Жорж де Латур
Georges de La Tour
Народження	13 березня 1593(1593-03-13) Вік-сюр-Сей, Франція
Смерть	30 січня 1652(1652-01-30) (58 років)
	Люневіль, Франція (епідемія[1])
Національність	француз
Країна	Франція
Жанр	художник
Діяльність	художник, архітектурний кресляр
Напрямок	бароко
Покровитель	Генріх II Добрий
Вплив	Караваджо
Твори	The Apparition of the Angel to St. Josephd
Роботи в колекції	Музей Прадо, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей Ґетті, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Нантський музей образотворчого мистецтва, Колекція Фріка[2], Музей мистецтва Метрополітен[3], Musée Lorraind, Musée du Mont-de-Piété de Berguesd, Musée Charles-Friryd, Берлінська картинна галерея, Реннський музей образотворчого мистецтва, Musée départemental d'Art ancien et contemporaind, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Музей мистецтв Кімбеллаd, Клівлендський музей мистецтв, Детройтський інститут мистецтв, Chrysler Museum of Artd, Художній музей Сієтла, Національна галерея Ірландії, Tokyo Fuji Art Museumd, Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького, Leicester Museum & Art Galleryd, Музей Ґренобляd, Музей Тулуз-Лотрека, Королівські музеї витончених мистецтв[4], Musée départemental Georges de La Tourd, Лувр Абу-Дабі, Діжонський музей образотворчого мистецтва і Художня галерея Онтаріо
Автограф
Жорж де Латур у Вікісховищі

Жорж де Лату́р (фр. Georges de La Tour, 13 березня 1593, Вік-сюр-Сей, Лотарингія — 30 січня 1652, Люневіль) — французький живописець з Лотарингії. Зазнав упливу Караваджо та майстрів нідерландського (Утрехтського) караваджизму.

Жорж де Латур народився 13 березня 1593 року в багатодітній родині простого булочника в Лотарингії, в містечку Вік-сюр-Сей поблизу Нансі. Дитинство його пройшло в ремісничому середовищі. 1620 року (деякі джерела вказують на 1621 рік^[5]) одружився з Діаною ле Нерф, яка походила зі шляхетної родини. Після весілля художник за рішенням герцога Лотаринзького переїхав до Люневіля, де при герцогському дворі здавна працювали майстри з різних країн. Архівні матеріали розповідають про активну комерційну діяльність Латура. Латур також став свідком жорстоких і трагічних подій у Лотарингії, яка перетворилася на арену запеклих боїв під час Тридцятирічної війни. 1636 року Люневіль був знищений пожежею. Ймовірно, що згоріло також багато творів митця, створених до пожежі. Потім він разом з сім'єю переїхав до Нансі. А в 1639 році, судячи з історичних документів, відвідав Париж, де отримав офіційний титул «ординарного живописця короля». Існує легенда, яка розповідає, що одного дня Жорж де Латур підніс Людовику XIII свою картину «Святий Себастьєн». І королю настільки сподобалось це полотно, що він наказав прибрати зі своїх покоїв всі інші полотна^[6]. 1644 року Жорж де Латур був призначений офіційним художником Люневіля, а в 1646 році — головним живописцем короля^[5]. Жорж де Латур помер 30 січня 1652 року в Люневілі. І після смерті його творчість була надовго забутою, аж до XX століття. В 1934–1935 роках відбулася виставка в Парижі «Живописці реальності у Франції XVII століття», на якій було представлено дванадцять картин Латура. Так європейська громадськість наново познайомилася з творчістю майстра. Виставка активізувала науковий і дослідницький інтерес до художника. Однак і сьогодні залишається багато питань навколо хронології творів Латура. Також не завжди до кінця зрозумілі й біографічні відомості про нього^[6].

Саме місто Нансі, поблизу якого жив і працював живописець Жорж де Латур, на початку XVII століття було основним центром розвитку живопису у Франції. У творчості художника можна виділити два важливі напрямки: жанрові сцени і картини на релігійні сюжети. Картини Латура на побутові та релігійні теми небагатослівні, прості за композиціями, часом суворі, як і тогочасна реальність. Декотрі риси Середньовіччя, притаманні місцевості і культурі Лотарингії тих часів, відобразилися у мистецтві Латура. Вплив караваджизму він, ймовірно, сприйняв через фламандських караваджистів.

Жанрові сцени Латура — мальовничі варіанти майже однієї і тієї ж теми: молодий, багато одягнений чоловік стає жертвою мандрівих ворожок або карткових шулерів. У XVII столітті цей сюжет вперше з'явився в творчості італійського художника Мікеланджело да Караваджо, а пізніше знайшов відгук у більшості митців Західної Європі^[7]. Жанрові сцени («Шулер» (близько 1635 року), «Ловля бліх» (1620-ті роки)) вважають ранніми творами Латура. Жорж де Латур також неодноразово зображував у своїх картинах селян, ремісників, жебраків. Трактуючи сюжет в побутовому плані як сцени з життя простих людей, художник висловлював в своїх творах власні роздуми про життя. Риси національної традиції проступають в тяжінні майстра до класичної ясності малюнка. Драматичні за змістом сцени зазвичай даються при контрастному нічному освітленні. Найважливішим емоційним початком в картинах Жоржа де Латура, витриманих переважно в кіноварно-коричневій кольоровій гамі, стає рівне сяйво свічки або смолоскипа, яке розсіює густий морок^[8]. Це не тільки підкреслює енергійну пластику форм, чистоту силуетів, але народжує відчуття загадковості, що таїться в реальному житті. Емоційність творів художника посилюється колоритом, побудованим на зіставленні близьких один одному локальних кольорів, пурпурово-червоних і лілових^[9]. Люди в картинах Латура зберігають цілісність характерів і моральну силу. Загалом його герої дуже стримані, прості і суворі, часто відчужені від жорстокої реальності, вони точно занурені в самоспоглядання, замкнені у внутрішньому світі потаємних переживань.

Картина «Картярський шахрай з бубновим тузом» належить до денних сцен Латура, які прийнято відмежовувати від численніших нічних сцен^[6]. У цій картині Латур використовував художній прийом Караваджо — протиставлення темного простору і потоку яскравого світла. Фігури героїв, деталі їх одягу і скупий інтер'єр виписані ретельно і трохи сухувато. Сюжет побудований на мовчазній грі поглядів персонажів, внутрішньому діалозі, що надає містики і таємничості самій події, відчуття наближеної небезпеки і трагедії^[7]. Хитрі погляди карткових гравців натякають на те, що ніхто з них не відрізняється чесністю, вони наполегливо готують пограбування довірливого молодика. Шулер тримає за спиною дві карти. Яскраве світло, відкидає глибокі тіні, робить ще теплішими кольори одягу персонажів картини. Фон, занурений у повну темряву, посилює за контрастом світлі ділянки полотна. У картині «Шулер» кожен образ відображений з разючою точністю: наївний причепурений юнак, підступна куртизанка, служниця (що мовчазно підігруе шахраям) і самовпевнений шулер, який волею художника долучає глядача до своєї шахрайської авантюри. Головне тут — не стільки вираз облич гравців, скільки окремі погляди і жести і передчуття злочину. Наприклад, косий насторожений холодний погляд куртизанки з її набіленим, що нагадує маску, плоским обличчям визначає напружений емоційний настрій картини^[6]. Хоча картина належить до епохи бароко, фігури зображені з геометричною простотою — наприклад, зображення овалу обличчя жінки сходить до художників раннього італійського Відродження, таким як П'єро делла Франческа^[10]. У картині чимало деталей з прихованою символікою. Наприклад, шнурівка, що розпустилася, в одязі шулера, пір'я на капелюхах — символи розбещеного життя, великі перли на шиї жінки — середньовічний символ подружньої зради. У юнака, якого обманює шулер, шнурівка затягнута, але пишні пір'я на капелюсі вказують на його схильність до марнославства і розбещеності в майбутньому^[7].

Картини релігійної тематики належать до зрілого періоду творчості Латура. Його картини на релігійні теми дуже різні за змістом. Майстер звертався як до текстів Старого і Нового Заповітів, так і до апокрифів. В апокрифічній літературі художника цікавили насамперед епізоди дитинства Богоматері і Христа. Такі картини на перший погляд прості і невигадливі: хлопчик-Христос тримає свічку над Йосипом, що схилився до роботи («Святий Йосип-тесля»); юна Марія стоїть зі свічкою перед Своєю матір'ю Ганною, яка читає їй книгу («Виховання Богоматері»)^[11]. Релігійні композиції Латура відмічені узагальненістю форм, шляхетною стриманістю емоцій і проникливим настроєм («Новонароджений», близько 1630 року)^[8]. Геометричний початок, тяжіння до округлої довгастої форми чітко виявляються у найскладніших картинах Латура — «Скорботна свята Магдалина» і особливо «Святий Йосип-тесля». У цьому ряду до більш ранньої творчості, мабуть можна віднести «Поклоніння пастухів» (з усіх луврських робіт вона найближча до найзнаменитішої і найкрасивішої картини Латура «Новонароджений», що знаходиться в художньому музеї міста Ренн).^[10].

У картині «Новонароджений» (Ренн, Художній музей), що є одним з найбільш ліричних творів майстра, зображена молода мати, яка заколисує немовля. Інша жінка благоговійно дивиться на новонародженого. Урочиста тиша ночі, в яку занурені обидві жінки, справляє враження особливої значущості того, що відбувається. Чарівність матері виражена найтонших відтінках тихої радості і смутку, материнської ніжності, любові і заклопотаності. Чистота червоного кольору її одягу створює атмосферу теплоти. Світло здається ллється зсередини і різко контрастує з майже чорним фоном. Це надає образам Латура незвичайність, посилює у них зосередженість на внутрішніх переживаннях^[9].

Вершина творчості Латура — картина «Святий Себастьєн, оплакуваний Святою Іриною» (Берлін, Державний музей). В мовчанні глибокої ночі, освітленій яскравим полум'ям смолоскипа, над тілом пронизаного стрілою Себастьєна поникли скорботні фігури жінок, які прийшли для обмивання ран і його оплакують. Художник передає не тільки загальне відчуття, а й відтінки цього почуття в кожній з фігур: застиглість, скорботне здивування, гіркий плач, милосердне співчуття. Художник ніде не допускає перебільшення, і тим сильніше вплив його образів, в яких жести і самі силуети фігур знаходять емоційну виразність. Дуже красномовними є жести жінок: одна розвела руки в сторони, інша схрестила сухі пальці в теплій молитві. Погляди жінок і основні композиційні лінії спрямовані до тіла Себастьєна. У його наготі є героїчний символізм, що ріднить цей образ з творіннями майстрів французького класицизму^[6]. Суворий драматизм теми переданий міццю пластичних форм, скупістю жестів, наростаючою експресією світла. Сувора побудова композиції пронизана величавим ритмом та філософською глибиною змісту^[9].

• Сейченто
• Французьке бароко
• Утрехтські караваджисти

Жорж де Латур у сестринських Вікіпроєктах
	Жорж де Латур у Вікісховищі?