Ніколенко Анатолій Володимирович
Солдат
Загальна інформація
Народження	15 липня 1960(1960-07-15)  Харків, Українська РСР, СРСР
Смерть	20 серпня 2014(2014-08-20) (54 роки)  с. Грабське, Іловайськ, Донецька область,  Україна
Поховання	Міське кладовище № 18 (Харків)d
Псевдо	«Карат»
Військова служба
Роки служби	2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Національна гвардія
Формування	«Донбас»
Війни / битви	Війна в Афганістані (1979—1989) Війна на сході України Бої за Артемівськ Бої за Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ (2014) Бої за Попасну Іловайський котел
Нагороди та відзнаки

Анато́лій Володи́мирович Ніко́ленко (01960-07-1515 липня 1960, Харків — 02014-08-2020 серпня 2014, Грабське) — солдат резерву, Міністерство внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність».

Народився 1960 року в місті Харків. Закінчив харківську середню школу № 106.

Учасник війни в Афганістані (1979—1981, частина базувалася в місті Файзабад, 860-й окремий мотострілецький полк). Обіймав посаду механіка-водія, проходив службу до травня 1981-го.

Працював в автомобільному сервісі; в 2010-х — охоронцем.

У часі російсько-української війни з травня 2014-го — кулеметник, 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас». Брав участь у визволенні міст Артемівськ, Лисичанськ, Попасна, Курахове. З 13 серпня 2014 року брав участь в боях за звільнення міста Іловайськ Донецької області.

Загинув 20 серпня 2014 року в часі бою за звільнення Іловайська. Російські терористи захопили автобус з пораненими бійцями батальйону. Двоє поранених загинуло — Артем Кузяков і Анатолій Ніколенко, інших вдалося відбити. Мікроавтобус «Тойота», на якому з Іловайська вивозили поранених (за свідченням офіцера з позивним «Дантист», у машині перебували 8 бійців батальйону «Донбас» та військовослужбовець ЗСУ) в районі села Грабське (Амвросіївський район) потрапив у засідку, влаштовану двома взводами регулярних військ ЗС РФ. Ніколенко дістав тяжке поранення та підірвав ручною гранатою себе й кількох росіян, які намагалися захопити його в полон.

Вдома залишилися сестра й двоє дітей — рідний та прийомний син. Похований у Харкові, на 10-му кварталі 18-го кладовища.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений

• орденом «За мужність» III ступеня (27.11.2014, посмертно).
• 1 липня 2015 року на честь Анатолія Ніколенка його позивним («Карат») названо один із танків танкової роти 46-го батальйону ЗСУ «Донбас-Україна».
• У Попасній вулицю Піонерську перейменували на вулицю Анатолія Ніколенка.
• Вшановується 20 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії^[1]
• Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 3, місце 11.
• «Іловайський Хрест» (посмертно)

• Указ Президента України від 27 листопада 2014 року № 892/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
• Ніколенко Анатолій Володимирович [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Ніколенко Анатолій Володимирович // Небесна гвардія
• http://afganec.kharkov.ua/index.php/2011-03-31-11-51-41/1411-2014-09-23-09-22-40 [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Український Меморіал

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.