Культурна столиця Європи

«Культу́рна столи́ця Євро́пи» — статус міста, який призначається Європейським Союзом терміном на один календарний рік, впродовж якого місту надається можливість демонстрації свого культурного життя та культурного розвитку. Мета програми — зближення європейців на основі співпраці в сфері культури, полегшення економічного, політичного та культурного об'єднання країн.

Історія

Впровадження проєкту «Культурна столиця Європи» запропонувала грецька актриса, міністр культури Греції Меліна Меркурі. Вона зуміла переконати в реальності втілення цієї ідеї Раду міністрів Європейського Союзу. Ідея полягала в тому, щоб щорічно в одному з європейських міст демонструвати всі прояви сучасної європейської культури.

Першим містом, якому надали статус Культурної столиці Європи, стали грецькі Афіни. Це відбулося 1985 року. Ювілейного 2000 року боротьба за звання культурної столиці Європи була особливо гострою. Організатори проєкту вдалися до хитрощів, і Європа замість однієї мала аж 9 столиць. Ними стали Авіньйон, Берген, Болонья, Брюссель, Краків, Гельсінкі, Прага, Рейк'явік і Сантьяго-де-Компостелла. Після цього практика надання почесного титулу одночасно кільком містам вже нікого не дивувала.

15 березня 2004 року комітет з культури Європарламенту схвалив доповідь Мішеля Рокара з пропозицією змінити наявну процедуру вибору майбутніх європейських культурних столиць року. Комітет також схвалив пропозицію про формування графіка та системи відбору, згідно з якою від 2009 року щороку два міста ставатимуть в Європі культурною столицею року: одне місто — від країни, яка нещодавно вступила до Європейського Союзу, а друге — від країни, що вже певний час була членом ЄС.

Процес відбору

Міжнародна група культурних експертів оцінює пропозицій міст відповідно до критеріїв, визначених Європейським Союзом.

Щороку звання двох столиць отримують міста з країн-членів ЄС. З 2021 року та кожні три роки після цього третя столиця вибирається з міст у країнах, які є кандидатами або потенційними кандидатами на членство в ЄС, або в країнах, які є частиною Європейської економічної зони. Так, наприклад, третьою столицею 2008 року було обрано норвезький Ставангер.

Дослідження 2004 року, відоме як «Доповідь Палмера», продемонструвало, що отримання звання культурної столиці Європи було каталізатором культурного розвитку та трансформації обраного міста. Тому сприятливий соціально-економічний розвиток і потенційний вплив для обраного міста тепер також враховуються при визначенні столиць.

Заявки п’яти міст Сполученого Королівства на те, щоб стати культурною столицею 2023 року, були відхилені в листопаді 2017 року через Брекзіт.