Місто Пряшів словац. Prešov ±к:нп, засновані 1345 ±к:нп, засновані 1247
герб прапор
Головна вулиця Пряшева
Основні дані
49°00′00″ пн. ш. 21°14′00″ сх. д.H G O
Країна	Словаччина
Край	Пряшівський
Окрес	Пряшів → SPARQL ←
Столиця для	Пряшівський край Пряшів Пряшівська архієпархія Словацька Радянська Республіка Q90818610?
Перша згадка	1247
Засновано	1247
Сусіди за кадастром  Великий Шариш, Малий Шариш, Люботице, Вишня Шебастова ?
Водойма	Ториса (річка)
Висота над р.м.	296[4] м
Площа	70,44 км² (2023)[3]
Населення	82 286 (2023)[2]
· густота	1172,78 осіб/км² (2023)[5]
Міста-побратими	Прага, Ґаброво (2004)[7], Новий Санч[8], Ньїредьгаза (1975), Мукачево, Ремшайд, Кераціні, Ла-Курнев, Бругеріо, Рішон-ле-Ціон, Піттсбург
Телефонний код	+421-51[4]
Автомоб. ном.	PO
Поштовий індекс	080 01
Місцева влада
Адреса	Mestský úrad Hlavná 73 080 68 Prešov 1
Вебсторінка	presov.sk
Староста[9]	Інж. Францішек Ольга[1]
Ідентифікатори і посилання
код LAU (NUTS)	SK0417524140[10]
OpenStreetMap	r2320257  ·R
GeoNames	723819
Транспорт, відстані
Станція	Пряшів
До крайового центру
— фізична	0.6 км
До Братислави
— фізична	318 км
Карта
Пряшів (Пряшівський край)
Джерела:
Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона Настільний енциклопедичний словникd Малий енциклопедичний словник Брокгауза і Єфронаd
Пряшів у Вікісховищі

Пря́шів^[a] (словац. Prešov, нім. Preschau, лат. Eperiessinum) — місто у східній Словаччині на р. Ториса, адміністративний центр Пряшівського краю та Пряшівського округу. Пряшів лежить на українській етнографічній території, тому є її природним центром (див. Пряшівщина).

Протікають річка Ториса; Барацький потік; Сольний потік і Шалговицький потік.

Засноване у 12 столітті; Від середньовіччя важливий транзитний торговий осередок між Угорщиною й Галичиною, осідок Шариської жупи.

Угорська назва міста Пряшів — Епер'єш (Eperjes). З часів середньовіччя належало Угорській короні святого Стефана. 1374 — угорський монарх Людовик дарує Пряшеву статус «вільного королівського міста». Кількість угорців у Пряшеві скоротилася після Першої Світової війни та Тріанонської угоди. 1919 місто окуповане військами Угорської Червоної Армії, на багнетах якої у Пряшеві оголошено Словацьку (комуністичну) Республіку Рад. У Пряшеві народилися деякі видатні угорці. За доби незалежної Словаччини чисельність угорців у місті стабілізувалася на рівні 0,2 %.

З 1816 р. — головне місто греко-католицької Пряшівської єпархії.

Пряшів став осередком української культури на початку 1850-их pp., коли заходами О. Духновича було засноване «Літературноє заведеніе пряшевськоє», яке мало 72 членів, проіснувало з 1850 до 1853 р. і видало 9 книг, зокрема підручники та 3 альманахи «Поздравленіє русинов» (1850—1852). У 1862 р. було засновано іншу організацію з харитативно-культурною метою — Общество Івана Христителя. 1880 року пряшівський греко-католицький єпископ Миколай Товт сприяв заснуванню єпархіальної семінарії в місті.

Несприятливі обставини й реакційно-москвофільська орієнтація місцевої інтелігенції, переважно духовної, загальмувала в наступні десятиліття культурно-просвітницьку роботу. Вона знову ожила після приєднання Пряшівщини до Чехословаччини у 1919 р. Але й тоді у Пряшеві й на укр. Пряшівщині, яку адміністративно не об'єднано з Закарпатською Україною («Підкарпатською Руссю»), культурне життя розвивалося слабо, при виразній перевазі консервативної й москвофільської орієнтації. У місті існувало кілька москвофільських організацій (Русский народный совѣт, Русский народный дом, Русский клуб, Русский музей, з 1933 р. самостійне Общество ім. Духновича, Союз русских женщин, Союз русских Учителей), що не виявляли ширшої діяльності. Виходили газети: «Русское Славо» (з 1924, церк.), москвофільська «Народная газета» (з 1924), «Руська народна газета» (1937 — 38) і українська «Слово народа» (в 1931 — 32 p., ред. І. Невицька). З журналів виходили: «Церковь и школа» (з 1919, язичієм), «Русская школа» (з 1926). Діяли греко-католицька духовна (з 1880) і учительська семінарії (з 1895), греко-католицька гімназія (з 1936; мовою викладання було «язичіє» і російська мова).

«Нашим завданням було дійти до Пряшева. Це місто ми зайняли без ніякого опору. Цікаво для нас побачити місто. Виявилося, що більшість його мешканців — це українці, але вони називали себе русинами. В неділю ми пішли до церкви. Нас було коло 30 осіб У церкві були переважно старші люди. Священник почав Службу Божу по-старословянськи. Ми почули спів старого дяка, і наші молоді голоси прийшли на допомогу, а згодом перебрали повністю спів. Священник був дуже здивований і вкінці Богослужіння подякував нам….», — 1944 рік із споминів дивізійника СС Галичина уроженця Підгаєччини Маркіяна Д. Гайва "Все здається, начебто — недавно. Зусиллями українського священика (прелата) о. Емануїла Бігарія засновано філію українського товариства «Просвіта» в Пряшеві, ставши її головою.

У 1945 р. Пряшів став офіційно визнаним центром українського населення у Чехо-Словаччині. Була заснована Українська Народна Рада Пряшівщини; тут з'являлися газета «Пряшевщина», «Звезда-Зоря» і журнал «Колокольчик-Дзвіночок» та діє Український народний театр, що дав за перші 25 pp. понад 160 прем'єр українською і російською мовами.

З 1951 р. в Пряшеві діє Культурна спілка українських трудящих. Замість «Пряшевщини» засновано 1951 р. тижневик «Нове життя», ілюстрований місячник «Дружно вперед» (обидва виходять українською мовою), перед певним часом виходив літ.-суспільний квартальник (потім двомісячник) «Дукля».

З 1952 р. у Пряшеві постала українська філія Спілки словацьких письменників. У місті було українське радіомовлення (нині в Кошицях), кафедри української мови й літератури на двох факультетах університету ім. Шафарика, Православний Богословський факультет, українська середня і основна школи, Піддуклянський Український народний ансамбль.

У видавництві «Дукля» виходить щороку 10 — 15 книжок. Кадри української інтелігенції у Пряшеві за останні роки помітно зросли. З 1950 р. Пряшів — осідок православного єпископа, з 1969 р. — ординаріату відновленої греко-католицької церкви.

З початку 1990-х рр. тут діє організація «Русинська оброда», яка представляє інтереси русинів Словаччини і є співорганізатором Всесвітнього конгресу русинів. В місті існує Музей русинської культури в Пряшеві. Хоча русинські організації є прихильниками ідеї про відокремлення русинської культури від української, попри це існує співпраця з українськими громадами. Театр Олександра Духновича ставить п'єси як місцевим русинським діалектом, так і українських авторів, старовинних та сучасних. У Пряшівському університеті вивчаються як українська мова, так і русинський діалект (його кодифікацією займаються Василь Ябур, Анна Плішкова та Кветослава Копорова).

Станом на початок XXI ст. саме у Пряшеві залишилися головні осередки культурного життя діаспори: «Руський дім», Монастир отців Василіян та православна церква святого Олександра Невського.

На базі колішньої грекокатолицької гімназії^[rue], заснованої 1936 р., наразі функціонує двомовна (словацько-українська) Школа імени Тараса Шевченка в Пряшеві^[11].

Генеральне консульство України в Пряшеві припинило свою діяльність 28 листопада 2014 року, натомість діє Консульський відділ Посольства України в Словацькій Республіці.

• Карафова в'язниця (нині галерея)
• Босаків будинок
• греко-католицький єпископський палац
• Пряшівська кальварія; представляє комплекс каплиць у стилі бароко та костел св. Хреста з 1753 р. на пагорбі на західній окраїні міста
• ратуша
• «Башта»
• Театр Йонаша Заборського
• Театр Олександра Духновича — до 1990 р. Український Національний Театр, з 1990-ті переорієнтувався на русинський рух, але згодом відновив п'єси українською мовою у репертуарі.

• Собор св. Миколая (Мікулаша, пол. 14 ст.)
• протестантський костел св. Трійці
• костел францисканців св. Йосифа
• греко-католицький собор св. Іоана Хрестителя, в якому знаходиться копія туринської плащаниці
• православний собор св. Олександра Невського
• синагога

• 
  Греко-католицький собор св. Івана Хрестителя
• 
  Православний собор св. Олександра Невського

Примітка: Дати в CET. Якщо не вказано інше, чисельність населення знаходиться в останній день року.

У місті проживає 91 498 осіб, у тому числі близько 1200 українців.

Національний склад населення (за даними перепису населення — 2001 року):

• словаки — 93,67 %
• цигани (роми) — 1,43 %
• русини — 1,20 %
• українці — 1,12 %
• чехи — 0,84 %
• угорці — 0,22 %
• поляки — 0,05 %
• моравани — 0,05 %
• німці — 0,05 %

Склад населення за приналежністю до релігії станом на 2001 рік:

• римо-католики — 66,77 %,
• греко-католики — 8,92 %,
• протестанти (еванєлики) — 4,82 %,
• православні — 1,68 %,
• гусити — 0,03 %,
• не вважають себе віруючими або не належать до жодної вищезгаданої церкви — 16,66 %

• Мукачеве, Україна

• Бела Гамваш — угорський філософ (*23 березня 1897)
• Ян Матей Корабінський (1740—1811) — словацький географ, картограф, історик, енциклопедист, педагог, журналіст.
• Пал Малетер — угорський міністр оборони в уряді Імре Надя, герой Угорської Революції 1956, генерал-майор, (*4 вересня 1917).
• Йозеф Майовський (1920—2012) — словацький ботанік, педагог.
• Іван Таслер — словацький музикант.

• Колісник Прокіп Миколайович (1957, Вінницька обл.—2021, Пряшів) — видатний художник України, педагог і письменник. З 1999 по 2016 рік викладав живопис на кафедрі художньої освіти та мистецтва Пряшівського університету.
• Товт Николай — пряшівський єпископ.
• доктор Мушинка Микола — фольклорист та українознавець, мистецтвознавець, літературознавець, бібліограф українського походження
• фольклорний рок-гурт Hrdza, який виконує пісні як словацькою, так і українською мовами

• футбольний клуб «1.ФЦ Татран Пряшів» виступає у найвищій Цоргонь лізі
• гандбольний клуб «ГТ Татран Пряшів»- чоловіча команда виступає у найвищій словацькій лізі, найвищій угорській лізі, учасник європейської ліги, сьогодні найкращий словацький гандбольний клуб, «Tatran Handball Arena» вміщує 1 453 глядачів. Жіноча команда має власний спортмайданчик.
• хокейний клуб «HC 07 Prešov» виступає в 1-ій хокейній лізі, колишній учасник Словацької Екстраліги, «ICE Aréna»- вміщує 5 500 глядачів.
• баскетбольний клуб
• волейбольний клуб

• Пряшівщина
• Словацько-українські зв'язки
• 59419 Пряшів

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пряшів

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Terra Пряшівщина // Український тиждень. — 2010. — № 16 (129), 23-29.04. — С. 60-63.

п о р Найбільші міста Словаччини Дані статистичного управління Словаччини, 2011 рік.
	№	Назва	Край	Населення	№	Назва	Край	Населення
Братислава Кошиці	1	Братислава	Братиславський	432 801	11	Пр'євідза	Тренчинський	48 866	Пряшів Жиліна
	2	Кошиці	Кошицький	240 688	12	Зволен	Банськобистрицький	43 311
	3	Пряшів	Пряшівський	91 638	13	Поважська Бистриця	Тренчинський	41 153
	4	Жиліна	Жилінський	81 515	14	Михайлівці	Кошицький	39 940
	5	Банська Бистриця	Банськобистрицький	79 775	15	Нове Замки	Нітранський	39 585
	6	Нітра	Нітранський	78 875	16	Спішська Нова Весь	Кошицький	37 948
	7	Трнава	Трнавський	66 219	17	Гуменне	Пряшівський	34 913
	8	Мартін	Жилінський	57 300	18	Левиці	Нітранський	34 649
	9	Тренчин	Тренчинський	55 832	19	Комарно	Нітранський	34 478
	10	Попрад	Пряшівський	52 791	20	Бардіїв	Пряшівський	33 625