Короленко Володимир Галактіонович
рос. Короленко Владимир Галактионович
Народився	27 липня 1853(1853-07-27) Житомир
Помер	25 грудня 1921(1921-12-25) (68 років) Полтава
Поховання	Полтава
Громадянство	Російська імперія УНР УРСР
Національність	українець/поляк
Діяльність	письменник, публіцист
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут
Мова творів	російська
Роки активності	1879—1921
Жанр	оповідання, повість, нарис
Членство	Петербурзька академія наук
Брати, сестри	Короленко, Юліан Галактіоновичd
У шлюбі з	Івановська Євдокія Семенівна
Діти	Короленко Софія Володимирівна
Автограф
Короленко Володимир Галактіонович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

|Член КПРС:=

Володи́мир Галактіо́нович Короле́нко (рос. Владимир Галактионович Короленко, пол. Władimir Korolenko; (15 (27) липня 1853, Житомир — 25 грудня 1921(1921-12-25), Полтава)^[2] — російський^[3][4][5] письменник, публіцист, журналіст, літературний редактор та громадський діяч українсько-польського походження^[6]. Почесний академік Імператорської Академії наук у Петербурзі (1900—1902, з 1918).

Серед найвідоміших творів: повісті «Сліпий музикант» (1886), «Діти підземелля» (скорочена версія повісті «В поганому товаристві»; 1886), «Хапун (Іом-кіпур)» (1890),^[7] та «Без язика» (1895).

Народився у Житомирі, нині Україна (тоді Волинська губернія Російської імперії).

Батько письменника, суворий і замкнений Галактіон Опанасович Короленко (1810—1868) мав на 1858 рік чин колезького асесора й служив житомирським повітовим суддею^[8], вплинув на формування світогляду Володимира. На 23 роки молодша од чоловіка матір письменника, Евеліна Йосипівна (до шлюбу Скуревич; 1833—1903^[9]), була полькою. Через це саме польська мова була в дитинстві для Володимира рідною^[10].

У підлітковому віці Короленка дуже приваблювали музика, мистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був вражений, відкривши для себе твори відомих тогочасних російських письменників Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.

Володимир Короленко розпочав своє навчання у польському пансіоні Рихлінського. Потім вчився у Першій житомирській гімназії, після переведення батька до Рівного — у Рівненській гімназії^[11].

Після її закінчення Короленко вступив до Санкт-Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Пішов працювати коректором та намагався знайти собі роботу у видавництві географічних карт. 1874 перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (нині Тімірязєвська академія). Його вчителем був Клемент Тімірязєв. Під прізвищем Ізборського К. Тімірязєв виведений в повісті рос. «С двух сторон», також йому присвячені сторінки в рос. «Истории моего современника». Через багато років Короленко писав Тімірязєву про навчання в академії^[11]:

Ви вчили нас цінити розум, як святиню

Не дослуживши кілька місяців до пенсії, помер батько. Мати й п'ятеро дітей залишилися без будь-яких засобів до існування. У 1876 році за участь в народних студентських гуртках був виключений з академії та висланий до Кронштадту під нагляд поліції. Він працював коректором у друкарнях і репетитором у багатих сім'ях; якийсь час був чоботарем і чорноробом.

Через рік Короленка звільнили від нагляду поліції й він, у 1877 році, намагаючись продовжити освіту, вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту. Однак й цей навчальний заклад закінчити не вдалося, оскільки навесні 1879 року, за підозрою у революційній діяльності, Короленка відрахували з університету та відправили на заслання до міста Глазов, Вятської губернії. У період з 1879 по 1881 рік, Короленко як політичний засланець, проживав у різних містах Росії, зокрема у Глазові, Вишніх Волочках, та Пермі.

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2018)

За відмову присягнути цареві російському Олександру III у березні 1881 році Короленка на 3 роки знову вислано, цього разу в Якутію, Сибір.^[4]

Загалом, через свої політичні погляди, Короленко майже шість років провів у тюрмах та на засланні. Проте такі випробування не зламали його духу. Володимир Короленко вивчав побут і життя мешканців віддаленої області, записував якутські пісні та легенди, працював над художніми творами. Враження й спостереження тих років лягли в основу цілої низки оповідань і нарисів, які складають значну частину доробку письменника.

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2018)

Початок літературної діяльності В. Г. Короленка датується 1879 роком, коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «Епізоди з життя шукача». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець» та ін. На папір лягають рядки про наболіле, пережите й вистраждане.

Нижньогородське десятиліття (1885—1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», яка дістала захоплений відгук А. Чехова. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «Сліпий музикант» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882—1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.

У 90-х роках XIX ст. Короленко багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В.Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В.Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.

У 1900 року Короленка, разом з іншими російськими письменниками: Львом Толстим, Антоном Чеховим, Володимиром Соловйовим та Петром Боборикіним, було обрано почесним академіком Петербурзької академії наук в категорії красного письменства, але у 1902 він склав з себе звання академіка на знак протесту проти виключення Максима Горького. Після повалення монархії Російська академія наук у 1918 повторно обрала Короленка почесним академіком.

Понад двадцять років письменник мешкав у Полтаві. Як прибічник селян, він брав участь в організації їх захисту під час судових процесів на Харківщині й Полтавщині, влаштованих у зв'язку з так званими аграрними заворушеннями в Україні. 1905 року було завершене будівництво дачного будинку у Хатках (Миргородського повіту), поблизу Великих Сорочинців, де В. Короленко отримував пошту.

1906 р. ознаменувався небезпечною для В. Короленка боротьбою в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського повіту. Філонова убили незабаром після того як Короленко опублікував відкритого листа проти нього. Через це Короленка звинувачували у підбурюванні до вбивства.

1913 року Володимир Короленко брав участь у так званій «Справі Бейліса», аби допомогти виправдати громадянина Бейліса у київському імперському процесі проти нього. Короленко опублікував півтора десятка статей проти чорносотенної брехні на єврейський народ, що сприяло виправдувальному вироку.

Тривалий час (1906—1921) письменник працював над автобіографічною книгою «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Книга лишилася незакінченою. Він помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.

Помер Короленко у голоді і злиднях, принципово відмовившись від призначеного окупаційною радянською владою Полтави продовольчого забезпечення^[12][13].

Упродовж 1896—1900 рр. родина Короленків мешкала в Петербурзі. Володимир Галактіонович працював редактором журналу «Русское богатство». Його публіцистична діяльність набула такого розмаху, що з письменником мусив рахуватися царський уряд. Виступи Володимира Короленка в пресі стали значним явищем у суспільному житті й одночасно яскравими віхами його творчої біографії. Саме він і Лев Толстой привернули увагу громадськості до голодомору 1891—1892 рр. (цикл нарисів «У голодний рік»). Володимир Галактіонович виступив на захист народу вотяків від огульного й наклепницького звинувачення у вбивстві людини (під час ритуалу), опублікувавши серію статей під рубрикою «Мултанська справа». Його викривальна промова в суді приголомшила всіх. Після чотирьох років бюрократичної тяганини несправедливий вирок було скасовано.

У роки реакції, Короленко не послабив своєї літературної й громадської діяльності й 1910 року була опублікована стаття «Побутове явище». Матеріалом для неї послугували реальні факти «урядової оргії царської влади Росії»: страт, розстрілів і поліцейських знущань після поразки революції 1905—1907 рр. Її негайно заборонила влада. Лев Толстой, зокрема, писав у листі до Короленка:

«Її треба передрукувати й розповсюджувати в мільйонах екземплярів. Ніякі думські промови, трактати, ніякі драми, роками не зроблять одної тисячної того благородного впливу, який зробила ця стаття» [14][15].

В. Короленко негативно сприйняв жовтневий переворот 1917 року й засуджував методи, що їх використовували більшовики для побудови соціалізму. Великий громадський резонанс мали його клопотання на захист діячів російської культури. Його позиція була викладена у публіцистичних працях «Листи до Луначарського» (1920, опубл. 1922 р.) та «Листи з Полтави» (1921). У них він критикував методи більшовицької влади, зокрема масові розстріли та намагався запобігти можливим помилкам. Проте критикував він також і білий терор. Зокрема, у 1919 році він писав: «Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив. І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману й першою згадає, що мужність у відкритім бою може йти поряд із людяністю й великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…».

Ще в гімназійні роки Короленко вирішив присвятити себе розвиткові російської літератури, зазначивши у першій редакції «Історії мого сучасника»:

і якщо пізніше я вже свідомо знайшов свою батьківщину, то це була… велика царина російської думки й російської літератури, царина, де панували Пушкіни, Лермонтови, Бєлінські, Добролюбови, Гоголі, Тургенєви, Некрасови, Салтикови… Ця царина цілковито взяла мою „різноплемінну душу“ саме тому, що вона примиряла й розв'язувала душевні конфлікти, не вимагаючи ані ворожнечі, ані посягань, ані зречень, а все охоплювала широкими формулами людської терпимості й свободи…».[16][17]

Проте національне самоусвідомлення Короленка у бік Росії не спричинило до появи у нього російських імперсько-українофобських поглядів, що було поширеним тоді в Російській імперії серед російських письменників.^[16][17]

Володимир Короленко виступав проти переслідувань української мови в Російській імперії^[18]; виступав проти шовінізму, антисемітизму, терору та насильства, засуджував міжнаціональну ворожнечу^[19].

Короленко мав контакти з Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін.^[20]

Ось як в оповіданні «Без язика» Короленко змальовує постать старого запорожця:

Люди ще пам'ятали, як він розповідав про минулі роки, про Запоріжжя, про гайдамаків, про те, як і він пішов на Дніпро і потім з ватажками нападав на Хлібно і на Клевань, і як обложені в палаючій хаті гайдамаки стріляли з вікон, поки від спеки не лопалися у них очі й не вибухали самі собою порохівниці. І старий виблискував дикими, майже згаслими очима і казав: «Гей-гей! Був колись наш час... Була в нас воля!..»

Під час подій Української революції підтримував Центральну Раду^[22], й категорично не сприймав Українську Державу.

У 1917 році Анатолій Луначарський казав, що на посаду першого президента Російської Республіки підходить саме Короленко^[23].

Лідер більшовиків Володимир Ленін неодноразово приязно відгукувався про Короленка, називав його «прогресивним письменником»^[24]. Існує версія, що свій псевдонім «Ленін» ватажок більшовиків обрав під враженням від сибірських оповідань Володимира Короленка.^[25].

Журналіст Юрій Поташній називає ставлення Короленка до українців «неоднозначним». Критик зауважує, що відома повість «Сліпий музикант» рясніє обра́зами на адресу українців. Причому зневага притаманна не лише героям твору, а й самому Короленку. На українське село автор накладає російську кальку, вважає журналіст^[26].

Сучасники назвали Короленка «совістю Росії», пам'ять про нього високо шанується у Росії.

Портрет письменника при житті в подяку за літературну і громадську діяльність намалював відомий художник Ілля Рєпін.

Ім'я Короленка надано Глазовському державному педагогічному інституту (Удмуртія), школам у Нижньому Новгороді. Низка бібліотек носить ім'я Короленка.

У 1956 році йому було присвячено документальну стрічку «Пам'яті Володимира Короленка».

3835 Короленко — астероїд, названий на честь письменника.

• Ім'я Володимира Короленка носила дитяча колонія (1919—1933), створена за його ініціативою в Полтаві.
• Ім'я В. Короленка носить Полтавський національний педагогічний університет.
• На його могилі у парку «Перемога» (Полтава) встановлено надгробок з його портретом^[27].
• Бібліотеки, що названі на честь Короленка: Харківська ДНБУ (з 1922), Маріупольська ЦМБ (з 1923), Рівненська ЦМБ (з 1953).
• Музеї Короленка є у Полтаві (1928)^[28][29], та у Житомирі (1973), у будинку, де народився автор. Також у Полтаві був Народний дім імені Володимира Короленка.
• 1946 року Полтавська школа № 10 отримала назву імені Володимира Галактіоновича Короленка.
• На честь нього названо кілька вулиць у населених пунктах України. Багато з них були перейменовані в межах кампанії дерусифікації, що була спричинена російським вторгненням в Україну 2022 року. У Житомирі названо майдан, на якому розташовано музей і пам'ятник письменнику.
• 1996 року створений ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Короленкова дача» (Шишацький район, Полтавська область). На території заказника знаходиться двоповерховий дерев'яний будиночок, в якому у 1905—1919 рр. майже щоліта відпочивав і працював Володимир Короленко.
• За те, що Короленко в роки війни 1917—1922 років в Україні і терору військового комунізму виступав проти погромів, заступався як за євреїв, так і за людей інших національностей, репресованих радянською владою, йому розпорядженням Єврейської ради України від 27.07.1998 р. за № 48 присвоєно звання «Праведник України».^[30]
• 2003 року Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив пам'ятну монету «Володимир Короленко».
• У 1990—2021 рр. існувала Премія імені Володимира Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України. Її вручала Спілка письменників України^[31].

• 
  Садиба-музей В. Г. Короленка у Полтаві.
• 
  Літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка у Житомирі.
• 
  Пам'ятник В. Г. Короленку в Житомирі
• 
  Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка
• 
  Народний дім імені Володимира Короленка
  Школа № 10 імені Володимира Короленка у Полтаві.
• 
  «Володимир Короленко», пам'ятна монета НБУ, 2003. Реверс.
• 
  Могила Короленка. Полтава.
• 
  Могила Короленка. Полтава
• 
  Вечір пам'яті Володимира Короленка (Полтава, 2016)

У СРСР було знято цілу низку фільмів за сюжетом творів Короленка. Так, за повістю «Довгий шлях» створено однойменний фільм (СРСР, 1956, режисер: Леонід Гайдай), за повістю «Поліська легенда» створено однойменний фільм (СРСР, 1957, режисери: Петро Василевський, Микола Фігоровський), за повістю «Сліпий музикант» знято однойменний фільм (СРСР, 1960, режисер: Тетяна Лукавневич), а за повістю «В поганому товаристві» створено фільм «Серед сірих каменів» (1983, режисер: Кіра Муратова).

В Україні у січні 2018 в широкий прокат вийшов повнометражний фільм «Казка про гроші», сценарій якого базується на повісті Короленка «Хапун (Іом-кіпур)».^[7]

Твори Короленка перекладалися українською, як наприкінці 1890-х на початку 1900-х у підавстрійській Україні у львівських часописах та окремими книгами, так і в Україні під комуністичною владою. Українською перекладено майже всі твори Короленка, зокрема:^[32][33][34]

• Гоголь Микола Васильович
• Булгаков Михайло Опанасович
• Бабель Ісак Еммануїлович
• Бердяєв Микола Олександрович
• Жванецький Михайло Михайлович
• Російська мова в Україні

• Короленко Володимир Галактіонович [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 361. — ISBN 966-7492-03-6.
• Короленко Володимир [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 729-730. — 1000 екз.
• Твори В. Г. Короленко на сайті lib.ru
• «Діти підземелля» на Читанці [Архівовано 3 травня 2015 у Wayback Machine.]
• Произведения писателя в электронной библиотеке bookz.ru [Архівовано 26 вересня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
• 165 років тому народився Володимир Короленко [Архівовано 18 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• Короленко Володимир в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]

• Волковинський В. М. Короленко Володимир Галактіонович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 170. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Енциклопедія «Черкащина» / упоряд. Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 448—449.
• Дитинство Володимира Короленка у м. Житомирі [Архівовано 17 січня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
• До 155-річчя з дня народження В. Г. Короленка
• Музей-садиба В. Г. Короленка у Полтаві (неофіційна сторінка) [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.];
• Короленко В. Г. «…Что написано — неопровержимо» — «…Що написано — неспростовне» / Володимир Короленко. — К.: Персонал, 2010. — 468 с. (Бібліотека українознавства; вип. 18). — рос., укр.
• Машкова К. Є. Короленко Володимир Галактіонович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Короленко В. В. Г. Короленко в его письмах: письма В. Г. Короленко к И. П. Белоконскому : 1883—1921 гг. — М. : Задруга, 1922. — 115, 1 с. [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]