Володимир Старосольський
в.о. Міністр закордонних справ Директорії Української Народної Республіки
жовтень 1919 — квітень 1920
Попередник	Андрій Лівицький
Наступник	Андрій Лівицький
5-й Голова Української соціал-демократичної партії
1937 — 1939
Попередник	Лев Ганкевич
Народився	8 січня 1878(1878-01-08) Ярослав, Королівство Галичина і Володимирія, Австро-Угорщина
Помер	25 лютого 1942(1942-02-25) (64 роки) Маріїнськ, Новосибірська область, РРФСР, СРСР
Відомий як	адвокат, політик, соціолог, правник, дипломат, публіцист, викладач університету
Місце роботи	ЛНУ ім. І. Франка
Країна	ЗУНР,  УНР,  Чехословаччина,  Польща,  СРСР Австро-Угорщина
Національність	українець
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Політична партія	Українська соціал-демократична партія
У шлюбі з	Дарія Шухевич (1881–1941)
Діти	Юрій (1907–1991), Ігор (1908–1988), Уляна (1912–2011)
Професія	Політичний діяч, громадський діяч, адвокат, вчений
Звання	Поручник (обер-лейтенант)
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир-Степан Яки́мович Старосо́льський (8 січня 1878, Ярослав — 25 лютого 1942, Маріїнськ) — український громадсько-політичний діяч, соціал-демократ, голова Української соціал-демократичної партії у 1937–1939 роках, в. о. міністра закордонних справ УНР у 1919–1920 роках, соціолог, правник, адвокат, професор, дійсний член НТШ (з 1923 року), автор «Теорії нації». Батько Юрія, Ігоря та Уляни Старосольських. Чоловік Дарії Шухевич (Старосольської).

Володимир-Степан Старосольський народився 8 січня 1878 року в м. Ярославі (нині — Польща) в родині голови повітового суду в Ярославі, українця, діяча польського підпілля Якима (Йоахима^[1]) Старосольського (1822–1884) та спольщеної австрійки Юлії Рапф (1845–1919), батько якої був бурмістром Сяніка. Мав старшу сестру Ядвіґу Литвинишин (1876–1939). Дитинство та юність пройшли в Ярославі. Рідною мовою Володимира Старосольського була польська, однак, починаючи зі старших класів гімназії, він переходить на українську мову.

Товаришами з дитинства були Станіслав Людкевич, Іван Рак, Михайло Станько.^[2]

1906 року одружився з Дарією Шухевич (1881–1941), донькою українського громадського діяча, етнографа, педагога Володимира Шухевича. Мав трьох дітей: Юрія (1907–1991) — український діяч у США, правник, Ігоря (1908–1988) — архітектор у Львові та Уляну (1912—2011) — українська журналістка, письменниця, діячка в США і Канаді.

• 1889–1896 рр. навчався у Ярославській гімназії.
• 1896-1897 рр. — I курс юридичного факультету Краківського університету.
• 1897-1898 рр. — II курс юридичного факультету Львівського університету.
• 1898-1899 рр. — III курс юридичного факультету Віденського університету.
• 1899-1900 рр. — IV курс юридичного факультету Львівського університету.
• 1903 р. отримав ступінь доктора права у Львівському університеті.
• 1903-1912 рр. (з перервами) продовжив правничі студії в Берлінському, Ґрацькому та Гайдельберзькому університетах.
• 1909 р. склав адвокатський іспит та став адвокатом у Львові.
• 1918 р. отримав звання професора Українського державного університету в Кам'янці-Подільському.

Володимир Старосольський почав цікавитися політичними ідеями у старших класах гімназії, зокрема соціалізмом (у тому числі марксизмом)^[3]. Брав активну участь в українському студентському житті, один із лідерів українського молодіжного руху в Австро-Угорській імперії кінця XIX-початку XX ст.

1897 року вступив до «Академічної громади», згодом, на початку 1900-х років, один з її керівників.

1898 року як студент Віденського університету став членом української студентської організації «Січ» у Відні. 26 березня—4 вересня 1899 року — голова віденської «Січі».^[4]

Один з організаторів та активний учасник І віча (з'їзду) українського студентства Австро-Угорської імперії у справі заснування українського університету у Львові, що відбулося 13 липня 1899 року у Львові. Тоді ж було засновано молодіжну організацію «Молода Україна», членом-засновником та одним із її лідерів був Володимир Старосольський. У жовтні 1899 року голова редакційного комітету друкованого органу цієї організації журналу «Молода Україна».

14 липня 1900 року відбувся II з'їзд українського студентства Австрії у Львові, організований проводом «Молодої України» (головою з'їзду обраний В. Старосольський). На цих з'їздах було вперше висунуто вимогу створення українського університету у Львові^[5], а також справа державної самостійності України стала головним питанням діяльності українського студентства.^[6]

На знак протесту проти репресивних заходів адміністрації Львівського університету щодо українських студентів В. Старосольський виступив одним із організаторів сецесії українських студентів Львівського університету у 1901—1902 роках Справа сецесії була підтримана III (8 жовтня 1901 року) та IV (19 листопада 1901 року) з'їздами українського студентства Австрії у Львові.

1902 року В. Старосольський був одним із організаторів та брав активну участь у селянському страйку в Галичині. Того ж року обраний членом Закордонного Комітету Революційної української партії.

1903 року — увійшов до Української соціал-демократичної партії (УСДП). 1907 року — вступив до робітничого товариства «Воля», що перебувало під керівництвом УСДП.

В. Старосольський один з організаторів товариства Січових Стрільців, а з 1913 року — його голова (головний отаман).

З початку першої світової війни у серпні 1914 року — член Головної української ради від УСДП, з 1915 року — Загальної української ради і Бойової управи Українських січових стрільців (УСС). У 1915—1918 роках — постійний представник Бойової управи при Легіоні УСС. Співпрацював зі стрілецьким журналом «Шляхи».

Володимир Старосольський разом із Дмитром Вітовським були головними ідеологами УСС.^[7][8][9]

З 1916 року — член таємного товариства УСС — «Лицарство Залізної Остроги».

Співпрацював з Союзом Визволення України у Відні. У жовтні 1918 року входив до складу Українського генерального військового комітету, який підготував Листопадове повстання 1918 року у Львові. Під час українсько-польської війни 1918-1919 роках ув'язнений у польському таборі для військовополонених у Домб'ю (під Краковом), визволений у жовтні 1919 року через міжнародний Червоний Хрест і переданий уряду УНР.

З листопада 1919 року — товариш міністра закордонних справ Директорії УНР в уряді Ісаака Мазепи.

Брав участь у переговорах Директорії УНР з Польщею в січні-лютому 1920 року.

1920—1927 роки на еміграції у Австрії й Чехословаччині. 1927 року повертається до Львова.

Залишаючись до кінця свого життя соціал-демократом (з 1937 року — голова УСДП), користувався особливою повагою серед діячів усіх політичних партій і напрямів. Зокрема, В. Старосольський разом з Дмитром Донцовим були єдиними діячами, які без застережень відвідували Академічний дім — головний осередок молодіжного українського націоналістичного підпілля у 1920—1930-х роках. Володимир Старосольський був прихильником співпраці та порозуміння українців з поляками у 1930-х роках.

Науковими дослідженнями розпочав займатися в студентські роки під керівництвом професора Станіслава Дністрянського. Завдяки йому та на підставі опублікованих наукових статей В. Старосольський отримав державну стипендію для продовження студій (навчання) в університетах Берліна, Гайдельберга.

Під керівництвом професора Гайдельберзького університету, відомого німецького правознавця Ґ. Єлінека розпочав написання наукової праці про право більшості — «Das Majoritätsprinzip», яка вийшла друком у 1916 року.

1920 року В. Старосольський став професором новоутвореного Українського вільного університету у Відні.

У 1901 році розпочав адвокатську практику як аплікант (помічник) адвоката в адвокатській конторі К. Чарніка у Львові. Найдовше проходив її у видатного львівського адвоката, поляка М. Грека. Також В. Старосольський працював у адвокатських канцеляріях визначних українських адвокатів у Львові Костя Левицького, Миколи Шухевича та ін. 1908 року брав участь у захисті М. Січинського.

1909 hjre після складання відповідних іспитів та присяги став адвокатом у Львові.

У листопаді 1911 року В. Старосольський відкрив власну адвокатську контору у Львові на вул. Коперника, 14. Займався адвокатською діяльністю до початку першої світової війни (з серпня 1914 року).

Після повернення до Львова 1927 року відновив адвокатську діяльність. У 1927—1939 роках був провідним діячем Союзу українських адвокатів у Львові, а також Львівської адвокатської палати. Його обирали до Головної адвокатської ради Польщі у Варшаві.

Славу відомого авторитетного адвоката здобув завдяки блискучим ґрунтовним промовам на політичних судових процесах у 1927—1939 роках проти членів УВО, ОУН, КПЗУ та інших учасників українського національного руху в Польщі.

В. Старосольський був адвокатом^[10][11] на таких резонансних процесах над:

• у 1929 році — В. Атаманчуком та І. Вербицьким за вбивство куратора Собінського;
• у 1930 році — виконавцями терористичного нападу на «Східні Торги» у Львові, діячем ОУН Зеноном Пеленським;
• у 1932 році — учасниками нападу на пошту в м. ГородкуГородок (Львівська область) (30 листопада 1932 року) та вбивства польського політика Тадеуша Голувка (29 серпня 1931 року), де захищав Василя Біласа;
• у 1933 році — виконавцем атентату Миколою Лемиком;
• у 1935 році — Данилом Шумуком;
• у 1936 року — учасниками Львівського процесу.

Також В. Старосольський захищав на політичних процесах колишніх послів-українців польського сейму і сенату: у 1930 році — В. Кохана, Юліяна Татомира, С. Біляка, Івана Ліщинського; у 1931 році — Дмитра Левицького, Дмитра Паліїва (останнього також у 1932, 1933 роках) та багато ін.

Після радянської окупації Львова у вересні 1939 року призначений професором державного права Львівського державного університету ім. І.Франка. Через декілька тижнів заарештований НКВС, засуджений 25 жовтня 1940 року у Києві терміном 8 років ув'язнення за ст. 58а. 4 (Кримінального кодексу СРСР). До січня 1941 р. перебував в ув'язнені в Лук'янівській в'язниці, а згодом переправлений «етапом» до концтабору у Сибіру.

Помер 25 лютого 1942 року у концтаборі в м. Маріїнську (нині — Кемеровська область, Російська Федерація). До 1943 року польський еміграційний уряд намагався звільнити В. Старосольського.

Згідно ухвали Львівської міської ради від 4 липня 2024 року вулицю Олександра Карпінського перейменовано на вулицю Старосольських^[12].

• Реформа похатньої торгівлі і австрійському законодавстві // Часопись Правнича і Економічна. — Львів, 1900.  — Т. 2. — С. 1–39.
• Причинки до теорії соціольоґії // Часопись Правнича і Економічна. — Львів, 1902.  — Т. 4–5. — С. 1–36.
• Національний і соціяльний момент в українській історії. — Відень, 1915: Союз Визволення України. — 15 с.
• Das Majoritätsprinzip. — Wien; Leipzig: Deuticke, 1916.  — X, 158 s.
• Теорія нації. — Відень: Український Соціологічний Інститут, 1922. — 144 с.
• Держава і політичне право: у 2 ч. — Подєбради: Видавниче Товариство при Українській Господарській Академії в Ч. С.Р., 1924—1925. — ч. 1. — 599 с.; ч. 2. — 464 с.
• Партія в конституції чеськословацькоі республики. — Прага, 1923. — 16 с.
• Методологічна проблема в науці про державу // Ювілейний збірник в честь проф. Станіслава Дністрянського. — Прага, 1925.
• До питання про форми держави // ЗНТШ. — Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка, 1925. — Т. 138—140. — С. 311—335.
• Bohdan Kistiakowskyj und das russische soziologische Denken. — Berlin, 1929.
• З боротьби за право // Життя і право. — 1928. — Число 2. — С. 25—28.
• Про цінність права // Життя і право. — 1928. — Число 1. — С. 11—21.
• Політичне право: курс лекцій. — Реґенсбурґ; Новий Ульм: УТГІ, 1950. — Ч.14. — 373 с.
• Принцип більшості / пер. з нім. К. Поліщука. — Львів: Літопис, 2018. — 312 с.

• Володимир Старосольський. 1878—1942 = Volodymyr Starosolskyj. 1878—1942 / ред. У. Старосольська // Записки НТШ. — Нью-Йорк та ін.: (б.в.), 1991. — Т. 210. — 411 с.
• Головченко В. І. Старосольський Володимир Якимович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Древніцький Ю. Володимир Старосольський: громадсько-політична та наукова діяльність (1978—1942) / Юрій Древніцький; передм. І. Райківський. — Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім В. Гнатюка, 2012. — 304 с. — ISBN 978-617-595-002-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Древніцький Ю. Організаційно-педагогічна діяльність Володимира Старосольського // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Історія». — Тернопіль, 2009. — 2009. — Вип. 1.
• Жерноклеєв О., Райківський І. Я. Володимир Старосольський: політичний портрет: до 125-річчя від дня народження / О . Жерноклеєв, Ігор Райківський // Людина і політика. — 2003. — № 5. — С. 135—150.
• Жерноклеєв О., Райківський І. Я. Володимир Старосольський // Лідери західноукраїнської соціал-демократії: політичні біографії. — К.: Основні цінності, 2004. — С. 196—219.
• Жерноклеєв О., Райківський І. Старосольський Володимир Якимович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П—С. — Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 487—488. ISBN 978-966-2067-65-1
• Згурська В. Л. Раціональне та ірраціональне в національній ідеї за концепцією Володимира Старосольського / Валентина Згурська // Держава і право: збірник наукових праць. — 2002. — Вип. 15. — С. 593—595.
• Згурська В. Л. Концепція федеративної держави В. Старосольського / Валентина Згурська // Держава і прав: збірник наукових праць. — 2006. — Вип. 31. — С. 599—610.
• 'Згурська В. Л. Особливості публічно-правової суб'єктності національної автономії (за В. Старосольським) / В. Згурська // Держава і право: збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 41. — С. 599—610.
• Кресіна І. Свідомість і воля — основа нації // Старосольський В. Теорія нації. — Нью-Йорк ; Київ, 1998. — С. I-XL.
• Огородник Т. Володимир Старосольський  — публіцист, редактор, видавець / Т. Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2000. — С. 485—489.
• Огородник Т. Громадсько-політична діяльність В. Старосольського у період Першої світової війни (1914—1918) / Т. Огородник // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. — Львів: ЛНБ ім. В. Стефаника, 2007. — Вип. 15. — С. 289—304.
• Огородник Т. Правозахисна і громадсько-політична діяльність В. Старосольського 1929—1931 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Т. Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 375—393.
• Огородник Т. Участь В. Старосольського у судових політичних процесах проти українців у II Речі Посполитій 1932—1934 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2003 — Вип. 11. — С. 269—279.
• Огородник Т. В. Старосольський та часопис «Молода Україна» (1900—1903 рр.) / Тарас Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2003. — С. 957—963.
• Панок О. В. «Національне» та «соціальне» в політологічній концепції Володимира Старосольського / Ольга Панок // Відродження соціал-демократії в Україні: можливості і перспективи. — Київ: Стилос, 1997. — С. 156—163.
• О. Яковлєв Старосольський Володимир Якимович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 688. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Янишин Б. М. Старосольський Володимир // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 826. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• Старосольський В. Й. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — С. 621. — ISBN 966-7492-05-2.
• Старосольський Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1834. — 1000 екз.
• Старосольський В. Й. // Держава і політичне право: у 2-х ч. — К.: Академія політичних наук. Видавництво Голос Україна, 2017. — ISBN 978-966-2457-20-09.
• Олег Романів. Старосольський Володимир, адвокат, вояк УСС, пластун. 100krokiv.info. Історичний блог «100 кроків Історія Пласту». Архів оригіналу за 21 серпня 2023. Процитовано 5 липня 2024.

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Старосольський Володимир Якимович