Lifestyle Khazanah Profil Baru Dram Lists Ensiklopedia
Technopedia Center
PMB University Brochure
Faculty of Engineering and Computer Science
S1 Informatics S1 Information Systems S1 Information Technology S1 Computer Engineering S1 Electrical Engineering S1 Civil Engineering

faculty of Economics and Business
S1 Management S1 Accountancy

Faculty of Letters and Educational Sciences
S1 English literature S1 English language education S1 Mathematics education S1 Sports Education





  2. Weltenzyklopädie
  3. Віктор Луї (журналіст) — Вікіпедія
Віктор Луї (журналіст) — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Луї
англ. Victor Louis
Народився5 лютого 1928(1928-02-05)
Москва, СРСР
Помер18 липня 1992(1992-07-18)[1] (64 роки)
Лондон, Велика Британія
ПохованняВаганьковське кладовище
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьжурналіст, шпигун
Галузьжурналістика[2] і спецслужба[d][2]
Знання мовросійська[2] і англійська[2]

Віктор Луї (5 лютого 1928 — 18 липня 1992) — радянський журналіст, який мав тісні робочі зв'язки з вищим керівництвом КДБ СРСР. [3] [4] Він використовувався радянським урядом як неофіційний канал зв'язку та для операцій з дезінформації під час холодної війни. Вважаючи агентом-провокатором таємної поліції [5], його ненавиділа і бойкотувала московська інтелігенція. [6]

Біографія

Народився 5 лютого 1928 як Віталій Євгенович Луї[7] у Москві. Його мати-росіянка померла через тиждень після його народження; його батько походив із заможної німецької родини, яка жила в Москві.[8]Віталій змінив своє ім'я на Віктор Луї в 1950-х роках, коли почав писати для західної преси.

Починаючи з 1944 року, Луї вдалося влаштуватися на низку посад допоміжного персоналу в іноземних посольствах у Москві, через що він мав проблеми з НКВД; його заарештували в Ленінграді у 1946 році і засудили до 25 років таборів за звинуваченням у шпигунстві (ст. 58) .[9] Відсидів в місті Інта (Республіка Комі).

Звільнився у 1956 році і почав тісно співпрацювати з КДБ.[4] Його перше офіційне працевлаштування було в московському бюро CBS News[10]. За його власними словами, він підказав своєму босові Даніелю Шорру про неминуче радянське вторгнення до Угорщини в листопаді 1956 року, нібито на основі статті у газеті Вєчерная Москва, де повідомлялося про скасування поїздки угорського балету до Москви[11]. Наступною його роботою була посада асистента Едмунда Стівенса у журналі Look.[12]

Луї писав для The Evening News до 1980 року, а потім для Sunday Express. Оскільки він мав новини, яких ніхто інший не мав, час від часу він потрапляв у світові заголовки. Як журналіст і джерело інформації для інших іноземних кореспондентів у СРСР, він постачав західному світу інформацію, яку дозволяв йому радянський режим, але вона неповинна була виходити з офіційних джерел.

Його першою сенсаційною журналістською новиною була новина про неминуче усунення Хрущова в жовтні 1964 року. У своїй автобіографії Луї стверджував, що новина ґрунтувалася виключно на його аналізі непрямих доказів, таких як зникнення великого портрета Хрущова в центрі Москви та уникання імені Хрущова з повідомлень радянських ЗМІ[13], хоча він зізнався, що перший натяк йому дав його «друг», який працював у Комітеті радіомовлення СРСР.[14]

Луї стверджував, що з кінця 1960-х роках він кілька разів зустрічався з головою КДБ Юрієм Андроповим і за його дорученням у 1973 році побував у Чилі, щоб переконатися, чи живий заарештований після воєнного перевороту керівник Комуністичної партії Чилі Луїс Корвалан.

Луї також повідомив, що Радянський Союз, розглядає можливість превентивного ядерного удару по Китаю, а також надав інформацію про теракт у московському метро 1977 року, який дав радянській владі привід для жорстких репресій дисидентів.[5] У 1967 році Луї без дозволу автора продав рукопис «20 листів до друга» доньки Йосипа Сталіна Світлани Аллілуєвої (яка втекла на захід за два роки до цього).[6] Він зіграв важливу роль у контрабандному вивезенні на Захід мемуарів Хрущова та «Ракового корпусу» Олександра Солженіцина, хоча в останньому випадку він, як вважають, мав на меті скомпрометувати письменника вдома.[5]

Він мав розкішну дачу в Баковці на захід від Москви, де жив заможнім життям;[7] він був колекціонером дорогих автомобілів, у тому числі марок Porsche, Bentley та Mercedes-Benz, Ford Mustang, Land Rover, деякі з них були вінтажними.[15]

У листопаді 1958 року Луї одружився з англійкою Дженніфер Стейтем, яка працювала нянею в сім'ї англійського дипломата . У них народилося троє дітей: Ніколас (нар. 1958), Майкл та Ентоні — усі троє британські піддані. З 1965 року він і його дружина вели прибутковий «валютний» бізнес, видаючи в Москві довідник «Information Moscow» для іноземців.[4][16]

Він помер від серцевого нападу в Лондоні 18 липня 1992 року, через кілька місяців після розпаду СРСР; його кремовані останки поховані на московському Ваганьковому кладовищі.[17]

Його книги

  • (with Jennifer Louis) A Motorists guide to the Soviet Union. Pergammon. 1967.
  • (with Jennifer Louis) Complete Guide to the Soviet Union. London, Michael Joseph, 1976. ISBN 0718110773.
  • Sport in the Soviet Union. Elsevier. 1980. ISBN 0-08-024506-4.
  • Collet’s Guide to Moscow, Leningrad, Kiev. Collets. 1990.
  • The Moscow Street Atlas. Collets. 1990. ISBN 0-569-09258-2.
  • Complete Guide to the Soviet Union. 1991. ISBN 0-312-05837-3.

Примітки

  1. ↑ а б The Independent — Britain: 1986. — 176681 екз. — ISSN 1741-9743
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Victor Louis – A Major Source of Western Reportage in Moscow, GlobalSecurity.org
  4. ↑ а б в [The Last Romanticist] (рос.). Itogi. 6 грудня 2010 https://web.archive.org/web/20180122072120/http://www.itogi.ru/kultura/2010/49/159665.html. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 10 грудня 2010. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); |trans-title= вимагає |title= або |script-title= (довідка)
  5. ↑ а б в Solzhenitsyna, Natalya (29 вересня 2009). На меня лгут, как на мертвого. Rossiyskaya Gazeta. Процитовано 16 грудня 2010.
  6. ↑ а б Vronskaya, Jeanne (21 липня 1992). Obituary: Viktor Louis. The Independent. с. D20. Архів оригіналу за 17 August 2022. Процитовано 21 жовтня 2009.
  7. ↑ а б Whitney, Craig G. (21 липня 1992). Victor Louis, 64, journalist, dies; conduit for Kremlin to the West. New York Times. с. D20. Процитовано 21 жовтня 2009.
  8. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 12-15
  9. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 35, 65
  10. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 121—122
  11. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 122—123
  12. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 123
  13. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 142—156
  14. ↑ Kevorkov, Vyacheslav (2010), p. 142—143
  15. ↑ Игра с огнём. Архів оригіналу за 30 June 2007. Процитовано 30 червня 2007.
  16. ↑ Blazes Along a Diplomatic Trail By J. C. Gordon Brown, Gordon Brown.
  17. ↑ Gravesite photo http://ic.pics.livejournal.com/sergey_v_fomin/72076302/652574/652574_600.jpg
Pusat Layanan

UNIVERSITAS TEKNOKRAT INDONESIA | ASEAN's Best Private University
Jl. ZA. Pagar Alam No.9 -11, Labuhan Ratu, Kec. Kedaton, Kota Bandar Lampung, Lampung 35132
Phone: (0721) 702022
Email: pmb@teknokrat.ac.id