Володимир Васильович Орза
Поручник (обер-лейтенант)
Загальна інформація
Народження	16 травня 1887(1887-05-16) Чернівці, Герцогство Буковина, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Смерть	після 1972 Бухарест, Румунська Народна Республіка
Громадянство	Австро-Угорщина  Румунія
Alma Mater	Чернівецький університет
Ступінь	доктор філософії
Військова служба
Роки служби	1911—1918
Приналежність	Австро-Угорщина
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	41-й Буковинський піхотний полк  УСС
Війни / битви	Перша світова війна Східний фронт Зимова битва в Карпатах Горлицький прорив Битва під Конюхами
Командування
1916—1917 Командир 2-ї сотні УСС 1917 Командир 4-ї сотні УСС

Володи́мир Васи́льович Орза (16 травня 1887, Чернівці, Герцогство Буковина, Цислейтанія, Австро-Угорщина — після 1972, Бухарест, Румунська Народна Республіка) — український педагог, доктор філософії, командир 2-ї, а згодом і 4-ї сотні Українських січових стрільців протягом 1916—1917 років, учасник Першої світової війни. Відповідно до чинних норм українського законодавства може бути причисленим до борців за незалежність України у XX столітті^[1].

Народився у Чернівцях у родині вчителя Василя Орзи. В серпні 1914 року батько Володимира Орзи Василь був заарештований австрійською жандармерією в Чернівцях як підозрюваний у шпигунстві на користь Російської імперії^[2]. Протягом 1897—1905 роках Володимир Орза навчався у Другій державній українсько-німецькій гімназії, де 1905 року склав матуральні іспити. З 1906 року студіював на філософському факультеті Чернівецького університету. Після завершення навчання отримав звання кандидата на вчительську посаду^[3].

У вересні 1912 року призначений суплентом (допоміжним учителем) у Другій державній українсько-німецькиій гімназії. У листопаді 1913 року склав учительський фаховий іспит з німецької мови як головного фаху, а в червні 1914 — повний іспит для отримання права викладання в середніх школах німецької мови як головного фаху та класичною філологією як допоміжного^[3].

З січня 1911 року перебував на військовій службі як кадет резерву 89-го Галицького піхотного полку зі штабом у місті Ярослав. У січні 1913 року переведений до 41-го піхотного полку зі штабом у Чернівцях та іменований хорунжим резерву, у січні 1914 року — лейтенантом, у листопаді 1916 — оберлейтенантом резерву полку^[3].

У жовтні 1916 року приділений до легіону Українських січових стрільців^[4]. Невдовзі був призначений командиром 2-ї сотні УСС у ранзі поручника^[5]. Після реорганізації легіону навесні 1917 року очолив 4-ту сотню^[6]. Станом на березень був одним із чотирьох чинних командирів сотень в Легіоні^[7]. Його сотня весною 1916 року була на постої в селі Куропатники поблизу Бережан^[4].

У березні того ж року разом з іншими старшинами підписав звернення до Загальної української ради та Української парламентської репрезентації із закликом до національної єдності. У квітні брав участь у Великоднім Богослужінні разом з бійцями та командирами полку ^[8]. 3 червня 1917 року був поранений, а 1 липня потрапив у російський полон у битві під Конюхами разом з іншими старшинами й стрільцями УСС. Спершу утримувався у таборі в Дарниці, згодом вивезений до Сибіру^[3]. До кінця 1919 року перебував у таборі військополонених в Омську. У списках полонених українських офіцерів з австро-угорської армії в Омську за 20 листопада 1919 року в газеті «Свобода» був зазначений як колишній гімназійний професор^[9].

Після повернення на Буковину відновив викладацьку діяльність. Згодом українська сторінка в житті Орзи закінчиться. Вся справа в тім, що на початку 1923 р., українських учителів середніх шкіл масово усували з посад або переводили до віддалених районів Румунії. Під час літніх канікул 1922–1923 рр. кілька десятків педагогів було звільнено чи переведено до «найвіддаленіших куточків» країни. Серед переселених в українській пресі згадувалися, зокрема, відомі педагоги — д-р Миколай Бажалук, Михайло Городинський, д-р Трифон Кнівський та Володимир Орза. Нові розпорядження Міністерства освіти передбачали перенесення ще близько 40 українських учителів середніх шкіл до Румунії та заміну їх румунськими педагогами. Такі кроки сприяли занепаду української шкільної мережі й утвердженню румуномовного навчання на Буковині ^[10].

Опісля переводу з Буковини в глиб Румунії, Володимир Орза взимку—влітку працював в одному із навчальних румунських закладів у місті Крайова, з вересня 1923 року — у ліцеї «Уніря» міста Фокшани, де викладав німецьку та англійську мови. У 1926 році призначений учителем німецької мови в ліцеї міста Буфтя неподалік Бухареста^[11].

З 14 листопада 1941 року — титулярний професор німецької мови у військовому індустріальному ліцеї. Наказом Міністерства оборони Румунії від 7 січня 1944 призначений викладачем німецької мови в картографічній школі при військовому географічному інституті. 4 грудня 1945 року іменований професором німецької мови у військовому індустріальному ліцеї. З серпня 1946 року викладав німецьку мову в колегіумі Святого Сави в Бухаресті^[11]. Помер у Бухаресті не раніше 1972 року^[12].

Автор наукових праць із німецької філології, доктор філософії. Мешкав у Бухаресті, був відомим знавцем і творцем художньої фотографії. У 1953 році брав участь у крайовій виставці світлин у Будинку культури профспілок у Бухаресті^[11].

• Orza V. Reportajul fotografic // Fotografia. 1972. Ч. 1. Ianuarie–februarie. Р. 15.
• Orza V. Wortvariationen in den Handschriften Parzivals. Chișinău, 1927.

• Батьки:
  • Василь Орза — батько, старший викладач в гімназіях Чернівців, жертва австро-угорських репресій^[2].

• Добржанський О., Старик В. Бажаємо до України!. — Одеса : Маяк, 2008. — 1168 с.
• Думін О. Історія лєґіону Українських Січових Стрільців. 1914—1918 з 99 світлинами і 23 схемами. — Львів : Видавнича кооператива «Червона калина», 1936. — 375 с.
• Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія: До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Т. 2: З–О. — Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2019. — 688 с.
• Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Львів : Каменяр, 1991. — 200 с.
• Наші полонені на Сибіри. — Свобода. — 1919. — № 138. — С. 2.
• Румуни видалюють українських учителів на Буковині зі служби. — Свобода. — 1923. — № 138. — С. 2.
• Українські Січові стрільці. 1914–1920. — 3-тє наклад. — Монреаль : Вид-во Ігоря Федіва, 1955. — 211 с.
• Orosan-Telea M. Arta fotografică românească în perioada 1968–1978: evoluţia revistei fotografia. — Studia Politica: Romanian Political Science Review. — 2017. — № 17 (3). — С. 313–336.