Мовна стійкість — намір та поведінка особистості^[1] чи групи людей^[2], спрямовані на послідовне, непохитне користування в щоденному спілкуванні певною мовою чи мовними засобами, незалежно від мови співрозмовника.^[3]

Одним із найперших це поняття досліджував український соціолінгвіст Орест Ткаченко, доповнивши ним поняття «мовної стабільності» (англ. language stability), що характеризує стан мови.^[1] За його словами:

Втративши свою мовну стабільність, народ завдяки мовній стійкості може поступово повернути й свою мовну стабільність, навіть зміцнити її. Втративши мовну стабільність і не маючи або не виробивши мовної стійкості, народ може втратити навіть найстабільнішу і найвпливовішу, найпоширенішу свого часу у світі мову, про що свідчать долі таких колись поширених світових мов, як давньоєгипетська, шумерська, аккадська (ассиро-вавилонська), хетська, що стали мертвими і тепер відомі лише з пам'яток.[4]

На думку Ореста Ткаченка, головні джерела, що живлять мовну стійкість:^[4]

• національна традиція,
• національна свідомість та солідарність,
• національна культура,
• національний мир і співробітництво з іншими народами.

Стійкість до вживання української мови називають українськомовною стійкістю.^[3]

Деякі дослідження виявляють занизький рівень мовної стійкості українців порівняно з російським населенням України, що, відповідно, загрожує українській мові зникненням.

Так, за розвідкою Тетяни Бурди (1999), 83,2 % молодих українців Києва^[5] при звертанні до них українською також відповідають українською. Але при звертанні до них російською мовою 90,6 % респондентів-українців переходить на російську. У той же час, росіян в Україні характеризує висока мовна стійкість: вони переважно відповідають російською і коли до них звертаються російською (98,2 %), і у відповідь на звертання українською (95,3 %).^[2]

Один з ранніх прикладів українськомовної стійкості знаходимо у поемі Тараса Шевченка «Сон»:

Штовхаюсь я; аж землячок,

Спасибі, признався,

З циновими ґудзиками:

«Де ты здесь узялся?»

«З України». — «Так як же ти

Й говорить не вмієш

По-здешнему?» — «Ба ні, — кажу, —

Говорить умію,

Та не хочу». — «Экой чудак! …»^[6]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Мовна стійкість

• Мови в Україні
• Мовна свідомість
• Мовна нестійкість
• Мовна межа

• Каленська А. Бути собою: мовна стійкість дає людям змогу формувати середовище, а не залежати від нього [Архівовано 29 квітня 2012 у Wayback Machine.] — Український тиждень, 24.04.2012.
• Мовна стійкість як ключова риса національно мовної особистості. Федорівський центр професійної освіти. Архів оригіналу за 14 травня 2020. Процитовано 28 травня 2020.
• Сергій Стуканов (11 січня 2013). Про мовну стійкість та комплекс меншовартості. Дзеркало тижня.

• Ткаченко О. Б. Проблема мовної стійкості та її джерел // Мовознавство. — 1990. — № 4. — С. 3–10
• Ткаченко О. Б. До проблеми мовної стійкості (питання внутрішніх перешкод) // Мовознавство. — 1991. — № 2. — С. 14-18.
• Масенко Л. Т. Мовна стійкість і мовна стабільність // Наукові записки НаУКМА. — 2002. — Т. 20: Філологічні науки. — С. 11-14.
• Ткаченко О. Б. Українська мова і мовне життя світу. — К.: Спалах, 2004. — 272 с.
• Гуменюк Т. І. До питання про мовну стійкість в Україні // Магістеріум. — Вип. 43: Мовознавчі студії. — 2011. — С. 17-20.
• Селігей П. О. Мовна свідомість: Структура, типологія, виховання. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. — 120 с. [Архівовано 13 січня 2022 у Wayback Machine.]
• Селігей П. О. Нездійснені мовні прогнози: уроки дає історія // Мовознавство. — 2020. — № 4. — С. 3‒23 [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.].