Жюль Паскін
Jules Pascin
При народженні	Julius Mordecai Pincas
Народження	31 березня 1885(1885-03-31) Видин, Болгарія
Смерть	2 червня 1930(1930-06-02) (45 років)
	Париж, Франція (повішення)
Поховання	Цвинтар Монмартр
Національність	єврей
Країна	Франція, США
Жанр	живописець і графік
Навчання	Художня школа Моріца Хаймана (Moritz Heymann) в Мюнхені і Берліні
Діяльність	художник, ілюстратор, рисувальник, художник-гравер
Напрямок	експресіонізм
Роки творчості	з 1905
Роботи в колекції	Міннеаполіський інститут мистецтва, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Centre national des arts plastiquesd, Штедель, Музей мистецтва Метрополітен[1], Королівський музей витончених мистецтв[2], Центральний музей Утрехта, Музей Ізраїлю, Hiroshima Museum of Artd, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Музей мистецтв Філадельфії, Міський музей (Амстердам)[3], Фонд Барнса, Музей мистецтв Цинциннаті, Національний музей мистецтва, архітектури і дизайну, Музей образотворчих мистецтв Нансі, Детройтський інститут мистецтв, Morohashi Museum of Modern Artd, Museum of Modern Art, Saitamad, Єврейський музей, Художня галерея Олбрайт-Ноксd, Pola Museum of Artd, Музей Ґренобляd, San Diego Museum of Artd, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Menard Art Museumd, Ikeda Museum of 20th Century Artd, Patrick and Beatrice Haggerty Museum of Artd, Rose Art Museumd, Crystal Bridges Museum of American Artd, Паризький міський музей сучасного мистецтва, Смітсонівський музей американського мистецтва[4], Ліонський музей красних мистецтв, Phillips Collectiond, Musée des beaux-arts de Lièged, Musée d'Art moderne et d'Art contemporaind, Стара національна галерея, Музей сучасного мистецтва, Клівлендський музей мистецтв, Бременська картинна галерея, Sainsbury Centred, Southampton City Art Galleryd, Print Collectiond[5], Бруклінський музей, Kumamoto Prefectural Museum of Artd, Kagoshima City Museum of Artd і The Museum of Modern Art, Gunmad
Жуль Паскін у Вікісховищі

Жюль Паскен (фр. Jules Pascin власне Юліус Мордехай Пінкас; 31 березня 1885, Видин, Болгарія — 2 червня 1930, Париж) — живописець і графік Паризької школи.

Народився в прикордонному болгарському місті Видин у багатодітній сефардській сім'ї, був восьмою дитиною з одинадцяти. Батько — торговець зерном, Маркус Пінкас.^[6][7][8] Бізнес великого сімейства Пінкасів (спочатку з Русе), одного з найзаможніших у Видині, був пов'язаний із закупівлею та експортом кукурудзи, рису і соняшнику.^[9] Старші брати і сестри Жюля народилися в Земуні, де після переїзду з Трієста жила сім'я його матері, уродженої Софії Руссо.^[10] Розмовною мовою в родині була сефардська (єврейсько-іспанська).^[11]

У 1892 році переїхав з батьками в Бухарест; чотирма роками пізніше був відправлений вчитися в інтернат у Відні.^[12] Після закінчення інтернату в 1901 році працював у батьківській фірмі «Marcus Pincas & Co» в Бухаресті, поки наступного року знову не повернувся до Відня, де з 1901 року жила його сестра Ребекка і її чоловік Авраам Альфред Йерохам.^[13] Навчався живопису у Відні (1902—1904), художній школі Моріца Хаймана (Moritz Heymann) у Мюнхені (1904—1905), Берліні (1905), співпрацював з сатиричними виданнями «Simplicissimus» і «Lustige Blätter». 24 грудня 1905 року прибув до Парижа, працював у студії на Монпарнасі, потім на Монмартрі, став підписуватися псевдонімом-анаграмою Pascin. Був завсідником кафе «Дім» і «Селект», отримав дружні прізвиська «Князь Монпарнаса», «Князь трьох пагорбів».^[14] У 1907 році познайомився з Ерміною Давид (онукою Жака-Луї Давида, в той час натурницею, пізніше художницею), на якій одружився у 1918 році вже в США.^[15]

Перша персональна виставка Паскіна відбулася в берлінській галереї Пауля Кассірера у 1907 році. На замовлення Кассірера ілюстрував Генріха Гейне (1910), виставлявся на Берлінському Сецесіоні (1911), на Арморі-Шоу в Нью-Йорку (1913), в паризькому Осінньому салоні, Салоні незалежних (1913). У вересні 1914 року, рятуючись від військової служби і завдяки фінансовій підтримці старшого брата Йосифа М. Пінкаса, через Лондон переїхав до Нью-Йорка, де прожив до 1920 року, отримавши американське громадянство (20 вересня 1920). У 1915 році до нього в Нью-Йорк переїхала і Ерміна Давид, з якої вони щозими проводили час разом у південних штатах (Техас, Луїзіана, Південна Кароліна, Флорида) і на Кубі.

Повернувся до Парижа, багато подорожував — Алжир (1921), Туніс (тричі — 1908, 1921, 1924, в останній раз із заїздом в Алжир), Італія (1925), південь Франції (Марсель, Кассис, Сен-Тропе, Санарі-сюр-Мер). У 1926 році їде в Палестину, але залишає корабель в Піреї, знову відвідує Туніс, Каїр і через Олександрію повертається в Париж. У серпні 1927 року повертається в США, де до нього приєднується Люсі Крог (первинне ім'я Сесіль Віділь — фр. Cecile Vidil 1891—1977), з якою у нього був романтичний зв'язок ще в 1910 році і знову у 1920-му, коли вона вже була одружена з Пером Крогом. Бере участь у колективній виставці в Бруклінському музеї і у Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва. У червні 1928 року разом з Люсі повертається в Париж, але незабаром подорожує Португалією та Іспанією (1929).

Нью-Йоркську виставку 1930 року негативно оцінили критики. Паскін, що з юності страждав депресіями й весь час сумнівався у власному дарі, заподіяв собі смерть, повісившись у паризькій майстерні й залишивши на стіні напис кров'ю «Вибач, Люсі». Все своє майно і картини заповідає Ерміні Давид і Люсі Крог. У день його похорону 7 червня всі паризькі галереї були закриті.

Блискучий карикатурист, Паскін залишився в історії мистецтва автором виразних і точних портретів («Турецька родина», 1907; «Ерміна в блакитному капелюсі», 1918; «Портрет Мімі Лоран», 1927–1928), сміливих і, разом з тим, поетичних акварелей і пастелей ню («Спляча Венера», 1927), моделями яких найчастіше були повії.

Його власний емоційний портрет залишив Ернест Гемінгвей у книзі «Свято, яке завжди з тобою» (розділ «У кафе „Купол“ з Пасхіним») після того, як однієї з ночей 1923 року зустрів його в кафе у супроводі двох натурниць.

Єдиний прижиттєвий монографічний огляд, присвячений творчості Паскіна, вийшов у серії «Les Artistes Juifs» у 1928 році (Georges Charensol, Jules Pascin; Éditions «Le Triangle»).

• MacOrlan P. Tombeau de Pascin. Paris: Textes & prétextes, тисяча дев'ятсот сорок чотири
• Seoane L. Jules Pascin. Buenos Aires: Poseidon, 1944
• D'Ancona P. Modigliani, Chagall, Soutine, Pascin: Some Aspects of Expressionism. Milan: Edizioni del milione, 1953.
• Jules Pascin's Caribbean Sketchbook. Austin: University of Texas Press, 1964.
• Pascin: 110 Drawings. New York: Dover Publications, 1972.
• Diehl G. Pascin. Milan: the Uffici Press, nd
• Lang L. Jules Pascin. Berlin: Eulenspiegel, 1981
• Jules Pascin: Catalogue raisonné: Peintures, aquarelles, pastels, dessins. 2 vol. / Yves Hemin, ed. Paris: Diffusion, 1984—1987.
• Lévy-Kuentz S. Pascin et le tourment. Paris: La Différence, 2001..
• Dupouy A. Pascin érotique. Paris: Astarté, 2001..
• Kobry Y., Cohen E. Pascin, 1885—1930. Paris: Hoëbeke, 2006.

• Паскін в музеях світу [Архівовано 16 квітня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
• Паскін в різних галереях [Архівовано 1 лютого 2011 у Wayback Machine.] (фр.)
• Біографія і галерея (англ.)
• Паскін в колекції Ірини Столярової Flying in the Wake of Light (англ.)