.jpg) | |
| Класифікація | Язичкові духові музичні інструменти, Аерофон |
|---|---|
| Подібні інструменти | Волинка, Ірландська волинка, Шотландська волинка, Биз, Шювир, Тулум, Тулуп-зурна |
 Дуда у Вікісховищі | |
Дуда́, ґа́йда[1] (коза, козиця, баран, міх, дутка)) — архаїчний народний музичний духовий інструмент, різновид волинки, що є міхом із козячої, баранячої або телячої шкіри з вставленими у нього трубкою для нагнітання повітря, басовими трубками і трубкою з отворами (як у сопілки), на якій грають мелодію.
Зі злупленої з тварини шкіри роблять мішок, вивертаючи шкіру вовною усередину. У цей мішок вставляються трубки, одна для надування повітря (сисак), інші для утворення звуку.
Дуда добре відома в Україні і Карпато-Балканському ареалі. Волинка під такою назвою знана на теренах Болгарії, Македонії, Сербії, Хорватії, Албанії та Словаччини. Така назва зафіксована і в Україні. Інколи дуду називають «коза» чи «баран». Більшість синонімів залежать від того, зі шкіри якої тварини вичинено міх.[2]
Дуда виконувала функцію супровідного інструменту при виконанні епосу у західних землях України, а також входила до оркестру Запорізького війська, а тепер звучить на святах у гуцулів. Інструмент оздоблюють китицями, металевими брязкальцями інколи прикрашають.
Згадки про цей інструмент зустрічаємо в українських народних піснях:
Діду мій, дударику,
Ти ж було, селом ідеш,
Ти ж, було, в дуду граєш,
Тепер тебе немає,
Твоя дуда гуляє,
І пищики зосталися,
Казна кому досталися[3].
Білоруська дуда
Білоруська дуда — білоруський традиційний архаїчний духовий музичний інструмент, який був поширений у Білорусі з давнини до початку 20 століття. Збережені зразки його знаходяться у музеях Литви та Росії. На території Білорусі вони є в двох музеях: Лепельському краєзнавчому музеї та Гродненському археологічному музеї.
Білоруська дуда може бути двох типів. Дуда лепельського типу — типовий інструмент циліндричної форми. Корпус її робився з дерева (клен, яблуня, вишня), мав 6-8 ігрових отворів, під які вирізали спеціальні заглиблення для пальців виконавця. Корпус вироблявся за допомогою пропалюванням металевим прутом, так само пропалювали отвори. З верхнього торця монтують пищик з очерету. Має постійний діаметр внутрішнього каналу (близько 6-8 см). Міх шили з шкури телиці або кози. Унікальним елементом білоруської дуди є наявність розтрубів-рожків. Їх форма унікальна та більше ніде не зустрічається. Міх гродненської дуди зроблено з медичної кисневої подушки, обшитої шкірою. Його форма некласична — ромбоподібна. Очевидно, міх було зроблено значно пізніше від дерев'яних частин.[4][5]
Див. також
Примітки
- ↑ Тлумачення / значення слова "ҐАЙДА" | Словник української мови. Словник Грінченка. hrinchenko.com (ua) . Архів оригіналу за 26 листопада 2018. Процитовано 25 листопада 2018.
- ↑ | Українські народні музичні інструменти Л. М. Черкаський
- ↑ М. Леонтович. Вибрані хорові твори, К., 1949, стор. 3.
- ↑ Білоруська дуда в журналі «Советское искусство» № 7 за 1939 р. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Білоруська дуда в контексті європейських аналогів
Джерела
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
Посилання
- Дуда // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 663-664.
- Дуда, коза [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 388. — 1000 екз.
- Черкаський Л. М. Волинка (дуда, коза) // Українські народні музичні інструменти
- Гуменюк А. І. Волинка (коза) // Українські народні музичні інструменти