| село Гальчин | |
|---|---|
 Колишній панський будинок
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Бердичівський район |
| Тер. громада | Гришковецька селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA18020070030079088 
|
| Облікова картка | Гальчин |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1605 |
| Населення | 310 (2001) |
| Площа | 1,92 км² |
| Густота населення | 161,46 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 13322 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°59′32″ пн. ш. 28°39′00″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
234 м |
| Водойми | р. Коденка |
| Відстань до районного центру |
12 км |
| Найближча залізнична станція | Рея |
| Відстань до залізничної станції |
2 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Добровольчих Батальйонів, 4, смт Гришківці, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13337 |
| Карта | |
  Гальчин | |
 Гальчин | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Га́льчин (в минулому — Гальчинець, Малий Гальчин) — село в Україні, у Гришковецькій селищній територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Чисельність населення становить 310 осіб (2001). У 1923—2019 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.
Загальна інформація
Село розташоване обабіч річки Коденки, за 12 км північніше районного центру Бердичева та за 2 км від залізничної станції Рея[1].
В селі частково збереглася панська садиба, ймовірно кінця XVIII — початку XIX століття, яка належала політику, авантюристу та письменнику Михайлові Чайковському[2].
Населення
За довідником 1885 року в селі мешкала 451 особа, налічувалося 68 дворових господарств[3].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 769 осіб, з них православних — 746, чоловіків — 385, жінок — 384[4].
Наприкінці 19 століття в селі налічувалося 716 мешканців, дворів — 112[5], у 1906 році — 849 мешканців, дворів — 133[6], у 1923 році — 1 121 мешканець, дворів — 239[7].
Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 1 186 осіб, з них 573 чоловіки та 613 жінок; за національністю: українців — 1 158, росіян — 1, поляків — 27. Кількість господарств — 249, з них несільського типу — 5[8].
На початок 1970-х років село мало 228 дворів із населенням 604 особи[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 368 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 310 осіб[9].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[10]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,42 % |
| російська | 2,58 % |
Історія
Село відоме з 1605 року. На околиці Гальчина виявлено залишки поселення бронзової доби[1]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, перебувало в посесії волинського хорунжого Петра Радзимінського, який сплачував подимне з 71 двору[11].
Колишня власність письменника й політичного діяча Михайла Чайковського[12], який згадував, що під час Коденської розправи 1768 року його дід, Міхайло Глембоцький, випускав гайдамаків та відправляв їх на слободи", у навколишні села, в тому числі у Гальчинець[13]. Після підтримки ним польського Листопадового повстання 1830 року, створення з розкріпачених селян козацьких загонів і поразки повстання маєток М. Чайковського конфісковано[14].
У другій половині 19 століття — село у Житомирському повіті Волинської губернії. Входило до православної парафії в Кодні, лежало біля Сьомаків, була дерев'яна церква. Державна власність, раніше належало письменникові Михайлові Чайковському[12].
За довідником 1885 року — колишнє державне село Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії, на струмку Жабокрик. Були церковна парафія, школа, заїзд[3].
Наприкінці 19 століття — Гальчинець, село Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало на струмку Жабокрик, за 30 верст від Житомира, за 3 версти від найближчої поштової станції в Реї, за 15 верст від найближчої залізничної станції Бердичів, за 10 верст від волосного центру с. Солотвин. Парафія входила до 2-го благочинного округу Житомирського повіту. Дерев'яну покриту бляхою церкву збудовано 1791 року за кошти парафіян. При ній у 1881 році збудовано дерев'яну дзвіницю. Церква була стара та маловмісна, тому планувалося будівництво нової. Землі при церкві близько 70 десятин, за якістю — переважно важкоглинисті ґрунти низької родючості. З 1872 року діяла церковно-парафіяльна школа. До парафії належали сільця Сьомаки (суміжне), Рея (3 версти) та Агатівка (3 версти). Дворів 174, вірян 1 413 обох статей. Сусідні парафії: Половецьке (3 версти), Солотвин (10 верст)[15][5].
У 1906 році — Гальчинець, село Солотвинської волості (5-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського центру, м. Житомир, становила 32 версти, до волосного центру, с. Солотвин — 8 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розміщувалося на станції Рея[6].
У 1923 році включене до складу новоствореної Гальчинської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Солотвинського (згодом — Коднянський) району Житомирської округи; адміністративний центр ради[16]. Розміщувалося за 6 верст від районного центру с. Солотвин[7]. 17 червня 1925 року, в складі сільської ради, передане до Бердичівського району Бердичівської округи[16]. Відстань до районного центру м. Бердичів становила 12 верст, до окружного центру в Бердичеві — 12 верст, до найближчої залізничної станції Рея — 1,5 версти[8]. 3 вересня 1930 року, в складі сільської ради, передане до приміської смуги Бердичівської міської ради Української РСР[16].
Під час Голодомору 1932—1933 років загинуло 29 осіб[17].
28 червня 1939 року, в складі сільської ради, увійшло до відновленого Бердичівського району Житомирської області[16].
На фронтах Другої світової війни воювали 230 селян, 87 з них нагороджені орденами й медалями, 143 загинули. На їх честь у 1957 році встановлено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувався відділок хмелерадгоспу «Рея». У селі були восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, три магазини[1].
17 травня 2018 року увійшло до складу новоутвореної Гришковецької сільської територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[18].
Гальчинець у літературі
У 1837 році, знаходячись в еміграції у Франції, письменник Михайло (Міхал) Чайковський, видав збірник «Козацькі оповідання» («Powieści kozackie»). До цього збірника увійшло оповідання «Могила» («Mogiła»), дія якого відбувається в Гальчинці[19]. Також село з'являється на сторінках новел (гавенд) «Зимова ніч. Спогади з Гальчинця» (Zimowa noc. Wspomnienie z Halczyńca) та «Осінній день. Спогади з Гальчинця» («Dzień jesienny. Wspomnienie z Halczyńca»)[20]. Також село згадується у «Записках Михаила Чайковского (Садик-Паши)»[13].
Відомі люди
- Павленко Дмитро Полікарпович (1917—1986) — Герой Соціалістичної Праці.
- Панасюк Юрій Володимирович (1984—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Чайковський Михайло Станіславович (Садик-Паша; 1804—1886) — політичний діяч і письменник.
Примітки
- ↑ а б в г Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Гальчин, Бердичівський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 192. — 15 000 прим.
- ↑ Бондаренко, Андрій (13.12.2015). Гальчин. Open the world and Ukraine. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 30 березня 2019.
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 206. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 19. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б Halczyniec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 550. (пол.)
- ↑ а б Гальчинецъ // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 6. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 21 жовтня 2024.
- ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 161. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 22 жовтня 2024.
- ↑ а б Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17.ХІІ 1926 р.) (PDF) (вид. Бердичівське округове статистичне бюро). Бердичів. 1927. с. 4-5. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 22 жовтня 2024.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 22 жовтня 2024.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський. с. 115. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 21 жовтня 2024.
- ↑ а б Halczyniec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 14. (пол.)
- ↑ а б Чайковський, Михайло (1891). Записки Михаила Чайковского (Садык-Паши) (рос) . Київ: Киевская старина, № 1. Архів оригіналу за 22 грудня 2020. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Петро, Кралюк (28.04.2016). Балканський отаман. День (укр) . Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 27.03.2019.
- ↑ Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 104. Процитовано 21 жовтня 2024.
- ↑ а б в г Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795—2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 240. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 22 жовтня 2024.
- ↑ Л. А. Копійченко,В. А. Поплавська, Є. Р. Тіміряєв та ін. (2008). Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні. Житомирська обл (PDF) (укр) . Житомир: Полісся. с. 284. ISBN 978-966-655-361-7. Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 16 квітня 2019.
{{cite book}}: Явне використання «та ін.» у:|last=(довідка) - ↑ Гальчинська сільська рада Житомирська область, Бердичівський район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 12 липня 2020.
- ↑ Єршов, Володимир (2008). Особливості мемуаризації прстору Правобережної України у творчості Міхала Чайковського (укр) . Житомир: Волинь - Житомирщина. с. № 18, С. 32-53. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Строцька, Аліна and Венгровська, Л. В. and Єршов, В. О (2012). Особливості жанру та проблематика у Гальчинських гавендах Міхала Чайковського (укр) . Українська полоністика (9). с. 24—30. ISSN 2220-4555. Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 27 березня 2019.
Посилання
- Погода в селі Гальчин [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |