Антоніо Віваріні
Народження	не раніше 1415 і не пізніше 1418  Мурано, Венеція, Венеційська республіка
Смерть	не раніше 24 березня 1476 і не пізніше 24 квітня 1484
	Венеція, Венеційська республіка
Країна	Венеційська республіка
Діяльність	художник
Твори	St. Louis of Touloused, Polyptych of Saint Ursulad, Galatina Polyptychd, Polyptych from San Girolamo alla Certosad і Corridonia Polyptich by Antonio Vivarinid
Діти	Альвізе Віваріні[1]
Брати, сестри	Bartolomeo Vivarinid[2]
Родичі	Giovanni d'Alemagnad
Роботи в колекції	Музей Бойманса - ван Бенінгена, Національна галерея Вікторії, Музей мистецтва Метрополітен[3], Museo Diocesanod, Художній музей Волтерс, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Філадельфії, Національна галерея, Музей історії мистецтв, Музей образотворчих мистецтв, Музей мистецтв Цинциннаті, Художня галерея Єльського університету, Музей образотворчих мистецтв, Детройтський інститут мистецтв, Вустерський музей мистецтв, Гарвардський художній музей, Страсбурзький музей образотворчого мистецтва, Художній музей Фогга[d], Princeton University Art Museumd, Берлінська картинна галерея, Національна галерея, Musée du Petit Palaisd, Lindenau-Museumd, Musée des Beaux-Arts de Toursd, Courtauld Galleryd, McNay Art Museumd, Національна пінакотека Болоньї, Ка' д'Оро, Ravenna Art Museumd, Museo provinciale Sigismondo Castromedianod, Музей Польді-Пеццолі, Ватиканська пінакотека, Pinacoteca metropolitana di Barid, Галерея Академії (Венеція), Museo Civico d'Arte Anticad, Pinacoteca parrocchiale (Corridonia, Italy)d і Брера
Антоніо Віваріні у Вікісховищі

Антоніо Віваріні (італ. Antonio Vivarini; бл. 1415/1420, Мурано — бл. 1476/1484, Венеція) — італійський живописець, майстер венеційської школи.

Антоніо Віваріні був сином склодува з острову Мурано поблизу Венеції. Працював у Мурано, Венеції, Падуї, також виконував замовлення для церков Болоньї, Брешії, Пезаро та інших міст Північної Італії. Очолював велику майстерню, в якій працювали його брат Бартоломео Віваріні (1432—1499) і зять Джованні д'Алеманья (пом. в 1450), навчався його син Альвізе Віваріні (1445—1503).

Антоніо Віваріні займає особливе місце у венеційському мистецтві 1440—1470-х. Його творче формування було значною мірою пов'язане з традиціями венеційської пізньої готики і Джентіле да Фабріано. Основну частину його творчої спадщини складають великі багатостулкові вівтарі, укладені в різьблені готичні обрамлення, які сяють золотом фону, насиченністю і чистотою, що нагадують дорогоцінні емалі блакитних, смарагдово-зелених, золотисто-жовтих, червоних, рожевих тонів; як і майстри пізньої готики, Віваріні любив писати візерунки парчі, дорогоцінне каміння; в барвистих акордах, мелодій ліній, ювелірної ретельності, з якою прописані форми, відчувається особлива вишуканість.

У той же час він сприйняв у пізній готиці її найбільш світські, близкі характеру венеційській культурі XV ст. риси, що надають його вівтарям чисто венеційської величі, видовищності, святковості, декоративного богатство. Замість вишуканої готичної стилістики він надає перевагу спокійному і ясному малюнку ліній, гармонійну вивіреність ритму, энергійне, майже скульптурному моделюванню форм, нерідко надає своїм персонажам виглад прекрасних принцесс або нарядних франтів у сучасному одязі. Сприйнявши деякі риси венеційської ренесансної школи живопису, що формувалися у роки його життя, Віваріні у свою чергу знайшов у Венеції XV ст. своїх продовжувачів, найпомітнішим з яких був Карло Крівеллі.

• Поліптих св. Сабіни, 1443, церква Сан-Дзаккарія, Венеція; у співавторстві з Дж. д'Алеманья.
• «Коронування Богоматері», 1444, церква св. Пантелеймона, Венеція; у співавторстві з Дж. д'Алеманья.
• «Мадонна на троні», 1446, галерея Академії, Венеція; у співавторстві з Дж. д'Алеманья.
• Вівтар св. Урсули, 1450, церква Сант-Анджело, Брешія.
• Вівтар із Чертози, 1450, Пінакотека, Болонья; спільно з Б. Віваріні.
• Вівтар із Пезаро, 1464, Пінакотека, Ватикан.

У 1448—1451 роках Віваріні за допомогою Джованні д'Алеманьї, а після смерті останнього спільно з Бартоломео Віваріні росписав частину склепінь і стін капели Оветарі церкви Еремітані у Падуї (фрески загинули через бомбардування у 1944 році під час Другої світової війни).

• Европейское искусство: Живопись. Скульптура. Графика. — Энциклопедия: В 3 т. — М. : Белый город, 2006.
• С.И. Козлова. Раннее Возрождение в Венеции. — М. : Белый город, 2011. — P. 48. — (Эпохи. Стили. Направления) — 1000 прим. — ISBN 978-5-7793-2139-6.

• Кватроченто
• Вівтар
• Венеційська школа

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антоніо Віваріні