Вільгельм Едуард Вебер
Wilhelm Eduard Weber
Ім'я при народженні	нім. Wilhelm Eduard Weber[1]
Народився	24 жовтня 1804(1804-10-24) Віттенберг, Саксонське королівство[2][3][1]
Помер	23 червня 1891(1891-06-23) (86 років) Геттінген, Прусське королівство[2][3][1]
Поховання	Геттінгенське міське кладовищеd[4]
Місце проживання	Прусське королівство
Країна	Прусське королівство
Діяльність	фізик, викладач університету, філософ
Alma mater	Університет Мартіна Лютера
Галузь	фізика
Заклад	Університет Мартіна Лютера Геттінгенський університет Лейпцизький університет
Науковий ступінь	доктор наук
Науковий керівник	Йоганн Швайггерd
Відомі учні	Готлоб Фреге
Аспіранти, докторанти	Eduard Riecked[5] Фрідріх Кольрауш[5] Ернст Аббе[5] Theodor Reyed[5] Артур Шустер[5]
Членство	Лондонське королівське товариство[6] Саксонська академія наук (8 квітня 1849) Шведська королівська академія наук Американська академія мистецтв і наук[7] Російська академія наук Прусська академія наук[8] Леопольдина Саксонська академія наук Баварська академія наук Нідерландська королівська академія наук Туринська академія наук[3] Геттінгенська академія наук Göttingen Sevend
Батько	Michael Weberd[1]
Брати, сестри	Ернст Вебер[1] Eduard Weberd[1]
Нагороди	Медаль Котеніуса (1879) медаль Маттеуччі (1879) іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (21 листопада 1850) honorary doctor of the University of Königsbergd
Автограф
Вільгельм Едуард Вебер у Вікісховищі

Вільгельм Едуард Вебер (нім. Wilhelm Eduard Weber, 24 жовтня 1804 — 23 червня 1891) — німецький фізик, член-кореспондент Берлінської академії наук (1834).

Народився у Віттенберзі. Закінчив університет у Галле (1826). Був професором університетів у Галле (1828—1831), Геттінгені (1831—37 і з 1849) та Лейпцигу (1843—1849).

Основні праці присвячені електромагнетизму. Спільно з Карлом Гаусом побудував в 1833 перший в Німеччині електромагнітний телеграф. Розробив теорію електродинамічних явищ і встановив закон взаємодії рухомих зарядів, висунув ідею надлегкої частки (1848). У 1846 вказав на зв'язок сили струму з густиною електричних зарядів і швидкістю їхнього упорядкованого переміщення. Спільно з Р. Кольраушем в 1856 визначив швидкість світла, виходячи з відношення заряду конденсатора в електростатичних і магнітних одиницях. Автор теорії елементарних магнітів — магнітних диполів (1854) і гіпотези дискретності електричного заряду (1848). Побудував першу електронну модель атома, давши його планетарну структуру (1871). Роботи відносяться також до акустики, термодинаміки, молекулярної фізики, земного магнетизму. Спільно з братом Е. Вебером виконав експериментальне дослідження хвиль на воді та повітрі. Спостерігав інтерференцію звуку (1826), висунув ідею запису звуку (1830). Відкрив (1835) пружну післядію. Винайшов ряд фізичних приладів, зокрема електродинамометр (1848).^[9]

Вільгельм Едуард Вебер був одним із Геттінгенської сімки — групи професорів Геттінгенського університету, яка 1937 року виступила проти скасування конституції Гановеру, за що його було звільнено з університету.

• На честь ученого названо одиницю магнітного потоку Вебер.
• Кратер Вебер (лат. Weber) — метеоритний кратер на зворотному боці Місяця^[10].

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вільгельм Едуард Вебер

• Вільгельм-Едуард Вебер [Архівовано 28 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Kurzbiographie und Verweise auf digitale Quellen [Архівовано 11 липня 2020 у Wayback Machine.] im Virtual Laboratory des Max-Planck-Institut für Wissenschaftsgeschichte (englisch)

Це незавершена стаття про фізика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про німецького науковця чи науковицю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.