Мирослав Шкоро Miroslav Škoro
хорв. Miroslav Škoro
Основна інформація
Дата народження	29 липня 1962(1962-07-29) (62 роки)
Місце народження	Осієк, СФРЮ (нині  Хорватія)
Роки активності	1989—донині
Громадянство	Хорватія  СФРЮ
Професії	співак, політик, музикант
Освіта	Осієцький університет імені Йосипа Юрая Штросмаєра і Community College of Allegheny Countyd
Інструменти	гітара, тамбура, мандоліна
Жанри	поп, фолк, софт-рок
Колективи	дуети, зокрема, з Марком Перковичем-Томпсоном
Партія	Хорватська демократична співдружність
Лейбли	Campus, Croatia Records, HIT Records, Menart, Tutico
Нагороди
www.skoro.hr
Файли у Вікісховищі

Мирослав Шкоро (хорв. Miroslav Škoro, нар. 29 липня 1962 р., Осієк, Хорватія) — відомий сучасний хорватський співак, музикант, політик.

Мирослав Шкоро народився 29 липня 1962 р. в хорватському краї Славонія, в місті Осієк, де послідовно закінчив початкову школу, гімназію та факультет цивільного будівництва Осієцького університету. Свою першу гітару придбав ще взимку 1978 року. Як вокаліст і гітарист брав участь у роботі осієцьких рок-гуртів (1979–1983 рр. — «Zadnja stanica», 1983–1985 рр. — «OK Band»). У 1985 р. Шкоро фактично змінює жанр: аж до 1998 р. він виконує пісні власного творення в традиційній хорватській манері: як інструменти для акомпанементу використовує струнні щипкові інструменти на зразок мандоліни. Починається все зі співпраці з Осієцьким ансамблем «Slavonski bećari». Та отримавши диплом інженера-будівельника Осієцького університету, Шкоро провів деякий час у США, де два роки навчався в коледжі Community College of Allegheny County^[1], Протягом перебування в Америці записав спільно з уродженцем Пенсільванії, майстром тамбури (хорв. tamburica) Джеррі Ґрцевичем свій перший альбом Ne dirajte mi ravnicu. Альбом виходить у 1992 році в Хорватії, куди Шкоро на той час уже повернувся. Заголовна пісня альбому, назва якої перекладається як «Не чіпайте мою рівнину», моментально стає популярною, як і її автор. А сам вираз «Ne dirajte mi ravnicu» на тлі тогочасної війни за незалежність стає ідіоматичним і використовується багатьма іншими хорватськими авторами.

Організувавши свій власний ансамбль народних інструментів «Ravnica», в 1993 р. Шкоро записує альбом «Miroslav Škoro i Ravnica». До нього Мирослав включає ще одну пісню — «Mata» (укр. Матвій), що стрімко набирає популярності протягом війни 1991—1995 рр. У ній Шкоро торкається кривавих подій травня 1945 р. в австрійському Бляйбурзі (т. зв. Бляйбурзька різанина), під час яких від рук югославських партизанів загинули тисячі хорватських та словенських, сербських і чорногорських колаборантів та членів їхніх сімей, що рятувалися втечею з тітовської Югославії в окуповану західними союзниками Австрію.

Шкоро відвідував Дипломатичну академію Міністерства закордонних справ Республіки Хорватії, здобув другу вищу освіту на економічному факультеті Осієцького університету за напрямком «маркетинг». Працював радіожурналістом.

У 1995–1997 рр. Шкоро займав посаду Генерального консула Хорватії в Угорщині,^[2] але, незважаючи на завантаженість, йому вдавалося концертувати, а в 1996 р. він навіть випускає черговий альбом з Джеррі Грцевичем — «Sitan vez».

1997 р. в хорватський кінопрокат виходить картина режисера Горана Русиновича «Мондо Бобо», в якій Мирослав Шкоро грає епізодичну роль.^[3]

16 та 17 лютого 1998 р. Шкоро виступає в Концертному залі ім. Ватрослава Лисинського в Загребі. Незабаром виходить запис цього концерту на двох CD — «Miroslav Škoro, uživo». Це його останній альбом, виконаний у суто народній манері.

Після цього Шкоро починає відходити від народної музики в бік популярної: він збирає «Band iz Osijeka» — гурт, з яким записує всі свої наступні альбоми. І якщо в альбомі «Ptica samica», виданому в 1999 році, все ще досить помітно народні мотиви, то з кожним новим альбомом Шкоро дедалі більше перетворюється на поп-музиканта.

В 2001 р. Мирослав Шкоро стає головою ради директорів компанії «Croatia Records» — найбільшого музичного лейблу Хорватії (колишня «Jugoton»). У цьому самому році виходить його альбом «Slagalica». Далі виходять альбоми «Milo moje» (2003 р.), «Svetinja» (2005 р.).

Завершивши роботу над «Svetinja», в 2006 р. Шкоро пише музику до фільму хорватського режисера Бранко Шмідта «Put lubenica» («Шлях гарбуза»).^[4] Тоді ж він подає у відставку з посади голови ради директорів «Croatia Records».^[5]

Наступний альбом співака — збірка його найкращих пісень «Sve najbolje» (2007 р.). У 2008 р. виходить альбом «Moje boje».

У 2010 році в хорватському видавництві «Večernji list» було випущено автобіографію Мирослава Шкоро «Stoput bih isto ponovo», в комплект до якої входять 2 компакт-диски з найкращими піснями^[6]

Мирослав Шкоро веде активну концертну діяльність у Хорватії та країнах, де є великі хорватські діаспори.

Вільно говорить, читає і пише по-англійськи. Одружений, має двох дітей.

Мирослав Шкоро відомий своїми патріотичними поглядами і вкрай негативним ставленням до процесів над хорватськими військовиками в Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії.

У 2002–2003 рр. разом з Марком Перковичем-Томпсоном він записує пісні «Reci, brate moj» («Скажи, брате мій») і «Sude mi» («Судять мене») на підтримку оголошеного тоді в міжнародний розшук генерала Анте Готовіни, заарештованого 8 грудня 2005 року на Канарських островах та переданого в Гаагу.

Військовики відповідають Шкоро взаємною повагою: так, незадовго до своєї смерті інший хорватський генерал, Янко Бобетко, якого влада Хорватії навідріз відмовилася видавати Гаазькому трибуналові, розпорядився, щоб на його похороні Мирослав Шкоро виконав пісню «Mata». 2 травня 2003 року співак уволив останню волю генерала.^[7]

30 жовтня 2007 року Мирослав Шкоро вступив у Хорватську демократичну співдружність і взяв участь у боротьбі за депутатський мандат на тодішніх виборах до парламенту Хорватії, яка увінчалася успіхом.^[8] Повноваження депутата виконував з 11 січня 2008 року до своєї відставки в листопаді того ж року, відмовившись від депутатського мандату у зв'язку з розчаруванням через те, як хорватські ЗМІ ставилися до політиків.^[9] За 8 місяців депутатства віддавав усю свою депутатську зарплату на потреби інтенсивної терапії педіатричного відділення Осієцького клінічного лікарняного центру.^[10]

23 червня 2019 року він оголосив, що буде брати участь у грудневих президентських виборах як незалежний кандидат. У відеопосланні на своїй сторінці Facebook Шкоро відзначив необхідність змін до Конституції, щоб президент мав більше повноважень.^[11] На тих виборах він посів третє місце, здобувши 24,45% голосів і поступившись колишньому прем'єр-міністрові Зорану Мілановичу (який у підсумку і переміг) та чинному президенту Колінді Грабар-Китарович, через що не пройшов до другого туру. Його кампанію підтримували Хорватська консервативна партія, Храст і МОСТ.

29 лютого 2020 року він оголосив, що створить та особисто очолить нову праву політичну партію під назвою Вітчизняний рух Мирослава Шкоро, яка братиме участь у парламентських виборах у липні 2020 року в рамках ширшої коаліції консервативних і правих партії,^[12] виборовши понад 13 200 преференційних голосів, що дозволило Мирославу Шкоро здобути місце у парламенті.^[13] З 22 липня 2020 він обіймає посаду заступника голови парламенту та входить до складу парламентського комітету з питань конституції, регламенту і політичної системи.^[14]

5 березня 2021 року Шкоро розпочав передвиборчу кампанію для участі у тогорічних місцевих виборах у Загребі, на яких він сам балотувався від Вітчизняного руху на посаду мера цього міста, а його партія представила список кандидатів у депутати загребської міської ради (у коаліції із Зеленим списком).^[15] Вийшовши у другий тур виборів мера Загреба, він програв екоактивістові Томиславу Томашевичу, набравши 34,75 відсотка або 106 300 голосів.^[16]

• Орден хорватської зірки з ликом Марка Марулича
• Орден хорватського трилисника
• Медаль подяки батьківщини

• Domovina, HRF 2009
• Daleko je kuća moja, Hercegovački radijski festival 2007.
• Šil, dil, daj, HRF 2007.
• Golubica, Zlatne žice Slavonije 2005.
• Vrime, Splitski festival 2005.
• Svetinja, HRF 2005.
• Četri vitra, Splitski Festival 2003.
• Milo moje, HRF 2003.
• Sve od Drave, pa do Jadrana, Zlatne Žice Požege 2002.
• Reci, brate moj, MHJ 2002.
• Dida, Neum Etnofest 2001
• Maria de la Lovrez, HRF 2001
• Ptica samica, Neum Etnofest 1999.
• Što te imam, moj živote, HRF 1999.
• Lako ćemo mi, Požega 1998.
• Čovjek sunčani, MHJ 1994.

• 1992 — «Ne dirajte mi ravnicu»
• 1993 — «Miroslav Škoro i Ravnica»
• 1996 — «Sitan vez»
• 1998 — «Miroslav Škoro, uživo» (збірник)
• 1999 — «Ptica samica»
• 2001 — «Slagalica»
• 2003 — «Milo moje»
• 2004 — «Čuvati na srcu» (інструментальні версії найкращих пісень)
• 2005 — «Svetinja»
• 2007 — «Sve najbolje» (збірник)
• 2008 — «Moje boje»

• 2003 рік — «Milo moje — Dom Sportova»

• «Stoput bih isto ponovo». Загреб, «Večernji list», 2010, ISBN 978-953-7313-66-1

• Miroslav Škoro — офіційна вебсторінка [Архівовано 21 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Мирослав Шкоро на сайті парламенту Хорватії (хор.)
• Мирослав Шкоро на Facebook^{[недоступне посилання з липня 2019]} (хор.)
• Пісня «Суде мі» на YouTube [Архівовано 17 листопада 2011 у Wayback Machine.]