село Коржі
Герб
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Броварський район
Тер. громада	Баришівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA32060010100059537
Основні дані
Засноване	1600
Населення	1480 (01.01.2022)
Площа	4,12 км²
Густота населення	2140,9 осіб/км²
Поштовий індекс	07544
Телефонний код	+380 4576
Географічні дані
Географічні координати	50°20′3″ пн. ш. 31°21′21″ сх. д. / 50.33417° пн. ш. 31.35583° сх. д. / 50.33417; 31.35583
Середня висота над рівнем моря	110 м
Водойми	Трубіж
Відстань до обласного центру	81 км
Відстань до районного центру	70 км
Місцева влада
Адреса ради	07544, Київська обл., Баришівський р-н, c. Коржі, пл. Незалежності,1
Карта
Коржі
Коржі
Мапа
Коржі у Вікісховищі

Село розташоване на лівому березі річки Трубіж. Відстань від центру громади — 3 кілометри.

Площа села становить 412 га. У селі 37 вулиць. На півночі село межує з Дернівкою, на півдні — з с. Борщів, на заході розташовані села Шовкове та Волошинівка, а на сході — місто Березань.

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (липень 2019)

Село Коржі розташоване в сосновому лісі. Від траси Київ-Харків тягнеться ліс, від залізничної колії через ліс наявна доріжка, від Баришівки село відгороджене річкою Трубіж. Річка широко розливається, затоплюючи усі навколишні городи й намиває пісок.

У селі росте багато дерев і кущів, привезених із Тростянецького дендропарку.

Історія села дуже давня, про що свідчать археологічні пам'ятки.

У 1982 році в Коржівській школі створювався історико-краєзнавчий музей, який став осередком вивчення історії села. Один із експедиційних загонів очолював кандидат історичних наук Післярій Іван Опанасович. У результаті розкопок були відкриті слов'янські поселення VI — IX століття, а також знайдені археологічні пам'ятки епохи мезоліту, епохи бронзи (ІІІ — І тисячоліття до н.е.) та епохи раннього заліза (VI — III ст. до н.е.). Є знахідки із скіфських поселень.

На час заснування села річка Трубіж була судноплавною (ширина русла до 2 км). Про це свідчать численні знахідки: монети, якорі, козацькі люльки. Наявність піщаних ґрунтів, води, лісу сприяли розселенню людей на березі річки.

Селище назване на честь козака Коржа, який, за легендами, оселився на цій землі у XVII столітті, що підтверджується археологічними знахідками.

Перша письмова згадка про село датується початком XVIII століття.

За козаччини, до 1781 року селище Коржі було у складі Баришівської сотні Переяславського полку.

Було приписане до Благовещінської церкві у Баришівці^[1]

Зі скасуванням козацького полкового устрою, селище перейшло до складу Остерського повіту Київського намісництва. За описом 1787 року у Коржах було 70 душ, село у володінні «казених людей», козаків і власників: надвірного радника Сулими і військового товариша Федора Горкуші.^[2]

Від початку XIX ст. Коржі вже у складі Переяславського повіту Полтавської губернії.

У книзі «Описи козацького намісництва XVII ст.» говориться: «Більшість поселень ділилися за двома адміністративними системами: сотенно — повітовою та повітовою. Баришівка і більшість населених пунктів входили до Остерського повіту. Козаки Баришівської сотні належали до Переяславського полку. В сотню, крім містечка Баришівки, входили села: Ядлівка, Гостролуччя, Рудницьке, Селище, Бзів, Сулимівка, Мала Стариця, дєрєвні (села без церков): Дернівка , Коржі».

Про належність до козацької сотні свідчать прізвища жителів села: Житник, Великоіваненко (у списку Баришівської сотні числилися козаки Іван Великий та Житник, згадується і якийсь невідомий козак із с. Коржів з Діаментовських козаків), Куценко, Чайка.

Є на мапі 1826-1840 років^[3]

Період після ліквідації Гетьманщини російським імперським урядом та втратою незалежності характеризувався масовим закріпаченням селянства, що тривав до 1861 року.

У 1890 році у виданому в Полтаві «Сборнику по хозяйственной статистике Переяславського уезда» опубліковані дані про Баришівську волость, де написано:

В селі Коржі нараховувалось 84 господарства, населення 408 осіб, у тому числі чоловіків 197, з них грамотних 8, жінок — 2, коней 46, волів 91, корів 106.

Після поразки Української революції та остаточного встановлення радянської влади, розпочинається терор проти місцевого селянства, зокрема заможних мешканців. Піком репресій та геноциду був Голодомор 1932-1933 років, проведений радянським урядом у відповідь на опір примусовій колективізації.

За свідченнями очевидців трагедії 1932-1933 років у селі, де було 110 дворів, голодною смертю загинуло 20 осіб. У 2005 році на основі свідчень місцевих жителів Рябоконь П.Ф., 1918 р.н.; Коби О.В., 1921 р.н.; Чайки Є.Н.,1918 р.н.; Строль П.П., 1922 р.н. було укладено мартиролог жителів села Коржі - жертв Голодомору 1932-1933 років. Зокрема встановлено імена: сім'я Григорія Коби, у тому числі 3 дітей, Коба Микола – дитина, Коба Палажка Прокопівна і її 3 дітей, Бородавка Ганна, Рябоконь Михайло, Великоіваненки Оришко і Сашко, Бородовка Яким, Куценко Роман, Сова Петро, Івченко Олексій і його син Іван^[4].

До 1971 року на землях села знаходився відділок радгоспу «Баришівський».

Розпочато будівництво Семенівської свинофабрики у 1971 році. Пусковий промисловий комплекс введений в експлуатацію в 1973 році, повністю з будівництвом племферми і житлового селища в 1974 році. За первісним проектом потужність свинофабрики повинна була складати 36,5 тисяч голів відгодівлі з поступовим доведенням її до 108 тисяч голів.

У 1977 році Семенівська свинофабрика була перейменована на радгосп-комбінат «Семенівський»

Директором радгоспу-комбінату «Семенівський» став Лига Андрій Васильович, секретарем партбюро був Синиця Віктор Павлович, а головою робітничого комітету Тараненко Петро Сергійович.

На підприємстві працював 461 робітник, у тому числі в сільськогосподарському виробництві — 233 чоловіки.

Кількість поголів'я на 1.11.1977 року становила 26,3 тисяч голів, у тому числі свиноматок 2,4 тисяч голів.

Виробництво і здача м'яса в % до загально районних показників — 32,3 %.

У 1976 році було здано державі 3418 тонн м'яса, у 1977 році — 2417.

Виробництво продукції на одного робітника в карбованцях становило у 1976 році 20769, а в 1977 році 17819.

Прибутку одержано у 1976 році 710 тисяч карбованців, а в 1977році 550 тисяч. Середньодобовий приріст молодняка становив від 530 до 560 грамів.

Товарна частина радгоспу -комбінату була розташована окремо від племінної на відстані 500 метрів і включала такі основні об'єкти: три свинарники для утримання холостих, запліднених і супоросних маток, а також хряків -плідників, три свинарники для підсосних маток з поросятами, чотири свинарники для поросят-відйомишів, десять свинарників для поголів'я на відгодівлі, скпад розсипних і гранульованих кормів, склад мішкотари, адміністративний будинок з їдальнею, ваги длч зважування свиней та ін..

Племінна частина радгоспу-комбінату займала площу в 6 га. І складалася з таких об'єктів: одного свинарника для холостих, супоросних свиноматок і хряків-плідників, приміщення для проведення опоросів, свинарника для поросят-відйомишів і трьох приміщень для утримання ремонтного молодняка, ветеринарно-санітарного пропускника та ін.

В основу технологічного процесу в радгоспі-комбінаті було покладено принцип рівномірних цілорічних опоросів з ритмом виробництва 3 дні.

Загальне виробництво м'яса в живій вазі повинно було складати 43634 центнери.

У жовтні 1986 року радгосп-комбінат «Трубізький», як його тепер називали, очолив Іван Васильович Скибенко. З переходом України на ринкові відносини наказом фонду Державного майна України у серпні 1996 року радгосп-комбінат «Трубізький» перетворений у відкрите акціонерне товариство «Коржівське». Головою правління призначений Скибенко. ВАТ «Коржівське» розташоване за 70 км від Києва, за 8 від Баришівки.

Відстань комплексу від с. Коржі становить 3 км. Землі, на яких розташоване господарство, в основному дерново-підзолисті, супіщані. Основне їх призначення — забезпечення відгодівлі тварин частково зеленими, частково зерновими кормами та утилізація виробничих стоків. При будівництві комплексу планувалося державне забезпечення кормами. Навкруги — сосновий ліс, відбувається природне очищення повітря.

Потім, як і у всій країні, настала глибока економічна криза. Ніяких коштів не виділялося, припинено постачання кормів, і підприємство почало виживати тільки за рахунок власних ресурсів.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1578 осіб, з яких 743 чоловіки та 835 жінок.^[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1453 особи.^[6]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[7]

З червня 1997 року І. В. Скибенко став генеральним директором Української Корпорації «Тваринпром» і одночасно виконував обов'язки голови правління ВАТ «Коржівське». Керівництво підприємством здійснював Тютюн Іван Степанович. На підприємстві залишилося близько 140 працівників.

Коли підприємство будувалося, одночасно зводилися і будинки для працівників. Забудова здійснювалася за чехословацьким проектом. Так було зведено Будинок культури (громадський центр), готель, будинок побуту, магазини, банно-пральний комбінат, ФАП, дитсадок, школу та кілька чотириповерхових будинків. Згодом будівництво продовжувалося: було збудовано ще кілька панельних будинків № 20, № 22 по вул. Грушевського (колишній Леніна), та № 17, 18 по вул. Шевченка (колишній Косигіна).

Всього у селі 14 чотириповерхових будинків, гуртожиток. Село умовно ділиться на 3 частини: старе село, нове село та дачі, де більшість жителів мають підсобні господарства.

Останні 10 років будівництво житла за кошти підприємства припинилося, натомість стали виділяти ділянки під забудову, і село почало розбудовуватися в напрямку до свинокомплексу, таким чином відстань між ними скоротилася.

Історичні особи:

• Івченко Макар Павлович (1903, Коржі — 1975) — український мовознавець.
• Бійма Іван Спиридонович (1912, Коржі — 1992) — полковник Радянської Армії, учасник радянсько-фінської і німецько-радянської війн, Герой Радянського Союзу.
• Лисак Володимир Мусійович (1925, Коржі — 1995) — стрілець 160-го гвардії стрілецького полку (540-я гвардії стрілецька дивізія, 28-а армія, 1-й Білоруський фронт) гвардії молодший сержант. Кавалер трьох радянських орденів Слави.

Сучасники:

• Івченко Василь Миколайович (нар. 1948) — український астроном, лауреат Державної премії.
• Семеняка Микола Миколайович (1967—2016) — український військовий, учасник війни в Афганістані, російсько-української війни (псевдо «Баграм»), кавалер ордена Червоної Зірки. Указом Президента України № 742/2019 від 10 жовтня 2019 року за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
• Коляда Роман Вікторович (1976, Коржі)  — український піаніст-імпровізатор, композитор, журналіст, диякон.

• http://korzhi.ho.com.ua/ [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.] Сайт Коржів

• Вшанування учасників бою на річці ТРУБІЖ (село Коржі Баришівського району) [Архівовано 26 червня 2013 у Wayback Machine.]

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (квітень 2013)