Подунав'я
Країна	Сербія
Адміністративна одиниця	Сербія

Подуна́в'я, Наддуна́в'я — географічно-історичний поліетнічний край над (по) Дунаю, частково в межах України.

У вузькому розумінні включає українські території над Дунаєм, що у різні часи включали Вилкове, Кілію, Ізмаїл, Малий Галич, Переяславець і навколишні території. Задунав'я, що визначилося окремою областю з часів Задунайської Січі, також може відноситися до Подунав'я.

У широкому розумінні, Подунав'я охоплює всі землі над Дунаєм — значні території Німеччини, Австрії, Словаччини, Угорщини, Сербії, Румунії, Болгарії та України, отже, є міжнаціональним регіоном.

Ріка Дунай оспівується у піснях багатьох слов'янських народів, тому вважається однією з можливих батьківщин слов'ян.

Над Дунаєм сиділи тіверці — давнє українське плем'я. Зі стародавніх часів українці пов'язані з Дунаєм. Тут, у Переяславці заснував нову столицю Київської Русі князь Святослав Ігорович. Сюди простягалася Галицька держава, що мала велике торгове місто над Дунаєм — Малий Галич.

За козаччини Дунайський луг на Нижньому Дунаї був місцем промислів, військовим місцем вишколу й пересидки для запорожців. З ліквідацією Запорозької Січі 1775 року та перебазуванням козаків на Дністер, Подунав'я стало одним з їх займищ. Тут уже були оселені російські старовіри й донці-некрасівці.

На прохання російського уряду, 1779 року Османська імперія визначила запорожцям мешкати за Дунаєм. Тому Січ і поселення, що були там побудовані, були «Задунайські». Задунав'я стало означати окремий регіон в українській історії. На Задунав'ї українські поселення сягають Силістри.

• Нижній Дунай
• Південна Бессарабія
• «Їхав козак за Дунай»

• Українське Подунав’я як історико-культурний регіон / І. Верховцева, А. Дізанова // Гуржіївські історичні читання: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 3. — С. 78-83. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
• О.М. Лебеденко, А.К. Тичина. Українське Подунав’я: минуле та сучасне. — Одеса : «Астропринт», 2002. — 208 с. — ISBN 966-549-717-0.
• Українське Подунав’я: історія, етнографія, мова: Матеріали наук. конф. – Ізмаїл, 1995.
• Українське Придунав’я: історія, етнокультурний розвиток. – Ізмаїл, 1995. – 56 с.
• Українське Придунав’я. – Кн. 1. – Ізмаїл, 1998. – 176 с. (С.139 – 175).
• Ред.: А.И. Киссе, А.А. Пригарин, В.Н. Станко. Буджак: историко-этнографические очерки народов юго-западных районов Одесщины. Книга для чтения. — Одеса : PostScriptUm, 2014. — 744 с.
• Николай Гибу; науч. коорд.: Николай Стефанов; сост.-коорд.: Галина Русанова; пер.: Мария Великсар [и др.]. Сонеты Дуная: Энциклопедия Придунавья. — Измаил : Фонд развития и защиты этнокультур Придунавья. – [Chişinău : S. п.], 2019. — Т. Том 1: А – Акафист. — 588 с. — 500 прим.
• Паламарчук С. В. Античные следы в истории Нижнего Подунавья. — Измаил : Ирбис, 2017. — 239 с.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про українську культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.