Йоганнес Попіц
нім. Eduard Johannes Popitz
Ім'я при народженні	нім. Eduard Johannes Popitz
Народився	2 грудня 1884(1884-12-02)[1][2][3] Лейпциг, Саксонське королівство, Німецький Райх
Помер	2 лютого 1945(1945-02-02)[1][2][3] (60 років) В'язниця Пльотцензееd, Шарлоттенбурґ-Вільмерсдорф, Берлін, Третій Райх ·повішення
Країна	Німеччина
Діяльність	правник, політик, боєць опору, економіст
Галузь	право[4], політика[4] і фінанси[4]
Alma mater	Лозанський університет, HU Berlin, Лейпцизький університет і Університет Мартіна Лютера
Знання мов	німецька[4]
Заклад	HU Berlin
Членство	Німецький археологічний інститут і Mittwochsgesellschaftd
Посада	міністр
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Батько	Heinrich Popitzd
Брати, сестри	Heinrich Popitzd
Діти	Heinrich Popitzd
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Едуард Йоганнес Попіц (нім. Eduard Johannes Popitz; 2 грудня 1884, Лейпциг — 2 лютого 1945, Берлін) — німецький економіст і державний діяч, учасник змови проти Адольфа Гітлера, автор закону Попіца.

Народився в сім'ї аптекаря. Дружина (з 1918 року) — Корнелія, уроджена Слот, в сім'ї народилося троє дітей. Вивчав політичні науки і право в університетах Лозанни, Лейпцига, Берліна і Галле, отримав ступінь доктора державно-правових наук.

У 1906 році вступив на державну службу, з 1907 року — урядовий референт в Кельні, в 1914-1919 роках служив в прусському міністерстві внутрішніх справ. У березні 1919 року став членом Таємної ради і призначений керівником Імперського міністерства фінансів. З 1921 року — міністеріальдіректор Імперського міністерства фінансів. З 1925 року — статс-секретар Імперського міністерства фінансів. Одночасно з державною службою займався викладацькою діяльністю в Берлінському університеті і Державної академії, з 1922 року - почесний професор податкового права і фінансових наук.

У 1932 увійшов до уряду генерала Курта фон Шляйхера як міністр без портфеля та імперський комісар в прусському міністерстві фінансів.

Консервативний адміністратор, критично ставився до порядків Веймарської республіки, Попіц підтримав прихід націонал-соціалістів до влади в 1933 році і в зв'язку з цим в квітня 1933 року був призначений прусським міністром фінансів. Вступив в НСДАП і був нагороджений золотою партійним значком. Надавав підтримку консервативного юристу і геополітику Карлу Шмітту.

Поступово відносини Попіца з нацистським режимом істотно погіршилися. Різко негативно поставився до Кришталевої ночі, протестував проти масових переслідувань євреїв, подав у відставку, яка не була прийнята.

Прихильник відновлення монархії Гогенцоллернів, він розглядав як кандидата на престол кронпринца Вільгельма і приєднався до змови проти Гітлера, приєднуючись до його правого крила. Тісно співпрацював з колишнім бургомістром Лейпцига Карлом Герделером, брав участь в діяльності дискусійного товариства «Середовище», до складу якого входили представники консервативної опозиції Гітлеру. Підготував проект тимчасової конституції, яка повинна була вступити в дію після повалення Гітлера, в якій знайшли відображення авторитарні тенденції. Учасники змови розглядали Попіца в якості одного з можливих кандидатів на пост міністра фінансів в постнацистському уряді Німеччини.

У 1943 році зустрівся з рейхсфюрером СС Генріхом Гіммлером, пропонуючи йому підтримати змовників і укласти сепаратний мир на Заході. Посередником в контактах між Гіммлером і Попіцом виступав адвокат Карл Лангбен. Гіммлер не дав позитивної відповіді, але і не заарештував Попіца, а лише наказав встановити за ним спостереження. На той час нацистське керівництво вже не довіряло Попіцу, хоча він і залишався міністром фінансів Пруссії. У 1943 році Йозеф Геббельс записав у своєму щоденнику: «Гітлер зовсім впевнений, що Попіц — наш ворог. Він уже стежить за ним, щоб мати, якщо знадобиться, компрометуючі матеріали; як тільки Попіц себе видасть, пастка закриється.»

На наступний день після невдачі замаху на Гітлера 20 липня 1944 і провалу виступу військових, Попіц був заарештований. 3 жовтня 1944 року Народна судова палата засудила його до смертної кари. Однак Попіц, як Герделер, не був відразу страчений. Утримувався в ув'язненні, готував аналітичні документи з економічних питань. 2 лютого 1945 року був повішений у в'язниці Плетцензее.

Негативно ставився до федералізму, в тому числі в податковій сфері (називав федеративну форму уряду «белетристикою»). Сформулював економічний «закон Попіца», який свідчить, що з плином часу повинна мати місце тенденція централізації збору доходу (в політології йому відповідає так званий «закон Брюса» — «федералізм — це просто перехідний етап на шляху до урядового єдності»).

• Залізний хрест 2-го класу для некомбатантів
• Золотий партійний знак НСДАП

• Friedrich Lenz: „Der ekle Wurm der deutschen Zwietracht: Politische Probleme rund um den 20. Juli 1944“ Klappentext, HTML-Version, PDF-Datei
• Heinz Roth: „Widerstand im Dritten Reich“ (1976) (PDF-Datei)
• Lutz Arwed Bentin: „Johannes Popitz und Carl Schmitt, zur wirtschaftlichen Theorie des totalen Staates in Deutschland“; Beck München, 1972
• Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934

• Біографія [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Закон Попіца [Архівовано 17 лютого 2020 у Wayback Machine.]

1. ↑ ^{а б в} Deutsche Nationalbibliothek Record #118741497 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. ↑ ^{а б в} Енциклопедія Брокгауз
   d:Track:Q237227
3. ↑ ^{а б в} Munzinger Personen
   d:Track:Q107343683
4. ↑ ^{а б в г} Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863