Копи́то, Ра́тиця[1] (лат. ungulae) — рогове утворення на кінцях пальців у ссавців низки парнокопитних (бегемотів, свиней, оленів, антилоп, биків та ін.) та непарнокопитних (тапірів, носорогів, коней). Копито парнопалих називають також ра́тиця[2].
Копита є видозміненими кігтями. Слугують для захисту кінцевих фаланг пальців, якими тварина спирається на ґрунт. Копита відіграють важливу роль під час руху, оскільки несуть вагу тварини та амортизують ударну силу кожного кроку або стрибка, запобігаючи пошкодженню суглобів. Копито не тільки уможливлює постачання кінцівки кров'ю за сильного навантаження, але й посилює його. Широкі пласкі копита властиві тваринам, які пересуваються переважно по м'якому ґрунті (наприклад, північні олені), вузькі з твердими краями — тваринам, які пересуваються по твердому, скельному ґрунті (наприклад, козлам).
Див. також
Примітки
- ↑ Ратиця [Архівовано 26 березня 2019 у Wayback Machine.] Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 454.
- ↑ Симоненко Л. О. Коли вживаються слова ратиця і копито (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 жовтня 2016. Процитовано 28 жовтня 2016.
Посилання
- Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. — М. : Сов. энциклопедия, 1986. — 831 с.