Аджубей Олексій Іванович
Алексей Аджубей
Олексій Аджубей, Макс Якобсон, Олексій Захаров
Народився	9 січня 1924(1924-01-09) Самарканд, Самаркандська область, Туркестанська АРСР, РСФРР, СРСР
Помер	19 березня 1993(1993-03-19)[1] (69 років) Москва, Росія
Поховання	Введенське кладовище
Громадянство	СРСР
Діяльність	автор, журналіст, політик, публіцист, головний редактор
Галузь	журналіст, журналістика[2], публіцистика[2] і редагування[2]
Alma mater	факультет журналістики МДУ
Знання мов	російська[2]
Заклад	Известия[3], Комсомольська правда, Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Sovetsky Soyuzd
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	ЦК КПРС і СЖ СРСР
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія	КПРС
У шлюбі з	Аджубей Рада Микитівна і Скобцева Ірина Костянтинівна
Нагороди
IMDb	ID 1618197
Медіафайли у Вікісховищі

|Фото=

Олексій Іва́нович Аджубе́й (9 січня 1924, Самарканд — 19 березня 1993, Москва) — радянський журналіст, публіцист, головний редактор газет «Комсомольська правда» (1957—1959) та «Ізвестія» (1959—1964). Депутат Верховної Ради СРСР, член ЦК КПРС. Зять Микити Хрущова. Член ЦК КПРС у 1961—1964 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 5—6-го скликань.

Народився в родині Івана Савелійовича Аджубея (колишнього співака Санкт-Петербурзької опери під псевдонімом «Войтенко» та викладача вокалу в Ленінграді) та Ніни Матвіївни Гупало (сестри милосердя в госпіталі Самарканда та кравчині ательє «Всекохудожник» у Москві). У 1926 році батьки розлучилися. Ніна Гупало вийшла вдруге заміж за юрисконсульта Михайла Олександровича Гапєєва. Нова родина часто переїжджала, Олексій Аджубей жив у Бухарі, Новому Кагані, Караганді. Влітку 1932 року Михайло Гапєєв помер у Караганді, а Ніна Матвіївна разом із малим Олексієм переїхала до Москви, де проживала в комунальній квартирі на вулиці Воронцовській.

Олексій Аджубей навчався в 478-й трудовій політехнічній школі Москви. У 1940—1941 роках працював в геологорозвідувальній експедиції в Казахстані. У жовтні 1941 року повернувся до Москви, екстерном закінчив школу.

З 1942 по 1943 рік служив у навчальній військовій частині, а з початку 1943 по 1945 рік — в армійському ансамблі пісні і танцю Московського військового округу. У 1943 році деякий час навчався в Школі-студії МХАТ. Червоноармієць Аджубей нагороджений медалями «За оборону Москви» (наказом ПУ МВО від 15 липня 1944^[4]) і «За перемогу над Німеччиною» (наказом політуправління МВО №: 30 від: 23.06.1945 року).^[5]

Після війни, в 1945 році, знову вступив на навчання в Школу-студію МХАТ (навчався на одному курсі з Олегом Єфремовим в мастерні Павла Массальського і Йосипа Раєвського), а в 1948 році перейшов на факультет журналістики Московського державного університету імені Ломоносова, який закінчив у 1952 році.

31 серпня 1949 року одружився зі своєю однокурсницею Радою Хрущовою, донькою Микити Хрущова.

У 1951—1959 роках працював у газеті «Комсомольська правда»: з 1951 по 1952 рік — стажером спортивного відділу, з 1952 по 1957 рік — завідувачем відділу, з 1957 по 1959 рік — головним редактором.

Член КПРС з 1953 року.

14 травня 1959 року Аджубей був призначений головним редактором газети «Ізвєстія». При ньому газета стала одним із символів «хрущовської відлиги». Почавши з 1,6 млн примірників, до жовтня 1964 року тираж «Ізвєстій» перевищував 6 млн примірників^[6].

1959 — був ініціатором створення Спілки журналістів СРСР. Брав участь у підготуванні промов для Микити Хрущова.

1960 — разом з іншими журналістами (Миколою Грибачовим, Юрієм Жуковим, Леонідом Іллічовим та ін.) написав книгу «Лицом к лицу с Америкой». — про поїздку Микити Хрущова в США.

18 червня 1960 року із залученням Спілки журналістів СРСР відновив випуск щотижневої газети «За рубежом».

З 1960 року організував випуск тижневика «Неделя» — фактично єдиного в той момент і на довгі роки неполітичного видання такого формату в СРСР.

На XXII з'їзді КПРС в жовтні 1961 року обраний членом ЦК КПРС.

17 серпня 1963 року надрукував в «Ізвєстіях» заборонену на той час поему Олександра Твардовського «Тьоркін на тому світі».

Після зняття Хрущова з вищих партійних посад, 14 жовтня 1964 року, Аджубея звільнили з посади головного редактора газети «Ізвєстія». 16 листопада 1964 року на Пленумі ЦК КПРС його вивели зі складу ЦК КПРС і скерували завідувачем відділу публіцистики журналу «Радянський Союз» (підлеглих у відділі не було), Друкувався під псевдонімом Радін^[7].

З 1992 року і до кінця свого життя Аджубей був головним редактором газети «Третье сословие».

Помер 19 березня 1993 року в Москві. Похований на Введенському кладовищі (20 ділянка).^[8]

• Тесть — Хрущов Микита Сергійович (1894—1971)
• Теща — Хрущова Ніна Петрівна (1900—1984)
• Дружина — Аджубей Рада Микитівна (Хрущова) (1929—2016) — журналістка.^[9]
• Син — Аджубей Микита Олексійович (1952—2007), письменник
• Син — Аджубей Олексій Олексійович (1954-2024)^[10],
• Син — Аджубей Іван Олексійович (1959), викладач Гарвардського університету.

• «Лицом к лицу с Америкой» (1960)
• «День мира» (1961)
• «Те десять лет» (1989)
• «Крушение иллюзий. Время в событиях и лицах» (1991)

• Популярна приказка часів Хрущова: «Не имей сто рублей, а женись как Аджубей».^[11]
• Гумористи прозвали його «околоРадским жуком».

• орден Леніна (4.05.1962)
• медалі
• Ленінська премія (1960) — за участь у створенні книги «Віч-на-віч з Америкою» (про поїздку Микити Хрущова в США).^[12].

• Інформація на сайті pseudology.org [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]