Нетерпимість
Intolerance
Жанр	історичний фільм, драма
Режисер	Девід Ворк Ґріффіт
Продюсер	Девід Ворк Ґріффіт
Сценарист	Девід Ворк Ґріффіт Аніта Лус
У головних ролях	Ліліан Ґіш[1], Mae Marshd[1], Robert Harrond[1], Мері Олден, Julia Mackleyd, Волтер Лонґd[1], Ллойд Інгрехам[1], Монте Блюd, Billy Quirkd, Ральф Льюїсd, Тод Бравнінґ[1], Бессі Лав[1], Еріх фон Штрогейм[1], В. С. Ван Дайк[1], Margery Wilsond, Eugene Palletted, Spottiswoode Aitkend, Констанс Толмадж[1], Дуглас Фербенкс[1], Joseph Henaberyd, Elmer Cliftond[1], Alfred Pagetd, Seena Owend[1], Елмо Лінкольн, Carol Dempsterd[1], Мілдред Гарріс[1], Кармел Маєрс[1], Полін Старк[1], Наталі Талмадж, Джордж Фосетт, Wallace Reidd[1], Нобл Джонсон, Девід Батлер[1], Dark Cloudd, Ruth St. Denisd, Vera Lewisd[1], Josephine Crowelld, Міріам Куперd, Констанс Кольєр[1], Sam De Grassed, Harold Lockwoodd, Таллі Маршаллd, Оуен Мур[1], Карл Стокдейл, Frank Bennettd, Frederick A. Turnerd, Джордж Сіґман, Джордж Волш, Ruth Handforthd, W. E. Lawrenced, Кінг Відор[1], Дональд Крісп[1], Колін Мур[1], John P. McCarthyd[1], Расселл Гіксd[1], Френсіс Макдональдd[1], Джевель Карменd[1], Найджел Де Брулірd[1], Fiammetta Barallad[1], Frank Bennettd, Frank Brownleed, Том Вілсон і Max Davidsond
Оператор	Г.В. Бітцер
Композитор	Карл Девіс Джозеф Карл Брейл
Монтаж	Девід Ворк Ґріффіт, Джеймс Сміт
Художник	Девід Ворк Ґріффіт Волтер Л. Холл
Кінокомпанія	Triangle Film Corporation Wark Producing Corp.
Дистриб'ютор	Triangle Film Corporation і Netflix
Тривалість	210 хв.
Мова	англійська
Країна	США
Рік	1916
Кошторис	$385 907
IMDb	ID 0006864
Нетерпимість у Вікісховищі

«Нетерпимість» (англ. Intolerance) — американська історична драма режисера Девіда Ворка Ґріффіта 1916 року. Картина вважається шедевром епохи німого кіно і була названа одним істориком «the only film fugue».

Гріффіт показав 4 епохи: стародавня Юдея (в запалі релігійної нетерпимості фарисеї розіп'яли Христа), Вавилон (борючись за владу, жерці зрадили царя Валтасара), Франція (1572) (боротьба між католиками й гугенотами викликала різанину в ніч св. Варфоломія), наші дні (1914) (ворожнеча мало не призводить до страти невинної людини). Гріффіт будує дію свого фільму одноразово, вільно переходячи від Вавилона до сучасності й назад, а не в хронологічному порядку. Частини зв'язуються в єдине ціле образом жінки (Лілліан Гіш) і рядками з Волта Вітмена: «І вічно буде колиска гойдатися, / Плетучи зв'язуючу нитку часу, / Оспівавши й радості, і гірке страждання.»

Вавилонії загрожує перський цар Кір, однак цар Валтасар більше зайнятий своєю царицею, ніж справами державними.

Норовливу дівчину з гір власний брат намагається видати заміж. Але на оглядинах її ніхто не хоче, навіть за гроші. У цей момент з'являється Валтасар і дає їй «Право» вийти заміж за кого вона захоче. Дівчина дає обітницю зберігати вірність Валтасару. Вона відкидає залицяння придворного поета рапсодії і верховного жерця Баала.

Верховний жрець, бажаючи встановити культ нового божества, веде боротьбу з прихильниками релігійної терпимості Набонідусом. Вдаючись до допомоги рапсодії, верховний жрець веде переговори з Кіром. У підсумку Кір йде на облогу Вавилона. Валтасар, відбивши натиск, наказує влаштувати бенкет.

Жрець попереджає Кіра, що нагляд ослаблений. Рапсод проговорився про зраду дівчині з гір. Вона хоче попередити Валтасара, але занадто пізно. Перси проникають в покої Валтасара. Валтасар і його кохана-цариця закінчують життя самогубством.

Сестра промисловця Дженкінса на пишному балу просить свого брата про підтримку пуританської організації.

За наказом заробітна плата була знижена на 10 %. Починається загальний страйк. Серед учасників страйку — юнак. Війська придушують страйкування. Дівчина і юнак залишають робітниче селище і переселяються в місто.

Юнак займається грабунком і стає сутенером. Батько дівчини вмирає, і вона виходить заміж за юнака. Він починає вести чесне життя, але його банда підставляє його, і він несправедливо заарештований. За час відбування покарання у його дружини народилася дитина. Але пуритани разом з сестрою Дженкінса викрали його. Мати звертається до ватажка колишньої банди свого чоловіка.

Увечері ватажок банди («мушкетер нетрів») проникає в кімнату жінки, а його коханка в цей час стежить за ним. Ватажок хоче зґвалтувати дівчину, але цьому заважає чоловік, якого звільнили з в'язниці. Коханка ватажка, користуючись нагодою, вбиває свого коханця з револьвера, а потім підкидає револьвер в кімнату. Юнак підіймає його, приходить поліція, і його звинувачують у вбивстві.

Його засуджують до смертної кари через повішення. Дівчина в розпачі, разом з офіцером поліції, який їй вірить, біжить до губернатора просити про помилування. Але він тільки що виїхав. Справжній вбивця, замучений совістю признається в усьому молодій дружині засудженого. Дружина юнака і вбивця в гоночному автомобілі мчаться за поїздом. Тим часом у в'язниці засуджений готується до смерті, приймає останнє причастя; його ведуть на ешафот, що стоїть у дворі. Автомобіль наздогнав потяг, губернатор підписує помилування, папір привозиться у в'язницю в ту мить, коли кат накидає петлю на шию невинно засудженого. Несправедливий закон переможений — чоловік, дружина і дитина нарешті разом.

Герої цієї історії — юна пара гугенотів, дівчина на прізвисько Карі Очі і її коханий Проспер Латур. Напередодні Варфоломіївської ночі вони уклали заручини. На ранок починається різанина. Католики вриваються в будинок, убита мати дівчини, її маленьку сестру викидають з колиски: тема колиски «вічної матері» червоною ниткою проходить через весь фільм. Солдат-найманець, який вже давно поглядав на дівчину, хапає її й намагається потягти в спальню. Вона пручається, і в боротьбі він пронизує її мечем. Проспер намагається врятувати кохану, але приходить надто пізно: він знаходить смертельно поранену дівчину на підлозі. З трупом нареченої він вибігає на вулицю і молить солдатів короля застрелити його.

Включає сцени «Ісус серед фарисеїв», «Брак у Канні», «Бенкет Валтасара». Завершується сценою розп'яття Христа на Голгофі. Момент є ключовим для розуміння місіонерського задуму фільму. Тільки після завершення сюжетної лінії про життя і страждання Христа, що кінчається сценою розп'яття — спокутування гріхів людства — завершується й основна «американська» сюжетна лінія.

Лежача на поверхні ідея — американська демократія, помножена на технічні та соціальні досягнення (гоночні автомобілі, телефон, система правосуддя) дозволяє завершити фільм хепі-ендом, запобігти загибелі невинного в злочині. Новітнє досягнення техніки — кінематограф — також неявно протиставляється класичним місіонерським зусиллям щодо «виправлення моралі», показаним у фільмі сатирично, як набагато більш ефективний спосіб поширення ідей толерантності та зміни переконань.

Більш глибокий задум «Нетерпимості» — позбавлення від страждань для всіх людей, обумовлене спокутною жертвою Христа. Цій темі присвячена кінцівка фільму (сяючий хрест, ангели, мир у всьому світі).

Таким чином, Гріффіт одним з перших робить спробу донесення християнських цінностей і світогляду новітніми для того часу засобами. Американську демократію, помножену на новітню техніку, він вважає розв'язання вікових проблем людства і кроком вперед у втіленні християнських цінностей. Щоб підсилити цю ідею, він завершує фільм революційним для того часу хепі-ендом.

У фіналі за допомогою вперше застосованого перехресного монтажу показані завершення всіх сюжетних ліній: Христа ведуть на Голгофу; закохана в Валтасара дівчина поспішає попередити його про зраду жерців, але всі вони гинуть; гугенот не рятує свою кохану; дружина робочого мчить на автомобілі з наказом губернатора про помилування її чоловіка. Тільки в останній сюжетній лінії все завершується щасливо. Фільм закінчується епілогом, що складається з епізодів, знятих загальним планом.

• Ліліан Гіш — мати, що качає колиску

• Мей Марш — «прекрасніша з дівчат»
• Роберт Гаррон — юнак
• Сем де Грасс — фабрикант-звір Дженкінс
• Міріам Купер — «покинута»
• Волтер Лонг — «мушкетер нетрів»
• Маргеріт Марш — дебютантка
• Ллойд Інгрехам — суддя
• Тод Броунінг — злодій
• Едуард Діллон — злодій
• Монті Блю — організатор страйкування
• А.-У. Мак Люр — пастор

• Говард Гей — Ісус Назарянин
• Джордж Волш — наречений із Кани
• Бессі Лав — наречена
• Ольга Грей — Марія Магдалина
• Еріх фон Штрогейм — фарисей

• Марджорі Вілсон — Карі Очі, гугенотка
• Юджин Пеллет — Проспер Латур, наречений, гугенот
• Джозефіна Кроуелл — Катерина Медічі
• Френк Беннет — Карл IX
• Споттісвуд Ейткен — адмірал Коліньї
• Дуглас Фербенкс — чоловік на білому коні

• Констанс Толмадж — дівчина з гір
• Елмер Кліфтон — Рапсод
• Олфред Педжет — Валтасар
• Сіна Оуен — цариця
• Теллі Маршалл — верховний жрець Баала

• Джевал Кармен
• Наталі Талмадж
• Мілдред Гарріс
• Керол Демпстер
• Полін Старк
• Герберт Бірбом Трі
• Дональд Крісп
• Нобл Джонсон
• Оуен Мур
• Ноел Коуард
• Коллін Мур
• Сільвія Ештон
• Констанс Колльєр
• Мадам Сул-Те-Ван

• Фільм не виправдав надій постановника і провалився в прокаті.
• Спочатку у Гріффіта був задум поставити фільм в 80 частинах і випускати його серіями, але він не знайшов на нього грошей.

Монтажні склейки між епізодами, які переносять глядачів з епохи в епоху розбиті титрами, оформленими як розворот старовинної книги-фоліанта. У наші дні дуже потішно виглядають наукові виноски на деяких титрах — хто саме відтворив шлюбний обряд в стародавньому Вавилоні, згідно з монографією якого вченого відзнята та чи інша сцена тощо У сучасному розумінні відбувається якесь змішання художнього та науково-популярного жанру.

• «Нетерпимість» вперше з'явилася на екрані 5 вересня 1916 в «Ліберті-театр» в Нью-Йорку в розпал кампанії з перевиборів президента Вільсона.
• Тільки один з чотирьох епізодів закінчується щасливо, американський епізод.
• Гріффіт називав свій фільм «сонячною драмою», бо він рідко вів зйомки при штучному світлі.
• У завершеному фільмі було майже 14 котушок, тобто близько 4,1 тис. метрів. Це означає, що Гріффіт використовував лише один метр з 30 метрів знятої плівки.
• Багато сцен Гріффіт доручав знімати декільком операторам одночасно.

• Intolerance на сайті SilentEra
• Intolerance на сайті AllMovie