевно найвідоміші приклади знаходження границь через теорему затискання — це доведення того, що
lim
x
→
0
sin
x
x
=
1
,
lim
x
→
0
1
−
cos
x
x
=
0.
{\displaystyle {\begin{aligned}&\lim _{x\to 0}{\frac {\sin x}{x}}=1,\\[10pt]&\lim _{x\to 0}{\frac {1-\cos x}{x}}=0.\end{aligned}}}
Перша границя випливає з використання стискної теореми і того факту, що
cos
x
⩽
sin
x
x
⩽
1
{\displaystyle \cos x\leqslant {\frac {\sin x}{x}}\leqslant 1}
для x досить близького, але не рівного 0. Правильність якого для додатного x можна побачити за допомогою геометричних міркувань (див. рисунок), які також можна поширити на від’ємне x . Часто цю границю називають першою чудовою границею .
Друга випливає з теореми стиснення і того факту, що
0
⩽
1
−
cos
x
x
⩽
x
{\displaystyle 0\leqslant {\frac {1-\cos x}{x}}\leqslant x}
для x досить близького, але не рівного 0. Це можна отримати, замінивши
sin
x
{\displaystyle \sin x}
у попередньому факті на
1
−
cos
2
x
{\displaystyle {\sqrt {1-\cos ^{2}x}}}
і піднісши отриману нерівність до квадрату.
Ці дві границі використовуються для доведення того, що похідна синуса є косинус. На це спираються виведення похідних для інших тригонометричних функцій.
Можна показати, що
(
tg
θ
)
′
=
1
cos
2
θ
=
sec
2
θ
.
{\displaystyle ({\text{tg}}\,\theta )^{\prime }={\frac {1}{\cos ^{2}\theta }}=\sec ^{2}\theta .}
На рисунку площа меншого з двох заштрихованих секторів круга дорівнює
Δ
θ
sec
2
θ
2
=
Δ
θ
2
cos
2
θ
{\displaystyle {\frac {\Delta \theta \sec ^{2}\theta }{2}}={\frac {\Delta \theta }{2\cos ^{2}\theta }}}
оскільки радіус дорівнює
1
cos
θ
{\displaystyle {\frac {1}{\cos \theta }}}
, а дуга на одиничному колі має довжину Δθ . Аналогічно, площа більшого з двох заштрихованих секторів дорівнює
Δ
θ
sec
2
(
θ
+
Δ
θ
)
2
=
Δ
θ
2
cos
2
(
θ
+
Δ
θ
)
.
{\displaystyle {\frac {\Delta \theta \sec ^{2}(\theta +\Delta \theta )}{2}}={\frac {\Delta \theta }{2\cos ^{2}(\theta +\Delta \theta )}}.}
Між секторами стиснутий трикутник , основою якого є вертикальний відрізок, який сполучає дві виділені на рисунку точки. Довжина основи трикутника дорівнює
tg
(
θ
+
Δ
θ
)
−
tg
θ
{\displaystyle {\text{tg}}\,(\theta +\Delta \theta )-{\text{tg}}\,\theta }
, а висота —
−
1
{\displaystyle -1}
. Отже, площа трикутника дорівнює
tg
(
θ
+
Δ
θ
)
−
tg
θ
2
.
{\displaystyle {\frac {{\text{tg}}\,(\theta +\Delta \theta )-{\text{tg}}\,\theta }{2}}.}
З нерівностей
Δ
θ
2
cos
2
θ
⩽
tg
(
θ
+
Δ
θ
)
−
tg
θ
2
⩽
Δ
θ
2
cos
2
(
θ
+
Δ
θ
)
{\displaystyle {\frac {\Delta \theta }{2\cos ^{2}\theta }}\leqslant {\frac {{\text{tg}}\,(\theta +\Delta \theta )-{\text{tg}}\,\theta }{2}}\leqslant {\frac {\Delta \theta }{2\cos ^{2}(\theta +\Delta \theta )}}}
випливає
1
cos
2
θ
⩽
tg
(
θ
+
Δ
θ
)
−
tg
θ
Δ
θ
⩽
1
cos
2
(
θ
+
Δ
θ
)
{\displaystyle {\frac {1}{\cos ^{2}\theta }}\leqslant {\frac {{\text{tg}}(\theta +\Delta \theta )-{\text{tg}}\,\theta }{\Delta \theta }}\leqslant {\frac {1}{\cos ^{2}(\theta +\Delta \theta )}}}
за умови Δθ > 0, а якщо якщо Δθ < 0, то нерівність перевертається. Оскільки перший і третій вирази прямують до
1
cos
2
θ
{\displaystyle {\frac {1}{\cos ^{2}\theta }}}
при
Δ
θ
→
0
{\displaystyle \Delta \theta \to 0}
, а середній вираз прямує до
(
tg
θ
)
′
{\displaystyle ({\text{tg}}\,\theta )^{\prime }}
, то це дає бажаний результат.
Стискна теорема також може використовуватися в багатовимірному аналізі. У цьому випадку функції g та h повинні обмежувати f в околі точки, що цікавить, і вона працює, лише тоді якщо функція f дійсно там має границю. Таким чином, у багатовимірному випадку цю теорему можна використовувати, щоб довести, що функція f має границю в точці, але її не можна використовувати, щоб довести відсутність границі в точці.
lim
(
x
,
y
)
→
(
0
,
0
)
x
2
y
x
2
+
y
2
{\displaystyle \lim _{(x,y)\to (0,0)}{\frac {x^{2}y}{x^{2}+y^{2}}}}
не можна знайти, взявши будь-які границі уздовж кривих, які проходять через точку
(
0
,
0
)
{\displaystyle (0,0)}
, але оскільки
0
⩽
x
2
x
2
+
y
2
⩽
1
{\displaystyle 0\leqslant {\frac {x^{2}}{x^{2}+y^{2}}}\leqslant 1}
,
−
|
y
|
⩽
y
⩽
|
y
|
{\displaystyle -\left|y\right\vert \leqslant y\leqslant \left|y\right\vert }
,
−
|
y
|
⩽
x
2
y
x
2
+
y
2
⩽
|
y
|
{\displaystyle -\left|y\right\vert \leqslant {\frac {x^{2}y}{x^{2}+y^{2}}}\leqslant \left|y\right\vert }
,
lim
(
x
,
y
)
→
(
0
,
0
)
−
|
y
|
=
0
{\displaystyle \lim _{(x,y)\to (0,0)}-\left|y\right\vert =0}
,
lim
(
x
,
y
)
→
(
0
,
0
)
|
y
|
=
0
{\displaystyle \lim _{(x,y)\to (0,0)}\left|y\right\vert =0}
,
0
⩽
lim
(
x
,
y
)
→
(
0
,
0
)
x
2
y
x
2
+
y
2
⩽
0
{\displaystyle 0\leqslant \lim _{(x,y)\to (0,0)}{\frac {x^{2}y}{x^{2}+y^{2}}}\leqslant 0}
,
то за стискною теоремою
lim
(
x
,
y
)
→
(
0
,
0
)
x
2
y
x
2
+
y
2
=
0
{\displaystyle \lim _{(x,y)\to (0,0)}{\frac {x^{2}y}{x^{2}+y^{2}}}=0}
.
Коли послідовність лежить між двома іншими збіжними послідовностями з такою ж границею, то вона також сходить до цієї границі
Стискна теорема також справедлива для послідовностей як функцій цілого аргументу:
У цьому випадку її часто називають теоремою про три послідовності . Доведення схоже як і для функцій дійсного аргументу.
Нехай
ε
>
0
{\displaystyle \varepsilon >0}
задане. Згідно з умови теореми
∃
n
1
∈
N
:
∀
n
⩾
n
1
l
−
ε
<
a
n
{\displaystyle \exists n_{1}\in \mathbb {N} :\,\forall n\geqslant n_{1}\,\,l-\varepsilon <a_{n}}
,
∃
n
2
∈
N
:
∀
n
⩾
n
2
c
n
<
l
+
ε
{\displaystyle \exists n_{2}\in \mathbb {N} :\,\forall n\geqslant n_{2}\,\,c_{n}<l+\varepsilon }
.
Тоді для всіх
n
⩾
n
0
:=
max
{
n
1
,
n
2
}
{\displaystyle n\geqslant n_{0}:=\max\{n_{1},n_{2}\}}
маємо:
l
−
ε
<
a
n
⩽
b
n
⩽
c
n
<
l
+
ε
{\displaystyle l-\varepsilon <a_{n}\leqslant b_{n}\leqslant c_{n}<l+\varepsilon }
,
звідки випливає, що
l
−
ε
<
b
n
<
l
+
ε
{\displaystyle l-\varepsilon <b_{n}<l+\varepsilon }
,
що і треба було довести.